Бізнес-планування підприємств галузі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Седікова І. О.

БІЗНЕС–ПЛАНУВАНЯЯ ПІДПРИЄМСТВ ГАЛУЗІ

Навчальний посібник

для здобувачів вищої освіти,

що навчаються за спеціальністю

073 «Менеджмент»

 Одеса ОНТУ 2024

У навчальному посібнику розглянуто теоретичні та практичні питання формування, обґрунтування та аналізу бізнес-планів в сучасних умовах господарювання. Розкрито методику розробки бізнес-плану, питання організації фінансово-господарської діяльності підприємства. Посібник дає можливість професійно підготувати бізнес–план та організувати фінансово-господарську діяльність підприємства. Посібник розраховано на здобувачів вищої освіти спеціальності 073 «Менеджмент» за програмами підготовки бакалаврів, а також здобувачів інших спеціальностей.

Посібник може бути корисний аспірантам, викладачам, менеджерам підприємств різних форм власності та спеціалістам, які займаються бізнес–плануванням на підприємстві.

Рецензенти:

Савенко І. І., д.е.н., професор кафедри менеджменту і логістики Одеського національного технологічного університету

Лагодієнко В. В., д.е.н., професор Одеської національної академії харчових технологій

Розглянуто та рекомендовано до видання на засіданні кафедри менеджменту і логістики.

Протокол № _____ від _______ 2024 р.

Розглянуто та рекомендовано до видання на засіданні Ради із спеціальності 073 «Менеджмент». Протокол № ____ від _____ 2024 р.

1. Бізнес і підприємництво: основні положення

1.1. Бізнес та його роль в суспільстві

Різноманітні потреби сучасного суспільства, тобто індивідів і груп, що його складають, задовольняються за допомогою продукції, яка спеціально виготовляється і реалізується на ринку. Під поняттям «потреби», передусім, розуміється [28] бажання споживачів придбати продукт, який доставить їм користь, тобто дозволить отримати задоволення. Перелік продукції є різноманітним і обширним. Він вміщує різні товари, як то: продукти споживання, одяг, мешкання, консультації, що їх споживає сучасна людина протягом життя.

Матеріальні потреби включають також потреби підприємств і установ. Для реалізації визначених цілей банку, скажімо, необхідні спеціально обладнані автомобілі для транспортування готівки і приміщення для її зберігання; поштовому відділенню – сортувальні машини, сургуч, нитки, штампи, а також інформація про попит на послуги.

Характерні відзнаки товарів порівняно з послугами – можливість їх зберігання, транспортування і демонстрації перед придбанням. Проте їх об’єднує здібність задовольняти матеріальні потреби людей і організацій. Діяльність по виробництву і реалізації товарів і послуг, яка здійснюється в умовах конкуренції на ринку з метою отримання прибутку зветься бізнесом [57]. Бізнес здійснює виробництво і реалізацію товарів і послуг шляхом трансформації вихідних ресурсів.

Три основні групи ресурсів, які звуть факторами виробництва, – праця, капітал і природні ресурси. Перший фактор включає фізичну і розумову діяльність людей (працівників). Природні ресурси включають усе, що є корисним в якості виробничих ресурсів у природному стані – сільськогосподарські угіддя, поклади корисних копалин тощо.

Часто в процесі виробництва одного виду продукції у якості одного з вихідних ресурсів використовується продукція, що була виготовлена раніше, тобто у межах іншого бізнесу. Ресурси, які є результатами попередньої діяльності людей відносяться до капіталу. Це довгострокові виробничі ресурси – устаткування, будівлі і споруди, обчислювальна техніка; ресурси одноразового використання у виробництві – сировина, матеріали, напівфабрикати, а також грошові кошти. Важливу роль в процесі виробництва і реалізації продукції в сучасних умовах відіграє такий ресурс як інформація –відомості технічного, маркетингового, юридичного характеру.

Бізнес здійснюється не лише заради задоволення потреб споживачів. Той хто його здійснює бажає натомість отримати прибуток. Бізнес забезпечує прибуток у тому випадку, коли вдається трансформувати вихідні ресурси у товари і послуги, вартість яких перевищує початкові витрати на їх придбання. Таким чином, доходи, отриманні в результаті продажу виготовленої продукції, повинні перевищувати витрати, що були понесені в процесі її виробництва і реалізації.

Отримання прибутку – це сигнал до продовження бізнесу, його відсутність – сигнал до його припинення.

Бізнес здійснюється в умовах суперництва, з одного боку – за споживача продукції, яка була виготовлена, з іншого – за доступ до ресурсів, які можуть бути ефективно використані у виробництві.

