.Культура 1920-1930 рр

Одним із основних для радянської влади було гасло культурної революції.

Проблеми розвитку культури у часи рядянської влади:

•сталінські репресії;

•знищення талантів тоталітарною державою;

•прагматичне ставлення до культури;

•зацікавленність у культурі лише з метою зміцнення влади;

•набуття політичних форм у культурному житті;

•цілеспрямоване знищення більшовицьким режимом надбання попередніх поколінь:

-руйнував старовинні будівлі, які нібито заважали реконструкції міст; за валюту на закордонних ринках продавав націоналізовану культурну спадщину; вів боротьбу з митцями, які прагнули зберегти національні традиції;

•пропаганда й терор;

•обмеження внутрішнього світу людини цінностями, які не суперечити комуністичній доктрині.

1. Якими були особливості культурно-освітнього процесу доби

•Культурні пріоритети в державі визначали відповідно до ідеології виховання мас у дусі комуністичних ідей; 

•Партія контролювала зміст національно-культурного процесу;

•Процес не мав суперечити комуністичній доктрині;

•Політизація культурного процесу не приховувалася;

Мета політизації : формування в суспільній свідомості певних стереотипів, які зробили б поведінку широких мас населення прогнозованою.

•До весни 1927 р. українізація залишалася апаратною кампанією;

•У березні 1927 в Наркомат освіти УСРР М. Скрипника її було перенесено у сферу освіти, науки і культури;

•Представники національної інтелігенції отримали можливість застосувати свої сили в радянській Україні.

Піонери – члени масової дитячої комуністичної організації, що об’єднувала радянських школярів віком від 9 до 14 років.

Основною метою піонерської організації було виховання дітей у дусі відданості комуністичній партії та радянській державі.

2. Що визначало розвиток освіти

Позитивні результати мали заходи з ліквідації неписьменності серед дорослих.

•У 1921 р. Раднарком УСРР зобов’язав усе неписьменне населення віком від 8 до 50 років навчатися грамоти.

•На подолання неписьменності дорослого населення в роки перших п’ятирічок виділяли чималі кошти.

•Тих, хто працював, змушували відвідувати заняття в школах грамоти в позаробочий час.

На початку 1936 р. було підбито перші підсумки багаторічної кампанії лікнепу.

•ЦК ВКП(б) і РНК СРСР ухвалили рішення завершити її до кінця другої п’ятирічки, тобто за два роки.

•І хоч багато людей похилого віку не бажали вчитися, результати виявилися разючими: якщо 1897 р. в українських губерніях налічувалося 72 % неписьменних, то в 1939 р. у віці до 50 років таких було лише 15 %.

•З 1924 р. почалася підготовка до запровадження чотирирічного обов’язкового початкового навчання дітей.

•У 1927-1928 навчальному році поза школою ще залишалося близько третини дітей шкільного віку.

У липні 1930 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про загальне обов’язкове навчання» – реалізація принципу обов’язковості навчання, потрібні були нові шкільні приміщення, учительські кадри, підручники й посібники.

•У травні 1934 р. у країні запровадили єдину структуру загальноосвітньої школи трьох типів: початкова (чотирирічне навчання), неповна середня (семирічне) і середня (десятирічне).

•У 1931 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову, у якій ішлося про те, що початкова та середня школа «повинна виховати покоління, здатне остаточно встановити комунізм».

•Навчальний предмет «історія» відновили 1932 р.

•Предметом вітчизняної історії вважали історію СРСР.

•Основною формою організації навчального процесу став урок із групою учнів та визначеним розкладом занять.

М. Скрипник дбав про національну школу, навчання у якій здійснювалося мовою місцевого населення.

•На початок другої п’ятирічки в україномовних школах навчалося понад 80 % учнів.

•Національні меншини мали свої школи – російські, єврейські, польські, німецькі, болгарські, молдавські, татарські тощо.

•У неросійських школах з 1938/39 навчального року запровадили обов’язкове вивчення російської мови.

•Російська мова ставала основною навчальною дисципліною.

•Русифікація української школи.

3. Як розвивалися вища школа та наука

Після ліквідації університетів наукові дослідження зосередилися переважно в установах Української академії наук.

•У червні 1921 р. вона була названа Всеукраїнською (ВУАН) і підпорядкована Наркомату освіти.

•ВУАН працювала у 1920-х рр. у складі трьох відділів: історико-філологічного, фізико-математичного й соціально-економічного.

•З 1930 р. у ВУАН основним осередком наукової роботи стали інститути.

•М. Крилов та його учень М. Боголюбов створили нову наукову галузь – нелінійну механіку. Світового визнання набули фундаментальні праці математиків М. Кравчука, М. Крейна, Г. Пфейффера.

•Народження в Україні центру теоретичної фізики світового рівня.

•Від середини 30-х рр. у ВУАН прискорився розвиток досліджень у галузі техніки.

•У 1934 р. було створено інститути електрозварювання та гірничої механіки.

•Академічні кафедри і комісії, очолили Д. Багалій, М. Василенко, М. Грушевський, М. Слабченко;

•Літературознавство розвивали М. Возняк, C. Єфремов, вагомим внеском у мовознавчу науку були праці А. Кримського;

•Українознавчі дослідження були критиковані -> репресія найавторитетніших учених.

•У 1936 р. під час затвердження нового статуту ВУАН було перейменовано на Академію наук УРСР.

Головним завданням вищої школи:

•підготовка спеціалістів для народного господарства.

•заміна тих, хто емігрував за кордон або був позбавлений роботи за фахом через політичну недовіру.

