Основи безпеки дорожнього руху та перша медична допомога при ДТП

ЗМІСТ

РОЗДІЛ № 1. Вступ.

Тема №1 Дорожньо-транспортний травматизм.Загальні правила

надання домедичної допомоги.                                                ст.-3-5

Тема № 2 Загальні положення медичного забезпечення БДР.

      Медична аптечка для спорядження транспортних засобів    ст.-6

Тема № 3 Основи анатомії та фізіології людини.                          ст.-7-8

РОЗДІЛ № 2 Стан небезпечний для життя людини

Тема № 4 Види кровотеч та перша медична допомога.              ст.-9-14

Тема № 5 Поняття про рану. Види рани. Асептика, антисептика. ст.-15-17

Тема № 6 Тепловий та сонячний удар. Перша допомога при        ст.-18-21

                  тепловому та сонячному ударах.

Тема № 7 Перша домедична  допомога при вивихах, забиттях, ст.-22-24

                 розтягнені зв’язок та переломах.

Тема №8. Травми грудей і черевної порожнини: види,                 ст.-25-26

                  знаки, перша допомога. Пневмоторакс.

Тема № 9 ПМД при зупинці дихання та серця.                               ст.-27-28

Тема № 10: Опіки. Домедична допомога при опіках.                    ст.-29-30

Тема № 11: Ураження електрострумом.                                    ст.-31-32

Тема № 12. ПМД при обмороженні та утопленні.                        ст.-33

Тема № 13 ПМД при отруєнні чадним газом, бензином,

                  антифризом.   Узагальнення знань.                       ст.-35

РОЗДІЛ № 3 Послідовність у наданні                                              допомоги потерпілим

Тема №14 Вивільнення потерпілого з транспортного засобу.    ст.-37

Тема № 15 Правила та засоби транспортування                        ст.-38

Тема № 16 Дія алкоголю та наркотиків на працездатність водія.  ст.-39

Тема № 17 ЛПЗ № 1 Відпрацювання техніки зупинки кровотечі,                                              накладання пов’язок.                                       ст.-41

Тема № 18. ЛПЗ №2. Відпрацювання послідовності надання

                             ПМД при ДТП.                                                ст.-42

Тема № 19. ЛПЗ №3 Відпрацювання техніки надання

                        ПМД при ДТП.                                                      ст.-43

Тема № 20. ЛПЗ № 4 Напрацювання навичок надання

                      ПМД при ДТП                                                         ст.-44

Тема №21. Контроль знань. Узагальнення знань.                       ст.-45

РОЗДІЛ 1 ВСТУП

ТЕМА № 1: Дорожньо-транспортний травматизм. Загальні правила надання домедичної допомоги.

Дорожньо-транспортна пригода — подія, яка відбулася під час руху транспортного засобу, у результаті якого загинули або одержа­ли поранення люди, або завдано матеріальних збитків.

Основні види дорожньо-транспортних пригод:

– зіткнення;
– перекидання;
– падіння у воду;
– пожежа в автомобілі;
– наїзд на пішохода.

Причини дорожньо-транспортних подій:

Найбільш розповсюджені причини ДТП стосуються дій водія транспортного засобу.

Серед них: перевищення швидкості; виїзд на смугу зустрічного руху; недотримання дистанції; керування транспортом у стані алкогольного сп’яніння тощо.
Серед причин, пов’язаних з поведінкою водія, такі як перевтома, сон за кермом, недостатність досвіду водія, відсутність культури їзди тощо.
Се­ред причин, що стосуються стану транспортних засобів, — не­справні гальма і кермове управління, несправні або не відрегу­льовані фари та інші світлові прилади, невідповідний протектор шин. Ці причини проявляють себе у 3% ДТП.
Що стосується причин та чинників, пов’язаних с дорогою (дорожні умови і об­ладнання доріг), то вони, згідно з статистикою, справляють вплив на 8% подій.
Основною причиною майже всіх ДТП являється по­рушення Правил дорожнього руху.

Дорожньо-транспортний травматизм та його види:

• Під травматизмом розуміють сукупність ушкоджень, які виникають в певній групі населення при однотипних обставинах за певний проміжок часу.
• Травматизм поділяється на дві основні групи — виробничий та невиробничий. Виробничий травматизм, у свою чергу, поділяється на промисловий та сільськогосподар­ський. Невиробничий травматизм поділяється на 4 основні групи: транспортний, вуличний, побутовий, спортивний.
• Під транспортною травмою розуміють механічні ушко­дження, заподіяні зовнішніми або внутрішніми частинами транс­порту під час його руху, а також при випадінні з транспорту, що рухається.
• Найбільшою різноманітністю травм відрізняється травматизм на наземному транспорті, який поділяється на дві великі групи: колісний та неколісний.
• До колісного транспорту відноситься рейковий (поїзди, трамваї) і нерейковий (автомобілі, мотоцикли).
• Автомобільний травматизм та його види:
• Автомобільна травма— це сукупність ушкоджень, які ви­никають у водіїв, пасажирів і пішоходів внаслідок руху автотран­спортних засобів. За різних обставин дорожньо-транспортних пригод розрізняють такі види автомобільної травми:
  1. Травма, спричинена частинами автомобіля, що рухається:
  • від зіткнення автомобіля з пішоходом (наїзд);
  • від стиснення тіла між автомобілем й іншими предметами.
  2. Травма всередині автомобіля:
  • в салоні (кабіні) внаслідок зіткнення автомобілів між собою або з якого-небудь перешкодою;
  • в салоні (кабіні) внаслідок перекидання автомобіля.
  3. Травма при випадінні з автомобіля (з кузова, салону, кабіни)

• Під час аварії постраждалий може отримати величезну кількість травм: усе залежить від сили удару, від якості автомобіля і від того, чи була людина пристебнута ременем безпеки.

• Серед травм, що виникають унаслідок ДТП, найчастіше трапляються черепно-мозкові, травми грудної клітки і органів грудної порожнини, живота і органів черевної порожнини, переломи хребта та трубчастих кісток.

Черепно-мозкова травма

• виникає через те, що під час різкого гальмування тіло продовжує рухатися за інерцією вперед і незакріплена голова різко вдаряється об лобове скло, сидіння або кермо. Особливо ризикують отримати таку травму люди, які відмовляються пристебнутися ременем безпеки під час руху.

• Струс мозку можна отримати і після аварії

 через спрацювання подушки безпеки. 

При ударі під час ДТП можуть постраждати

 м’які тканини, кістки та головний мозок, 

що є доволі важким станом.

Найтиповіші ушкодження при ДТП

Перелом або вивих шийного відділу спини

• Через різке гальмування може виникнути перелом або вивих шийного відділу спини. 

• Така травма може виникнути навіть у разі зіткнення на невеликій швидкості, так як тіло рухається за інерцією і відбувається різкий кивок головою. 

• Щоб уникнути такої травми під час ДТП, необхідно правильно сидіти за кермом.

• При цьому спина повинна бути пряма і притиснута до крісла, а підголівник правильно відрегульований.

Переломи ребер і ключиці

• Такий стан може виникнути через удар об кермо та від пасів безпеки. Пас рятує людині життя, але під час сильного удару він стискує ребро та ключицю, спричиняє їх перелом.

• В особливо важких випадках, коли під час ДТП машина перекидається, людина, зазвичай, отримує множинні травми, якщо вона не пристебнута. 

• У цьому випадку спостерігається і ушкодження мозку, різні переломи, забої, порізи, вивихи. 

• Запобігти виникненню таких важких наслідків ДТП може тільки використання пасів безпеки.

• Під час ДТП часто стаються переломи ніг, нерідко таке відбувається з водіями, ноги яких затискаються при лобовому зіткненні. Такий стан є небезпечним і якщо постраждалого вчасно не звільнити, може виникнути омертвіння тканин і він залишиться інвалідом.

• Також часто трапляються спинномозкові травми, особливо це стосується людей, які не пристебнуті в автомобілі. Так само від травми хребта частіше страждають водії, у сидіння яких ззаду вдаряється пасажир чи пасажирка з величезною силою. Через це пристебнутими в салоні повинні бути всі: і пасажири, і водій/

Правила уникнення ДТП:

Найкращим способом самозахисту від ДТП є виконання правил виживання на вулиці. Для цього необхідно відпрацювати в собі рефлекторне дотримання пішохідної дисципліни, яка вимагає на­ступне:
– незалежно від наявності машин не можна переходити дорогу на червоне світло;
– не можна вибігати на проїжджу частину з тротуару, можна лише спокійно вийти, попередньо оцінивши обстановку;
– на вулиці будь-який вид транспорту може приховувати інший, що рухається із більшою швидкістю, тому не можна також виходити на проїжджу частину через перешкоду, коли ні водій, ні пішохід не бачать один одного;
– ходити можна тільки по тротуарах, а якщо вони відсутні — по узбіччю, обличчям до транспорту, що рухається, тоді не тільки водій побачить пішохода, але й пішохід — водія;
– переходячи вулицю, слід подивитися праворуч, а дійшовши до середини — ліворуч;
– на дорозі відстань залежить від швидкості, тому навчись обра­ховувати, коли до машини буде далеко, а коли близько; при цьому пам’ятай, що навіть при швидкості 60 км/год гальмів­ний шлях автомобіля складає більше 15 м.

Дії свідка ДТП:

 Ні за яких обставин не залишати потерпілого без допомоги.

1. Оглянути місце події та впевнитись у тому, що надання допомоги буде безпечним, забезпечити власну безпеку та безпеку людей навколо.

2. Оглянути місце події на наявність небезпечних речовин: рідин, газів, паливно-мастильних речовин. Якщо подія сталася з транспортним засобом, звернути увагу чи є ознаки його задимлення, чи стійкий він на дорозі, чи є ризик скочування на похилій площині, чи є інші небезпечні чинники. Слід перевірити, чи працює двигун транспортного засобу, який потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Переконатись, що ніщо не загрожує життю інших учасників події чи свідків.

3. Визначити точне розташування місця події. Це дасть можливість надати правильну інформацію під час виклику екстрених служб.

4. Визначити кількість постраждалих. Якщо постраждалих більше, ніж тих, хто може надавати допомогу, необхідно про вести сортування постраждалих і визначити тих, кому допомога має бути надана в першу чергу. Це, насамперед, люди, які дихають, але є непритомними (не менше 2 дихальних рухів за 10 сек.), люди з інтенсивною кровотечею.

5.  Якщо є постраждалі, незалежно від їх кількості і стану, необхідно відразу викликати бригаду ЕМД за номером 103. З цього моменту будуть задіяні також пожежно-рятувальна служба, Національна поліція України.

Перевірка знань за посиланням: http://surl.li/mitwox

 ТЕМА №2:Загальні положення медичного забезпечення БДР. Медична аптечка для спорядження транспортних засобів.

Перша долікарська медична допомога – комплекс термінових лікувально-

профілактичних заходів, що надаються потерпілому. Включає само- і взаємодо-допомогу.

Основна мета першої долікарської допомоги – порятунок життя потерпілого, полегшення його страждань, якнайшвидша евакуація із зони ураження, усунення тривалої дії травмувального чинника, підготовка потерпілого до евакуації або організація термінового транспортування на попутних транспортних засобах до лікувального закладу.

Загальні поняття про першу долікарську допомогу особам, які потерпіли при нещасних випадках або дорожньо-транспортних пригодах.

Щорічні статистичні дані свідчать, що травми, отримані в результаті дорожньо-транспортних пригод, характеризуються високою тяжкістю ушкоджень. Так украй тяжкі травми діагностуються більше ніж у 10 %, тяжкі – більш ніж у 25 %, травми середньої тяжкості – більш ніж у 35 % і легкі травми – приблизно в 30 % потерпілих. Причому більше 40 % потерпілих потребують невідкладної реанімаційної допомоги.

     Ці травми досить часто мають множинний характер. У загиблих у ДТП забиття різної локалізації встановлювалися у більш ніж 99 %, переломи – у 85%, рани – у 40 %, розриви внутрішніх органів – у 40 %, травматична ампутація кінцівок – у 9 %, вивихи – у 3,5 % випадків смертельних травм.

     Відомо, що 60 % потерпілих у ДТП гинуть від гострої крововтрати, 20 % -від черепно-мозкових травм і стільки ж – від травм, несумісних із життям. Безпосередніми причинами загибелі потерпілих на місці пригоди є гостра -механічна асфіксія або задуха, пов’язана із западанням язика у положенні лежачи на спині без свідомості та припинення прохідності дихальних шляхів, викликане блювотними масами, кровотечами, сторонніми предметами.

     80 % із 100 % потерпілих гинуть ще дорогою до лікувального закладу, що підтверджує необхідність негайного надання допомоги безпосередньо на місці пригоди. Унаслідок травм, одержаних у ДТП, такі інваліди становлять більше 45 % усіх інвалідів, і серед них переважають особи 18…30 років.

       Основою успішного надання допомоги потерпілим у ДТП є швидке й точне розпізнавання травм, а часу на це обмаль. Потерпілі в ДТП практично не можуть надати об’єктивної інформації про себе через особливість психофізіологічного стану, в якому вони опинилися після ДТП. Шок, черепно-мозкові травми, важкі травми внутрішніх органів, переломи, реактивний стан, нерідко стан сп’яніння призводять до спотворення симптомів пошкоджень.

     Точкою відліку в наданні допомоги потерпілим у ДТП є припущення про можливі пошкодження. саме вони дозволять визначитися з порядком дій у ході надання невідкладної медичної допомоги. Складанню плану надання допомоги потерпілим сприятиме статистика наслідків ДТП, наведена нижче.

 Частота локалізації травм, одержаних потерпілими в ДТП, наступна:

 – пошкодження голови – більш ніж у 90 %;

– нижніх кінцівок – більше ніж у 50 %;

– пошкодження грудної клітки – більше ніж у 40 %;

– пошкодження таза, живота, верхніх кінцівок – більше ніж у 20 %.

Більше ніж у 40 % потерпілих переломи носять відкритий характер.

    Перш ніж надати медичну допомогу потерпілим у ДТП, необхідно потурбуватись про заходи запобігання зараження інфекційними захворюваннями!

      За даними ВООЗ, близько 30 % осіб, які загинули внаслідок автокатастроф, могли бути врятовані, якщо б їм своєчасно та правильно була надана перша медична допомога. Тому кожній людині, яка опинилась випадково чи була супутником постраждалих на місці ДТП, необхідно знати й уміти правильно оцінити екстремальну ситуацію та надати елементарну першу медичну допомогу.

В умовах великих населених пунктів потерпілих, які перебувають в автомобілі при свідомості, не притиснуті деформованими частинами автомобіля й не потребують реанімаційних заходів чи зупинки зовнішньої кровотечі, стороннім особам немає необхідності діставати з автомобіля до прибуття бригади швидкої медичної допомоги (медичного працівника) на місце ДТП.

     Здійснюючи виклик за телефоном 103, необхідно обов’язково впевнитись у правильності запису диспетчером адреси ДТП, отримати підтвердження про виїзд бригади ЕМД та до її прибуття надавати першу медичну допомогу потерпілому, використовуючи медичні аптечки, наявні в кожному транспортному засобі.

    Існує багато прийомів, які застосовуються при евакуації потерпілих з автомобіля. Який з них використовувати, залежить від фізичної сили та навичок тих, хто надає допомогу, від того, які ушкодження виявлені у потерпілого, який об’єм салону легкового автомобіля чи кабіни вантажного, який рівень деформації автомобіля внаслідок ДТП тощо.

   Людям, що намагаються дістати потерпілого, не потрібно тягнути, згинати чи смикати його, а краще відсунути, відігнути, демонтувати чи зламати деталі автомобіля, які заважають евакуації потерпілого, і лише після цього обережно (краще у тому положенні, в якому застали) удвох чи втрьох дістати потерпілого з автомобіля.

     Передусім треба, не спричинюючи додаткових ушкоджень, звільнити потерпілого з-під коліс, уламків чи з салону (кабіни) деформованих транспортних засобів, винести його з небезпечної зони. Необхідно пам’ятати, що при евакуації потерпілих з автомобілів, деформованих внаслідок зіткнення чи перевернутих, не потрібна груба сила, бо дії з застосуванням вираженої фізичної сили можуть спричинити додаткове травмування та завдати непоправної шкоди потерпілому.

      Перша допомога являє собою найпростіші заходи для врятування  здоров’я та життя людини, яка отримала травму. Вона частіше виконується немедичними працівниками, в значному числі випадків тими, хто не має необхідних офіційних засобів, навичок для надання першої медичної допомоги.

      Важливо навчитися розуміти сенс необхідних заходів, виходячи з цього, побачити в предметах повсякденного використання засоби, що можуть бути використані при наданні допомоги постраждалому. Наприклад, правильно використана хустка майже завжди може замінити бинт, брючний ремінь – джгут, носова хустинка – серветку.

         Перша допомога включає декілька задач – усіма доступними засобами відвести загрозу, що виникла для життя постраждалого; попередити можливі ускладнення; забезпечити максимально сприятливі умови для якнайшвидшого транспортування постраждалого до лікарняного закладу.        Відсутність діяльності при очікуванні медичних працівників, чим би вона не мотивувалася – розгубленістю, страхом, невмінням, – повинна бути розцінена як невиконання морального та громадянського обов’язку щодо людини, що гине на очах у свідків.

      У випадку ДТП необхідно, по можливості, якомога швидше викликати

“Екстрену медичну допомогу ”. Часто це зробити не складно, оскільки більшість пригод трапляється в межах міста. У випадку, коли це зробити неможливо, усі надії постраждалого пов’язані лише з правильністю та швидкістю ваших дій.

Рекомендації людині, що надає першу медичну допомогу:

1. Необхідно заспокоїтися та зосередитися.

2. Визначити характер та рівень пошкоджень.

3. У першу чергу надати допомогу при найнебезпечніших для життя станах (зупинці дихання та кровообігу, артеріальній кровотечі і т.д.) з урахуванням обставин, що призвели до виникнення цих станів (вибух в автомобілі, випадки його загоряння). Пам’ятати, що рівнозначні пошкодження найнебезпечніші у дітей та осіб похилого віку. Починати надання першої допомоги необхідно з них.

4. Пам’ятати про важливість правильного, акуратного поводження з постраждалим, особливо при вилученні його з автомобіля. Не завдавати йому зайвої шкоди.

5. Надавати допомогу в безпечному місці.

6. Залучати до надання допомоги свідків пригоди, людей, які не отримали пошкоджень при ДТП. Однак не слід допускати накопичення людей біля постраждалого: це може погіршити його стан.

7. Використовувати для надання допомоги засоби аптечки автомобіліста (офіційні засоби) і засоби, що знаходяться під рукою (імпровізовані).

8. При ДТП потрібно визначити місце події, увімкнувши аварійну світову сигналізацію й встановити знак аварійної зупинки автомобіля.

9. Якщо виклик “швидкої допомоги” не можливий, необхідно доставити постраждалого до найближчого лікарняного закладу, дотримуючись необхідної під час транспортування обережності.

Найчастіше в результаті ДТП трапляються різні механічні травми. Під час надання невідкладної медичної допомоги при механічній травмі необхідно якнайшвидше виявити джерело й характер ушкодження з метою його усунення, провести рекомендовані для кожного виду ушкодження заходи невідкладної медичної допомоги, викликати лікаря, організувати транспортування постраждалого в найближчу лікарню. При цьому необхідно звернути увагу на те, що в ряді випадків транспортування абсолютно протипоказане до надання йому першої невідкладної медичної допомоги на місці ДТП (сильна кровотеча, важкі переломи кісток, утрата свідомості, припинення дихання й серцевої діяльності і т.п.). В усіх цих випадках людина потребує проведення термінових реанімаційних заходів (повернення до життя).

Реанімація – це комплекс негайних заходів, спрямованих на повернення до життя умираючої людини, на запобігання розвитку в його органах і тканинах необоротних змін, що, у першу чергу, досягається відновленням і підтримкою в потерпілого дихання й кровообігу. Водночас потерпілий часто потребує негайного припинення кровотечі, знеболювання, знерухомлення (іммобілізації) кінцівок при переломах, захисту зовнішніх ушкоджень тіла від інфекцій, а також інших заходів, що може виконати кожний на місці ДТП.

Зволікання з наданням першої допомоги може призвести до смерті потерпілого.

Крім того, своєчасно й правильно надана перша допомога попереджає ускладнення, позитивно впливає на подальше відновлення порушених функцій і скорочує терміни відновлення працездатності потерпілого. Необхідно враховувати, що загроза життю людини, яка виникла внаслідок травми, може зростати.

