Приказки про чай

◊ Вип’єш чаю — додадуться сили.
◊ Де є чай, там і під ялиною рай.
◊ За чаєм не сумуємо -по сім чашок випиваємо.
◊ Коли чаєм пригощають, значить поважають.
◊ Пий чай, не вдавайся в печаль.
◊ З чаю лиха не буває!
◊ Чай не пити, так на світі не жити.
◊ Чай не п’єш – з відки силу візьмеш?
◊ Чай пити не дрова рубати.
◊ Чай п’єш — до ста років проживеш.
◊ Я сиджу, чай п’ю — і ти заходь, чай пий!

І хто тільки не пив чай у світовій літературі… Цей напій улюблений багатьма письменниками, але в західній літературі чемпіони – британці.

Багато письменників світу в своїх творах згадували сцени чаювань, описуючи традиції, смак чаю, звички героїв, пов’язані з вживанням чаю.

Згадаємо улюблені сцени чаювань в романах Чарльза Діккенса, Джейн Остін або сестер Бронте та інших.

А хіба можна уявити без чашечки чаю детективів: Шерлока Холмса, міс Марпл, Еркюля Пуаро, патера Брауна?!

Герой Артура Конан Дойла Шерлок Холмс часто вживає цей напій у тих випадках, коли йому треба продумати тактику майбутніх дій.

Фантастичні істоти тож ґрунтовно підходили до питань чаю – шлях хоббіта Більбо Беггінса «Туди і Зворотньо» почався з візиту компанії гномів на його мирне чаювання. Про бесіду Аліси зі Капелюшником, Березневим Зайцем і Сонею і говорити не доводиться.

У творі англійця Льюїса Керролла «Аліса в Країні Див» описується знаменита сцена божевільного чаювання, учасниками якої є головна героїня Аліса, Білий Кролик, Капелюшник.

У продовженні повісті «Аліса в Задзеркаллі» є згадка про звичай англійців пити чай о 17:00 годині.

Також п’ють чай герої повісті японського письменника Ясунарі Кавабата «Тисяча журавлів»

У повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Сердешна Оксана» офіцер зваблює сільську дівчину, пригощаючи її чаєм з вином.

Улюбленим напоєм Тараса Григоровича Шевченка був чай. Про цю його пристрасть писали у своїх щоденниках друзі та колеги поета.

«Довгі вечори, – згадував Микола Костомаров про свої зустрічі з Шевченком в Києві в 1846 році, – просиджували ми влітку на Хрещатику в саду, за чаєм. Нескінченні велися між нами розмови і суперечки. Шевченко випивав склянку за склянкою зі словами: «А всипте, будьте ласкаві, ще чаю!» Згадував історик і те, як  Шевченко випиває «десяток склянок чаю з додаванням рому», але лише раз зустрів поета по-справжньому п’яним.

Цінність такого напою, як чай, Шевченко оцінив на засланні, де була дуже погана вода й часто відбувалися розлади травлення (від кумису теж).

Про чаювання з Тарасом Григоровичем згадує у своїх споминах і український письменник Олександр  Афанасьєв-Чужбинський: «Раз якось восени, п’ючи чай на селі, Тарас почав розказувати своє минуле життя, розказував до світу…»

ЧАЙ

А теплий чай, неначе хліб із печі,
Бажає завжди ніжної руки
І дотик той, який торкнувсь за плечі,
Лягає з ароматом у ковтки…

Чай найсмачніший, як готує люба,
А чи матуся з медом подає,
Я витираю з поту свого чуба
І радість в моїм серці виграє…

Якщо ж цей чай із листя винограду,
Чи вишні, чи з малинових гілок,
Чи з ягоди того земного саду,
Що одягає навесні вінок.

То я від того чаю захмелію,
Візьму у руки біленьке горня,
Я п’ю його і у душі радію,
Бо чай такий, як хлібові зерня.

Віталій Назарук

Завари мені чаю

Завари мені чаю. Міцного, зеленого чаю,
З ароматом цілющих, Карпатами зрощених трав,
Вони бачили ночі, де місяць зорю пеленає,
Вони міряли простір, в який ще ніхто не ступав.

