Бджілка Кет рятує Весну!

Одного весняного ранку після довгої зими бджілка Кет прокинулась в чудовому настрої. Ще б пак! Природу вона любила понад усе. Всю зиму працьовита бджілка мріяла про весну та запланувала купу важливих справ. Кет чудово розуміла наскільки її робота важлива, адже бджілки не тільки роблять корисний мед, а ще й проводять необхідну процедуру запилення врожаю, даруючи нам овочі та фрукти.
— Час прийшов! – мовила голосно Кет. – Я так довго чекала весни. На вулиці квітень, можна відчиняти віконце. Напевно, там вже багато квітучих дерев, а в мене непочатий край роботи.
Бджілка підлетіла до свого маленького віконця, проте побачене її дуже засмутило: дерева були без листя та стояли сірі та похмурі, а сонця зовсім не було видно.

— Щось тут не так. – подумала бджілка. – Невже я зарано прокинулась? Треба розібратись. – вирішила вона.
Кет одягнула свої червоні чобітки та вирушила в барліг ведмедя Боба. З Бобом вони добре дружили, адже понад усе на світі ведмеді люблять мед, а бджілки його виробляють. Як тут не стати ліпшими друзями?
— Якщо Боб ще спить, значить щось не так з моїм календарем. – міркувала Кет. – Зараз дізнаємось!
Бджілка залетіла в барліг, де побачила засмученого Боба:
— Привіт, друже! Ти вже прокинувся? Яке щастя, а я вже думала що зарано покинула свій вулик. – привіталася Кет.
— Привіт, Кет! Так, я вже прокинувся, але що ж це таке коїться? Чому на вулиці так холодно? Я не розумію! – сумував Боб.

— Гм, а я думала ти знаєш в чому справа. – розчаровано відповіла бджілка.
— Може щось трапилось з весною? Десь вона забарилася. Знаю, що в бібліотеці сови є багато розумних книжок, а сама сова знає про все на світі. Треба туди потрапити та дізнатись в чому справа – запропонував Боб.
— Не сумуй, друже! Я обов’язково розберусь! А ти поки побудь вдома та випий теплого чаю з залишками меду – підбадьорила друга Кет і полетіла до бібліотеки.
Бібліотека для всіх місцевих жителів була магічним місцем, адже саме серед книжок можна віднайти відповіді майже на всі запитання.
— Так, я маю знайти тут книжку про природу, а саме про весну. – шепотіла Кет, переглядаючи книги. – Ось! Знайшла! – зраділа вона.
Бджілка гортала сторінку за сторінкою:
— Природа спить… Як правильно оберігати природу.. Квіти треба поливати, а сміття прибирати – читала вона. – А де ж тут знайти про те, чому в кінці квітня нема зеленого листя та квіточок?
— Кет, привіт! А що ти тут робиш? – запитала сова, яка щойно повернулась в бібліотеку.

— Привіт, Сова! Я хочу розібратись, що тут коїться. Я покинула свій вулик та готова до роботи, ведмідь Боб вже прокинувся, а весна так і не прийшла. Ось я і прилетіла сюди в пошуках відповідей на свої запитання. – розповіла бджілка.
— Тоді це просто чудово, що ти тут! Я маю розповісти тобі страшенну таємницю! Справа в тому, що я трохи заблукала, коли гуляла. Старенька я вже. І поки я блукала, то знайшла магічну квітку весни. Я до цього ніколи її не бачила, тільки знала, що така існує. Але хтось цю квіточку зламав, тому весна не може прокинутись. – розповідала сова.
— Сова, я щось не розумію. Яка магічна квітка весни? Що означає хтось зламав? Ти взагалі про що? – перепитала Кет.
— Вибач, Кет, я просто дуже схвильована. В світі є трішки магії. І тут неподалеку росте магічна квітки весни. Кожного року після зими ця квіточка починає цвісти, а вже після цього приходить справжня весна: розпускаються листочки на деревах, виростає зелена травичка та розквітають квіточки. А сьогодні я побачила, що магічна квітка весни поламана та не може розцвісти, тому й весна спить. Треба щось зробити та попіклуватись про квіточку, бо інакше весна може й не прийти. Але я для цього вже застара – нема в мене сили. Мені важко далеко літати. Розумієш? – промовила схвильована сова.
— Тепер розумію! А тепер скажи мені, де знайти магічну квітку весни. Я її вилікую – заспокоювала знайому Кет.
Сова розповіла де росте квітка, і Кет, не гаючи часу, вирушила прямісінько до свого друга хробачка Джима. Джим був чудовим садівником, обожнював природу та мешкав в затишній норі під землею.
— Джиме, привіт! Збирайся. Нам потрібно рятувати магічну квітку весни. – наказала Кет, щойно дісталась до домівки Джима.
— Привіт, подруго! Що ти верзеш? Яку ще квітку? – не зрозумів хробачок.
— Розповім все по дорозі. Хапай свою лійку і за мною! – відповіла бджілка.
Дорогою до магічної квітки весни Кет розповіла Джиму все, що дізналась від сови. Коли друзі дістались до квіточки, то побачили, що та знаходиться в жалюгідному стані та потребує термінового лікування.

