Поетичні вправи

***

Той, хто іде попереду, зовсім нас не веде:

Дражнить білою спиною, плутає орієнтири,

Обрії відкриваючи, наче браму в Едем,

Битий шлях прокладаючи у озонові діри.

 

Вірність нам зберігаючи, лаври кладе до ніг.

Той, хто іде попереду, тінь свою не ховає.

Ми ще не розуміємо, хто кого переміг,

Це не битва титанів – просто ніхто не вмирає.

 

Обережно ступаємо – крок у крок, слід у слід,

Кров свою проливаємо, знаючи, що даремно.

Той, хто іде попереду, наш обмежує світ,

Перетворює наміри в ритуали священні.

 

Доля грається пазлами, сипле колоду карт,

Зерна, кинуті поспіхом, заростають травою.

Той, хто іде попереду, зовсім не авангард:

Все, що ми відчуваємо, - під суворим конвоєм.

 

Гра затягує правила, жарти – тільки слова,

Та ніхто не наважиться на хресті розіп’яти.

Ми покірно приймаємо всі дарунки волхва: 

Той, хто іде попереду, наступає на п’яти.

***

Не травою-мохом, не білим цвітом

Заростає наша коротка пам’ять.

Це ми просто довго чекали літа:

Кожен теплий градус – на рівні спаму.

 

Це так важко ми відпускали зиму,

Ми хотіли світла, тепла і волі. 

Замерзали у холодних обіймах.

Зупинявся час і терпіння тролив.

 

Нам було замало і днів, і бажання,

І здавався вічністю біль у горлі.

Та щоразу сніг не ставав останнім,

Забирав надію невтішний спойлер.

 

Це північний вітер гуде над нами,

Повертає зиму в її кордони.

Навіть там, де квіти ще під снігами,

Вже готує літо своє геймовер.    

***

Як легко з Богом вести дискусії,

Є у Старого безцінний дар:

Він не шевелить у гніві вусами

І не розкручує свій піар.

 

Не заперечує сердито рухами,

В тісному графіку Він знайде час.

І світ спиняється, коли Він слухає

Мої пояснення до перифраз.

 

Я переповнюю свої емоції,

А Він – всміхається лише мені.

Я виливатиму образи в порціях,

А Бог розсудливо не скаже «ні».

 

Я сперечатимусь, знайшовши істину,

Не розуміючи, що я – з невдах.

А він трояндами дорогу вистелить,

Як компенсацію за кров в слідах.

 

Межа розумного – не в наших правилах,

Зависли докази, і руки – вниз.

Це все від того, що десь злукавили,

Й хустинка Богова вже повна сліз.

***

Я зустріну тебе дощем,

Я укрию тебе плющем.

Я підставлю тобі плече,

Якщо хочеш, я буду ще.

 

Хай слова розбивають ущент,

Хай ховається в серці щем.

Це як істина під ключем:

Не зігріє, та обпече.

 

Не приходь до мене з мечем,

Не тривож поминальним плачем,

Не чекай ні заклять, ні прощень,

Я давно вже під білим плащем.

 

Час під камінь водою тече,

Відкривається суть речей.

У переліку темних ночей

Тільки світло наших очей.

***

Із бруду, із темряв, нечітко, неясно,

Із милості хижих пояснень таємних,

З’являється тінь від минулого часу

І згадує всіх, що були, поіменно.

 

У привидів білих так світяться очі,

А привиди чорні так важко зітхають.

Ці кроки будитимуть посеред ночі,

І горло від страху пересихає.

 

Вистукує азбуку Морзе мовчання,

Ще трохи – і вибухне криком повітря.

А пам’ять все привидів постачає,

Іще із минулого тисячоліття.

 

І вистачить бруду і темряви далі

На кожну із вивчених біографій.

І згадують привиди час у деталях,

Складаючи свіжі скелети у шафи.