Водій зобов’язаний, згідно з п. 2.10 Правил дорожнього руху надати першу медичну допомогу потерпілим, викликати карету екстреної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу, а за інших обставин – доставити їх самому на власному транспортному засобі

  Водій, що зник з місця пригоди, в якій постраждали люди, нестиме відповідальність відповідно до встановленого законодавством про залишення місця пригоди й ненадання допомоги потерпілим.

Кримінальний кодекс попереджає, що самовільне залишення без допомоги особи, яка знаходиться в небезпечному для життя або здоров’я стані та нездатна вжити заходів щодо самозбереження через малоліття, похилий вік, хворобу або внаслідок своєї безпорадності, а також у випадках, якщо винуватець мав можливість надати допомогу цій особі й був зобов’язаний потурбуватися про неї, або сам поставив її в небезпечне для життя або здоров’я становище, несе юридичну відповідальність.

Тому водієві необхідно досконало володіти прийомами надання першої медичної допомоги і завжди мати в автомобілі необхідний набір медикаментів і обладнання, якими він повинен вміти користуватися. За відмову в наданні першої допомоги потерпілому або в разі умисного залишення його без допомоги в небезпечному для здоров’я стані водій може бути притягнутий до кримінальної відповідальності.

 ОСНАЩЕННЯ,  ЩО ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ  

ДЛЯ НАДАННЯ ДОМЕДИЧНОЇ  ДОПОМОГИ. 

Аптечка автомобільна. Нормативно-технічне регулювання. ДСТУ 3961-2000 (Зміна №  2 від 01.09.2013  р.), ТУ У 21.2-38929750-001:2014

Стандарт передбачає два типи аптечок – № 1 і № 2, відповідно для автомобілів з кількістю людей в салоні до 9 та більше. Кожен тип аптечки містить два обов’язкові набори, перший так званий аварійний – для зупинки кровотечі, другий – експлуатаційний, для застосування при травмах.

Аптечка медична автомобільна (АМА-1) призначена для укомплектування автомобілів, які мають до восьми включно сидячих місць, крім сидіння водія, та колісних тракторів.

Аптечка медична автомобільна (АМА-2) призначена для укомплектування автомобілів з кількістю сидячих місць, крім сидіння водія, яка перевищує вісім.

Особливості використання та загальні поради

Важливо стежити за терміном придатності медичних засобів у комплекті першої допомоги. Лікарські препарати, які втратили свою дієвість, необхідно вчасно замінювати. Після використання медичних засобів, варто поповнити аптечку новими препаратами.

Згідно п. 31.4.7. Правил дорожнього руху, за відсутності аптечки експлуатувати транспортний засіб не можна. Представники МВС намагаються штрафувати порушення цієї норми за статтею 121 КоАП, у якій йдеться про управління несправним транспортним засобом (посилаючись на п. 31.4.7 ПДД). Штраф за цією статтею – 340 – 425 грн.

ТЕМА № 3. Основи анатомії та фізіології людини

Із всіх видів травматизму найпоширенішим є дорожньо-транспортний травматизм.
Щорічно, за середньостатистичними даними, на дорогах європейських країн гинуть 130 тисяч, і одержують травми різних ступенів важкості до 2,4 млн. чоловік. В Україні кожні 11 хвилин відбувається дорожньо-транспортна пригода. Майже кожні 1,5 години гине людина. Щодня йде з життя одна дитина. За добу гинуть 16 і одержують травми 144 чоловік. Приблизно 71 % ДТП відбуваються з вини водіїв, а із загального числа водіїв 88сс ДТП чинять водії індивідуального транспорту, причому майже кожний одинадцятий водій – учасник ДТП – перебував у нетверезому стані. З вини пішоходів відбувається кожне четверте ДТП, і кожний п’ятий пішохід – учасник ДТП – перебував у нетверезому стані.

Організація першої медичної допомоги потерпілим починається, насамперед, з об’єктивної оцінки того, що відбувається та передбачення небезпеки, шо загрожує.

Необхідно якнайшвидше правильно покласти потерпілого, подати йому (їм) необхідну допомогу та огородити місце події.

                Організм людини.

В організмі людини виділяють дихальну, серцево-судинну, опорно-рухову, м’язову, нервову, сечостатеву , ендокринну, травну системи, а також систему органів чуття. Ці системи забезпечують життєдіяльність організму.
Система дихання забезпечує газообмін між організмом людини та навколишнім середовищем. Вона забезпечує надходження в організм кисню і видаляє вуглекислий газ. Кисень обов’язковий учасник обміну речовин в організмі, без нього цей процес припиняється і наступає смерть.

Серцево-судинна система. Серце це центральний орган кровоносної системи. Воно нагнітає кров в артеріальну систему та забезпечує її повернення по венах. Перекачуючи кров у легені, серце проштовхує її через весь організм, постачаючи його киснем і збираючи шлаки. Кров циркулює по кровоносних судинах-артеріях, венах, капілярах, які є в усіх органах і тканинах. При ушкодженні будь-якого органу або тканини завжди ушкоджуються кровоносні судини.   
Пульс і його характеристика. Кров накачується в артерії порядку 70 разів протягом однієї хвилини, внаслідок чого відбувається коливання судин. Це і є пульс. Пульс дорослої людини в спокої відповідає 60-70 ударів за хвилину.
Опорно-рухова система — це сукупність твердих утворень в організмі людини, вони дають тілу опору і захищають його від механічних ушкоджень. Скелет людини налічує більше 200 кісток. Кістки скелету за допомогою прикріплених до них м’язів дозволяють здійснювати різні рухи.

М’язова система — це сукупність м’язів і м’язових пучків, об’єднаних сполучною тканиною. Вона виконує функцію руху організму, крові усередині організму, дихальні рухи, транспортування їжі, а також підтримує рівновагу тіла.
Травна система — це сукупність органів травлення, які дозволяють здійснювати обробку їжі, внаслідок якої живильні речовини всмоктуються і засвоюються, а продукти розпаду та неперетравлених речовин виводяться організму людини                                                             
Нервова система — це складна сукупність клітин та їх відростків спеціально пристосованих до сприйняття та переробки імпульсів із внутрішнього і зовнішнього середовища організму. Вона поєднує та координує роботу всіх органів тіла людини, є основним механізмом, завдяки якому наші органи працюють злагоджено.

РОЗДІЛ № 2 Стан небезпечний для життя людини.

ТЕМА № 4: Види кровотеч та перша домедична допомога.

Головна небезпека кровотечі пов’язана з виникненням гострого недостатнього кровопостачання тканин, втратою крові, що викликає порушення їхньої діяльності.  Насамперед це стосується життєво важливих органів — мозку, серця та легень. Діяти при цьому слід швидко й цілеспрямовано, адже значна втрата крові знесилює людину і навіть становить загрозу для її життя. 

Кровотеча – це витікання крові із кровоносних судин через порушення їхньої цілісності. При цьому вона виливається назовні або в порожнину тіла (черевну, грудну або тазу) або ж органу. 

 Якщо вона залишається в тканині, просочуючи її, це називають крововиливом, якщо вільно накопичується в ній – гематомою. 

    Стан, при якому пошкоджуються судини, найчастіше раптово виникає, і при сильному швидкому закінченні життєво-важливою рідини людина може померти. 

 Ось чому перша допомога при кровотечах часто зберігає йому життя, і основи   потрібно знати кожному.

        Ознаки крововтрати

Про малу крововтрату можна думати при незначному зниженні артеріального тиску і ледве помітному збільшення частоти пульсу. Правда, видає деяка блідість, але температура тіла залишається нормальною, рівно, як і ясність свідомості; 

        Середній ступінь крововтрати характеризується помірним зниженням артеріального тиску і почастішанням пульсу, хворого пробиває холодний піт і, як при непритомності блідне шкіра. У цій мірі можлива короткочасна втрата свідомості;

Велика крововтрата відрізняється досить вираженими симптомами і характеризується помітним падінням артеріального тиску (нижче 100 мм.рт. ст.) і почастішанням пульсу (вище 120 уд / хв). Бліді (до ціанозу) шкірні покриви, прискорене дихання, холодний липкий піт, розлад зору і помутніння свідомості вказують на крововтрату до 40% об’єму циркулюючої крові, який може доходити до 2 літрів; 

Масивну крововтрату розпізнати ще простіше по яскравим клінічних проявах: АД критичне (до 60 мм. рт. ст.), пульс частий, ниткоподібний, дихальна функція порушена до появи дихання Чейн-Стокса, риси обличчя загострені, ціаноз, свідомість сплутана. У подібних випадках можна припустити втрату крові до 70% ОЦК; 

При смертельної втраті крові (понад 70%) спостерігаються всі симптоми коматозного стану з переходом в агонію. АТ нижче 60 мм. рт. ст., з тенденцією до зниження до 0, пульс практично не прощупується, стан всіх систем організму вказує на наближення смерті.

Класифікація кровотеч:

І. За анатомічною локалізацією :

• Артеріальна кровотеча – виникає при ушкодженнях артеріальних кровоносних судин і є найбільш небезпечним видом: смерть може настати через декілька хвилин. Ознакою кровотечі з артерій є яскраво-червона кров, що витікає пульсуючим струменем. При натискуванні на центральний кінець судини кровотеча зупиняється.

2. Венозна кровотеча – на відміну від артеріальної, венозна кров витікає рівномірно, повільно і має темно-бордовий колір. При натискуванні на центральний кінець венозної судини кровотеча не зупиняється. При пошкодженні великих венозних судин, особливо в ділянці шиї, смерть може настати внаслідок повітряної емболії (всмоктування повітря в судини). Повітряна пробка (ембол) може перекривати праву половину серця і легеневі артерії. Смерть настає від рефлекторної зупинки серця та паралічу дихального центру.
3. Капілярна кровотеча – кровоточить уся поверхня рани. За забарвленням кров займає середнє положення між артеріальною і венозною. Ця кровотеча особливо небезпечна при гемофілії, захворюваннях печінки або сепсисі, коли спостерігається зниження згортальних властивостей крові. У звичайних умовах капілярна кровотеча зупиняється самостійно.
4. Паренхіматозна кровотеча – виникає при травмах і розривах внутрішніх органів (печінки, селезінки, легень, нирок тощо), коли пошкоджуються всі судини (артерії, вени, капіляри). Цей вид кровотечі надзвичайно небезпечний, оскільки пошкоджені судини цих органів не можуть спадатись і скорочуватись через наявність сполучнотканинної строми паренхіматозних органів, а також внаслідок утворення антикоагулянтних речовин при пошкодженні органа.

Зупинка внутрішньої кровотечі

• Викликати екстрену медичну допомогу або якомога швидше транспортувати постраждалого до медичного закладу. 
• Перед цим потрібно вжити певних рятівних заходів й дотримуватися чітких правил надання першої допомоги.

Алгоритм надання першої допомоги при внутрішній кровотеч

1. Звільніть постраждалого від одягу, розстебніть ремені й ґудзики. Забезпечте приплив свіжого повітря до приміщення.

    2.При сильному травмуванні грудної клітки розташуйте постраждалого у напівсидячому положенні, а під ноги йому підкладіть невеликий валик із ковдри.

3. Якщо кров виливається в черевну порожнину, покладіть постраждалого на рівну тверду поверхню без будь-яких підвищень . Якщо постраждалий відчуває позиви до блювання, переверніть його на бік.
4.  Прикладіть до вірогідного місця кровотечі холод (грілку з холодною водою, пакет із льодом).відчуває позиви до блювання, переверніть його на бік.
5.  Не дозволяйте постраждалому рухатися, розмовляти (це може спричинити погіршення стану). Якщо людину мучить спрага, слід допомогти їй прополоскати рот холодною водою.

6. Увага! Запам’ятайте, чого не можна робити у випадку внутрішньої кровотечі:

   • давати постраждалому будь-які медичні препарати (знеболювальні, проносні, стимулюючі серцеву діяльність);
   • прикладати до вірогідного місця кровотечі тепло;
   • напувати постраждалого або годувати.

     Що робити при капілярні кровотечі?
     

     Кров рухається по капілярах повільно, тому таку кровотечу легко зупинити. При наданні допомоги потрібно промити рану пероксидом водню, обробити навколо рани настойкою йоду  і накласти чисту марлеву пов’язку. Сильніші кровотечі виникають при пошкодженні вен — венозні кровотечі.

     Зупинка зовнішньої венозної  кровотечі

     Венозну кровотечу краще за все можна зупинитии тиснучою пов’язкою. Вона стискає кінці пошкодженої вени, і кровотеча припиняється. Але слід пам’ятати, що в такий спосіб судина може затромбуватися, отже, таку пов’язку не слід лишати на тривалий час.

     Алгоритм надання допомоги при венозній кровотечі

     1. Притисніть кровоточиве місце пальцями (якщо поранена кінцівка, надайте їй підвищеного положення). 

     Покладіть на кровоточиве місце клаптик чистої марлі (якщо рана глибока, проведіть її тампонування).

     2. На марлю покладіть нерозгорнутий рулон бинта або складені в кілька шарів ткані серветки, носовичок (рис. 1).
     3. Накрийте бинт шматком вати (рис. 2).
     4. За допомогою ще одного рулону бинта зробіть щільну пов’язку (рис. 3).
     5. Подбайте про термінове транспортування постраждалого до медичного закладу.
     6. Якщо вилив крові зупинився, але нижче зберігається пульсація вени, пов’язка зроблена правильно. Способи зупинки венозної кровотечі передбачають і вплив холодом. Міхур із льодом можна покласти на пов’язку. За півгодини міхур слід прибрати на 10 хвилин, щоб відновити кровоток в області ураження.

     ДОЛІКАРСЬКА ДОПОМОГА ПРИ

      АРТЕРІАЛЬНІЙ КРОВОТЕЧІ

     Артеріальну кровотечу можна зупинити:

     1.  пальцевим притисненням артеріального стовбура; 

     2.  круговим перетягуванням кінцівки джгутом; 

     3.  максимальним згинанням кінцівки в суглобі.

     4. тампонада рани і прямий тиск на рану.

        МЕТОД ПАЛЬЦЕВОГО ПРИТИСНЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО СТОВБУРА.

        Слід  негайно притиснути артерії пальцем в певних анатомічних точках. При травмах голови, обличчя, кровотечу зупиняють пальцевим притисненням загальної сонної, зовнішньої щелепної, скроневої артерій. При ушкодженні артеріальних судин верхньої та нижньої  кінцівок кровотечу зупиняють пальцевим притисненням у відповідних місцях , де судини розташовані не глибоко  і можуть бути притиснені  до найближчої кістки.

        

        Недоліком методу пальцевого притиснення є неможливість тривалої зупинки кровотечі і можливе інфікування рани.

        МЕТОД МАКСИМАЛЬНОГО ЗГИНАННЯ КІНЦІВОК У СУГЛОБАХ

        

        При кровотечі з підключичної  або з плечової артерії, руки заводять за спину та фіксують їх  пов’язкою 

     5.  При кровотечі з верхньої кінцівки використовують тугий валик розміром з кулак потерпілого, який підкладають у під пахвову ділянку, плече щільно фіксують  до тулуба  до повної зупинки кровотечі.

     6. Якщо кровоточать судини передпліччя, руку згинають у ліктьовому суглобі.При кровотечі із рани   гомілки або ступні ногу згинають  у колінному суглобі. Обов’язковою умовою є те, що необхідно підкладати валик перед тим, як максимально згинати кінцівку у суглобі.
        МЕТОД ПЕРЕТЯГУВАННЯ КІНЦІВКИ ДЖГУТОМ.

        Метод використовують тільки при артеріальній кровотечі із судин кінцівок, використовуючи кровоспинний джгут.

        

        На сьогодні випускається готовий гумовий джгут у вигляді стрічки, довжиною 1,5 м., яка має на одному кінці гачок, на другому ланцюжок, а також тканинний турнікет типу САТ. В залежності від локалізації джерела крововиливу джгут  накладається на верхню третину плеча або на середню частину стегна.

         Накладіть  джгут на м’яку підкладку (елементи одягу потерпілого) вище рани і якомога ближче до неї.     

               Підведіть джгут під кінцівку і розтягни. Затягніть перший виток джгута і перевір пульсацію судин нижче джгута або переконайся, що кровотеча з рани припинилося, а шкіра нижче джгута зблідла.

         Накладіть наступні витки джгута з меншим зусиллям, накладаючи їх по висхідній спіралі і захоплюючи попередній виток.

                 Вкладіть записку із зазначенням дати і точного часу під джгут. Чи не закривай джгут пов’язкою або шиною. На видному місці – на лобі – зроби напис маркером

        « Джгут» .

        Термін знаходження джгута на кінцівки максимум 2 години в літку і  1 годину зимою.

     7. Зупинка зовнішньої кровотечі джгутом-закруткою
        

        Накладіть джгут-закрутку (турнікет) з згорнутого   підручного матеріалу (тканини, косинки, мотузки) навколо кінцівки вище рани поверх одягу або підклавши тканину на шкіру і зав’яжіть  кінці його вузлом так, щоб утворилася петля. Вставте в петлю палицю (або інший подібний предмет) так, щоб вона перебувала під вузлом.

               Обертаючи палицю, затягніть  джгут-закрутку (турнікет) до припинення кровотечі.

               Закріпіть  палицю бинтом. В іншому разі вона розкрутиться і обов’язково вкажіть час накладання.

      

Тампонування рани є ефективним методом зупинки масивної зовнішньої кровотечі на шиї, підпахвових і пахвинних ділянках.

Для тампонування рани з метою зупинки кровотечі слід використовувати спеціальний кровозупинний бинт — стерильний бинт, який був просочений кровозупинними засобами та для зручності користування складений «гармошкою» типу Combat Gauze (бойова марля).

ТАМПОНУВАННЯ РАНИ ПРИ КРОВОТЕЧІ

   Виконують за допомогою марлевого тампона і застосовують на тих ділянках тіла, де неможливо застосувати інші способи зупинки кровотечі. Як правило, таку зупинку виконують при глибоких ранах. Пальцями туго виповнюють тампоном просвіт рани, при цьому судини в глибині перетискаються. Поверх тампона на рану ще накладають гемостатичну пов’язку.

При тампонуванні потрібно дотримувати таких правил:

уважно огляньте рану і виявіть місце кровотечі;

своєю правою рукою притисніть судину в цьому місці до кістки в глибині рани, щоб зменшити кровотечу; одночасно підготуйте кровозупинний або стерильний бинт до використання;

візьміть в ліву руку кілька петель бинта і підведіть його під пальці правої руки, якою продовжуйте тиск на судину з використанням підведених петель;

повторіть цей прийом до заповнення рани, не послаблюючи тиску правою рукою;

після повного тампонування рани, здійсніть прямий тиск на рану двома руками протягом щонайменше 10 хв у разі використання звичайного бинта і 3 хв — кровозупинного

Перевірка знань: виконати інтерактивну вправу за посиланням: https://learningapps.org/29778795

Домашнє завдання – виконати тестові завдання за посиланням: http://surl.li/palva

ТЕМА № 5. Поняття про рану. Види рани. Асептика, антисептика.

             МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ.

. Раною називається пошкодження шкіри, слизових оболонок, тканин і органів, що супроводжується болем, кровотечею і порушенням функцій організму.

Рани бувають:

вогнепальні, різані, рубані, колоті, вдарені, рвані, вкушені, розміжчені.

• Вогнепальні рани виникають внаслідок кульового або осколкового поранення. Вони бувають: наскрізні, якщо є вхідний і вихідний отвори в шкірі; сліпі, якщо куля або осколок застряє у тканині тіла; дотичні, якщо куля або осколок, пролітаючи по дотичній, пошкоджує шкіру і м’які тканини тіла, але не застряє в них.

• Різані й колоті рани мають невелику зону пошкоджень, рівні краї, стінки ран зберігають життєздатність, дуже кровоточать, менше піддаються інфікуванню. Колоті проникні рани при невеликій зоні пошкодження шкіри чи слизової оболонки можуть мати значну глибину і бути дуже небезпечними через пошкодження внутрішніх органів і занесення до них інфекції.

•  Рубані рани бувають різної глибини, з удареними місцями і розміжченими м’якими тканинами тіла.

