Хитрий їжак

Одного разу бігла лисиця до саду і зустріла по дорозі їжака: «Добрий день, їжаче!» Каже їжак: «Добре здоров’я!» – «Ходи зі мною у товаристві у виноград». А він каже: «Ой страшно, лисичко, бо там господар накладає усе сильце; можемо впасти у біду». – «О, я, – каже, – не боюся, я маю школи закінчені, то дам нам раду!» І пішли.

Наїлися вони винограду і вертаються, та й лисичка

піймалася у сильце. «Ей, – каже, – їжачку, братчику, рятуй!»

– «Ой ні, не допоможу, бо я казав, що не знаю; та ж ти мені казала, що маєш школи закінчені».

– «Ой, – каже, – я уже зі страху забула геть усе».

Уздрів їжак, що біда, і зачав їй радити. «Нічого, – каже, – не роби, лиш як газда прийде, а ти ся зробися неживою – опусти голову, ноги, так як би була мертва, і, може, ця штука вдасть».

Тихо входить господар. Став над лисицею і каже: «От, – каже, – шкода, що я не був чотири дні в саду, аж лисицю зловив…» Узявся одною рукою за ніс; а другою взяв лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.

Але лисиці лиш цього було треба. Схопилася та й пішла додому. Щось четвертої днини іде лисичка знов у виноград. Іде попри їжакову нору і знов кличе його у товаристві у виноград.

«Та ти забула уже, що з тобою було?» – «Ходи, ходи». Но, наїлися вони знов винограду та й лиш зачали іти, а то їжак упав у сильце.

«Ей, – каже, – сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене».

– «Но, що я тобі допоможу? Я тобі не допоможу нічим!» Та й іде геть.

– «Рятуй, бійся бога!» Але лисичка і не чує. Але їжак заплакав: «Сестричко! Дуже жили добре, ходи хоч розпрощайся зі мною».

Але, вернулася лисичка, та й обійнялися обоє.

«Ой, – каже їжак, – поцілуймося обоє, бо знаєш, що ми смерть зараз». І лисиця вивалила язик і хоче їжака цілувати. Тоді їжак зловив лисицю зубами за язик і міцно тримає. Зачала лисиця пищати не своїми голосами так, що учув господар та й убіг до саду.

Є що видіти! Але, узяв він швидко та й лисиці задав жару, а їжака поволеньки звільнив із сильця і пустив у сад та й від того часу дуже їжаків шанував, бо бачив користь.

Всім бідам біда

Жив собі на білому світі один веселий майстер, який заробляв на життя тим, що ліпив нові та лагодив старі горщики. Звали його Горщиков’яз. Везе, було, він на продаж у місто товар і наспівує:

– Гарні горщики продаю, горщики в’яжу! Купуйте!

Почув те цар. Сподобалося володарю, що перед ним хоча й бідна, проте весела людина.

– Чому ти такий радісний? – запитує правитель чоловіка.

– Як мені бути сумним, якщо я ніякого лиха не знаю?

– Чи знаєш ти, яка є біда, всім бідам біда? – поставив володар дивне запитання.

– Так, – мовив на те селянин, – звичайно знаю.

– Добре, тільки нікому не розповідай, – сказав мудрий повелитель, – я хочу, щоб мої міністри відповіли.

Скликав цар трьох поважних міністрів і питає:

– Скажіть, яка є біда, всім бідам біда? Якщо відповісте, то залишитеся на посаді, а якщо ні – підете геть.

Дав на роздуми три дні. Пішли міністри шукати мудреців, одначе даремно. Зібралися пихаті багатії в палац в призначений час.

– Ну що, відгадали? – поцікавився повелитель.

І тут із вулиці долинуло:

– Горщики продаю! Горщики в’яжу! Чудовий посуд!

– Царю, накажіть, аби не кричали під вікнами, – сказав один міністр, – це заважає!

– Нехай майстер співає, якщо він ніякої біди не знає! – мовив мудрий правитель.

Тут підвівся один із царських міністрів і цікавиться:

– Чи не відгадає він загадку?

– Запитайте, – дозволив володар, – все можливо.

Наступного дня найстаріший чиновник відшукав веселого Горщиков’яза.

– Чоловіче, відгадай загадку: яка є біда, всім бідам біда?