1.2 Види бізнесу

Численні потреби індивідів і організацій задовольняються за рахунок пропозиції бізнесом різноманітних товарів і послуг. Різноманіття діяльності по виробництву і реалізації товарів і послуг можна звести до декількох груп, використовуючи концепцію „ланцюжка створення вартості” [45]. Відповідно до цієї концепції бізнес можна розглядати як складну систему різноманітних видів діяльності: вивчення ринку, проектування, виробництво й продаж продукції та її післяпродажне обслуговування (рис. 1.1). Кінцевий результат бізнесу –продукція, яка має певну вартість (цінність) для споживача, задовольняючи його потреби та для виробника, приносячи йому прибуток.

В сучасній економіці провідну роль відіграють компанії, які спеціалізуються на окремих видах бізнесової діяльності. Відповідно до цього доцільно відокремити такі види бізнесу, як – інноваційний, виробничий, комерційний, фінансовий та консалтинговий.

Інноваційна діяльність являє собою комплекс наукових, проектно–конструкторських та виробничо-господарських робіт по створенню та освоєнню нових товарів (послуг) і технологій їх виготовлення. Специфіка цієї діяльності – її суто інформаційний характер.

Суб’єкти інноваційного бізнесу – науково–дослідні інститути, спеціальні конструкторські бюро, проектні і технологічні інститути, науково–виробничі об’єднання, вищі навчальні заклади, науково–впроваджувальні фірми.

Продукція інноваційної діяльності – звіти про виконані науково–дослідні роботи, проектно–конструкторська і технологічна документація, зразки та дослідні партії виробів спроможні задовольнити потреби суб’єктів інших видів бізнесу у нових товарах та технологіях їх виготовлення і реалізації.

Виробничий бізнес – діяльність, пов’язана з переробкою різноманітної сировини, матеріалів і напівфабрикатів і їх перетворенням у кінцеву продукцію, яка безпосередньо задовольняє потреби конкретної людини, або використовується при її виготовленні.

Специфіка – матеріально–речовинний характер цієї діяльності, використання різноманітного технологічного устаткування, споживання значної кількості енергії. Суб’єкти виробничого бізнесу – підприємства сільського господарства, промисловості, транспорту та зв’язку.

Комерційний бізнес – діяльність пов’язана з розподілом і обміном виготовленої продукції, і до просування від виробника до кінцевого споживача. Характерні риси – відносно невеликі витрати ресурсів, швидке отримання прибутку.

Комерційний бізнес виявляє попит на товари та послуги, дає імпульс розвитку інноваційного і виробничого бізнесу, сприяє формуванню збалансованого ринку. Всі процеси, які здійснюються у межах комерційного бізнесу, поділяються на процеси купівлі–продажу і посередницької діяльності.

До першої групи відносяться оптова та роздрібна торгівля, яку здійснюють підприємства оптової торгівлі, виставкові центри, торгові дома, магазини, а також окремі підприємці на речових та продовольчих ринках. Основні функції суб’єктів оптової та роздрібної торгівлі – вивчення споживчого попиту, розробка асортиментної політики, пошук постачальників, закупівля продукції, її зберігання, передпродажна підготовка і продаж.

Особливу роль у цьому бізнесі відіграють дистриб’ютори і дилери. Дистриб’ютори спеціалізуються на придбанні і наступній реалізації споживачам продукції конкретного виробника. Дилери, крім того, здійснюють післяпродажне обслуговування товарів технічного характеру.

Посередницьку діяльність провадять консигнатори, комісіонери, брокери, товарні біржі, аукціони маючи на меті з’єднання виробника і споживача у єдиний ланцюг в процесі купівлі – продажу продукції.

Консигнатор – це посередник, який продає товар зі свого складу на підставі договору – доручення виробника.

Комісіонер приймає та продає товар за дорученням і за рахунок виробника, але від свого імені.

Товарна біржа – це постійно функціонуючий організований ринок на якому здійснюється оптова торгівля масовими товарами, що мають чіткі та стійки якісні параметри. Товарні біржі займаються вивченням попиту та пропозиції на біржові товари, обслуговують брокерів, реєструють біржові угоди. Основна діюча фігура товарної біржі – брокер, посередник при укладанні біржових угод купівлі – продажу, діє за дорученням і за рахунок клієнтів – виробників і споживачів біржових товарів.

