моя

Нове знайомство Соні

Я домовой на ім`я Соня. Певно ви здогадалися звідки таке ім`я? Звичайно, тому що я люблю сон. Як класно спати на своїй кроваті та ліниво перевертатися з боку на бік. Особливо я люблю ранковий сон, адже тоді сняться сни. От і цього ранку я спав собі та стрибав у сні по рожевих хмаринках. І навіть не думайте переконувати мене, що вони не рожеві. Це мій сон, що хочу те і уявляю. Але мій сон перервав голос, який я почув далеко.

• Хто це? – подумав я. А голос все наближався.

• Стоп-стоп-стоп, хто це може бути? – крізь сон міркував мій мозок. Відкривши очі мені стало зрозуміло, що це не моя комната, а якась… якась каюта. Я протер очі долонями в надії, що це сон, але ні все що мене оточувало було справжнісіньким.

• Як я сюди потрапив ? – крутилося в моїй голові.

Та мої роздуми перервав старий хриплий голос:

• Ну що?  Виспався Соня? –  прореготав високий бородатий чоловік з малоприємною зовнішністю.

 Мабуть,  моє обличчя видавало страх, бо бородань засміявся ще гучніше , а тобі сказав:

• Ти получив унікальну можливість побувати на піратському судні “Морський дракон”.  Бачу, що ти здивований.

Я  дійсно  округлив очі  від здивування, бо  засинав у своєму ліжечку,  а зараз на якомусь піратському  судні?

 Але чоловік продовжив:

• Кажуть ти найлучший заклинач снів. І можеш зробити так аби вони стали лише радісними, а грусні не з’являлися?

• Дещо я робити вмію. –  погодився я.  Але чащє ці вміння  виходять з мого контролю і наслідки можуть бути жахливі.

• ЩООООО? – голос бороданя став суровим. Ти надумав мене лякати? Ти хоч розумієш з ким ти маєш справу?

• Нііііі…. – тихо промямлив я, щоб не злити його ще більше. А хто ви? – з обережністю запитав я.

• Я найбільший страх усіх багатіїв – Капітан Генрі Морган. Чув про такого?

• Ваше капітанство, прошу вибачення, ця незнайома атмосфера спантеличила мене. Чому я тут?

• Це ти ще узнаєш, а поки позбався скуки та роздивися каюту, Сніданок буде готовий за 10 хвилин, – сказав капітан Морган і вийшов закривши двері.

Я розгублено роздивлявся навколо. Праворуч від мене висіли полички на яких стояли багато всякої всячини. Та найбільше мене зацікавила фотографія маленької дівчинки з виразно блакитними очима, яка дуже щиро посміхалася. “Цікаво хто ця дівчинка? Хоча це питання не настільки важливе як те чому я тут і як звідси вибратися….

Кому сняться жахливі сни?

Я сів на краєчок ліжка та ліниво махав ніжками чекаючи сніданку. Так тривало хвилин 5, поки ключ у дверях хтось не повернув. Двері важко відчинилися видавши характерне скрипіння і я побачив молодого світловолосого чоловіка з тарілкою накритою баранчиком у руках.Він ледь помітно посміхнувся і промовив:

• Я приніс вам сніданок. Чогось ще бажаєте?

І не встиг я відповісти як він ефектно зняв баранчика видавши звук – вуаааля. А далі від неймовірного запаху та апетитного вигляду страви у мене почалося сильне слиновиділення і я голосно ковтнув (принаймні мені так здалося, бо у каюті було дуже тихо). Мій офіціант це помітив і на його обличчі засяяла посмішка. Я вирішив порушити мовчання і сказав:

• Думаю це найкращий сніданок серед усіх.

А тут ще й живіт почав видавати голодні звуки, ніби вимагаючи їжі.

• Скромність звичайно прикрашає, але не мене. Хочу відрекомендуватися я – найкращий шеф-кухар Вільям Железа.

Він особливо довго протягнув другий склад, чим додав особливої важливості прізвищу.

• Яке цікаве у вас прізвище і теж пов`язане із їжею –сказав я і зацікавлено поглядав на страву – Чи це співпадіння?

• Та ні, я придумав сам. Ідея з’явилася, бо я часто поїдаю желе тому навіть питати не треба чи хочу я його. Коли є желе я за (желе-за).

Вільям очевидно був любителем поговорити і я вирішив цим скористатися.

• – Оригінально і дотепно. Дуже вже хочеться скуштувати вашу страву.

• – О так-так- сказав Вільям і поставив тарілку на столик.

Зблизька страва виглядала ще апетитніше. Я почав смакувати і нахвалювати вміння шефа. Дивно що поєднує піратів і цього чоловіка? – подумалося мені. А він аж розцвів від усіх компонентів та присів поряд бажаючи продовжити бесіду.

Я теж був не проти, бо треба вивідати хоч щось, але Вільям почав перший:

– Мабуть, вперше за кілька місяців я веду таку теплу бесіду. Адже після тих смурних подій все почав поглинати якийсь сум…

Мені було лячно перебити його і я уважно слухав аби не пропустити деталі.

– Та й воно зрозуміло, кому ж хочеться веселощів коли твої сни наповнюють жахи.

Пазли у моїй голові почали складатися, адже капітан Морган теж говорив про сни.

– Сни капітана Моргана наповнені жахами? – наважився запитати я.

– Якби ж .. він би усе віддав аби ці сни належали йому – його обличчя враз стало не привітним.- Щось я розпатякався. Мені потрібно йти. – сказав Вільям і вийшов. Але двері чомусь не зачинив на ключ.

Самі загадки навколо. Треба тихо вийти з каюти і оглянути судно.- це було останнє про що подумав я.