Жак-Ів Кусто – знаменитий французький океанограф, один із найвідоміших підводних дослідників ХХ століття, винахідник, експериментатор, етнолог, археолог, легендарний мандрівник, фотограф, громадський діяч і відмінний шоумен – автор безлічі книг і фільмів, режисер.

        Він – це і є океан

Жак-Ів Кусто народився 11 червня 1910 року в Сен-Андре-де-Кюбзак, поблизу Бордо, в департаменті Жиронда у Франції. В дитинстві його приваблювало море і, подорослішав, він обрав кар’єру морського офіцера. Закінчив Французьку морську академію у 1933 році в званні лейтенанта.

Під час Другої світової війни Жак-Ів Кусто служив у артилерії кулеметником, був бійцем французького Опору, а після війни був нагороджений орденом Почесного легіону за активну участь у антифашистській партизанській боротьбі.

Вже на початку сорокових років ХХ ст. Жак-Ів Кусто разом зі своїм приятелем Емілем Ганьяном почали займатися створенням спеціального апарату для занурення на дно океану. Насамперед було вирішено, що система буде діяти на основі стисненого повітря, яке буде розташовуватися в спеціальних балонах. У результаті в 1943 році був створений акваланг, що став прототипом усіх дихальних механізмів, використовуваних зараз у світі.

Своє перше знайомство з аквалангом – «підводними легенями», Кусто описав у книзі «Cвіт мовчання», що була видана у 1953 році й одразу ж стала бестселером:

“Одного ранку в червні 1943 року я прийшов на залізничну станцію Бандоль на Французькій Рив’єрі й отримав дерев’яний ящик, надісланий багажем з Парижа. Він містив новий багатообіцяючий винахід, плід багаторічних праць і мрій – автоматичний дихальний апарат для підводних досліджень, що працює на стисненому повітрі. «Акваланг» – «підводні легені», як ми назвали апарат, був створений мною у співпраці з інженером Емілем Ганьяном.”

Акваланг давав змогу дайверам вільно пересуватися під водою й спускатися на глибину до 90 м (сучасні акваланги дають змогу людині з відповідною підготовкою опускатися на глибину 300 м). У 1946 році у Франції розпочалося промислове виробництво аквалангів.

Під час дослідження океану Жак-Ів Кусто зіштовхнувся й з такою проблемою як переохолодження організму під час довгого занурення на глибину. Це підштовхнуло його до розробки сучасного гідрокостюма.

«У пошуках захисту від холоду я витратив чимало зусиль на виготовлення прогумованих костюмів. У першому з них я сильно був схожий на Дон-Кіхота».

У 1948 році він став капітаном корвета, а у 1950 році придбав списаний британський тральщик і перетворив його на плавучу дослідницьку лабораторію, яка стала всесвітньо відомою як «Каліпсо». Саме з цим судном Кусто і його команда не раз здійснювали навколосвітні подорожі, вивчали морську флору і фауну, робили унікальні записи і фотографії.

Першими досягненнями команди «Каліпсо» стали підводні археологічні дослідження й фотографування морського дна на глибині 7250 м.

Свої нові морські спостереження і враження Кусто опублікував у книзі «Світ мовчання», написаній разом з Фредеріком Дюма. Книга вийшла друком 3 лютого 1953 року і зразу стала настільки популярною, що Кусто з режисером Луї Малле вирішили її екранізувати. Робота над фільмом тривала три роки, і в 1956 році відбулась її світова прем’єра. Кіноверсія «Світу мовчання», в якій розповідалось про невідоме досі підводне життя тропічних риб, китів та інших морських істот, виграла «Оскар» в категорії «Кращий документальний фільм» і Золоту пальмову гілку на Каннському кінофестивалі.

Після такого грандіозного успіху Кусто в 1956 році звільнився з Військово-Морських сил Франції в ранзі капітана і повністю присвятив себе океанографії. Він запросив на борт «Каліпсо» геологів, археологів, зоологів та інших спеціалістів і разом з ними здійснив численні підводні екскурсії у морях практично по всьому світу.

У 1957 році принц Монако запропонував Кусто стати директором Океанографічного музею князівства. Той погодився і займав цей пост упродовж 32 років.