• Вдарені, рвані та розміжчені рани мають складну форму, нерівні, насичені кров’ю краї, змертвілі тканини, де створюються сприятливі умови для розвитку інфекції. Рвані рани є наслідком грубої механічної дії, що призводить до розриву шкіри; можливі відокремлення клаптиків шкіри, пошкодження сухожилля, м’язів і судин, значне забруднення.

• Вкушені рани завжди інфіковані слиною.

Усі рани, крім операційних, вважаються первісно інфікованими. Мікроби потрапляють до рани разом із предметом, яким заподіяно рану, а також із землею, шматками одягу, повітрям і при дотиках до рани руками. Потрапляючи до рани, мікроби можуть викликати її нагноєння. Найнебезпечнішими є ті мікроби, що розвиваються в рані за умови відсутності повітря і спричинюють газову гангрену. Небезпечним ускладненням ран зараження їх збудником правця (стовбняка). Профілактика зараження рани — це якомога швидше накладання на неї асептичної стерильної пов’язки для запобігання доступу мікробів. Рани можуть бути поверхневими або такими, що проникають у порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникні рани — найнебезпечніші.

           Асептика і антисептика

У природі існують мікроорганізми, які, проникаючи в рану людини, здатні викликати певні ускладнення. Ці ускладнення називаються раневими інфекціями . Виділяють кілька видів ранових інфекцій.

1. Гнійна інфекція – виникає при проникненні в рану стафілококів, стрептококів, диплококков, гонококів, кишкових і тифозних паличок, синьогнійної палички та ін. Велика кількість таких бактерій міститься в гної і калі. Попадання цих мікроорганізмів в рану хворого може привести до появи гнійної інфекції (нагноєння), після чого можливе утворення абсцесу, флегмони або іншого ускладнення.

2. Анаеробна інфекція – різновид ранових інфекцій, що з’являється при попаданні в рану анаеробних бактерій. До таких бактерій відносять збудників правця, гангрени та ін. Зараження анаеробної інфекцією відбувається при попаданні в рану землі. Анаеробні мікроби зустрічаються головним чином в унавоженной землі, тому забруднення ран землею особливо небезпечно.

Серед шляхів проникнення збудників інфекції в рану можна виділити наступні:

– Зіткнення з предметом, на поверхні якого знаходяться мікроби. Найчастіше зараження рановий інфекцією відбувається саме цим шляхом;

– Потрапляння в рану слини або слизу при контакті з іншою людиною (крапельна інфекція);

– Потрапляння мікробів з повітря (повітряна інфекція).

Всі перераховані вище шляхи потрапляння бактерій в рану звуться екзогенних , Так як мікроорганізми потрапляють в рану з навколишнього середовища. У разі, якщо джерелом хвороботворних бактерій є вогнище запалення в організмі хворого, інфекціяназивається ендогенної .

Проникнення хвороботворних бактерій не завжди призводить до появи ранової інфекції. Інфекція виникає в разі, коли в рану потрапляє велика кількість бактерій, коли хворий втратив багато крові, при охолодженні організму хворого, його виснаженні та інших видах зниження опірності організму. Одним із способів запобігання ранової інфекції є асептика.

асептикою називають систему профілактичних заходів, метою яких є знищення мікроорганізмів до того, як вони потраплять в рану. За основним законом асептики все, що стикається з раною, повинно бути стерильним , Т. Е. Звільненим від бактерій. Стерилізацію проводять за допомогою підвищеної температури, спеціальних хімічних сполук, шляхом застосування ультразвуку або іонного випромінювання. Асептика тісно пов’язана з антисептиками.

антисептика – Це комплекс лікувально-профілактичних заходів, метою яких є зменшення кількості бактерій в рані або їх повне знищення. Можна виділити кілька видів антисептики.

1. Механічна антисептика – це дії, що здійснюються при хірургічній обробці рани. Вона полягає в висічення країв і дна рани, для того щоб видалити з неї більшу кількість мікробів і мертвої тканини, яка є живильним середовищем для бактерій.

2. Фізична антисептика – це ряд заходів, спрямованих на створення в рані несприятливих для життя мікробів умов. До таких заходів відносять накладення ватно-марлевой пов’язки, застосування висушують порошків і тампонів, використання дренажів, підсушування рани на повітрі. Дренажем називається гумова або пластмасова трубка, яку вводять в рану для відтоку виділень або промивання рани.

3. Хімічна антисептика – це комплекс заходів, спрямованих на знищення хвороботворних мікроорганізмів в рані за допомогою хімічних речовин.

Перерахуємо хімічні речовини, за допомогою яких здійснюється хімічна антисептика.

нітрат срібла (Ляпіс) застосовують у формі мазей, розчинів для промивання ран.

анілінові барвники (Діамантовий зелений, малахітовий синій) застосовуються при обробці ран, опіків і ін.

дегмін и діоцид застосовуються для обробки медичних інструментів і рук.

йод застосовується у вигляді спиртового розчину для змащування шкіри при пораненнях, як асептичне засіб і ін.

карболова кислота – Отрута, який застосовують для стерилізації інструментів.

калію перманганат (Марганцівка) застосовується у вигляді розчину для промивань, полоскань, ванн, а також при лікуванні опіків.

Перекис водню застосовується у вигляді свіжоприготованого розчину для промивань, зупинки невеликих кровотеч, відмочування пристали до рани пов’язок, при лікуванні ран з анаеробної інфекцією.

етакридину лактат (Риванол) використовується при лікуванні ран, у вигляді розчинів для промивань і ін. фурацилин використовується у вигляді розчинів або мазей при лікуванні ран, опіків, гнійних захворювань.

Мазь Вишневського – Антисептична мазь, що складається з 3 г ксероформу, 5 г дьогтю і 100 г касторової олії. Використовується для лікування ран.

потрійний розчин , До складу якого входять 3 мл карболової кислоти, 20 мл формаліну і 15 г соди на 1 л води, застосовується для стерилізації інструментів.

При лікуванні ран і опіків також застосовуються різні антибіотики :

– Левоміцетин використовується у вигляді таблеток для прийому всередину до їжі;

– Неоміцин (хлортетрациклин) застосовується для приготування розчинів, пудри;

– Ністатин призначають для прийому всередину при лікуванні інфекцій, викликаних грибками;

– Пеніцилін застосовується у вигляді розчинів в новокаїні, порошку, мазей, аерозолів та ін.

Виникнення ранової інфекції можливо не тільки в разі, коли сталося поранення, але і при проведенні хірургічних операцій та інших медичних процедур, якщо при цьому порушуються правила асептики. Для запобігання виникнення ранових інфекцій необхідно використовувати одноразові або ретельно стерилізовані медичні інструменти та матеріали. Стерильно чистими також повинні бути руки лікаря при проведенні процедур.

<iВиконати інтерактивну вправу за посиланням: https://learningapps.org/4811246

ТЕМА №6. Тепловий та сонячний удар. Перша допомога при тепловому та сонячному ударах. 

Перевірка знань по попередній темі за посиланням:

http://surl.li/pbgkm.

             МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ.

Тепловий удар – це патологічний стан, який виникає при дії на тіло людини підвищеної температури, в умовах підвищеної вологості, обезводнення і порушення процесу терморегуляції організму.

Тепловий удар наступає внаслідок високої температури, високої вологості, носіння теплого і синтетичного одягу, який заважає тілу виділяти тепло,  вживання алкоголю  спекотної погоди, та фізичними навантаженнями в таку погоду. Найбільш схильні до отримання  теплового удару діти та люди літнього віку, вагітні жінки.

При тепловому ударі спостерігається висока температура тіла (40 С і вище), яка є головною ознакою теплового удару, спрага, почервоніння шкіри, прискорене дихання, серцебиття, може бути пульсуючий головний біль, рідше спостерігаються, галюцинації, втрата свідомості. Передувати розвитку теплового удару можуть теплові судоми, першими ознаками яких є: багате потовиділення, втома, спрага, м’язові судоми в області живота, в ногах і руках.

Сонячний удар – це різновид теплового удару, що настає під впливом прямих сонячних променів на тіло людини, в першу чергу на її голову.

Може настати навіть через 6-8 годин після опромінення. 

Ознаками сонячного удару є загальне нездужання, головний біль, запаморочення, шум у вухах, нудота, іноді блювота.

У важких випадках виникає сильний головний біль, падає тиск, підвищується температура до 40-41°С, втрачається свідомість, виникають судоми. Іноді настає збудження, галюцинації, марення.
У важких випадках викликати «швидку допомогу». 

У легких випадках достатньо помістити хворого у затінок, роздягнути, дати холодної води, покласти холодний компрес на голову, обгорнути вологим простирадлом.

З метою профілактики необхідно у спекотні дні обов’язково мати накриття на голову.

     Засоби профілактики

Щоб уникнути теплового і сонячного удару, не слід перегріватись, не витрачати води і солей з організму, влітку носити головний убір, переважно білого кольору. У спекотну погоду слід збільшувати в добовому раціоні кількість води і солі, не рекомендується їсти жирну, висококалорійну їжу. Якщо при тепловому ударі не надати своєчасної допомоги, можливе настання смерті. Смерть настає внаслідок порушення дихання і кровообігу.

Перша допомога при тепловому та сонячному ударах
      1. Швидко перенести потерпілого в прохолодне місце, покласти на спину, піднявши дещо ноги, зняти або розстебнути одяг. Змочити голову холодною водою або покласти на неї змочений холодною водою рушник, холодні примочки на лоб, тім’яну ділянку, потилицю, на підключичні, підколінні, пахвові ділянки, де зосереджено багато кровоносних судин. Можна зробити вологе обгортання або протерти тіло потерпілого шматочком льоду, облити його прохолодною водою, але обережно і не довго. Температура тіла потерпілого не повинна бути нижча від 38 °С.

2. Якщо людина не втратила свідомість, їй потрібно дати міцного холодного чаю або холодної підсоленої води (1/2 чайної ложки солі на 0,5 л води).

3. У важких випадках слід одразу зважити на характер дихання потерпілого, перевірити, чи не порушена у нього прохідність дихальних шляхів. Виявивши, що язик запав, а в роті є блювотні маси, повернути голову потерпілого на бік і очистити порожнину рота бинтом або носовою хустинкою, накрученою на палець. 

4. Якщо дихання слабке або його немає взагалі, терміново почати робити штучне дихання методом «рот у рот» або «рот у ніс» до появи самостійного глибокого дихання. Якщо ж при цьому не відчувається пульс, а зіниці розширені і не реагують на світло, слід провести весь комплекс реанімації—штучне дихання і непрямий масаж серця.

Для закріплення матеріалу виконаємо  інтерактивну вправу за посиланням:

https://learningapps.org/26817296

Домашнє завдання : виконати тестові завдання за посиланням: http://surl.li/pbgre

ТЕМА № 7 Перша домедична  допомога при вивихах, забиттях, розтягнені зв’язок та переломах.

Перевірка домашнього завдання за посиланням:

https://learningapps.org/12303429

      Вивчення нового матеріалу

Закриті ушкодження – це травматизація тканини і органів, спричинені. впливом зовнішніх факторів без порушення цілісності шкіри й видимих слизових оболонок.

Причина закритих ушкоджень: удари тупими предметами, різні види травматизму, надзвичайні стани і стихійні лиха. Види закритих ушкоджень: струси, здавлювання, забиття, розтяги, розриви, вивихи.

Фактори, що зумовлюють тяжкість забиття: важкість предмета, сила удару, вік і стать потерпілого, опірність тканин. При забиттях пошкоджується підшкірна основа, м’язи, кровоносні та лімфатичні судини.

Ознаки забиття: біль, травматичний набряк тканин, синець, підвищення температури та порушення функцій, крововиливи, гематоми.

Перша допомога при забитті

Щоб попередити виникнення крововиливу і зменшити біль, треба забезпечити спокій пошкодженої частини тіла, а якщо це кінцівка, то надати їй високе положення. На ушкоджену ділянку необхідно накласти холод: гумовий міхур або поліетиленовий мішечок з льодом чи холодний компрес, який необхідно часто змінювати. Через 2-3 дні для більш швидкого розсмоктування крововиливу до ушкодженого місця прикладають грілку або роблять теплі ванночки. При сильному ударі після вище застосованих заходів потрібно звернутися до лікаря, щоб не пропустити більш серйозного ушкодження, наприклад, перелому.

Розтягнення зв’язок суглобів виникає в результаті різкого руху. При цьому може трапитися частковий, а іноді і повний їх розрив, пошкодження судин і крововиливи у тканини. Іноді можуть бути і більш серйозні пошкодження, наприклад, тріщина кістки. Рухливість суглоба можлива, але обмежена і викликає сильні больові відчуття. При розтягуванні зв’язок необхідно зафіксувати пошкоджений суглоб тугою пов’язкою і прикласти до пошкодженого місця міхур з льодом чи холодною водою.

Після надання першої допомоги необхідно звернутися до лікаря-хірурга, який поставить діагноз і при необхідності надасть додаткову допомогу.

                                   Вивихи

Суглоби, завдяки яким ми згинаємо та розгинаємо руки, ноги, пальці, мають складну будову. Кожний суглоб оточений суглобним мішком, в який вплітаються зв’язки, що його закріплюють. В разі нещасного випадку одна з кісток може розірвати суглобний мішок і вислизнути з нього, при цьому порушиться нормальне взаємо розташування кісток. Це називається вивихом.

               Види вивихів

• за ступенем зміщення (повний і неповний вивих); 

•  за походженням (вроджений і набутий);

•  відкриті вивихи з утворенням рани;

•  закриті без розриву тканин і шкіри над суглобом

Класифікація вивихів за часом від моменту травми:

Свіжі (до 3-х діб після травми

Несвіжі (від 3-х діб до 3-х тижнів) 

Застарілі (понад 3-х тижнів)

ОЗНАКАМИ ВИВИХУ Є:

• гострий біль у суглобі, який посилюється під час руху та промацуванні суглоба;

• деформація ділянки суглоба, вираженість якої залежить від зміщення суглобних поверхонь кісток;

• порушення функції;

• фіксація кінцівки в неприродному положенні, що не піддається виправленню, зі зміною довжини кінцівки, найчастіше її укороченням, рідше – подовженням, залежно від положення вивихнутого кінця кістки до суглобної ямки;

• положення кінцівок вимушене;

• випрямити кінцівку неможливо через пружний опір у суглобі.

Вивих є досить складним видом пошкодження, оскільки при цьому порушується не лише суглобний мішок, а й зв’язки, судини, а іноді й нерви.

Часто вивих супроводжується відривом кусочка кісткової тканини, тобто переломом.

При вивиху або при підозрі на нього необхідно пошкоджену кінцівку зробити нерухомою, наклавши на неї шину або фіксуючу пов’язку, якомога швидше відправити потерпілого  до лікаря. Для попередження набрякання суглоба та для зменшення болю на пошкоджений суглоб можна покласти мокру серветку або міхур з льодом.

Ні в якому разі не вправляйте вивихнути кінцівку. Це може зробити лише людина з медичною освітою.

Перелом – часткове або повне пошкодження цілісності кістки, що спричинене впливом на неї механічної сили: насильно або в результаті падіння, удару, а також він може бути наслідком запалення чи ураження кістки патологічним процесом, пухлиною тощо.

Класифікація переломів залежно від причини виникнення:

Травматичні

Патологічні

Травматичні переломи утворюються внаслідок інтенсивного травматичного впливу на кістку, що має нормальну структуру. 

Патологічні переломи виникають унаслідок вроджених і набутих патологічних станів, що супроводжуються порушенням структури і міцності кісток, у тому числі за остеопорозу; остеомієліту кістки; доброякісних та злоякісних пухлинах кістки і деяких інших захворювань.

Переломи бувають двох видів:
відкритий перелом,

 закритий перелом.

Закритими називають переломи з частковим або повним порушенням цілісності кістки без пошкодження цілісності шкіри і слизових оболонок у ділянці перелому .

Відкритий перелом – це пошкодження цілісності кістки з одночасним пошкодженням шкірних покривів (появою рани або декількох ран) у ділянці перелому. 

ОЗНАКАМИ ЗАКРИТОГО ПЕРЕЛОМУ КІСТОК КІНЦІВКИ Є:

• неприродне положення кінцівки; 

• біль в ділянці рани, деформації кінцівки; 

• патологічна рухливість в кінцівці; 

• крепітація (хрускіт) – тертя уламків кісток у місці перелому; 

• гематома (збільшення кінцівки в об’ємі, що виникає унаслідок скупчення крові в тканинах у ділянці травми, яка утворюється від розриву кровоносних судин); 

• порушення функцій ушкодженої кінцівки.

ОЗНАКИ ВІДКРИТОГО ПЕРЕЛОМУ КІСТОК КІНЦІВКИ: 

• наявність рани в місці перелому; 

• кровотеча з рани; 

• біль у ділянці рани; 

• порушення функції ушкодженої кінцівки; 

• неприродне положення кінцівки; 

• патологічна рухливість у кінцівці;

•  крепітація (своєрідний хрускіт) у місці перелому; 

• наявність уламків кістки в рані.

Класифікація переломів залежно від положення кісткових відламків:

Переломи без зміщення відламків;

Переломи зі зміщенням відламків.

Залежно від напрямку, у якому площина перелому перетинає кістку, розрізняють такі переломи

      а) поперечні                         

• б) косі,

• в) повздовжні,                                                                

• г) гвинтоподібні, 

• д) уламкові, 

• е) роздроблені. 

Класифікація переломів за порушенням цілісності кістки:

Повні 

(кістка розламується, як мінімум, на два відокремлених уламки)

Неповні

(утворюється тріщина у кістці або її надлом, але кістка залишається з одного боку цілою)

За кількістю переломів у людини розрізняють переломи:

одиночні та множинні.

           ОЗНАКИ ПЕРЕЛОМІВ.

Ознаки переломів кісток поділяють на абсолютні, які достовірно указують на наявність перелому, та відносні, що свідчать про вірогідність перелому.

АБСОЛЮТНИМИ ОЗНАКАМИ ПЕРЕЛОМУ МОЖУТЬ БУТИ:

• виражена деформація кінцівки, коли чітко виражене неприродне положення кінцівки, наприклад, передпліччя руки вигнуте під кутом;

• рухливість кістки не в суглобі, а в місці пошкодження, нижній уламок кінцівки може вільно рухатися нижче за ділянку перелому;

• відчуття своєрідного хрусту (кісткова крепітація) під час випадкового руху кінцівок.

ВІДНОСНІ ОЗНАКИ ПЕРЕЛОМУ:

• відчуття постраждалим сильного болю в ділянці травми, особливо під час руху травмованої кістки;

• наявність припухлості, набряку в ділянці травми, що свідчить про крововилив;

• намагання повністю обмежити рухи ушкодженою кінцівкою зазвичай самим постраждалим та спротив напруженням м’язів кінцівки при спробі її рухати іншими;

• укорочення кінцівки.

Перша допомога при закритих переломах

–Спочатку переконайтеся, що навколо безпечно
-Огляньте постраждалого. Оцініть чи потерпілий знаходиться при свідомості та частоту його дихання. -Викличте екстрену медичну допомогу за номером 103
– Почніть серцево-легеневу реанімацію, якщо постраждалий не дихає.
-Зафіксуйте пошкоджену кінцівку (накладіть шину чи використайте підручні засоби)

Якщо стався перелом кісток передпліччя,

легко оберніть його журналом або товСтою

газетою і знерухомте кінцівку за допомогою

косинкової пов’язки, ременя, смужки бинта.

Знерухомлюйте таким же чином будь-який

перелом верхньої кінцівки чи ключиці.

Перелом ноги вимагає двох шин, по одній на кожній стороні ноги. Якщо відповідний матеріал для шини не доступний, ви можете використовувати здорову ногу жертви в якості імпровізованої шини.

Перша допомога при відкритих переломах

-Розріжте одяг над раною
-Накладіть на рану чисту, стерильну пов’язку
-Допоможіть травмованій людині прийняти положення, яке завдає найменше болю
-Зафіксуйте пошкоджену кінцівку (накладіть шину чи використайте підручні засоби)
-Вкрийте людину термоковдрою/ковдрою.

ТЕМА №8. Травми грудей і черевної порожнини: види, ознаки, перша допомога. Пневмоторакс.

Грудна клітка — це кістково-м’язова основа верхньої частини тулуба. Грудна клітка захищає органи, розташовані в грудній порожнині, і утворює передню і задньобічні частини грудної стінки.

  Характеристика деяких травм грудної клітки. 

