Виступ учня фізіолога

Звукові хвилі — це поздовжні коливання середовища. Сила звуку залежить від розмаху (амплітуди) коливань повітряних частинок. Найбільшу збудливість вухо має до звуків з частотою коливань від 1000 до 4000 Гц. Нижче і вище цього показника збудливість вуха знижується.

В 1863 році Гельмгольц запропонував резонансну теорію слуху. Повітряні звукові хвилі, потрапляючи у зовнішній слуховий хід, зумовлюють коливання барабанної перетинки, далі коливання передаються через середнє вухо. Система слухових кісточок, діючи як важіль, посилює звукові коливання і передає їх рідині, що міститься між кістковим і перетинчастим лабіринтами завитки. Звукові хвилі можуть передаватися і через повітря, яке міститься в середньому вусі.

За резонансною теорією, коливання ендолімфи спричиняють коливання основної пластинки, волокна якої мають різну довжину, настроєні на різні тони і становлять собою набір резонаторів, що звучать в унісон різним звуковим коливанням. Найкоротші хвилі сприймаються біля основи завитки, а найдовші біля верхівки.

Під час коливання відповідних резонуючих ділянок основної пластинки коливаються і розташовані на ній чутливі волоскові клітини. Найдрібніші волоски цих клітин торкаються під час коливання покривної пластинки і деформуються, що веде до збудження волоскових клітин і проведення імпульсів по волокнах завиткового нерва в центральну нервову систему.

Оскільки повної ізоляції волокон основної мембрани немає, то одночасно починають коливатися і сусідні волокна, що відповідає обертонам. При тривалій дії сильних звуків збудливість звукового аналізатора знижується, а при тривалому перебуванні в тиші збудливість зростає. Це адаптація. Найбільша адаптація спостерігається в зоні більш високих звуків.