Йшли роки, для подальшої роботи Кусто необхідні були гроші, але наукові дослідження їх не приносили. Тому в 1966 році Кусто підписав контракт із американською кінокомпанією «Вольпер Продакшнз», що працювала для Національного географічного товариства й фактично давала йому карт-бланш на зйомки серії кінофільмів на будь-яку тему за його вибором. З тих пір діяльність команди Кусто круто змінилася: наукове спорядження замінили устаткуванням, призначеним для виробництва якісних фільмів, учені поступилися своїми місцями аквалангістам і кінооператорам. Так чи інакше, але Кусто зумів багато досягти і як дослідник, і як шоумен. Дуже швидко «Каліпсо» одержала всесвітню популярність.

«Підводну Одіссею команди Кусто» та інші його серіали дивилися мільйони телеглядачів в усьому світі, оскільки філь­ми про походи команди Кусто транс­лювали всі провідні телеканали світу. Мільйони хлопчаків і дівчаток із захоп­ленням стежили за його підводною одіс­сеєю, заражаючись пристрастю до дослі­джень морських глибин. Ця людина, дійсно, зро­била неоціненний вклад не тільки в науку, але й у її популяризацію.

Легендарне судно борознило простори Світового океану аж до 1996 році (доти, доки не зіштовхнулося з баржею в Сінгапурі). Команда Кусто зробила не одну кругосвітню подорож, побувала в Арктиці й Антарктиді. Члени команди провели безліч досліджень у відкритому океані, зробили унікальні записи, фото- і відеозйомки. Крім того, вони досліджували найбільші річкові системи світу, працюючи на Нілі, Амазонці, Міссісіпі. Однак передусім Кусто, звичайно ж, був океанологом. Він з великим ентузіазмом брав участь у створенні фільмів про морських мешканців – черепах, кальмарів, ламантинів, пінгвінів. Особливий інтерес у Кусто викликали найбільш розумні жителі морів – дельфіни, фінвали, кашалоти, косатки. Кусто простежив життєвий цикл багатьох морських тварин, вивчив особливості їхньої поведінки, заповнив ті прогалини, які були в біологів; у тому числі вивчив реліктові види. Він показав світу небачені досі картинки: чого тільки коштує «концерт» китів-горбачів або «марші» лангустів!

Слід зазначити, що Кусто не був простим споглядальником, він і сам любив проводити сміливі експерименти. Зокрема, його дуже цікавило питання, чи може людина жити під водою. Цій темі присвячено два його фільми – «Світ без сонця» (1965) і «Світ Жака-Іва Кусто» (1966). Перший фільм оповідає про те, як люди тривалий час живуть на підводних станціях на морському дні. Другий – як члени команди на чолі з капітаном «Каліпсо», опустившись на глибину 300 футів, жили там 27 (!) днів. Не менш ризикованими були й інші експерименти, наприклад, присвячені вивченню поведінки акул – «Акули» (1968).

Усього Кусто зняв близько 100 науково-популярних фільмів. Багато телекомпаній світу протягом десятиліть включають фільми Кусто у свої програми.

Будучи вкрай стурбованим питаннями екології, у своїх фільмах Кусто намагався привернути увагу громадськості до тих або інших проблем Світового океану, наочно демонстрував загибель коралів, наслідки пролитої нафти тощо. У 1990 році він відвіз 6 дітей, по одному з кожного континенту, в Антарктиду, щоб показати світу, що ця частина Землі потребує охорони, її потрібно зберегти для майбутніх поколінь. Треба віддати належне невгамовному капітанові: зупинити плани видобування корисних копалин в Антарктиді йому вдалося, В 1973 році у США було утворене Товариство Кусто, метою якого була підтримка й захист природних ресурсів Землі. В 1981 році у Парижі Жак-Ів заснував некомерційну органцізацію з охорони морського середовища “Фонд Кусто”.

Кусто був удостоєний безлічі міжнародних нагород: Командор ордена Почесного легіону, Кавалер Великого хреста Національного ордена «За заслуги», Військовий хрест 1939-1945, Офіцер ордена Морських заслуг, Командор ордена мистецтв і літератури. Але більш дорогою була для нього любов звичайних людей. Він зазначав: «Раніше до мене підходили на вулиці й говорили: «Браво! Це чудово». Зараз мене зупиняють, щоб сказати: «Спасибі за те, що ви робите для наших дітей». Це зовсім інший тон».