На аукціонах здійснюють пропозицію і продаж товарів, які мають індивідуальні властивості. Ці товари виставляють на аукціон неподільними партіями (лотами). Реалізація продукції інноваційного, виробничого і комерційного бізнесу один одному та кінцевому споживачеві здійснюється у формі купівлі–продажу, тобто супроводжується обігом грошей. Задоволення потреб суб’єктів бізнесу у грошах є головною метою фінансового бізнесу.

Фінансовий бізнес — це діяльність, пов’язана із здійсненням касового обслуговування, залученням вільних коштів населення і суб’єктів бізнесу, кредитуванням, лізингом, інвестуванням, переведенням і обміном грошей, цінних паперів, валюти на інші види грошей, цінних паперів, валюти.

Суб’єкти фінансового бізнесу – банки, інвестиційні компанії, валютна і фондова біржі – надають послуги, пов’язані з обігом грошей та обміном вартостей.

Банк – це спеціалізована фінансова установа, яка здійснює посередництво у взаємних платежах і розрахунках між іншими суб’єктами бізнесу і громадянами, переведення грошей, залучення і зберігання вільних коштів, надання кредитів та інвестування.

Інвестиційна компанія здійснює вкладення у розвиток діючих і створення нових суб’єктів бізнесу за рахунок власного та позичкового капіталу.

Фондова біржа – це постійно функціонуючий ринок, на якому здійснюється оптова торгівля цінними паперами.

Консалтинговий бізнес – це надання послуг правової підтримки, дослідження ринку та проведення рекламних компаній, впровадження новітніх    технологій, підбору персоналу, ведення податкового та бухгалтерського обліку тощо. Консалтингова діяльність має інформаційний характер.

Суб’єкти консалтингового бізнесу – юридичні бюро, рекламні та рекрутингові агентства, консалтингові фірми.

1.3 Підприємницька здатність – специфічний фактор бізнесу

Науково–технічний прогрес призводить до того, що товари і послуги, запропоновані на ринку, удосконалюються, росте їхній перелік. Це сприяє більш повному задоволенню зростаючих потреб споживачів, однак викликає посилення ринкової конкуренції виробників.

У цих умовах успішне ведення будь–якого бізнесу вимагає здійснення особливого виду діяльності – підприємництва, що зводиться до постійного пошуку виробником нових можливостей, що надаються ринком.

Насамперед, це можливості, зв’язані з закупівлею чого–небудь за низькою ціною на одному ринку і перепродажем цього товару по більш високій ціні на іншому ринку. Таким чином, завдяки зусиллям спеціальної групи людей, що приймає участь у бізнесі – підприємців, засоби і ресурси переміщаються з ряду невисоко оцінюваних у ряд оцінюваних вище і, тим самим, усувається ринковий дисбаланс. Подібна діяльність одержала назву арбитражування [31]. Необхідно відзначити, що вона відрізняється від спекуляції, при якій товар, куплений раніше за низькою ціною, продається пізніше за високою ціною на тому самому ринку.

Процес арбитражування багато в чому залежить від інтуїції до змін, що виникли мимо волі підприємця. Підприємці не завжди чекають початку змін і лише, потім пробують реагувати на них відповідним чином.

Вони змушують відбуватися корисним змінам, тобто вносять інновації в процес бізнесу. Вони шукають можливості поліпшити товари, нові методиорганізації виробництва і нові технології. Вони розробляють зовсім нові види товарів і послуг, створюють нові ринки.

Підприємництво – складна і неоднорідна сфера діяльності в бізнесі. У ринковому господарстві воно реалізується на перетині економіки, політики, техніки, юриспруденції, технології й етики.

Щоб забезпечити оптимальне сполучення факторів бізнесу (факторів виробництва – природні ресурси, капітал, праця) підприємець повинний постійно стежити за коливаннями кон’юнктури ринку, приймаючи рішення в умовах недостатньої інформації і тому постійно ризикує. Практично всі рішення, прийняті ним в ім’я майбутнього, несуть на собі печатку невизначеності. Якщо підприємець неправильно зреагує на сигнал ринку і допустить помилку, ринок автоматично відкине його. Підсумок його діяльності, якщо розглядати через призму загальнодержавних інтересів, – оптимальний розподіл (використання) ресурсів.

Таким чином, підприємець вносить у процес виробництва і реалізації товарів і послуг особливий вид людських талантів, (на відміну від праці), який одержав назву підприємницької здатності чи інакше – заповзятливості. Зміст цього поняття можна розкрити, визначивши 4 взаємозалежні функції підприємця [31].

1. Підприємець бере на себе ініціативу з’єднання ресурсів: землі, капіталу й праці в єдиний процес виробництва товару або послуги. Виконуючи роль свічки запалювання й каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою виробництва й посередником, який зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє виявитися прибутковою справою.