— Що будемо робити? – запитав Джим.
— Ти поливай квіточку водичкою, а я покладу їй трішки цілющого меду. Потім разом принесемо свіжої землі та прикриємо квітку від вітру старим листям. – відповіла Кет.
Важким видався для друзів той день, але хто ж окрім них врятує весну? Друзі декілька днів підряд навідувались до магічної квітки весни, дбайливо оберігали її, поливали та натирали цілющим медом.
Через декілька днів Кет, як завжди, прокинулась рано-вранці, виглянула у вікно, і побачила, що на вулиці засяяло сонечко, дерева випустили листочки, зазеленіла травичка та з’явились перші квіточки.
— Весна прокинулась! УРА! – радісно загуділа бджілка. – Весна-а-а-а!
На вулиці значно потеплішало. Бджілка Кет та хробачок Джим вирішили подякувати магічній квітці весни. До них приєднався і ведмідь Боб. Всі разом вони навідались до квіточки та пообіцяли завжди її оберігати. І не тільки цю квіточку, а всю-всю природу.

Незвичайна весна

Це була найбільш незвичайна весна з усіх, які пам’ятав Їжачок.
Розквітли дерева, зазеленіла травичка, і тисячі вимитих дощами птахів заспівали в лісі. Усе цвіло.
Спершу цвіли блакитні проліски. І доки вони цвіли, Їжачкові здавалося, ніби довкола його будинку — море, і що варто йому зійти з ґанку — і він одразу потоне. І тому він весь тиждень сидів на ґанку, пив чай і співав пісеньки.
Потім зацвіли кульбаби. Вони розгойдувалися на своїх тоненьких ніжках і були такі жовті, що, прокинувшись якось уранці й вибігши на ґанок, Їжачок подумав, що він опинився в жовтій-жовтій Африці.
«Не може такого бути! — подумав тоді Їжачок. — Бо якби це була Африка, я б обов’язково побачив Лева!»

І одразу прошмигнув у дім і зачинив двері, бо якраз навпроти ґанку сидів справжній Лев. У нього була зелена грива й тоненький зелений хвіст.
— Що ж це таке? — бурмотів Їжачок, розглядаючи Лева крізь замкову щілину.
А потім здогадався, що це старий пень випустив зелені пагони й розцвів за одну ніч.
— Усе цвіте! — виходячи на ґанок, заспівав Їжачок.
І взяв свою стару табуретку й поставив її в велику миску з водою.
А коли наступного ранку прокинувся, то побачив, що його стара табуретка зацвіла липкими березовими листочками.

ПИСАНКА

– Кудкудак! Кудкудак! Знесла яйце, як кулак! – закудкудакала курка на весь двір. – Та гарне ж: схоже на білий світ. Бо в світі сонце, а в яйці золотий жовток. Кудкудак!

Під хатою на стільчику грілась проти сонечка бабуня Марія.

–    Яйце? Та кругле, біленьке! Візьму його на писанку.

І вона поклала яйце в решето до таких же, як воно, білих та кругленьких.
Тоді розтопила ярого воску:

–    Ходи-но, Івасику, писанки писати!

Взяла бабуня писачок. Р-раз! – і лягла на яйце гаряча лінія. Два! – і розкреслилось яйце навхрест.

–    Бабуню, чуєш, бабуню! – запитав Івасик. – Що це за квіточка у тебе намалювалася?

–    То, Івасику, не квіточка. То знак сонечка золотого.

–    Бабуню, чуєш, бабуню! – знов Івасик. – А що то за цяточки-крапочки навхрест між промінням?

–    Не цяточки, Івасику. То чарівні знаки дощу.

Розписала бабуня писанку, в фарбі пофарбувала, – і стала писанка доладна, барвиста!

Настав Великдень. Покликала бабуня Марія Петрика, Івасика, Оксанку, Василинку – всіх своїх онучат.

–    Нате, онучата, по писанці. Гайда викочуватись!

Покотив Івась свою писанку:

–    Ану, хто до неї докотити зуміє?

Котять діти писанками; на них вербички, та хрестики, та клинці-вітрячки, та вигадливі поясочки так і мерехтять!

А в небі сонце сміється, світлом розлипається.

–    Чи будеш ти, сонечко, весь рік щедро світити? – питає в нього яйце-писанка.

–    Буду, буду, бо на тобі мій таємний, знак. Ти котишся – мене до землі приворожуєш!

–    А чи будеш, дощику, землю поливати, зілля напувати?

–    Буду, буду, бо на тобі і мій знак магічний. Ти по землі котишся – мої струни-срібнодзвони до неї прив’язуєш!..

По двору курка нипала. Стала, видивляється на писанку.

–    Що воно за яйце-райце, барвисте й зірчасте? Мабуть, самого сонця дитя. Я б такого зроду не знесла…

А писанка котиться по землі: тож буде сонце, будуть дощі й роси, буде в світі щастя! Хто його шукатиме – неодмінно знайде.