“Моя сім’я”

Н. Чемерис «Що таке сім’я?»
Розкажу вам, друзі, я,
Що таке моя сім’я.
Разом дружно проживаємо
І пісні про це співаємо.
Люба матінко моя —
Як пишаюсь нею я!
В неї рук золотії.
Серцем кожного зігріє.
Тато сильний і завзятий —
Він господар в нашій хаті.
Все майструє, все ладнає,
Бо для всього хист він має.
Дід і бабця – у пошані,
Вони праці ветерани.
Всіх онуків міцно люблять.
І як пташенят голублять.
Є у мене ще й брати —
Кращих в світі не знайти.
Ось і вийшло всіх сім «я»
Знайте, це моя сім’я.

                                        Матуся

Ще в колисці немовля
Слово «мама» вимовля.
Найдорожче в світі слово
Так звучить у рідній мові:
Мати, Матінка, Матуся,
Мама, Мамонька, Мамуся!
Називаю тебе я,
Рідна ненечко моя!

Все на світі вміє тато

Все на світі вміє тато:
І шпаківню змайструвати,
Вміє довгий цвях забити,
Може борщ смачний зварити,
Вміє рибу він ловити,
Мамі дарувати квіти,
Смажить шашлики у лісі
Та казки читать Марисі,
Запускати в небо зміїв…
Все на світі татко вміє!
От якби ж ще для сестрички
Він навчивсь плести косички!..

Віршик про дідуся й онука

Мій дідусь старенький,
Як голуб сивенький,
По садочку ходить,
Онученька свого
За рученьку водить,
Яблучка знаходить,
Ще й з горішків зерна.
Дідусь любий, Милий,
Як голубчик Сивий.

Моя бабусенька.

Встала раненько бабуся моя.
Солодко спить ще велика сім’я.
Хутко смачненьких млинців напекла,
Теплого всім молочка принесла.

«Любі малята, швиденько вставайте,
Личко умийте і снідать сідайте».
Біля бабусі я сяду близенько:
«Дякую, бабцю моя солоденька!»

Бабуся і дідусь

Треба бабусю любити,
Треба з дідусем дружити.
Тільки разом всією сім’єю
Можна довго нам прожити.
З ними можна пограти
Чи книжку почитати,
І від них, коли захочеш,
Можна дізнатися нове.

А хто ж вам казку розповідає, бабусю? 

Петрик і Миколка звикли, що бабуся Марія дає їм вечеряти, стелить постіль і вкладає спати. Як покладе онуків у постіль, сідає на стілець і розповідає їм казку.
Бабусина казка заколисує маленьких онуків. Вони засинають.
А вранці прокидаються і бачать: бабуся Марія вже порається на кухні. Готує їм сніданок.
Одного разу Миколка питає:
— Бабусю, а коли ви спите?
— Як вас покладу…
— А встаєте коли?
— Як вам ще лишається три години спати.
— А хто ж вам казку розповідає, бабусю?
Бабуся Марія усміхнулася й нічого не відповіла.
А Миколка думав: «А все-таки, хто ж розповідає бабусі казку?»