2. Підприємець бере на себе важке завдання прийняття основних рішень у процесі ведення бізнесу, тобто ті не рутинні рішення, які й визначають курс діяльності підприємства.

3. Підприємець – це новатор, особа, що прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації бізнесу.

4. Підприємець – це людина, що йде на ризик. Це виходить з ретельного вивчення інших трьох його функцій. У капіталістичній системі підприємцеві прибуток не гарантований. Винагородою за витрачені ним (або нею) час, зусилля й здатності можуть виявитися привабливі прибутки (або збитки) й зрештою –банкрутство. Коротше кажучи, підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею й діловою репутацією, але й вкладеними коштами – своїми власними й своїх компаньйонів або акціонерів. Заповзятливість, таким чином, виступає в ролі четвертого, специфічного фактора бізнесу, основна роль якого зводиться до усвідомлення і реалізації нової комбінації трьох інших факторів виробництва. Специфічність цього фактора виявляється у тому, що на відміну від праці,капіталу і природних ресурсів підприємницька здатність невловима і невимірна [16]. Незважаючи на те, що підприємці на ринку одержують винагороду за свої уміння, ми не можемо говорити про ціну одиниці заповзятливості. Також на відміну від людських ресурсів, що старяться, машин, що зношуються і природних ресурсів, що можуть бути вичерпані, інновації підприємця не   витрачаються   в   міру   використання.   Якщо   мистворили новий продукт чи нову форму бізнесу, то ці знання нам не доведеться створювати знову, хоча, звичайно, вони можуть бути замінені ще кращими ідеями.

1.4 Визначення поняття «підприємництво»

Складність, багатомірність підприємницької діяльності ускладнюють навіть визначення термінів «підприємництво» та «підприємець».

Підприємець (французькою–антрепренер) на мові оригіналу буквально означає – посередник. Розглядаючи історію розвитку підприємництва та реформування терміну «підприємець» Р. Хізрич [62] відзначає, що один з перших прикладів посередництва дає нам Марко Поло – великий мандрівник, що перший з європейців у XIII ст. досяг Китаю та стояв біля витоків розвитку торгівлі Європи з цією країною. Відправляючись у мандрівку він, як було прийнято в ті часи, підписав контракт з купцем (прототип сучасного капіталіста) і той дав йому своїх товарів для продажу. В ті часи кредит торговцю надавався звичайно під 22,5 %, включно страхування. Роль купця – капіталіста була пасивною, а торговця –активною. Останній ризикував своїм життям, здійснюючи далеку мандрівку. По вдалому завершенні справи торговець основну частку прибутку (до 75%) віддавав купцеві, решту залишав собі. В середні сторіччя термін «антрепренер» використовувався в подвійному значенні – стосовно до організаторів парадів та музичних вистав, а також, стосовно керівників значних будівельних проектів. Керівник будівельно–архітектурного проекту керував роботами по будівництву фортеці, замку, церкви або монастиря використовуючи ресурси, що надавалися у його розпорядження державою або церковною владою.

У XVII ст. підприємцем стали називати людину, яка отримала від держави контракт на виконання робіт або на постачання певної продукції. Оскільки вартість контракту обмовлялась заздалегідь, розміри прибутку або

У XVIII сторіччі завдяки працям Р. Кантільйона, Бодо, Ж–Б Сея відбулося розмежування функцій надання капіталу та його використання, тобто – підприємництва.

Суттєвою причиною, що викликала необхідність подібного розмежування стала індустріальна революція, яка висвітлила ролі власників капіталу і підприємців в економічному розвитку суспільства. В цьому сенсі є показовим приклад Томаса Едісона, автора багатьох винаходів в галузі електротехніки, який був професійним розпорядником грошей наданих власниками, з метою організації комерційного використання його винаходів. Саме таким чином він розпочав у 1880 році виробництво і продаж безпечної електролампи по 2,5 дол. за штуку.

Шумпетер у середині XX ст. писав, що задача підприємців –реформувати та революціонізувати спосіб виробництва шляхом впровадження винаходів, а в більш загальному сенсі – через використання нових технологічних можливостей для виробництва нових товарів, або старих, але новими методами, завдяки відкриттю нових джерел сировини або нового ринку готової продукції. Р. Хизрич [62] дає визначення, яке охоплює всі типи підприємницької поведінки.

Підприємництво – це процес створення чогось нового, що має вартість; а підприємець – це людина яка витрачає на це сили, бере на себе фінансову, моральну і соціальну відповідальність, отримуючи у нагороду грошовий доход та особисте задоволення досягнутим.