Серед різних ушкоджень травми грудної клітки трапляються часто, вони переважно призводять не тільки до переломів ребер, а й завдають великої шкоди внутрішнім органам: розриви легенів, удари серця. Ушкодження грудної клітки становить велику загрозу життю людини, характеризуються високою летальністю (смертність).

У випадку отримання травми грудей, необхідно обов’язково звернутися до лікарні для всебічного огляду та проходження курсу терапії.

    Причини травм грудної клітки

Виникають внаслідок удару (найбільше внаслідок ДТП), падіння на груди, стиснення між непіддатливими площинами, проникних поранень тощо:

     забій грудної клітки; 

    переломи ребер різного виду з можливими травмуваннями прилеглих органів;

    стиснення грудної клітки з можливими переломами ребер, ушкодженнями органів грудної порожнини, травматичною асфіксією;

переломи ключиці з можливими ушкодженнями судинно-нервового пучка, гемоторакс та пневмоторакс; 

поранення легень; 

медіастинальна емфізема (повітря

 стискає серце і судини середостіння); 

поранення серця та інші травми, які 

часто спричиняють одна одну, 

ускладнюючи симптоматику, 

перебіг та наслідки. 

          Травми грудної клітки

Найнебезпечніші на першому етапі — припинення дихальної та серцево- судинної діяльності. Травмування грудної клітки часто призводить до пізніх ускладнень (плеврит, пневмонія, гнійні хвороби).

Усі пошкодження грудної клітки поділяють на: 

1. закриті; 

2. відкриті;

3. з пошкодженням  органів;

4. без пошкодження органів                 

Закриті: 

• Забій

• Стиснення 

• Переломи ребр, ключиці та грудини

Відкриті травми:

• Непроникаючі без пошкодження та з ушкодженням органів грудної клітки

• Проникаючі без пошкодження та з ушкодженням органів грудної клітки

Основними причинами закритих травм 

здебільшого є ДТП, падіння з висоти, 

виробничі та побутові нещасні випадки. 

Частіше за все при закритій травмі 

Виявляють пошкодження легень, ребер, 

серця та хребта.  Пошкодження легень, 

міжреберних та легеневих судин, бронхів мають вторинний характер.

Відкриті травми зазвичай виникають в результаті виробничої травми, техногенної чи природної катастрофи, нещасного випадку в побуті, поранення холодною чи вогнепальною зброєю. Особливістю цих травм може бути скупчення крові (гемоторакс) або повітря (пневмоторакс) в легенях.

Закриті травми грудної клітки посідають за частотою третє місце серед інших пошкоджень, трапляються в 9 разів частіше за проникні поранення.

  Закриті переломи. Переломи ребер, грудини

непрямі (обабіч від травмівного чинника, так звана «розчавлена грудна клітка»), 

відривні (утворюється фрагмент ребра, не 

пов’язаний з кістковим каркасом). 

Переломи задніх відділів менш ускладнені та болісні.

Ознаки: 

• тупий біль в області травми, що посилюється при глибокому вдиху чи кашлі;

• вимушена поза постраждалого (нахил тулуба в бік травми ребер або вперед, якщо травмована 

грудина);

• поверхневе переривчасте дихання, 

під час вдиху помітне відставання 

пошкодженої ділянки грудної клітки

 від здорової;

• набряк та посиніння шкірного

 покриву в області травми;

• хрускіт (крепітація) уламків кісток

 (у випадку перелому грудини або

 тяжкого множинного перелому ребер)

Перелом грудини зазвичай поєднується із переломом ребер. Така травма належить до найнебезпечніших, оскільки при цьому можуть бути пошкоджені внутрішні органи грудної клітки. Перелом грудини виникає внаслідок прямої дії травмуючого чинника на грудину.

Одним із типових механізмів цієї травми є удар грудьми об кермо автомобіля під час аварії. Переломи локалізуються переважно у верхній і середній третинах грудини.

Основні ознаки перелому грудини багато в чому відповідають перелому ребер, особливістю є нахил постраждалого не в бік, а вперед.

При пальпації зони перелому посилюється біль, часто

крепітація уламків.

Закриті травми. Переломи ключиці

Перелом ключиці виникає внаслідок прямого удару по ключиці або при падінні на витягнуту руку, лікоть, бічну поверхню плеча. Переломи ключиці 

бувають поперечні, косі 

та осколкові. Кісткові 

уламки можуть пошкодити 

судинно-нервовий пучок, 

плевру, верхівку легені, 

виступити над шкірою

 (відкритий перелом).

Ознаки перелому ключиці:

• біль в області травми;

• набряк, посиніння шкірного покриву;

• травмована рука візуально здається довшою за здорову;

• травмований плечовий суглоб розташований нижче, ніж здоровий, значно зміщений уперед;

• постраждалий не може підняти руку;

• при спробі ворухнути рукою постраждалий відчуває тертя у місці перелому

Перелом ключиці небезпечний тим, що може спричинити серйозне ушкодження нервів та судин.

Щоб визначити, чи існує така небезпека, необхідно перевірити чутливість та рухливість кисті й пальців травмованої руки.

Закриті травми. Забій, стискування, струс грудної клітки

Забій виникає під час удару, трапляється рідше, ніж переломи ребер. 

Ознаки забою грудної клітки:

• різкий біль у травмованому місці, що посилюється під час вдиху, кашлю чи розмови;

• швидке посиніння шкірного покрову та виникнення набряку в місці травми;

• поверхневе дихання постраждалого;

• під час вдиху помітне відставання 

пошкодженої ділянки грудної клітки від 

здорової.

Якщо забій грудної клітки супровод-

жується переломом ребра, то зазначені

 симптоми будуть виражені сильніше, 

болісні відчуття викликатиме торкання

 травмованої ділянки. Якщо під час забою

 сталося ушкодження легень або плеври, 

то в постраждалого з’являються симптоми 

пневмо- або гемотораксу.

Струс супроводжується шоком, непритомністю, нерівномірним поверхневим диханням, різким зниженням артеріального тиску, нерівним, прискореним, ледь вловимим пульсом, кінцівки ціанотичні, холодні, Потрібна невідкладна допомога. 

Стиснення характеризується порушенням дихальної функції. У результаті відтоку крові з верхньої частини грудної клітки вона синіє, може набрякати, розвивається ядуха. На кон’юнктиві і слизовій ротової порожнини виникає багато дрібних крововиливів. Крововиливи в голову спричиняють погіршення зору, слуху.

         Відкриті травми грудної клітки

Можуть бути непроникними (потрібна пов’язка чи ушивання рани) та проникними. Останні можуть бути з пошкодженням чи без внутрішніх органів та кісток.         

      Ознаки проникаючої травми грудної клітки

      наявність рани, 

       утруднене дихання, 

     кровотеча з рани (кров може бути яскраво-червоною, пінистою), 

    звук всмоктування повітря через рановий отвір при кожному вдиху, можливе кровохаркання.

    Ускладнення травм грудної клітки

• Пневмоторакс — скупчення повітря в плевральній порожнині та підвищення тиску в ній. Виникає внаслідок проникнення повітря через рану грудної стінки, бронхів або легені. У разі пошкодження плеври в порожнину потрапляє повітря, тиск вирівнюється з атмосферним або ж перевищує його. Це спричиняє стискання легені, провокує її спадання і вимикання з акту дихання, зміщення інших органів.

Класифікація пневмотораксу:

1) залежно від причини:

a) спонтанний — спричинений розривом емфізематозних булл або субплеврально розміщених альвеол; може бути як первинним (у попередньо здорових осіб, тобто, без симптомів захворювання легень), або вторинним (при таких захворюваннях легень і бронхів як ХОЗЛ, муковісцидоз, гістіоцитоз з клітин Лангерганса, лімфангіолейоміоматоз);

б) посттравматичний — внаслідок травми грудної клітки, з порушенням або без порушення цілісності оболонок (поранення гострим предметом, падіння з висоти, здавлювання, дорожньо-транспортна пригода);

в) ятрогенний — внаслідок торакоцентезу, біопсії легені (черезшкірної або трансбронхіальної), катетеризації великих вен (підключичної, рідше, внутрішньої яремної), механічної вентиляції легень, торако-хірургічних втручань;

2) залежно від механізму виникнення:

a) закритий — одномоментно у плевральну порожнину проникає певна кількість повітря, яке може самостійно розсмоктатись впродовж кількох днів (напр. ятрогенний пневмоторакс після пункції плевральної порожнини);

б) відкритий — повітря вільно проникає у плевральну порожнину через отвір у грудній клітці або у бронху і вільно виходить назовні через той же отвір; наслідком можуть стати «маятникові рухи середостіння», які можуть спричинити рефлекторну зупинку серця;

в) напружений (клапанний) — в отворі, через який повітря потрапляє у плевральну порожнину, утворюється клапан, і при кожному вдиху повітря надходить у плевральну порожнину, проте під час видиху не може з неї вийти . Як наслідок, внутрішньо плевральний тиск перевищує атмосферний і постійно підвищується; це призводить не тільки до стиснення легені на стороні ураження, а й до зміщення середостіння на неуражену сторону, компресії іншої легені, стиснення великих венозних судин, зниження венозного відтоку та серцевого викиду. Наслідком цих змін є різка гіпотензія та гіпоксемія; може виникнути раптова зупинка кровообігу. Напружений пневмоторакс є станом, який безпосередньо загрожує життю та вимагає невідкладного втручання.

Симптоми різних видів пневмотораксу трохи відрізняються між собою, але можна виділити й загальні симптоми, а саме:

• Пацієнт приймає вимушене положення тіла — зазвичай лежачи на пошкодженій стороні, сидячи або напівсидячи

• Візуально можна побачити такий симптом як асиметрична екскурсія грудної клітини — уражена сторона відстає в акті дихання

• Зазвичай пневмоторакс починається з гострого колючого болю в легенях, яка може іррадіювати в руку, шию, за грудину

• Симптомом може також послужити задишка

• Обличчя стає блідим, або ціанотичним

• Симптоми пневмотораксу аускультативно проявляються в ослабленні, або відсутності дихання на ураженій стороні

Як надати домедичну допомогу при пневматороксі подивимось на відео.

• Гемоторакс — скупчення крові в плевральній порожнині (механізм схожий на пневмоторакс).

АЛГОРИТМ
надання домедичної допомоги постраждалим при підозрі на травму грудної клітки

Терміни вживаються у такому значенні:

• проникаюча травма грудної клітки – пошкодження, при якому канал рани має сполучення з плевральною порожниною;

• травма грудної клітки з підозрою на внутрішню кровотечу – пошкодження, при якому немає сполучення плевральної порожнини з навколишнім середовищем.

Інші терміни вживаються у значеннях, наведених в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших нормативно-правових актах у сфері охорони здоров’я.

• Ознаки проникаючої травми грудної клітки: наявність рани; утруднене дихання; кровотеча з рани (кров може бути яскраво-червоною, пінистою); звук всмоктування повітря при кожному вдиху; можливе кровохаркання.

• Ознаки травми грудної клітки з підозрою на внутрішню кровотечу: посиніння шкіри (утворення синця) на місці травми; відчуття крепітації при пальпації грудної клітки; утруднене дихання; можливе кровохаркання; часте дихання (більше 20 вдихів за хвилину); бліда, холодна або волога на дотик шкіра; нудота; блювота; відчуття спраги; порушення свідомості.

• Послідовність дій при наданні домедичної допомоги постраждалим при підозрі на травму грудної клітки не медичними працівниками:

• переконатися у відсутності небезпеки;

• провести огляд постраждалого, визначити наявність свідомості, дихання;

• викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

• якщо у постраждалого відсутнє дихання, розпочати серцево-легеневу реанімацію;

• при проникаючій травмі грудної клітки:

попросити постраждалого зробити глибокий видих;
б) накласти на рану чисту, стерильну серветку та матеріал, який не пропускає повітря (наприклад, шматок поліетиленового пакета, пластикова обгортка тощо);
в) зафіксувати пов’язку лейкопластиром, залишивши один її край вільним;
г) при вогнепальному пораненні грудної клітки перевірити місце можливого виходу кулі. Якщо виявлено другий отвір, накласти пов’язку, як описано вище, та зафіксувати її з усіх боків;
ґ) надати постраждалому напівсидяче положення;
д) вкрити постраждалого термопокривалом / покривалом;
е) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;
6) якщо у постраждалого закрита травма грудної клітки:
а) надати постраждалому напівсидяче положення;
б) вкрити постраждалого термопокривалом / покривалом;
в) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;
7) при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.

Травми живота

Розрізняють закриті та відкриті травми живота. Серед закритих травм виділяють забиття черевної стінки та травми органів черевної порожнини й позаочеревинного простору (печінки, селезінки, підшлункової залози, нирок та ін.). Ушкодження порожнистих органів живота при закритій травмі нерідко призводять до розвитку шоку.
Ознаки травми живота

• вимушене положення на спині чи на боці з підтягнутими до живота колінами, зміна положення призводить до посилення болю;

• обмеження дихальних рухів і напруження м’язів передньої черевної стінки;

• біль у животі постійного характеру (слід пам’ятати, що інтенсивність болю не залежить від тяжкості ушкодження внутрішніх органів);

• блювота;

• при внутрішній кровотечі – зниження артеріального тиску, блідість шкіряних покривів;

• при приєднанні перитоніту – здуття живота;

• при ушкодженні нирок і сечовивідних шляхів – кров у сечі, затримка сечовиділення.

Проникне поранення живота поєднує наявність рани та вище перерахованих ознак.
Перша допомога при травмах живота
При проникних пораненнях живота з рани можуть випасти внутрішні органи, виникнути сильна кровотеча. При випаденні внутрішніх органів їх не можна вправляти в черевну порожнину. Рану варто закрити стерильною серветкою. На серветку слід покласти м’яке ватно-марлеве кільце та накласти не занадто туго пов’язку. Постраждалому необхідно надати напівсидяче положення, покласти на спину чи на бік з напівзігнутими, підведеними до живота ногами. Йому не можна давати пити – тільки змочити губи водою. При підозрі на внутрішню кровотечу на місце травми слід прикласти холод (грілку з льодом, загорнуту в тканину).

АЛГОРИТМ ДІЙ
надання домедичної допомоги постраждалим при підозрі на пошкодження живота

Терміни вживаються у такому значенні:

• закрита травма живота– травма, при якій шкіра, підшкірна клітковина та апоневроз залишаються непошкодженими, а на шкірі живота та прикордонних ділянках спостерігаються підшкірні крововиливи;
• проникаюча травма живота– травма, при якій канал рани проникає у черевну порожнину.

Інші терміни вживаються у значеннях, наведених в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших нормативно-правових актах у сфері охорони здоров’я.

1. Ознаки проникаючої травми живота: наявність рани; біль в рані та в черевній порожнині; нудота; блювота; слабкість; відчуття тиску, «розпирання» в животі; наявність сторонніх предметів у рані (ніж, арматура тощо); наявність в рані кишківника чи сальника (евентерація).
2. Ознаки закритої травми живота з можливою внутрішньою кровотечею: посиніння шкіри (утворення синця) на місці травми; відчуття хвилювання або неспокою; часте дихання; бліда, холодна або волога на дотик шкіра; нудота; блювота; відчуття спраги; втрата свідомості.
3. Послідовність дій при наданні домедичної допомоги постраждалим при підозрі на пошкодження живота не медичними працівниками:
   1) переконатися у відсутності небезпеки;
   2) провести огляд постраждалого, визначити наявність свідомості, дихання;
   3) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
   4) якщо у постраждалого відсутнє дихання, розпочати проведення серцево-легеневої реанімації;
   5) при закритій травмі живота:
   а) надати постраждалому зручне положення;
   б) за наявності ознак шоку надати постраждалому протишокове положення;
   в) вкрити постраждалого термопокривалом / ковдрою;
   г) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;
   ґ) при погіршенні стану постраждалого до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги зателефонувати до диспетчера екстреної медичної допомоги;

б) при проникаючій травмі живота:
а) надати постраждалому зручне положення;
б) за наявності ознак шоку надати постраждалому протишокове положення;
в) накласти чисту, стерильну пов’язку на рану та зафіксувати її за допомогою лейкопластиру;
г) не вправляти внутрішні органи в черевну порожнину;
ґ) не виймати з рани сторонні предмети;
д) вкрити постраждалого термопокривалом / ковдрою;
е) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

• при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.

Опитування за новою темою.

Виконати інтерактивні вправи за посиланням:

https://learningapps.org/29493423

https://learningapps.org/29372933

Перша допомога при пневмотораксі

 ТЕМА № 9 ПМД при зупинці дихання та серця.

Клінічна смерть — стан, для якого характерні зупинка серця й відсутність подиху. Якщо людина перебуває в такому стані, то її можна врятувати, однак почати реанімаційні заходи треба не пізніше, ніж за чотири-шість хвилин від миті настання клінічної смерті.
При появі незворотних процесів у корі головного мозку настає біологічна смерть, коли проводити реанімаційні заходи вже немає сенсу. Навіть якщо рятувальникам вдається відновити серцеву діяльність, клітини головного мозку не відновляться.

Зупинка серця – це раптове і повне припинення ефективної діяльності серця з наявністю або відсутністю біоелектричної активності. 

Основні причини зупинки серця: наслідки серцево – судинних захворювань, утоплення, переохолодження, ураження електрострумом, дефіцит кисню (задуха), анафілактичний шок та ін.

СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВА РЕАНІМАЦІЯ це –сукупність дій які потрібно виконати за умов раптової зупинки серця.

Основні ознаки, за якими можна визначити зупинку серця

1. Немає пульсу на великих артеріях.

            З метою визначення пульсу необхідно прикласти середній та вказівних пальці на сонну артерію на відстані 2-3 см. в бік від щитовидного хряща, що виступає на шиї.

2. Людина не дихає.

          Дихання можна перевірити, застосувавши прийом “ чую-бачу-відчуваю ”. Тримаючи одну руку на чолі потерпілого, іншу потрібно поставити на ділянку на межі між ребрами й животом і нахилитися вухом до обличчя потерпілого. Перевірити наявність дихання протягом 10 с. (якщо за цей час людина вдихнула один раз, то вважається, що це неефективне дихання, якщо 2-5 разів, то це є нормальним диханням )

    3 Розширені зіниці, які не реагують на світло.

  Наявність або відсутність реакції на світло визначається направленням променів ліхтаря у відкрите око потерпілого. Якщо зіниці звужуються, то реакція є. Якщо ж розмір зіниць не зменьшується – реакція на світло відсутня. Реакцію на світло також можна перевірити закриванням і відкриванням ока потерпілого долонею. 

4 Синій або сірий колір обличчя.

5 Непритомний стан.  Настає через 4-5 с. з моменту зупинки серця й визначається за відсутністю реакції постраждалого на звуковий або тактильний подразник.

Перші три ознаки є основними, решта додатковими!!!

Основні правила та порядок проведення реанімації

 Впевнитися у власній безпеці і оцінити ситуацію

–    Перевірити свідомість потерпілого окликом і легким струшуванням за плечі

–    Вкласти потерпілого на тверду, рівну горизонтальну поверхню

–    Відкрити дихальні шляхи й перевірити наявність дихання, пульсу

–    За їх відсутності або непевності їх наявності – негайно розпочати серцево – легеневу реанімацію

–    Якщо поблизу є автоматичний зовнішній дефібрилятор – одразу його принести чи доручити це оточуючим, паралельно проводити непрямий масаж серця та штучне дихання

–    Проводити зміну того, хто проводить компресії (натискання) грудної клітки, кожні 2 хв. (по змозі)

–    Продовжувати серцево-легеневу реанімацію до появи в потерпілого дихання, його рухів, відкривання очей, до прибуття бригади екстреної медичної допомоги

–    У випадку оживлення пацієнта – перевести його у стабільне положення на боці й чекати на прибуття

бригади швидкої медичної допомоги ” при цьому

постійно контролювати наявність дихання

–    Не залишати потерпілого без нагляду

Чи безпечне місце події?

• На місці події загрозу життю можуть становити:

• – пожежа;

• – аварійний витік газу;

• – оголені електричні дроти;

• – уламки, які можуть впасти;

• – вибухонебезпечні предмети тощо.

• Головне правило надання домедичної допомоги є робота тільки в безпечній обстановці!

• Якщо загрози життю немає і ви вирішили наблизитися до постраждалого, подбайте про засоби особистої безпеки. Основні засоби безпеки на етапі домедичної допомоги є медичні рукавички та клапан-маска для штучної вентиляції легень.

Чи постраждалий притомний?