– Заплати сто золотих! – відповів на те селянин.

Відрахував чиновник сто монет. А Горщиков’яз і каже:

– Немає найгіршої біди для людини, як злі сусіди! Вони про тебе що хоч вигадають і всім розкажуть.

Пішов підданий до правителя з відгадкою. Дорогою зустрів

другого міністра.

– Ну що, відгадав Горщиков’яз? – запитав той.

– Так, за сто золотих.

– Я ніколи не дам такі гроші за відгадку, – закричав чоловік. – Надто дорого!

Та хоч і злий він був на селянина, проте міністром хотілося залишитися. Довелося йти до кмітливого майстра.

– Скажи мені, – звернувся до простого чоловіка, – яка є біда, всім бідам біда?

– Плати сто золотих.

– Чи не забагато?

– Ні, – мовив чоловік.

Заплатив міністр гроші.

– Немає більшого лиха, ніж сварлива дружина! Щоб не зробив, їй усе не так. Важко такій жінці догодити.

Прийшов до розумного Горщиков’яза і третій міністр.

– Гей, чоловіче, яка є біда, всім бідам біда? – запитав.

– Плати сто золотих – відповім, – мовив селянин.

– Чи не бачиш, що я царський міністр? Мені повинні безкоштовно відповідати!

– Бідній людині я б відповів, а тобі, пане, не скажу. Адже маєш чим заплатити.

Розлютився чиновник не на жарт і пішов ні з чим. Наступного дня він знову до селянина. Та відповіді не дістав, шкода було віддавати великі гроші.

Третього дня Горщиков’яз сказав жадібному пану:

– Бачу я, що ти дуже хочеш чути відповідь. Гаразд, я без

грошей скажу, тільки ось що зроби: вези мене на візку на царський двір.

Довелося міністрові запрягтися й везти кмітливого Горщиков’яза. А той сидить на візку й весело вигукує:

– Горщики! Кому горщики?

Почув його правитель і вийшов. Бачить: тягне третій міністр візок, на якому повно горщиків і майстер сидить.

– Хто тебе везе? – запитує володар Горщиков’яза.

– Нерозумна голова! Найгірше за цю біду не знайдеш, – відповів чоловік, – адже з нерозумною головою дуже важко на світі жити.

– Бути тобі, Горщиков’язе міністром. А цей відтепер ліпитиме горщики! – оголосив вирок мудрий правитель.

Скільки в небі зірок

Жив собі дуже багатий чоловік, він часто хвалився, що краще від нього ніхто не живе, бо він ніяких клопотів не має. Дізнався про це цар і дуже розгнівався, як таке може бути, що цар має

клопоти, а хтось їх не має. Написав цар чоловікові листа, загадавши дві загадки: щоб полічив на небі всі зірки і щоб написав цареві, де середина світу. Дав термін чотири дні. А якщо цього не зробить, то зніме йому голову з плечей.

Прочитавши листа, багатий чоловік дуже зажурився. Довідався про це один циган і запропонував чоловікові піти замість нього до царя, якщо той дасть йому корову.

– Я тобі дам і три корови, якщо мене виручиш, – відказує багатий.

Тоді циган помився, поголився, переодягнувся, сів на коня і поїхав до царя.

– От я і приїхав до вас, славний царю, зі своїми відповідями на ваші загадки, – каже циган цареві.

Тоді цар питає:

– Ну, чи порахував ти, скільки на небі зірок?

– Порахував, – відповідає циган.

– Ну, то скільки ж на небі зірок? – питає цар.

– Саме стільки, скільки на цьому коневі волосин, – відповідає циган, – якщо не вірите, славний царю, то самі полічіть.

Бачить цар, що загадка відгадана, і не знає, що на це сказати. Питає другу загадку:

– А де середина світу?

Циган покрутився і на одному місці вдарив палицею об землю і каже:

– Якраз тут і є середина світу. Якщо не вірите, славний царю, то переміряйте.

Не знав цар, що на це циганові відповісти, і відпустив його додому. Приходить циган до чоловіка і розповідає, як було. Віддячив той циганові, дав три корови та ще й триста золотих грішми.

– Оце тобі, цигане, за те, що ти врятував мене від смерті, – сказав на прощання.

І з того часу на небі зірок раховано-непераховано. А де середина світу досі ніхто не знає.