•Кількість вищих навчальних закладів в Україні збільшилася з 19 в 1914/15 навчальному році до 129 в 1938/39, а чисельність студентів у них – відповідно з 27 до 124 тис.

•Радянська Україна за чисельністю студентів випередила, зокрема, Велику Британію (50 тис.), Німеччину (70 тис.), Францію (72 тис.). Уперше центрами вищої школи стали 28 міст.

•У 1933 р. відновилася діяльність університетів у Києві, Дніпропетровську, Одесі й Харкові.

•Наприкінці 1935 р. було скасовано обмеження, пов’язані з соціальним походженням абітурієнтів.

4. У чому особливості літературного процесу 1920–1930-х рр. «Розстріляне відродження»

•Для української літератури 1920-ті рр. були періодом національного відродження.

•Виникли численні центри літературної творчості, створювалися різноманітні об’єднання, гуртки і студії, в яких митці експериментували з формою, намагаючись прищепити світові мистецькі досягнення на національному ґрунті.

•У Києві сформувалася група неокласиків, до якої ввійшли представники різних літературних стилів: О. Бурґгардт (Юрій Клен), М. ДрайХмара, М. Рильський та ін.

Мета: збагатити українську літературу найяскравішими здобутками західноєвропейської літератури.

->Неокласики не визнавали низькопробної революційно-масової літератури

•Великим літературним центром була тодішня столиця УСРР – Харків.

<<<Члени Одеської організації Спілки пролетарських письменників «Гарт». 1926 р.

<<<Микола Хвильовий (псевдонім М. Фітільова) (1893–1933) Письменник, ініціатор створення ВАПЛІТЕ. Радянська колективізація, Голодомор 1933 р., крах ілюзій, арешт М. Ялового підштовхнули М. Хвильового до самогубства.

У Харкові сформувалися спілка селянських письменників «Плуг», літературна організація пролетарських письменників «Гарт».

У середині 1920-х рр. М. Хвильовий і М. Яловий заснували «Вільну академію пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ), яка об’єднала понад два десятки талановитих письменників і поетів: М. Бажана, О. Довженка, М. Куліша, Петра Панча, Ю. Смолича, В. Сосюру, П. Тичину, Ю. Яновського та ін. 1928 р. ВАПЛІТЕ самоліквідувалася.

•У 1925 р. розгорнулася дискусія про шляхи розвитку української літератури ->незабаром була політизована.

•Політичні звинувачення в націоналізмі адресувалися передусім М. Хвильовому. Приводом став його заклик «Геть від Москви!». -> На початку 1927 р. під тиском влади його виключили з ВАПЛІТЕ.

На межі десятиліть ситуація змінилася. •Було ліквідовано всі літературні об’єднання.

•утворилися професійні спілки: письменників, художників, композиторів тощо.

•Уніфікація змісту культурного процесу за ідеологічними стандартами.

•Утвердилася жорстка система контролю над духовною творчістю.

•Під патронатом ЦК КП(б)У відбулася організаційна підготовка І з’їзду письменників України.

З’їзд розпочався в червні 1934 р. у Харкові, а після перенесення столиці продовжив роботу в Києві. На ньому було створено Спілку письменників України.

Наслідки:

•в УРСР у 1930-ті рр. ліквідували близько 80 % творчої інтелігенції.

•Із 259 українських письменників, які друкувалися у 1930 р., після 1938 р. виходили друком твори тільки 36 (своєю смертю померли лише 7 письменників). •літературно-мистецьке покоління 1920-х – початку 1930-х рр., яке було знищене більшовицькою владою, назвали «Розстріляним відродженням».

5. Що характерно для розвитку музичного, театрального мистецтва та кіно

Провідну роль у музичному житті відiгравали Г. Верьовка, П. Козицький, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький.

•Капела «Думка», створена ще 1919 р., перетворилася на один із найкращих хорових колективів Радянського Союзу.

Ветерани української театральної сцени: М. Садовський і П. Саксаганський, молодші за віком: А. Бучма, Н. Ужвій, Г. Юра. Завоювали славу оперні співаки Б. Гмиря, М. Гришко, М. ЛитвиненкоВольгемут, І. Паторжинський, О. Петрусенко.

Художники старшого покоління: М. Бойчук, І. Їжакевич, Ф. Кричевський, М. Самокиш, К. Трохименко, О. Шовкуненко; молодші віком – В. Касіян, А. Петрицький.

• У 1936 р. за сфабрикованими звинуваченнями чекісти заарештували М. Бойчука та кількох його учнів -> усіх їх розстріляли.

Одним із найвидатніших українських художників був Федір Кричевський – послідовно обстоював національні традиції. Найвідомішим твором Ф. Кричевського є триптих «Життя».

•Миколу Самокиша вважають одним із основоположників історичного і батального українського живопису.

•У 1927 р. почалося будівництво найбільшої в Європі Київської кіностудії,

• У 1928 р. вийшов на екрани перший фільм Олександра Довженка «Звенигора».

•Найяскравішим здобутком українського театрального мистецтва 1920-х рр. стало мистецьке об’єднання «Березіль» (250 театральних діячів та акторів.)

•Було, зокрема, утворено 5 майстерень, режисерську лабораторію, що готувала кадри для всіх театрів України.

•Засновником та художнім керівником «Березоля» був режисер, актор, драматург Лесь Курбас -> Від 1931 р. почалося цькування митця. 1933 р. його заарештували, згодом заслали на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, на Медвежу Гору, потім етапували на Соловки. 1937 р. Курбаса розстріляли в урочищі Сандармох (Карелія).