Завари мені чаю з терпким ароматом жасмину,
Білі паростки вдоста всотали гірської води,
Вони грілися вогнищем, що починалося з хмизу,
Гомоніли із вітром, що поруч із ними ходив.

Завари мені чаю з духмяно-перцевої м’яти,
Що ввібрала у себе палючого сонця жагу.
Можна також до смаку сушених суничок додати,
А як хочеш – ромашки, чи навіть пучок чебрецю.

І нехай за вікном тихо інеєм стелять морози,
І зима–завірюха навколо усе замела.
Я з тобою, й мене не лякають холодні прогнози.
Завари мені чаю: з любові і свого тепла.

Альбіна Кузів

Чашка липового чаю

В мій сон, пропахлий ніжним цвітом липи,
Прийди на схилі літа золотого,
Торкнися квітки ночі ще до того,
Як в небі стихнуть зір пахучі схлипи.

Зажди, я зілля заварю крайнеба,
Зігрій туманним маревом долоні.
Спітніла чашка в чайному полоні
Чарує літа пахощі для тебе.

Ковтками манить неба глиб манірна,
В її гарячий вимір поринаю…
Ця ніч у чашці – липова, я знаю,
Та все ж до болю справжня й неймовірна.

Тетяна Чорновіл

А хочеш? Заварю смачного чаю…

Ти хочеш кави? Може краще чаю?
Долоням холодно. Зігрітися пора.
Ти знаєш, я так часто помічаю,
Не вистачає людям затишку й добра.

Тобі із медом? Може трав’яного?
Або імбирного з лимоном — смакота.
Ще холодно? Нічого тут страшного.
Таке буває, то душевна пустота.

Тримай міцніше. Чуєш? Зігріває,
Теплом наповнює, приємний аромат.
Нехай душа по краплі оживає,
В її будинку знову більшає кімнат.

Ковток повільно збуджує уяву.
В далеких знайдеться лаштунках позитив,
І все, що досі не було цікавим
Нових зазнає кардинальних коректив.

А хочеш? Заварю смачного чаю…

 Наталя Кропивницька

Зимовий чай

Пахне лісом, мов цвіте чебрець,
М`яти, ще ромашки, звіробою,
На калині скаче горобець,
Та мов білій скатертині зброя.

Хоч зима ще досі там, надворі,
В хаті — літо, з чайника йде пар,
Заглядають у віконце зорі,
Закликає запах дивних чар.

І фіалок хоч немає весняних,
Чаєм запиваємо турботи,
Влітку трав зібравши чарівних,
Насолоду маєм без роботи.

М`ята, материнка, десь — суниці,
Ніжним запахом насичується хата.
Ще води лиш взяти із криниці, —
То й у вас буде в душі маленьке свято.

Чай з малинової гілки

Іду в думках знайомими стежками,
Де чути спів вербової сопілки,
Там простягають ніжні руки мами
Цілющий чай з малинової гілки.
Як молодий рубін, той чай іскриться
У пригорщах чарівних самоцвітів,
Я п’ю його, щоб досхочу напиться,
Смачнішого ще не пила нічого в світі.
Приємно й легко життєдайний трунок
Тече по жилах теплою рікою,
Солодкий, наче мамин поцілунок,
І я в обіймах ласки і спокою.
А руки пахнуть хлібом, пирогами
І домом, щастям, сонцем і вітрами.
О теплі, милі, добрі руки мами!
Цілую вас на жаль лише думками.
Листки життя легенько погортаю,
Знов чую спів вербової сопілки,
Іду на кухню, щоб зварити чаю
Цілющого, з малинової гілки…

Алла Прокопчук

Багато письменників світу залишили проникливі висловлювання про чай:

«Якщо холодно, чай Вас зігріє. Якщо Вам жарко, він Вас охолодить. Якщо у Вас настрій пригнічений – він Вас підбадьорить, якщо Ви збуджені – він Вас заспокоїть». (Вільям Гладстон)

«Чай з бергамотом … – необхідне доповнення до магії світанку». (Бернар Вербер)

«У житті людини набереться небагато годин, які були б приємнішими, ніж час, присвячений вечірньому чаю». (Генрі Джеймс)

«Чай – напій не простий. Коли чаювання стає ритуалом, воно розвиває вміння бачити велике в дрібницях». (Мюріель Барбері «Елегантність їжачка»)