• з’ясуйте, чи постраждалий притомний. Делікатно струсіть його за плечі й голосно запитайте: «Ви мене чуєте? З вами все гаразд?»

Зверніться до присутніх на допомогу!

• Одразу попросіть когось з присутніх вам допомогти.

• Зверніться до конкретної особи, яка має якусь характерну помітну деталь гардеробу, наприклад: «Дівчино у футболці з тризубом, наблизьтесь, будь ласка, до мене. Мені, можливо, буде потрібна ваша допомога!» Нехай ця людина буде поруч з вами, бо у випадку СЛР одних ваших зусиль буде замало.

Чи дихає постраждалий?

• Забезпечте прохідність верхніх дихальних шляхів. Якщо постраждалий лежить на спині – закиньте голову назад і виведіть нижню щелепу. Відтак прикладіть своє вухо до вуст постраждалого і слухайте шум повітря, що видихається; краєм ока спостерігайте, чи підіймається грудна клітина; відчувайте теплоту повітря і рахуйте вголос до десяти.

Якщо постраждалий лежить на боці (животі), дійте так само: прикладіть вухо до вуст постраждалого. В такому положенні дихання обмежене – ви почуваєте лише шум повітря й відчуваєте його теплоту

Зателефонуйте «103» («112»).
Викликайте бригаду ЕМД!

• Викликайте бригаду ЕМД, оскільки бригада прибуде із зовнішнім дефібрилятором, що значно підвищить шанси постраждалого на виживання.

• Ключовими симптомами постраждалого з раптовою зупинкою серця, про які вас розпитуватиме диспетчер станції ЕМД, є НЕПРИТОМНІСТЬ І ВІДСУТНІСТЬ ДИХАННЯ

Виконуйте 30 натискань на грудну клітину!

Зволікати з початком СЛР не можна. Кожна втрачена секунда зменшуватиме шанси врятувати постраждалого, тому потрібно якнайшвидше виконати 30 натискань на грудну клітину, щоб стимулювати рух крові й забезпечити киснем серце та мозок. По-іншому натискання на грудну клітину ще називають НЕПРЯМИЙ  або ЗАКРИТИЙ МАСАЖ СЕРЦЯ

.

Розміщуйте руки посередині грудної клітини. Виконуйте 30 натискань на грудну клітину з глибиною для дорослої людини ( старше 8-ми років) – 5-6 см і частотою 100-120 натискань на хвилину.

Виконуйте 2 штучних вдихи протягом 5 секунд!

• Після 30-ти натискань одразу забезпечте прохідність дихальних шляхів, відводячи голову та піднімаючи нижню щелепу; зробіть 2 вдихи, закривши двома пальцями ніс. Важливо, щоб 2 вдихи в рот або в ніс тривали не довше 5 с, бо збільшення часу на вдихи знижує шанс на виживання.

СЛР полягає в почерговому й безперебійному натисканні на грудну клітину 30-ти разів і виконанні 2-х вдихів. Людина може її виконувати лише понад 5-ти циклів. Тому потрібно робити СЛР удвох. Якщо втома настає швидше – мінятися швидше.

Припиняють СЛР в разі появи дихання, появи бригади ЕМД, вашого фізичного виснаження або коли місце події стає небезпечним.

Як тільки принесуть АЗД, увімкніть його та виконуйте вказівки!

• Якщо на місце події є автоматичний зовнішній дефібрилятор, то насамперед потрібно попросити помічника або когось іншого негайно принести цей прилад вам.

• Як тільки ви отримаєте АЗД, продовжуйте процедуру СЛР відповідно до голосових вказівок приладу.

Контроль ефективності

 1 Контролюйте пульс на сонній артерії після кожних п’яти циклів. Якщо пульс відновився, контролюйте дихання.

2 Стежте, щоб грудна клітина потерпілого піднімалася й опускалася.

Важливо:
Якщо не з’явився пульс, продовжуйте непрямий масаж і штучну вентиляцію  легень.

Реанімацію зупиняємо в таких випадках:

• при ознаках ефективності: звуженні зіниць, зміні кольору шкіри, появі серцевих скорочень, появі самостійного подиху;
• при появі ознак біологічної смерті (трупні плями, трупне задубіння);
• при втомі рятувальника.
• прибуття бригади ЕМД.

Домашнє завдання: виконати тестові завдання за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSewy4RFieESFQmJWu6l6ihoJUvZhUktMtMsE4hCatyn96b2xA/viewform?usp=sf_link

Виконати інтерактивну вправу за посиланням: https://learningapps.org/21528973

ТЕМА № 10: Опіки. Домедична допомога при опіках.

                  Матеріал до уроку

Що таке опік?  Які є різновиди опіків?
Опік – ураження шкіри та тканин організму під дією високих температур, їдких хімічних речовин, інтенсивного короткохвильового випромінювання, що призводить до втрати клітинами організму своєї молекулярної структури. Залежно від походження, опіки поділяють на кілька типів.

                Види опіків  

Ознаки різних ступенів опіків:

• І ступінь: почервоніння, набряк, пекучий біль.
• ІІ ступінь: на почервонілій шкірі з’являються пухирці з жовтуватою рідиною
• ІІІ ступінь: суха відмерла шкіра, колір якої змінюється від сірої до темно-коричневої
• ІV ступінь: чорна обгоріла шкіра і глибші тканин

Площу опіків на до госпітальному етапі найчастіше визначають за:
• «правилом дев’ятки» (голова та шия — 9 %; верхні кінцівки — по 9 %; нижні кінцівки — по 18 %; груди — 9 %; живіт — 9 %; верхня частина спини — 9 %; нижня частина спини — 9 %; промежина— 1 %);
• «правилом долоні» (у дорослих площа долоні становить 1 % площі всієї шкіри).

У разі поширених опіків (понад 10 % у дорослих та понад 5-6 % у дітей та осіб похилого віку) розвивається опікова хвороба, яку обов’язково відразу після травми супроводжує опіковий шок. 

Опіковий шок — найтяжча стадія опікової хвороби. Шок зумовлений потужними больовими імпульсами з місця опіку та втратою рідкої частини крові разом з білками та електролітами (плазма). Ушкоджена шкіра в десятки разів інтенсивніше віддає рідину,  ніж неушкоджена, що викликає порушення водно-сольового балансу, зменшує об’єм циркулюючої крові, викликає гіпоксію органів і тканин

Надання допомоги при термічних опіках:

Надаючи допомогу, насамперед треба погасити одяг, що горить, ні в якому разі не допускати, щоб потерпілий при цьому бігав, бо повітря ще сильніше роздмухує полум’я. Найкраще накинути на нього пальто або куртку. Якщо це можливо, повалити на землю і намагатися збити полум’я перекочувати по землі. Потім обпечену частину тіла звільнити від одягу, обрізаючи його. Одяг, що приклеївся до шкіри, залишають.

Після припинення дії фактора, що спричинив опік, глибина опіку зростає через перегріті власні тканини.  Тому до прибуття бригади екстреної медичної допомоги необхідно забезпечити постійне промивання місця опіку холодною проточною водою протягом 10-15 хв.

Не можна застосовувати лід для охолодження, забарвлені антисептики, мазеві та ватно-марлеві пов’язки, мазі, креми, інші засоби, які містять жири. Після охолодження накрити ушкоджену ділянку чистою вологою серветкою для профілактики інфікування рани.

Заборонено зрізати чи проколювати цілі пухирі, що утворилися на шкірі, бо цілісність шкіри захищає від інфекції. Не можна залишати постраждалого без нагляду.

Перша допомога в разі хімічних опіків 

Хімічна речовина продовжує спричиняти опік, поки вона є на шкірі, тому насамперед її необхідно видалити зі шкірних покривів: 

 а) струсити сухі хімічні речовини зі шкіри захищеною рукою (використовувати рукавички, рушник тощо); 

б) промити опік під струменем холодної води протягом 20 хв; не використовувати струмінь під сильним тиском, бо це може ще більше ушкодити шкіру; 

в) викликати екстрену медичну допомогу й продовжувати промивати шкіру до її приїзду; 

г) попросити постраждалого зняти одяг, на якому є хімічна речовина.

 Слід пам’ятати, що деякі речовини під час промивання водою зумовлюють хімічну реакцію через виділення тепла, що спричинює додатковий термічний опік (негашене вапно, сульфатна кислота); тому ці речовини видаляють механічним шляхом сухою ганчіркою.

Домашнє завдання: виконати тестування за посиланням:https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdZaUqbqnLBBYja4ncOdzvAQVZ_b9ko5lQ03zHhrhcjkZLMVA/viewform?usp=sharing

ТЕМА № 11: Ураження електрострумом.

             Матеріал до уроку

        Дія електричного струму на організм

Термічна – спричинює опіки окремих ділянок тіла, нагрівання кровоносних судин, серця, мозку та інших органів, через які проходить струм, що призводить до виникнення в них функціональних розладів.

Електролітична –характеризується розкладом крові та інших органічних рідин, що викликає суттєві порушення їх фізико-хімічного складу.

Механічна – супроводжується ушкодженнями (розриви, розшарування тощо) різноманітних тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту. Біологічна -проявляється як небезпечне збудження клітин та тканин організму, що супроводжується мимовільним судомним скороченням м’язів. Може призвести до суттєвих порушень і припинення діяльності органів дихання та кровообігу.

Електротравми – це місцеві і загальні пошкодження організму, що виникають в результаті впливу електричного струму або розряду атмосферної електрики (блискавки).

Залежно від наслідків електротравми умовно поділяють на:

Загальні (електричні удари) – 25%

Змішані – 55%

Місцеві – 20%

 Місцеві електротравми це:

• Електричні опіки

• Електричні знаки

• Металізація шкіри

• Електроофтальмія

• Механічні ушкодження

Електричні опіки (ЕО)

Найбільш поширена місцева електротравма ( ̴ 60 % випадків), що трапляється переважно у працівників, які обслуговують діючі електроустановки. 

ЕО являються наслідком випадкових коротких замикань в електоприладах. 

В залежності від умов виникнення ЕО розрізняють:

• струмові (контактні) – виникають в місцях контакту тіла зі струмовідними неізольованими елементами, де виділяється велика кількість тепла;

• дугові – виникають унаслідок дії на людину електричної дуги, але без проходження струму через тіло;

• змішані.

Залежно від кількості виділеної теплоти та температури, а також розмірів дуги ЕО можуть уражати не лише шкіру, але й м’язи, нерви і навіть кістки (глибинні опіки).

Електричні знаки (ЕЗ)

ЕЗ (знаки струму, електричні мітки) являють собою плями сірого чи блідо-жовтого кольору у вигляді мозоля на поверхні шкіри в місці її контакту зі струмовідними частинами.

ЕЗ можуть виникати як у момент проходження струму через тіло людини, так і через деякий час після контакту. Особливого больового відчуття ЕЗ не спричиняють і з часом безслідно зникають.

Металізація шкіри

Проникнення у верхні шари шкіри (відкриті ділянки – руки, обличчя)  найдрібніших часточок металу, що розплавляється внаслідок дії електричної дуги. Ушкоджена ділянка стає твердою та шорсткою, однак за відносно короткий час вона знову набуває попереднього вигляду та еластичності. Часто одночасно мають місце дугові опіки.

Особливо небезпечна електрометалізація для органів зору. Лікування може бути досить тривалим, а в окремих випадках – безрезультатним. Необхідно користуватись захисними окулярами! 

Електроофтальмія

Запалення зовнішніх оболонок очей, спричинене надмірною дією ультрафіолетового випромінювання електричної дуги (елекрозварювальні роботи). Розвивається через 2-6 годин після опромінення. Проявляється такими ознаками: 

• почервоніння, 

• запалення,

• сльозоточіння, 

• гнійні виділення, 

• світлоболі і світлобоязнь. 

Тривалість захворювання 3-5днів. При регулярному опромінюванні може розвинутися катаракта.

Механічні ушкодження

Виникають унаслідок судомних скорочень м’язів під дією електричного струму. Виявляються у вигляді:

• розривів шкіри, кровоносних судин, нервових тканин; 

• вивихів суглобів;

• переломів кісток.

Електричний удар — це збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м’язів. Залежно від наслідків ураження електричні удари можна умовно поділити на чотири ступені:

• І — судомні скорочення м’язів без втрати свідомості;

• ІІ — судомні скорочення м’язів із втратою свідомості, але зі збереженням дихання та роботи серця;

• III — втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання (або одного і другого разом);

• IV — клінічна смерть.

Загальні ознаки

Легкої електротравми

• Непритомність

• Нервове потрясіння

• Запаморочення

• Загальна слабкість

Важкої електротравми

• Наявність опіків на шкірі

• М’язові болі

• Кардіогенний шок: блідість, задишка, синюшність носа, губ

• Судоми

• Зниження температури тіла

• Відсутність пульсу

• Зупинка дихання

• Параліч

Шляхи проходження електричного струму 

(Петлі струму)

Найбільш небезпечні шляхи

• Голова – руки

• Голова – ноги

• Права рука – ноги

         Перша медична допомога

1. Звільнення потерпілого від дії струму

   • Відключити електропостачання вимикачем, рубильником, вигвинчуванням пробок, або використати заземлення.

   • Якщо це зробити неможливо, то слід відтягнути потерпілого від струмопровідних частин, дотримуючись наступних правил безпеки.

   • З метою ізоляції рук одягнути діелектричні рукавиці або обмотати руку шарфом, натягнути на руку рукав піджака або пальто, накинути на потерпілого гумовий килимок, прогумований матеріал (плащ) або просто сухий матеріал. Можна також ізолювати себе, ставши на гумовий килимок, суху дошку або непровідну підстилку, жмут одягу.

   • Провідники можна перерізати інструментами з ізольованими ручками, перерубати сокирою з дерев’яним сухим топорищем

   • Потерпілого можна відтягнути від струмопровідних частин за одяг, уникаючи дотику до його відкритих частин тіла та навколишніх металевих предметів. Відтягуючи потерпілого за ноги, не можна торкатися його взуття, оскільки воно може бути вологим.

   • Відвести дроти від потерпілого, використовуючи суху мотузку, палицю, дошку, рейку з непровідних матеріалів, використовуючи гумові рукавиці.

   • 

   Напруга менше 1000 В

а – відключенням електроустановки;

б – відкиданням проводу сухою дошкою, рейкою;

в – перерубуванням дротів;

г – відтягуванням за сухий одяг;

д – відтягуванням в рукавицях.

      Напруга більше 1000 В

• Слід користуватися діелектричними рукавицями і взути діелектричні боти; діяти ізолюючою штангою або ізолюючими кліщами.

2. Оцінка стану потерпілого

   Виділяють три стани людського організму внаслідок дії електроструму:

   I стан – потерпілий при свідомості. 

   II стан – потерпілий непритомний, але дихає. 

   III стан – потерпілий не дихає або дихає з перервами, уривчасто, як вмираючий, порушений або відсутній серцевий ритм.

   • Покласти на підстилку з одягу.

   • Розстебнути одяг, який затрудняє дихання.

   • Дати понюхати нашатирний спирт.

   • Після напоїти гарячим чаєм.                                     Долікарська допомога потерпілим

I стан

• Покласти горизонтально на підстилку з одягу. 

• Забезпечити приплив свіжого повітря

• Розтерти і зігріти тіло. 

• Забезпечити повний спокій.

• Сполоснути обличчя холодною ходою.

• Дати йому випити 15—20 краплин настоянки валеріани і гарячого чаю.

II стан

• Покласти на підстилку з одягу. 

• Розстебнути одяг, який затрудняє дихання.

• Дати понюхати нашатирний спирт.

• Після напоїти гарячим чаєм.

III стан

• Покласти потерпілого на спину на горизонтальну поверхню.

• Звільнити від стискаючого одягу.

• Відвести голову потерпілого максимально назад, доки його підборіддя не стане на одній лінії з шиєю. Так язик не затуляє вхід до гортані, вільно пропускає повітря до легенів. 

• За допомогою носовичка або краю сорочки вичистити порожнину рота, якщо там є кров, слиз, блювотні маси, вийняти також зубні протези.

• Робити штучне дихання «з рота в рот» чи «з рота в ніс».

• Робити непрямий масаж серця.

Техніку безпеки при роботі з електроприладами нагадаємо собі з презентації: https://docs.google.com/presentation/d/142G4G9cf-ZFMTGkMFEG8PFcxYuROyij1/edit?usp=sharing&ouid=107626695136109810762&rtpof=true&sd=true

Виконати тестові завдання за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfGevaG5oleQMhXsp_0n33SiK2vCBSWOQaYgyhc8yV48mqS8Q/viewform?usp=sharing

Виконати інтерактивну гру за посиланням:https://learningapps.org/26419422

ТЕМА № 12. ПМД при обмороженні та утопленні. 

               Матеріал до уроку.

Вплив на організм низьких температур, особливо якщо погода вітряна і волога, обумовлює ризик переохолодження й обмороження. При цьому наступає розлад кровообігу, спочатку шкіри, а потім і глибше-розташованих тканин, після чого настає їх омертвіння.

Переохолодження організму – це загальний стан людини, коли на всю поверхню тіла впливає холод, а температура тіла при цьому падає нижче 35 ºC.

Обмороження – це ушкодження ділянок тіла внаслідок впливу низької температури.

Спочатку потерпілого морозить, потім з’являються в’ялість, втома, сонливість, дрімота, яка переходить у глибокий сон, під час якого слабнуть дихання та серцева діяльність, що може призвести до смерті. Температура тіла падає нижче 36°С. Після відчуття холоду з’являються поколювання, оніміння на місці пошкодження. Відморожена частина тіла стає блідою, холодною та нечутливою. Більше 90% всіх відморожень припадає на пальці ніг і рук, ніс, вуха та щоки.

За глибиною ураження розрізняють обмороження 4-х ступенів:

І ступінь – шкіра стає блідою.

ІІ ступінь – з’являються пухирі, шкіра навкруги них має синювато-червоний колір.

ІІІ ступінь – часткове змертвіння м’яких тканин.

IV ступінь – поряд із змертвінням м’яких тканин настає змертвіння кістки

              ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВІДМОРОЖЕНЬ

1. Одягатися та взуватися необхідно відповідно до температури повітря та погоди, одяг та взуття повинні бути теплими та сухими, бажано з натуральних матеріалів. Взуття (в т. ч. чобітки, лижні черевики, черевики з ковзанами) повинно бути вільним, щоб не здавлювати тканини і не порушувати кровопостачання нижніх кінцівок. Для взуття треба використовувати повстяні устілки, одягати шерстяні шкарпетки.

2.Відкриті частини обличчя та голови (вуха, підборіддя, щоки, ніс) необхідно періодично перевіряти для попередження відмороження 3.Необхідно відмовитись від перебування на холоді у нетверезому стані.

4.Необхідно уникати тривалого перебування у холодних сирих приміщеннях та роботи на відкритому повітрі у холодну погоду з підвищеною вологістю повітря.

5.Не варто виходити на вулицю спітнілими та слід уникати надмірних фізичних навантажень.

6.Рекомендується вживати гарячі їжу та напої.

        ПЕРША ДОПОМОГА

Дії при наданні першої медичної допомоги відрізняються в залежності від ступеню обмороження, стану загального охолодження організму людини, її віку та наявних хвороб.

Перш за все необхідно припинити дію охолодження, зігріти кінцівки для відновлення кровообігу в уражених холодом тканинах із метою попередження розвитку інфекційних ускладнень. Максимально швидко слід доправити

При обмороженні II-IV ступеню швидке зігрівання, масаж або розтирання не робіть. Слід накласти на уражену поверхню теплоізолюючу пов’язку (шар марлі, товстий шар вати, знов шар марлі, а зверху клейонку або прогумовану тканину). Уражені кінцівки зафіксуйте за допомогою підручних засобів (шматок дошки або фанери, щільний картон), які накладаються та фіксуються зверху пов’язки. Для теплоізоляції можна використовувати ватники, куфайки, вовняну тканину тощо. Ураженим дають пити теплу рідину, гарячу їжу, невелику кількість алкоголю, таблетку аспірину або анальгіну, по 2 таблетки „Но-шпи” або папаверину.

Не потрібно розтирати уражених снігом, тому що кровоносні судини верхніх та нижніх кінцівок можуть постраждати. Не можна застосовувати швидке зігрівання обморожених кінцівок біля багаття, безконтрольно застосовувати грілки та інші джерела тепла, тому що це погіршує перебіг обмороження.

Не рекомендується, як неефективний, варіант першої допомоги – застосування олій та жирів, розтирання кінцівок спиртом при глибокому обмороженні.

Зігрівання можна проводити за допомогою теплих ванн. Температуру води слід поступово підвищувати з 20°С до 40°С протягом 20-30 хвилин. При цьому кінцівку необхідно ретельно відмити милом від бруду. Після ванн та розтирання пошкоджену частину тіла необхідно висушити (протерти), закрити стерильною пов’язкою та тепло укутати. Відморожені ділянки тіла не можна змазувати жиром і мазями. При будь-якому ступені відмороження необхідно звернутися до лікаря.

При загальному охолодженні організму людини легкого ступеню достатньо ефективним методом лікування є зігрівання постраждалого в теплій ванній при початкової температурі води 24°С, поступово температуру води збільшують до нормальної температури тіла людини.

В разі наявності у постраждалого середнього або важкого ступеню охолодження, з порушенням дихання та кровообігу, людину необхідно швидко

постраждалого до найближчого теплого приміщення, зняти з нього взуття, верхній одяг, шкарпетки та рукавички. Одночасно з проведенням заходів першої черги треба викликати швидку медичну допомогу для проведення кваліфікованих заходів щодо рятування постраждалого.

При обмороженні І ступеню, ділянки тіла, що охолоджені, необхідно зігріти до почервоніння теплими руками, легким масажем, розтиранням тканиною з вовни, диханням, а потім накласти ватно-марлеву пов’язку.

                           Утоплення людини.

Утоплення — це гострий патологічний стан, що виникає за випадкового або навмисного занурення людини у воду з подальшим розвитком ознак гострої дихальної недостатності та гострої серцевої недостатності, причиною виникнення яких є потрапляння рідини в її дихальні шляхи.

     Утоплення поділяється на:

аспіраційне (істинне — мокре) — 75-95 % випадків

асфіктичне (спастичне — сухе) — 5-20 % випадків

синкопальне (рефлекторне) — до 5 % випадків.

Істинне утоплення виникає через потрапляння води в альвеоли.

Прісна вода внаслідок різниці осмотичного градієнта між кров’ю та прісною водою швидко покидає альвеоли й проникає в судинне русло, що призводить до збільшення об’єму крові, що циркулює, та зменшення кількості еритроцитів у плазмі крові, набряку легень, ушкодження еритроцитів, зменшення концентрації йонів Натрію, Хлору та Кальцію плазми, а також білків плазми. Утворюється значна кількість рожевої піни. Функція кровообігу припиняється через зупинку серця

Якщо утоплення сталося в морській воді через різницю осмотичного градієнта між кров’ю та морською водою, частина плазми виходить із судинного русла, у зв’язку із чим зменшується об’єм крові, що циркулює, і збільшується відношення об’єму формених елементів крові. Це призводить до згущення крові, накопичення рідини в альвеолах, їх розтягнення. Утворюється стійка біла піна. Різко порушується газообмін, зупиняється серце.       

                 Симптомами істинного утоплення є:

• у початковому періоді витягнуті з води збуджені або загальмовані; 

• неадекватна реакція на обстановку: постраждалі намагаються стати, піти, відмовляються від медичної допомоги; 

• дихання шумне з нападами кашлю; 

• часто блювота проковтнутою водою і шлунковим вмістом. 

У разі істинного утоплення, коли людина розгубилась, вона бовтається у воді, втрачає сили та незвично поводиться.

                Асфіктичне утоплення

Виникає без проникнення води в дихальні шляхи під час вдиху внаслідок виникнення рефлекторного ларингоспазму (голосова щітта не пропускає воду, але й не пропускає і повітря). 

Смерть виникає від механічної асфіксії. 

Вода в легені не потрапляє, проте її в значній кількості заковтують у шлунок.

Людина за тих чи інших обставин може ковтнути води, яка потрапить на голосові зв’язки, які зімкнуться. 

Така людина притомна, але вдихнути-видихнути не може, як і вимовити якийсь звук. Такий постраждалий буде «німим» і, благаючи про допомогу, може робити рухи: піднімати руки догори, махати, привертаючи до себе увагу. 

Це триватиме доти, доки в постраждалого вистачить внутрішнього кисню до повної непритомності. 

Якщо це відбувається за умов паніки, процес триває до 10-15 с

           Синкопальне утоплення

Виникає внаслідок рефлекторної зупинки серцевої діяльності та дихання (зазвичай це трапляється за раптового занурення людини в холодну воду). 

Часто буває, що під час купання верхній шар води теплий, а людина вирішила пірнути на глибину — там вода холодніша приблизно на 10 °С. Тоді рефлекторно виникає зупинка серця. Це фактично клінічна смерть.

             Допомога під час утоплення

Рятувати людину, яка тоне, потрібно так, щоб не стати самому заручником потопельника і не піти під воду

На березі треба очистити верхні дихальні шляхи і починати штучну вентиляцію легень постраждалого, попередньо забезпечивши прохідність дихальних шляхів. Якщо є підозра, що людина травмувалась у воді, закидати їй голову назад небезпечно — можливо, у неї травма хребта.

Один рятувальник, відповідно, завжди має підтримувати голову і шию.

Потопельника кладуть на спину, для очищення верхніх дихальних шляхів його голову повертають набік і очищують ротову порожнину обгорнутими марлевою серветкою або носовою хусточкою другим і третім пальцями кисті. 

Відтягнувши кут рота донизу, дайте можливість воді витекти з рота.  Решта води, яка не стікає, найімовірніше вже всмокталася в кров, і дістати її нереально. 

Перевірте, чи людина реагує на ваш голос або на больове подразнення. Якщо реагує, то поверніть її в стабільне 

положення на боці й контролюйте її дихання через кожні дві хвилини. 

Якщо не реагує, відновіть прохідність верхніх дихальних 

шляхів будь-яким методом  і оцініть, чи людина дихає.  

Попросіть когось викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги та допомогти вам. 

Із цього моменту необхідно якнайшвидше розпочати серцево-легеневу реанімацію, починаючи з 5-ти початкових вдихів. 

Потім двоє рятувальників мають проводити натискання на грудну клітку і штучне дихання у співвідношенні ЗО натискань до двох вдихів. 

Потрібно також проводити зміну того, хто проводить компресії грудної клітки, кожні 2 хв (за можливості).

Так слід надавати допомогу до приїзду бригади 

екстреної (швидкої) медичної допомоги.

Коли людина почне дихати, її потрібно перевернути в стабільне положення на боці. 

Вона може отямитись і сказати, що з нею все добре. Але вона обов’язково підлягає госпіталізації, бо з водою до організму потрапляє значна кількість мікроорганізмів, які можуть уже до трьох годин спричинити невиліковну пневмонію. 

Через гіпоксію можливі розлади функцій мозку. 

Коли постраждалий отямився, його обов’язково потрібно висушити і чимось накрити, бо він буде втрачати тепло. 

ТЕМА № 13 ПМД при отруєнні чадним газом, бензином, антифризом.   Узагальнення знань.

            Отруєння бензином

Отруєння бензином можливе на етапах його виробництва, при переливанні його в невеликих закритих приміщеннях або застосуванні в якості розчинника.

 Бензин і його пари швидко всмоктуються в легені і шлунково-кишковий тракт. 

Виводяться переважно через дихальні шляхи, частково із сечею. Отруєння розвиваються при попаданні всередину, на шкіру, при інгаляції парів.

         Симптоми отруєння

    При вдиханні парів бензину виникають: запаморочення, 

• головний біль,

•  відчуття сп’яніння,

•  збудження, нудота, блювання.

•  У важких випадках – порушення дихання, втрата свідомості, судоми, виразний запах бензину з рота, що дозволяє швидко поставити діагноз.   
• При заковтуванні бензину з’являються болі в животі, блювота, порушення сну, галюцинації, пітливість, слинотеча. У важких випадках виникають симптоми гострого психозу, подібні з станом вираженого сп’яніння. Бензин і його пари надають токсичну дію на нирки, приводячи до розвитку ниркової недостатності. Крім того, бензин порушує процес утворення червоних кров’яних тілець.

         Перша допомога при отруєнні бензином

• 1) Потерпілого необхідно швидко видалити з приміщення, насиченого парами бензину.

• 2) При попаданні бензину усередину роблять промивання шлунка, краще 2%-им розчином питної соди. 

• 3)При вдиханні парів – забезпечити приплив свіжого повітря, бажано дати потерпілому кисневу подушку. 

• 4)Дати випити проносне, чорну каву або гаряче молоко 

     Отруєння чадним  газом

• Чадний газ (окис вуглецю) – газ, що утворюється при неповному згорянні будь-якого типу палива (природного газу, масла, гасу, деревини і т.д.).

•  Він надходить у кров людини в 200 разів швидше кисню і «перехоплює» у нього ініціативу. Чадний газ легко зв’язується гемоглобіном крові, в результаті чого настає кисневе голодування всіх тканин і організму людини

• Від нестачі кисню і наступає ядуха. І якщо Ви дихаєте повітрям з високим вмістом чадного газу, то смерть може відбутися через кілька хвилин

                    Ранні симптоми:

При легкому отруєнні чадним газом: 

          – З’являються головний біль,

          – Стукіт у скронях,

          – Запаморочення,

          – Болі в грудях,

          – Сухий кашель,

          – Сльозотеча,

          – Нудота,

          – Блювота,

          – Можливі зорові і слухові галюцинації,

          – Почервоніння шкірних покривів,  слизових оболонок,

          – Тахікардія,

          – Підвищення артеріального тиску.

        При середньому отруєнні чадним газом:

        Сонливість,

         Можливий руховий параліч при збереженій свідомості.                                  При тяжкому отруєнні чадним газом:

•  Втрата свідомості, коматозний стан

• Судоми,

• Мимовільне відходження сечі і калу,

• Порушення дихання, яке стає безперервним

• Розширення зіниць з ослабленою реакцією на світло,

• Різкий ціаноз (посиніння) слизових оболонок і шкіри обличчя.

Смерть звичайно наступає на місці події в результаті зупинки дихання і падіння серцевої діяльності.

При виході з коматозного стану характерна поява різкого рухового збудження. Можливий повторний розвиток коми.

          ПМД при отруєнні чадним газом

1) Швидко винести потерпілого із зони дії чадного газу, забезпечити приплив свіжого повітря (відкрити кватирки, двері, включити вентилятор і т. п.)

2) Дати потерпілому подихати киснем;

 3)На голову і груди покласти холодний компрес або міхур з льодом;

4)Якщо потерпілий у свідомості, напоїти його міцною кавою, чаєм;

• Якщо потерпілий знаходиться в несвідомому стані, через кожні 5 хвилин давати йому нюхати нашатирний спирт, 

• при слабкому поверхневому диханні або його зупинці почати штучне дихання.  

• викликати «швидку допомогу». 

• Постраждалі з важким отруєнням підлягають обов’язковій госпіталізації, оскільки можливі ускладнення з боку легень і нервової системи в більш пізні терміни.

Антифриз являє собою суміш води (45%) з етиленгліколем (55%) і застосовується в автотранспорті як засіб , яке попереджає замерзання моторів автомашин;  застосовують в системах охолодження автомобілів при температурах навколишнього повітря від -75° до 0 °C. Застосовується як добавка до палив машин і механізмів в кліматичних зонах з низькими температурами.

Отруєння антифризом настає при вживанні його всередину (помилково сприймаючи його за алкоголь).

Залежно від кількості випитого антифризу отруєння може протікати у легкій, середній і важкій формах,

що закінчується смертю через 4-48 г.

Смертельна доза становить 100 — 200 грам. Після вживання антифризу настає сп’яніння, яке супроводжується ейфорією (збудженням). Потім через нетривалий період (2 −6 години, інколи більше) цей стан змінюється депресією, сонливістю.

Обличчя отруєного стає одутим, червоним.

Зіниці розширені або звужені, реакція на світло млява чи взагалі відсутня.

 Пульс — напружений, незадовго до смерті частішає, ледь вловлюється. Під час надання першої допомоги слід якомога швидше промити шлунок потерпілого, дати йому сольове проносне і терміново відправити до лікарні. Одним з найвідоміших автомобільних антифризів вітчизняного виробництва є «Тосол».
Для профілактики отруєнь антифризом має значення роз’яснення шкідливості антифризу як напою: поліпшення контролю за його витрачанням і експлуатацією; денатурація продукту шляхом зміни кольору і смаку, додання йому відразливого запаху, додавання речовин, що викликають негайну блювоту після прийому всередину.

Для узагальнення знань виконати тестові завдання за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdegbrfSn-kLMiwMRbx1H0hM5QzmPLS5moptqQp1JrwBBWRKg/viewform?usp=sharingi/rshlx

РОЗДІЛ № 3 Послідовність у наданні допомоги потерпілим

ТЕМА №14 Вивільнення потерпілого з транспортного засобу.

Матеріал до уроку.

При ДТП важливим моментом надання допомоги потерпілому є правильне витягання його з автомобіля. Особливо складно зробити це при деформації кузова і заклинювання дверей, перекиданні автомобіля. У цих випадках необхідно, використовуючи монтировочну лопатку або інші підручні засоби, відкрити одну з дверцят, бажано з боку потерпілого.

 Отримавши доступ до салону (кабіни) транспортного засобу, негайно вимкніть запалювання.
Якщо стан постраждалого не викликає побоювань і в даний момент йому ніщо не загрожує, можна не витягувати його з автомобіля, так як допущені при цьому помилки можуть посилити отримані людиною пошкодження.
Якщо потерпілий без свідомості, переконайтеся в прохідності дихальних шляхів і забезпечуйте її до витягу з автомобіля .                       .
Якщо людина знаходиться у важкому стані (зупинка дихання та кровообігу, здавлювання тіла, кровотеча тощо) або може отримати нові пошкодження, необхідно негайно витягти його з автомобіля.
Враховуючи можливу травму грудної клітини, виймайте потерпілого за передпліччя і пахвові області, де ребра пошкоджуються порівняно рідко. Грубі, пов’язані із застосуванням значних фізичних зусиль прийоми можуть завдати потерпілому додаткову травму і непоправної шкоди .
Якщо існує небезпека порушення дихання або посилювання травми шийного відділу хребетного стовпа, положення голови, шиї та грудної клітини необхідно зберігати незмінним відносно один одного. В цьому випадку слід використовувати прийом, при якому надає допомогу, однією рукою фіксує підборіддя потерпілого, а інший – утримує його за кисть.
При пошкодженні хребетного стовпа витягати потерпілого з автомобіля повинні декілька чоловік, обережно витягаючи за голову .
Пам’ятаєте! Ваші дії при витяганні постраждалого з транспортного засобу повинні бути правильними і щадними.

ТЕМА № 15 Правила та засоби транспортування

Матеріал до уроку. 

При серйозних травмах, а також при підозрі на них, особлива увага приділяється транспортуванні постраждалих, оскільки неправильне переміщення може посилити травму, ставши додатковим фактором, що ушкоджує. Рекомендація лікарів така: транспортувати серйозно постраждалу людину повинні фахівці, тому краще всього не робити цього самостійно, а викликати швидку допомогу. На жаль, не завжди це представляється можливим.

Транспортування — один із важливих елементів подання першої допомоги. Для перенесення потерпілого використовують стандартні медичні ноші або їхню імпровізацію з підручних матеріалів.

Транспортувати постраждалого своїми силами доводиться в таких ситуаціях:

Безпосередня небезпека для життя там, де відбулася травма. Наприклад, якщо потерпілий знаходиться на залізничному полотні, в палаючому будинку, задимленому приміщенні, будівлі, яке може в будь-який момент обрушитися і т.д.

Немає можливості приїхати швидкої допомоги.

Всього виділяють три види транспортування:

Екстрена. Проводиться при наявності безпосередньої загрози життю, максимально швидко, використовується будь-який відповідний спосіб видалення людини з небезпечної зони до найближчого безпечного місця. Таке транспортування може бути досить травматичним для постраждалого, але метою є спасіння життя людини, тому правилами переміщення постраждалих в даному випадку нехтують;

Короткострокова. Здійснюється своїми силами людей, що знаходяться поряд з потерпілим. В даному випадку є необхідність вибирати оптимальний метод переміщення потерпілого з тим, щоб по можливості не заподіяти йому дискомфорту, що не посилити хворобливі відчуття, не завдати вторинну травму. Як правило, в даному випадку транспортування здійснюється не надто далеко, а до найближчого місця, де людині можуть надати професійну допомогу або де він може її дочекатися в безпечній обстановці;

Тривала. Транспортування силами і засобами фахівців, максимально зручна і безпечна для потерпілого. Звичайно проводиться після надання першої медичної допомоги на місці і знеболення

У тому випадку, коли немає можливості приїхати швидкої допомоги, тривалу транспортування доводиться здійснювати силами оточуючих.

Рекомендації, про які піде мова далі, призначаються для короткострокової транспортування, так як в умовах сучасного життя, як правило, від неспеціалістів потрібно саме вона.

       Підготовка до транспортування постраждалих

Готуючись транспортувати людину, яка потребує допомоги, слід мати на увазі:

 Постраждалого необхідно уважно оглянути, щоб скласти уявлення про характер травм. Слід оцінити стан хребта, голови, шиї, грудної клітки, живота, тазової області і кінцівок. Переконайтеся в тому, що людина перебуває у свідомості, якщо він без свідомості, потрібно перевірити пульс і дихання;

Якщо є підозра на важкий характер травм, множинні поєднані травми, потерпілого потрібно транспортувати лише в крайньому випадку, якщо немає надії на приїзд швидкої допомоги. При таких травмах переміщати потерпілого слід по можливості в тій позі, в якій він знаходиться.

Загальні правила переміщення постраждалих

Правила і способи переміщення потерпілих можуть відрізнятися в залежності від характеру травм (крововтрата, переломи і т.д.), проте є кілька загальних принципів:

При транспортуванні людини з травмою шийного відділу хребта його голову і шию іммобілізують, тобто фіксують, щоб перешкоджати руху. У всіх інших випадках постраждалого транспортують з головою, повернутою набік. Це необхідно, щоб уникнути попадання блювотних мас у дихальні шляхи, а також асфіксії внаслідок западання язика;

Людини з великою крововтратою переміщують таким чином, щоб його ноги знаходилися вище голови. Таке положення забезпечує приплив крові до головного мозку;

При підйомі по сходах, а також при приміщенні в транспортний засіб постраждалого несуть вперед головою, при спуску і винесенні з транспорту – вперед ногами;

При серйозних травмах, а також при підозрі на них, особлива увага приділяється транспортуванні постраждалих, оскільки неправильне переміщення може посилити травму, ставши додатковим фактором, що ушкоджує. Рекомендація лікарів така: транспортувати серйозно постраждалої людини повинні фахівці, тому краще всього не робити цього самостійно, а викликати швидку допомогу. На жаль, не завжди це представляється можливим

Підготовка до транспортування;

Людини з великою крововтратою переміщують таким чином, щоб його ноги знаходилися вище голови. Таке положення забезпечує приплив крові до головного мозку;

При підйомі по сходах, а також при приміщенні в транспортний засіб постраждалого несуть вперед головою, при спуску і винесенні з транспорту – вперед ногами;

Той, хто несе постраждалого попереду, призначається головним, його завдання – уважно стежити за дорогою, помічати перешкоди і керувати переміщенням, координуючи дії інших рятувальників (приклад команди: «на рахунок три піднімаємо носилки – раз, два, три!»).  При цьому рятувальникам категорично забороняється рухатися «в ногу»;

Той, хто несе постраждалого ззаду, стежить за його станом, і у разі погіршення попереджає інших про необхідність зупинки.

Види транспортування постраждалих в залежності від травми і стану

 При серйозних поєднаних травмах потерпілого слід переміщати без зміни його положення.

Тепер розглянемо, в яких положеннях слід транспортувати постраждалих в інших, менш важких ситуаціях.

Стійке положення на боці. 

У такій позі повинні переміщатися постраждалі у разі:
а) нападів блювоти-

б) знаходження в несвідомому стані-

в) при опіках чи інших непроникаючих травмах задньої сторони тіла (спина, сідниці, задня частина стегон) –

Сидячи або напівсидячи положення застосовується в таких ситуаціях:
а) травми шиі-
б) травми грудної клітини-
в) переломи ключиці, рук-

 Положення лежачи на спині з піднятими ногами:
а) травми черевної полості-
б) підозра на внутрішню кровотечу
в) наявність великої крововтрати

Положення лежачи на спині зі злегка розсунутими ногами і підкладеним під коліна валиком («поза жаби»):
а) при травмах хребта, пошкодженні спинного мозку або підозрі на подібну травму-
б) при переломі кісток тазу або підозрі на нього.

При транспортуванні необхідно постійно стежити за станом потерпілого, пам’ятаючи про те, що воно в будь-який момент може погіршитися. У випадку якщо це відбудеться, необхідно зупинитися і почати проводити реанімаційні заходи (дихання «рот в рот», «рот у ніс», непрямий масаж серця). Реанімацію проводять до появи лікаря або до відновлення дихання і пульсу.

ТЕМА № 16 Дія алкоголю та наркотиків на працездатність водія.

               Матеріал до уроку.

Уявіть собі ситуацію: ви сіли за кермо після вживання наркотиків чи алкоголю, думаючи, що все під контролем. Штраф за водіння у стані алкогольного сп’яніння мала плата за подібний стан. Але навіть невелика доза може виявитися фатальною та призвести до трагічних наслідків.

Основні небезпеки водіння авто в нетверезому стані

Водіння автомобіля у стані алкогольного чи іншого сп’яніння може мати великі наслідки не лише водія. Сідаючи за кермо автомобіля у такому стані водій ігнорує відповідальність за своє життя та життя оточуючих та ставить під загрозу безпеку руху.

• Під впливом алкоголю чи наркотиків увага та реакція значно сповільнюються, а координація рухів суттєво порушується. Це може призвести до неможливості швидко реагувати на дорожні ситуації та керувати автомобілем.

• Вплив алкоголю веде до зниження концентрації та уваги. Це може призвести до неуважності на дорозі, упущення важливих моментів та виникнення аварій.

• У “розслаблених станах” знижується здатність правильно оцінювати відстані та швидкості інших транспортних засобів. Це збільшує ймовірність зіткнень та аварій. Водій втрачає самоконтроль та впевненість у своїх діях. Це може призвести до ризикованих маневрів на дорозі та ситуацій, які можуть бути небезпечними для водія та інших учасників руху.

Водіння під впливом наркотиків і алкоголю несе величезні небезпеки як для водія, так оточуючих. Пам’ятайте, що ваше життя та життя інших людей дорожчі за будь-яке задоволення, яке може дати вживання наркотиків та алкоголю. Тому будьте відповідальними і ніколи не сідайте за кермо у нетверезому стані.

Покарання за керування в нетверезому стані в Україні

Яке покарання за керування в нетверезому стані в Україні? Санкції для любителям поїздити за кермом у нетверезому вигляді досить суворі та спричиняють значні фінансові та юридичні наслідки для водія.

Наразі за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння передбачено значні штрафи, які можуть змінюватись від 17 до 51 тисячі гривень залежно від ступеня порушення.

• У разі підтвердження факту водіння у нетверезому стані порушника оштрафують на суму 17 000 гривень, а також він втратить право керування транспортним засобом на один рік.

• У разі повторного зафіксованого випадку водіння у стані алкогольного сп’яніння протягом року штраф збільшується до 34 000 гривень з позбавленням прав на строк до 3 років. Третє ж порушення протягом одного року призведе до штрафу в 51 тисячу гривень та позбавлення прав на десять років.

Кримінальна відповідальність настає у випадках, коли внаслідок дій п’яного водія відбувається ДТП, що тягне за собою тілесні ушкодження або смерть учасників.

Також існують інші види штрафів, пов’язані з вживанням алкоголю під час керування автомобілем:

• Передача прав на керування транспортним засобом особі у стані сп’яніння тягне за собою штраф у розмірі 3400 гривень.

• Відмова від проходження медичного огляду для визначення ступеня сп’яніння передбачає штраф аналогічний до того, що встановлюється за п’янку за кермом, і може досягати від 17 до 51 тисячі гривень з позбавленням прав на строк від одного до десяти років.

• Водіння у стані наркотичного сп’яніння (алкогольного) після дорожньо-транспортної пригоди обернеться штрафом у 34 000 гривень та позбавленням прав на три роки.

Найкращий спосіб уникнути покарання та забезпечити безпеку на дорозі – утриматися від керування транспортним засобом після вживання алкогольних напоїв.

Вплив алкоголю на поведінку водія

Водіння у нетверезому стані – небезпечна комбінація, яка торкається не лише водія, а й суспільної безпеки в цілому. Дослідження показують, що навіть невелика кількість алкоголю у крові може суттєво вплинути на здатність людини керувати транспортним засобом.

Алкоголь надає глибокий вплив на центральну нервову систему, уповільнюючи реакції, погіршуючи координацію, знижуючи здатність зосереджуватися та оцінювати відстань та швидкість. В результаті навіть мінімальна кількість алкоголю може призвести до помітного зниження здатності безпечно керувати автомобілем.

Крім фізіологічних ефектів, алкоголь також впливає на психологічний стан водія – може призвести до помилкової впевненості у своїх здібностях керування, що часто призводить до прийняття ризикованих рішень на дорозі. У такого водія відсутня критична оцінка ситуацій чи неможливість адекватного ухвалення рішень у складних дорожніх умовах.

Відповідальне ставлення до водіння включає повне утримання від вживання алкоголю перед і під час керування транспортним засобом. Громадські кампанії та суворі законодавчі заходи по всьому світу покликані мінімізувати цю проблему та підвищити безпеку на дорогах.

Вплив алкоголю та наркотиків на безпеку дорожнього руху

В Україні, а також у деяких інших країнах, управляти транспортним засобом у стані сп’яніння категорично заборонено. У нас немає припустимих доз, немає градації відповідальності залежно від дози випитого або від ступеня сп’яніння. Але у випадку дорожньо-транспортної пригоди при визначенні міри покарання ступінь сп’яніння все-таки враховується. Проте, близько 20% водіїв вважають, що існують нешкідливі припустимі дози. Це свідчить про їх невисоку культуру. Як правило, це люди з низьким рівнем розвитку, які в побуті характеризуються негативно, схильні до інших правопорушень. Особливо частіше інших дозволяють собі ці грубі порушення правил безпеки руху водії мотоциклів і тракторів. Найбільш питому вагу водіїв, які скоїли дорожньо-транспортну пригоду у стані сп’яніння, становлять особи у віці 19 – 26 років. Надійність такої групи водіїв виявляється самою низькою, тому що професійна й соціально-правова зрілість цієї вікової групи недостатня.
При потраплянні алкоголю до шлунку він швидко всмоктується у кров і розповсюджується по всьому організмі. Максимальний вміст алкоголю в крові при цьому спостерігається через 1—2 години. В разі приймання алкоголю на порожній шлунок найбільший його вміст в крові спостерігається через 30-40 хвилин, іноді навіть через 10—15 хвилин.

Концентрація алкоголю в крові характеризує ступінь сп’яніння людини і виражається в промиллях (%о).
Прийнято вважати:
– менш 0,3 % – відсутність впливу алкоголю, реакція на фізіологію організму;
– 0,3 – 0,5 % – незначний вплив алкоголю;
– 0,5 – 1,5 % – легке алкогольне сп’яніння;
– 1,5 – 2,5 % – алкогольне сп’яніння середнього ступеню;
– 2,5 – 3,0 % — сильне алкогольне сп’яніння;
– 3,0 – 5,0 % – тяжке отруєння алкоголем, може наступити смерть;
– 5,0 – 6,0 % – смертельне алкогольне отруєння.

При рівні алкоголю 0,3 — 0,5 %о знижуються передбачливість і обережність, здатність правильно визначати дистанцію та інтервал, відзначаються й інші психофізіологічні відхилення. Зростають відхилення від нормальної поведінки по мірі збільшення дози алкоголю та проявляються в більш широкому діапазоні небезпечної поведінки водія, неправильного сприйняття навколишнього та реагування на обстановку, яка склалась. Діяльність мозку сильно вповільнюється, порушується координація дій, втрачається реальне уявлення про те, що відбувається. Такий водій більше не володіє необхідними навиками, щоб добре управляти транспортним засобом, його суспільна небезпека безумовна, знаходження за кермом повинне бути негайно припинено.

Індикаторна трубочка для визначення наявності алкогольного сп’яніння.
Після продування через трубочку видихуваного повітря, яке містить пари етилового спирту, жовтий колір індикатора переходить в зелений. Перевагою цих реакцій є їх простота і наочність. Проте ці показники реакції неоднозначні, тому що можуть дати позитивний результат при наявності у видихуваному повітрі ацетону у хворих на цукровий діабет, сірководню при карієсі зубів, бензину, ефіру тошо.
Термін наявності алкоголю в крові залежить від кількості прийнятих доз алкоголю,наявності їжі у шлунку, особливостей організму людини тощо. В деяких випадках незначні залишки алкоголю в крові можуть виявлятися і понад 24 години з моменту вживання алкогольних напоїв. Найвірогіднішим лабораторним методом дослідження є встановлення наявності алкоголю в крові і в сечі. Виявлення алкоголю в сечі, при відсутності його в крові, свідчить лише про факт вживання алкоголю за відповідний термін до взяття аналізу.
Наркотичні засоби, а також деякі лікарські препарати шкідливо впливають на психофізіологічний стан водія. В одних випадках вони надмірно збуджують людину, в інших -сповільнюють його мислення та дії. В інструкції із застосування таких лікарських препаратів обов’язково сказано про обмеження їхньої дії. Водіям не рекомендується вживати їх перед виїздом на автотранспортному засобі та при русі на ньому. Цих рекомендацій варто строго дотримуватися.

                    Випив – за кермо не сідай!

 

ТЕМА № 17 ЛПЗ № 1Відпрацювання техніки зупинки кровотечі, накладання пов’язок.

1. Виконайте лабораторну роботу «Техніка зупинки зовнішньої кровотечі».
   Для виконання роботи здобувачі освіти діляться на групи по дві людини і під контролем викладача відпрацьовують різні способи зупинки зовнішньої кровотечі.

1.1 Накладення пов’язки, що давить

Обладнання: бинти, вата.

Методика. При невеликому капілярному або венозній кровотечі з рани на руці або нозі достатньо накласти стерильну пов’язку і тугіше її прибинтувати (давить) або добре притягнути ватно-марлевий тампон до рани за допомогою лейкопластиру.

Накладіть на місце передбачуваного поранення стерильний шматок марлі або бинта складений у кілька разів (розмір і форма шматка залежать від розмірів і конфігурації поранення). Зверху покладіть шар вати товщиною 0,5 – 1,0 см. Закріпіть пов’язку за допомогою тугого кругового бинтування. Слідкуйте за тим, щоб не перетягнути кінцівку занадто сильно (до посиніння шкіри нижче пов’язки).

1.2 Пальцеве притиснення артерії вище рани

Методика. Даний метод використовують при сильному артеріальній або венозній кровотечі. Для здійснення пальцевого притиснення артерії необхідно знати точки, в яких її можна притиснути до кістки.

Розгляньте розташування найбільш доступних для  притиснення точок на малюнку                                                                       .

Відшукайте ці точки у себе на тілі і один у одного. Щоб упевнитися, чи правильно знайдена точка, спробуйте промацати пульс; як правило, в цих місцях вдається відчути пульсацію крові в судині. Притисніть артерію пальцем або кулаком, в залежності від місця розташування та виду артерії.

Пальцеве притиснення забезпечує майже миттєву зупинку кровотечі. Однак, навіть володіючи міцною статурою, людина не може досить довго продовжувати притиснення, тому що вже через 10-15 хв руки починають втомлюватися, і тиск слабшає. У зв’язку з цим відразу ж після притиснення артерії потрібно зробити спробу зупинки кровотечі іншим способом.

1.3 Накладення кровоспинний джгута

Обладнання: гумові джгути, марля турнікет.

Методика. Кровоспинний джгут та турнікет застосовується при наданні першої допомоги для тимчасової зупинки кровотечі із судин кінцівок шляхом кругового перетягування і здавлення тканин разом з кровоносними судинами. Найбільше поширення в практиці отримали джгут Есмарха (гумова трубка довжиною 1,5 м) і стрічковий кровоспинний джгут але зараз також популярності набирає турнікет.                               

При артеріальній кровотечі  джгут або турнікет  повинні розташовуватися вище  пошкодженої ділянки: при пораненні стопи або гомілки – на рівні стегна, вище коліна; при пораненні кисті або передпліччя – на плечі, крім середньої його третини з- за великої небезпеки травматизації нервових стовбурів.

При накладенні джгута дотримуйтесь наступну послідовність дій:

1. На рівні накладення розправте складки одягу або оберніть кінцівку в цьому місці м’якою тканиною (шматком марлі).

   2. Джгут підведіть під кінцівку, по можливості ближче до джерела кровотечі, потім захопіть його у кінця і в середній частині, розтягніть і вже в розтягнутому вигляді оберніть навколо кінцівки до припинення кровотечі з рани. Перший тур джгута – кровоспинний, наступні – фіксуючі. Поступово зменшуючи розтягнення гуми, закріпіть весь джгут на кінцівки. Тури укладайте досить щільно один до одного, щоб уникнути обмеження тканин між ними, не докладаючи надмірних зусиль, так як це може викликати пошкодження підлягають тканин. Джгут натягайте лише до тієї міри, яка необхідна для зупинки кровотечі, але не більше.

   3. Для контролю ефективності стиснення артерій після накладення джгута промацайте пульс нижче нього – зникнення пульсу свідчить про правильність накладання.

      4. Під джгут помістіть записку із зазначенням точного часу його накладення (година і хвилини). Надає допомогу або забезпечує транспортування потерпілого повинен пам’ятати, що джгут повинен залишатися на кінцівці не більше 2 год після його накладення, а в зимовий час і в холодному приміщенні – 1-1,5 год, так як відсутність кровотоку в кінцівки призводить до її омертвіння.

   Помилки та ускладнення при накладенні джгута. Слабке затягування джгута викликає лише передавлювання поверхнево розташованих вен, в результаті чого утруднюється відтік крові і кровотеча з рани посилюється. У цьому випадку джгут потрібно зняти, попередньо притиснувши артерію пальцем, і накласти знову, але вже з більшим натягом. Занадто сильне затягування джгута, особливо на плечі, може викликати параліч периферичних відділів кінцівки внаслідок ушкодження нервових стовбурів. Після накладення джгута на незахищену шкіру через 40 – 60 хвилин в місці накладення з’являються різкі болі, викликані місцевим порушенням кровопостачання тканин.

            Накладання турнікета

Техніка накладання  турнікета на верхні та нижні кінцівки

 Надягніть на кінцівку підігнану під її товщину петлю стрічки-липучки турнікета або щільно обгорніть стрічку-липучку навколо кінцівки й просуньте через пряжку; на руці — протягніть вільний кінець стрічки турнікета тільки через ближнє півкільце пряжки, на нозі — крізь обидва отвори пряжки. Так турнікет не розпуститься при закручуванні. Затягніть вільний кінець стрічки-липучки так, щоб не можна було провести кінчики 3-х пальців між паском і пораненою кінцівкою, та надійно приклейте його до турнікету.

   Розмістіть турнікету верхній третині плеча або стегна.

   Закрутіть стержень (переважно тричі), поки кровотеча не зупиниться. Перевірте відсутність пульсу нижче поранення.

 Закріпіть закрутку в кліпсі (ріжках-фіксаторах).

 Закріпить стрічку для написання часу і вільним кінцем стрічки обгорніть її залишок навколо кінцівки через кліпсу та поверх стержня.

 Запишіть час, коли було накладено турнікет.

 На рану кінцівки накладіть асептичну пов’язку

1.4 Накладення джгута-закрутки

Обладнання: матерчатий джгут, косинка, шарф, паличка або олівець, бинт.

Методика. Послідовність накладення матерчатого джгута:

1. Накладіть на кінцівку матерчатий джгут вище місця передбачуваного артеріального або нижче передбачуваного венозного кровотечі.
2. Вільний кінець його Протягніть через пряжку і максимально затягніть.
3. Обертанням дерев’яної палички зробіть подальше здавлювання кінцівки до припинення кровотечі.
4. Паличку закріпіть в одній з петель.

Матерчатий джгут менше здавлює тканини, проте він швидко виходить з ладу. Якщо в наявності відсутній матерчатий джгут, як підручний засіб для накладення джгута-закрутки можна використовувати косинку, шарф або ремінь.

Послідовність накладення джгута-закрутки:

1. Складіть матеріал у вигляді широкої стрічки і оберніть навколо кінцівки вище місця передбачуваного артеріального кровотечі (нижче – якщо кровотеча венозний).
   2. Кінці матерії зв’яжіть подвійним вузлом, вставте паличку у вузол і, обертаючи її, затягніть джгут.
2. Прібінтуйте або прив’яжіть паличку до кінцівки потерпілого.
3. Під джгут-закрутку помістіть записку із зазначенням точного часу його накладення (година і хвилини).

Пам’ятайте, що не можна в якості імпровізованого джгута використовувати дріт, мотузку.

   Фіксування кінцівки в положенні максимального згинання

Методика. Найчастіше цей спосіб застосовується при інтенсивному кровотечі з рани, розташованої в нижній частині кінцівки, домагаючись максимального згинання в суглобі вище рани і фіксуючи кінцівку в такому положенні. Освойте різні варіанти зупинки кровотечі за допомогою максимального згинання кінцівки.

1. 1. Для зупинки кровотечі з ран передпліччя і кисті на згинальну поверхню ліктьового суглоба укладіть ватно-марлевий валик (головку згорнутого бинта), потім максимально зігніть його руку в лікті. Притягніть за допомогою бинта або ременя передпліччя до плеча до зникнення пульсу на зап’ясті (припинення кровотечі з рани у потерпілого).
      2. При кровотечі з верхньої частини плеча і підключичної області, яке може бути смертельним, обидва плеча заведіть за спину з згинанням рук в ліктьових суглобах, після чого зв’яжіть їх за допомогою бинта (ременя і т. п.). У цьому випадку здавлюються артерії з обох сторін.
      3. При зупинці кровотеч з ран нижче коліна укладіть потерпілого на спину, в підколінну область помістіть ватно-марлевий валик, стегно приведіть до живота, а гомілка зігніть і зафіксуйте до стегна бинтом або ременем.
      4. Для зупинки кровотечі з стегнової артерії зігніть кінцівку в тазостегновому суглобі, попередньо помістивши в пахову область валик. Після зупинки кровотечі стегно зафіксуйте ременем до тулуба. Критеріями правильності виконаних дій є відсутність пульсації на тилу стопи (зупинка кровотечі з рани у потерпілого).Не у всіх випадках вдається повністю зупинити кровотечу при форсованому згинанні кінцівок, а при переломах цей спосіб використовувати не можна.

      Слід пам’ятати, що при будь-якій кровотечі пошкодженої частини тіла надають піднесене положення і забезпечують спокій (транспортна іммобілізація), накладений джгут і закрутка не повинні закриватися засобами іммобілізації, а самого потерпілого потрібно негайно доставити в лікувальний заклад, де і проводиться остаточна зупинка кровотечі.

ТЕМА № 18. ЛПЗ №2. Відпрацювання послідовності надання ПМД при ДТП. 

              Матеріал до уроку.

ПОРЯДОК надання допомоги постраждалим внаслідок дорожньо -транспортних пригод

І. Загальні положення

1. Цей Порядок регулює механізм надання допомоги постраждалим при дорожньо-транспортних пригодах особами та працівниками без медичної освіти.
2. Терміни «перша допомога» вживається у такому значенні – це проведення особами та працівниками без медичної освіти невідкладних заходів на місці події до прибуття працівників екстреної медичної допомоги, що спрямовані на врятування й збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, і володіють професійно окремими практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані.

 Інші терміни вживаються у значеннях, наведених в Основах законодавства України про охорону здоров’я, Законі України «Про екстрену медичну допомогу» та інших нормативно-правових актах у сфері охорони здоров’я.

1. Послідовність надання допомоги постраждалим внаслідок дорожньо-транспортних пригод
2. Огляд місця події:

1) оглянути місце події та впевнитись у тому, що надання допомоги буде безпечним, забезпечити власну безпеку та безпеку людей навколо. Для цього слід припаркувати власний транспортний засіб на безпечній відстані від місця події так, щоб він не заважав під’їзду до місця події екстреним службам, при цьому необхідно увімкнути аварійні вогні, зачинити двері транспортного засобу та впевнитись, що немає загроз власному життю. Якщо власний автомобіль знаходиться на проїжджій частині, необхідно з боку руху виставити трикутний знак аварійної зупинки на відстані не менше 20 м у населеному пункті та не менше 40 м поза населеним пунктом. Вдягнути світло відбивний жилет (за наявності) та гумові рукавички, за потреби взяти з собою власну автомобільну аптечку та вогнегасник;

2) оглянути місце події на наявність небезпечних речовин: рідин, газів, паливно-мастильних речовин. Звернути увагу чи є ознаки задимлення транспортного засобу, чи стійкий він на дорозі (чи є ризик скочування на похилій площині), чи є інші небезпечні чинники. За їх наявності або підозри на їх наявність до місця події не слід підходити. Слід перевірити, чи працює двигун транспортного засобу, який потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Переконатись, що ніщо не загрожує життю інших учасників події чи свідків;

3) визначити точне розташування місця події. Це дасть можливість надати точну інформацію під час виклику екстрених служб;

 4) визначити кількість постраждалих. Якщо постраждалих більше, ніж тих, хто може надавати допомогу, необхідно провести сортування постраждалих і визначити тих, кому допомога має бути надана в першу чергу. Це, насамперед, люди, які дихають, але є непритомними (не менше 2-х дихальних рухів за 10 сек.), люди з масивною кровотечею;

5) якщо є постраждалі, незалежно від їх кількості і стану, необхідно відразу викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, Національну поліцію України, пожежно-рятувальну службу. Варто зателефонувати хоча б на одну із служб і дати відповіді на всі запитання диспетчера. З цього моменту будуть задіяні всі необхідні служби.

2. Доступ до постраждалого:

1) необхідно наблизитись до постраждалого так, щоб уникнути загроз для власного життя чи життя самого/самих постраждалих. При цьому за можливості необхідно обрати такий напрямок руху, щоб постраждалому не довелось повертати голову у бік, з якого наближається той, хто надає допомогу. Для цього необхідно підійти так, щоб бути в полі зору постраждалого, чітко та голосно звертаючись до нього: після того, як отримано доступ до постраждалого і відчинено двері біля водія, необхідно вимкнути двигун його транспортного засобу; забезпечити стабілізацію автомобіля, запобігши можливості його випадкового руху. Для цього слід застосувати ручні гальма або підкласти блоки під колеса;

2) оцінити стан свідомості постраждалого, звернувшись до нього. Якщо немає реакції – трактувати його стан як непритомний і викликати на підмогу когось зі свідків події;

 3) виконати стабілізацію шийного відділу хребта, зафіксувавши голову постраждалого руками до підголовника сидіння. Цю маніпуляцію оптимально виконувати удвох, коли одна особа зафіксовану голову з частиною шиї і грудного відділу хребта приводить до підголовника сидіння, а інша особа, розташувавшись 2 на задньому сидінні, фіксує голову руками до підголовника. За цих умова виникає доступ до ключа запалення та ручного гальма.

3. Надання першої допомоги:

1) надання першої допомоги виконується за алгоритмом С – зупинка  критичної кровотечі, А – забезпечення прохідності дихальних шляхів, В – перевірка наявності і частоти дихання, С – перевірка наявності та оцінка пульсу;

2) необхідно знайти масивні кровотечі та зупинити їх. При кровотечі з кінцівок використовувати засіб для зупинки кровотечі механічний по типу «САТ» або зробити імпровізований джгут із косинки тканинної перев’язувальної чи з іншого підручного засобу. При вузловій кровотечі (з пахвинної, пахвової ділянки чи шиї) затампонувати рану, використавши будь-який перев’язувальний матеріал. Ознаками масивної кровотечі є: наявність пульсуючого струменя крові, велика пляма крові біля постраждалого, що розтікається, значне просякання кров’ю одягу. Для невеликих поранень достатньо накласти тісну пов’язку, використавши бинт, в тому числі еластичний;

3) перевірити прохідність дихальних шляхів. В разі якщо постраждалий притомний і розмовляє, цей крок можна оминути. Якщо постраждалий непритомний, необхідно перевірити і за потреби очистити дихальні шляхи, відкривши його рот. Необхідно пам’ятати про необхідність стабілізації шийного відділу хребта. Під час відкриття рота або інших дій голова постраждалого не повинна рухатись;

4) перевірити наявність дихання, вислуховуючи його власним вухом біля вуст постраждалого протягом 10 сек. (у нормі за цей період повинно бути 2-4 дихальних рухи). При відсутності дихання (0 або 1 дихальний рух за 10 сек.) постраждалого слід екстрено евакуювати з транспортного засобу і розпочати серцево-легеневу реанімацію;

5) перевірити наявність і частоту периферичного пульсу (на променевій артерії) протягом 10 сек. Нормальна частота пульсу від 60 до 100 ударів за хвилину. Після перевірки пульсу необхідно ретельно оглянути постраждалого у салоні транспортного засобу та знайти всі рани, які можуть загрожувати життю, а саме: травми обличчя: можуть заблокувати прохідність дихальних шляхів; травми грудної клітки: можуть впливати на дихання постраждалого; будь-які інші кровотечі, у тому числі незначні. Накласти пов’язки на всі рани;

 6) повторно оцінити стан свідомості постраждалого;

7) захистити постраждалого від дії факторів навколишнього середовища, передусім від переохолодження (для цього його слід накрити термоковдрою на поліетиленовій основі або іншою ковдрою чи одягом).

4. Евакуація постраждалого:

 1) якщо відсутні загрози для життя, евакуацію постраждалого з транспортного засобу або місця події мають здійснювати виключно працівники екстрених служб. До їх прибуття надання допомоги постраждалому здійснюють в салоні транспортного засобу;

2) в разі, якщо є загрози для життя постраждалого (задимлення або загоряння автомобіля, підтікання паливно-мастильних матеріалів, поява додаткових невідворотних небезпек) необхідно здійснити екстрену евакуацію постраждалого/постраждалих.

При цьому необхідно пам’ятати про:

першочергове забезпечення власної безпеки; постійну стабілізацію голови і шиї постраждалого в повздовжньому положенні.

Під час евакуації положення хребта не повинно змінюватись;

 постійне забезпечення прохідності дихальних шляхів постраждалого.

5. Серцево-легенева реанімація дорослого:

1) виконувати за відсутності в постраждалого дихання та після екстреного виймання з транспортного засобу: розташувати постраждалого на горизонтальній поверхні. Якщо поверхня похила – то головою донизу; розташувати долоні на середній частині грудної клітки; виконувати 30 натискань на грудну клітку. При цьому частота натискань має бути в межах 100-120 за хвилину, глибина – 5-6 см; після цього зробити два вдихи постраждалому не довше як протягом 5 сек., використавши захисну плівку-клапан з аптечки; регулярно без пауз проводити цикли натискання (30 разів) і вдихань (2 рази); після кожного 5-го циклу (через 2 хв.) попросити, щоб Вас хто-небудь замінив;

2) продовжувати проведення серцево-легеневу реанімацію до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або до появи дихання.

6. Допомога при опіках

1) необхідно зупинити процес горіння шляхом припинення доступу повітря, при цьому зберігаючи власну безпеку та безпеку людей навколо;

2) охолодити обпечену ділянку, використавши для цього воду або зволожену тканину. Оптимально охолоджувати ділянку протягом 20 хвилин;

3) зняти з обпеченої ділянки тіла одяг та з пальців – ювелірні прикраси. Проте якщо вони не піддаються – не чіпати їх;

4) накласти на обпечену ділянку тіла серветку стерильну марлеву;

5) зігріти постраждалого, використавши термоковдру на поліетиленовій основі, іншу ковдру або одяг;

6) викликати екстрену (швидку) медичну допомогу.

7. Виклик допомоги за такими телефонами: 112 – загальний номер екстреної допомоги. В деяких регіонах він може не працювати; 103 – екстрена (швидка) медична допомога; 102 – Національна поліція України; 101 – пожежно-рятувальна служба.

ТЕМА № 19. ЛПЗ №3 Відпрацювання техніки надання ПМД при ДТП.

Кожен водій зобов’язаний володіти основами надання першої медичної допомоги як самому собі, так і іншим постраждалим, а також мати аптечку першої допомоги. Це потрібно, як кажуть, не для галочки, а для того, щоб бути корисними своїми знаннями та навичками в екстремальній ситуації, що можуть врятувати життя людині.

Які типові риси нещасних випадків на транспорті? 

• Раптовість, несподіванка.
• «Людський фактор» – неможливість контролювати свою реакцію і дії інших учасників нещасного випадку внаслідок стресу і раптовості.
• Множинні механічні травми, отримані при ДТП.
• Можлива небезпека для життя при ДТП.

Що кажуть Правила дорожнього руху з приводу надання медичної допомоги при ДТП?

 У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов’язаний:

• а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди;
• б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил;
• в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди;
• г) вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу;
• ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті «г» пункту 2.10 цих Правил, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред’явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди;
• д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ міліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників міліції;
• е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об’їзд місця пригоди;
• є) до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).

Своєчасна і ефективна медична долікарська допомога на місці події є найважливішим чинником збереження життя постраждалих та прискорення одужання в посттравматичному періоді.

Чи існує алгоритм дій надання першої допомоги при ДТП (при дорожньо-транспортній пригоді.

Надаючи першу допомогу, необхідно діяти за правилами: 

1. Негайно визначити характер і джерело травми.
   Найбільш часті травми у разі ДТП ─ поєднання пошкоджень черепа, нижніх кінцівок і грудної клітки.
2. Витягти потерпілого з автомобіля або винести з кювету, оглянути його, звільнити від одягу, розстебнувши, розірвавши чи розрізавши його.
   При цьому треба володіти навичками вилучення постраждалого з автомобіля, щоб невмілими діями не заподіяти шкоду.
3. Надати першу допомогу відповідно до виявлених травмами.
4. Перенести постраждалого в безпечне місце, укрити від холоду, спеки чи дощу.
5. Викликати лікаря («Швидку допомогу»).
6. Організувати транспортування потерпілого в лікувальну установу (якщо в цьому є необхідність).

Врахуйте, що в ряді випадків будь-яка транспортування потерпілого протипоказана (зупинка дихання та серцевої діяльності, сильна кровотеча, множинні травми), так як може бути небезпечною для життя.

Визначення обсягу завдань для рятувальника.

• На першому місці стоять загрозливі для життя стани:

• артеріальна кровотеча;

• порушення дихання;

• зупинка серцевої діяльності.

• Все інше (опіки, біль в області серця і т.д.) – потім.

Рятувальник повинен за 5-10 секунд визначити, які з трьох найважливіших станів є і діяти по порядку, починаючи з більш важливих і закінчуючи менш важливими заходами.

1. Зупинка зовнішньої артеріальної кровотечі.
   Тобто, якщо є «відкритий кран» – артерія, з якої продовжується кровотеча, то його треба закрити, інакше всі інші заходи можуть не врятувати життя потерпілого. Головне при досягненні цієї мети – оперативність, тобто здатність знайти, дістати і накласти джгут за мінімальний час. Адже це не тільки час до зупинки кровотечі (визначає обсяг крововтрати), але і час до початку відновлення дихання і кровообігу, якщо в цьому є необхідність. Порушення функцій мозку є оборотним при відновленні кровообігу через 3-5 хвилин, тому часу на роздуми практично немає.

2. Відновлення дихання та серцевої діяльності.
   Якщо потерпілий не приходить до тями, треба негайно визначити наявність і частоту дихання, а також частоту пульсу на сонній артерії.

Що робити, якщо потерпілий при ДТП без свідомості, дихання і серцебиття:

Потрібно діяти швидко і чітко в наступній послідовності:

1. звільнення дихальних шляхів;

2. штучне дихання методом «рот в рот»;

3. зовнішній масаж серця.

4. Відновлення свідомості.

Якщо потерпілий без свідомості, але дихає і пульс в межах норми, треба постаратися привести його до тями, давши понюхати нашатирний спирт.

Як оцінити стан у потерпілого, щоб надати першу допомогу при ДТП? 

Якщо потерпілий був у непритомному стані відразу після травми, а потім прийшов до тями, то він сам або навколишні повинні повідомити про це. За тривалістю втрати свідомості судять про тяжкість травми. Стан оглушення визначають по мовному контакту з потерпілим.

• Стан ясний – коли є повний мовний контакт і потерпілий дає осмислені відповіді.

• Легке оглушення – коли відповіді уповільнені і спостерігається дезорієнтованість і сплутаність відповіді.

• Оглушення виражене – коли потерпілий дає односкладові та неадекватні відповіді: «так», «ні».

Як потрібно витягувати постраждалого з автомобіля, щоб надати першу допомогу при ДТП?

Пам’ятаючи про те, що у потерпілого нерідко буває пошкоджена грудна клітка, переносити його треба вкрай обережно, здійснюючи тягу за пахові області. При цьому постарайтеся не стискати грудну клітку. Слідкуйте за тим, щоб не заподіяти потерпілому болю і щоб Ваші дії не погіршили його стан.

Як транспортувати потерпілого в залежності від виду травми і тяжкості стану? 

Основною вимогою до транспортування потерпілого в лікувальну установу є забезпечення спокою і достатніх зручностей. При транспортуванні необхідно враховувати стан здоров`я потерпілого. Якщо він задовільний – можна перевозити на попутному транспорті. Не кожен попутний транспорт, особливо вантажний, може бути використаний для цього, так як тряска і поштовхи можуть заподіяти додаткову травму і погіршити загальний стан.

• При черепно-мозковій травмі хворого транспортувати тільки автомобілем «швидкої допомоги» і в лежачому положенні. Бажано навколо голови розмістити валик з рушника, згорнутого у вигляді бублика. Потерпілому забороняється самостійно пересуватися.

• При травмі грудної клітки постраждалого транспортувати в напів сидячому положенні.

• При переломі ключиці – в сидячому положенні.

• При закритій травмі живота – в положенні лежачи на спині з холодом на животі.

• При травмі обличчя і щелеп – в положенні лежачи з поверненою на бік головою.

• При травмі поперекового відділу хребта – в положенні лежачи на животі на жорсткій основі.

• При закритій черепно-мозковій травмі – в положенні лежачи на спині з поверненою на бік головою. Це попередить западання язика (запалий язик перекриє дихальні шляхи і викличе порушення дихання, аж до виникнення потреби в реанімаційних заходах) і в разі блювоти не дозволить блювотним масам, а також слині потрапити в дихальні шляхи, що також небезпечно для життя потерпілого.

• При травмі таза потерпілого слід транспортувати в положенні «жаби».

• Якщо потерпілий у стані шоку і непритомності, його транспортують лежачи в положенні «складаного ножа» (ноги підняті, але не більше ніж на 15-20˚).

Для закріплення знань виконайте інтерактивну вправу за посиланням:

https://learningapps.org/16176528

ТЕМА № 20. ЛПЗ № 4 Напрацювання навичок надання ПМД при ДТП

                    Матеріал до уроку.

Опрацьовуємо ситуаційні завдання.

Ситуаційне завдання №1 «Ви — свідок ДТП»Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, машина з’їхала в кювет, є запах бензину, який крапає
з правого боку авто. Постраждалих двоє: водій і пасажирка. Водій непритомний, у нього деформація
правої нижньої кінцівки. Неозброєним оком можна визначити відкритий перелом ноги в ділянці стегна,
кров’ю просякнутий одяг, пляма швидко збільшується, видно уламок кістки.
Пасажирка притомна, адекватно реагує, у неї стан легкого шоку. Видимих поранень немає, кровотеча відсутня. Пасажирка була пристебнута паском безпеки. Під час огляду вона повідомляє, що водій є носієм вірусу імунодефіциту людини. Випадковий перехожий вийняв з повністю укомплектованої
автомобільної аптечки гумові рукавиці і почав надавати допомогу. Після прямого тиску руками на рану,
туди введено близько одного метра бинта. Кровотеча значно зменшилась. Він покликав на допомогу:
один помічник наклав компресійну пов’язку за допомогою індивідуального перев’язувального пакета,
інший зателефонував за номерами 103 і 102. Незважаючи на проведені заходи, пляма крові на пов’язці
поступово збільшується. Диспетчер передав, що швидка потрапила в затор за 2 км від місця аварії.
1. Які ваші подальші дії?
2. Чи виконує свою функцію компресійна пов’язка?
3. Чи потрібно натискати коліном в правій пахвинній ділянці?
4. Чи є необхідність в накладанні турнікета або джгута?
5. Які небезпеки можуть виникнути в цій ситуації і як їх уникнути?
6. Якими заходами треба доповнити допомогу?

Відповідь:

1. Мої подальші дії повинні бути спрямовані на надання допомоги постраждалим та забезпечення безпеки на місці події. Перш за все, необхідно повідомити про аварію на екстрені номери 103 та 102, надати невідкладну допомогу постраждалим, забезпечити їх безпеку та зменшити ризик поширення інфекції, яку може передати водій, який є носієм ВІЛ-інфекції. Також варто забезпечити безпеку для інших учасників дорожнього руху, зупинити рух транспорту в обох напрямках до прибуття екстрених служб.
2. Компресійна пов’язка виконує свою функцію, якщо правильно накладена. Вона допомагає зменшити кровотечу, стискаючи судини і допомагаючи зупинити кровотіч. Проте, якщо пляма крові на пов’язці збільшується, це може свідчити про неефективне застосування пов’язки або про глибоку і серйозну поранення, яке потребує оперативної медичної допомоги.
3. Ні, натискання коліном в правій пахвинній ділянці не потрібне і може спричинити погіршення стану постраждалого.
4. Накладання турнікета або джгута може бути необхідниму випадку неможливості зупинити кровотечу іншими методами, але їх використання повинно бути професійним і обмеженим часом, оскільки довготривала стискаюча дія може спричинити ішемію та некроз тканин. При неправильному застосуванні турнікета або джгута може бути спричинене значне ушкодження тканин.
5. У даній ситуації можуть виникнути наступні небезпеки:

• Пожежа через запах бензину та крапання палива з автомобіля. Щоб уникнути пожежі, необхідно віддалитися від автомобіля та викликати пожежну службу.
• Зараження вірусом імунодефіциту людини внаслідок контакту з кров’ю водія. Щоб уникнути зараження, потрібно надіти одноразові рукавички, які забезпечують захист від контакту з кров’ю та іншими рідинами.
• Погіршення стану постраждалих. Щоб уникнути погіршення стану, потрібно забезпечити постраждалих необхідними медичними заходами.
• Повторна кровотеча внаслідок недостатнього стискання рани. Щоб уникнути повторної кровотечі, необхідно перев’язати рану компресійною пов’язкою та перевіряти її стан.

6. Для доповнення допомоги потрібно зробити наступні заходи:

• Забезпечити безпеку місця пригоди, зокрема, встановити знаки та огородження, щоб уникнути нових аварій.
• Надати додаткову медичну допомогу, якщо є можливість. Наприклад, накласти гіпс на перелам ноги водія, щоб забезпечити йому стабільність та уникнути болю.
• Забезпечити виклик екстреної медичної допомоги, а також забезпечити необхідні медичні засоби для забезпечення безпеки постраждалих до приїзду швидкої допомоги.
• Віддалити від місця пригоди всіх людей, які не є причетними до надання допомоги, щоб уникнути створення перешкод для надання медичної допомоги.

Ситуаційне завдання №2 «Ви — свідок бійки»

Повертаючись додому з курсів самодопомоги, ви придбали в аптеці три рулони стерильних бинтів, рукавички, вату, джгут Есмарха та джгут-турнікет СПАС і випадково стали свідком вуличної бійки.

Почувся крик, брязкіт скла… Компанія розбіглась, залишивши на дорозі пораненого хлопця, який притискає руками закривавлену шию.

Говорити не може, кров яскраво-червона, пульсуючим струменем витікає з ділянки шиї. Одягнувши рукавички і покликавши на допомогу інших перехожих, ви лівою рукою притиснули до рани частково розгорнутий бинт, накладений гармошкою. Кровотеча майже зупинилась.

1. Які ваші подальші дії?

2. Чи є необхідність у використанні турнікета або джгута?

3. Які небезпеки можуть виникнути в цій ситуації і як їм запобігти?

Для закріплення знань виконайте інтерактивну вправу за посиланням:

https://learningapps.org/16176528

ТЕМА №21. Контроль знань. Узагальнення знань.

Після опрацювання відео переходимо до виконання тестових завдань за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSc-6o48bDICT0K1tY_fiGz918X3WeALbPyPAdAJwmiBh_k5HA/viewform?usp=sharing