Машина Часу

                          Книга про машину часу

Машина часу — гіпотетичний апарат, призначений для здійснення мандрівок у часі, атрибут численних науково-фантастичних творів. Термін вперше вжив Герберт Уеллс в романі «Машина часу», опублікованому в 1895.

Серед відомих фантастичних творів, що використовували ідею машини часу: Назад у майбутнє, Іван Васильович змінює професію. У романі Понеділок починається в суботу братів Стругацьких, машина часу переносить мандрівника в майбутнє, описане в фантастичних романах.

Машиною часу у фізиці часто називають простір-час із замкнутими непростіроподібними кривими (тобто простір-час, в якому спостерігач в принципі може зустрітися сам з собою. Також є дуже цікава фотографія(50-ті роки) де зображений 19-ти річний Барак Обама (Колишній президент Америки). Машиною часу зацікавились Американські військові.

«Машина часу» (англ. The Time Machine) — роман Герберта Веллса, написаний у 1895, перший науково-фантастичний роман письменника. Вперше «Машину часу» було видано у 1888 році у скороченому журнальному вигляді як оповідання під назвою «Аргонавти Хроносу», а в січні-травні 1895 року в журналі «New Review» роман видано повністю під назвою «Повість мандрівника у часі». Окреме видання з’явилося в травні 1895 року. З цього і наступних книжкових видань було видалено один епізод.

Українською роман вперше було перекладено в 1977 році Миколою Івановим у складі збірника «Війна світів»^[1].

«Машина часу» стала одним з перших літературних творів, де описано мандри людини у часі за допомогою техніки. Основна частина цього порівняно невеликого за обсягом твору описує світ майбутнього (802701 рік), куди відправляється безіменний Мандрівник в часі. У книзі описано два види істот, на яких перетворилася людина в ході класового поділу. Морлоки — нащадки робітників, що мешкають в підземному світі і обслуговують машини. Вони набагато менші і слабші за сучасну людину, покриті шерстю і погано переносять сонячне світло. Елої — нащадки колишньої еліти суспільства, слабкі і тендітні істоти, абсолютно не пристосовані для праці. І ті, й інші за довгі тисячоліття існування, що не вимагало розумової діяльності, практично позбулися розуму та перетворилися на напівтварин.

У 90-х минулого століття одна гонконгська газета опублікувала матеріали про дуже незвичайного хлопчика, що затверджує, що він – прибулець «з минулого». Можна було б, звичайно, пояснити це дивна заява звичайним божевіллям, проте дещо все-таки заважало: хлопчик чудово говорив на древнекитайском, переказував багато деталей з життя давно померлих людей, при цьому відмінно володів історіями Китаю і Японії.

Окремі епізоди, розказані хлопчиком, взагалі були невідомі, або про них знали тільки вузькі фахівці. Хлопчик був одягнений в одяг з Стародавнього Китаю. Повірити в розповідь хлопчика, а його звали Юнг Лі, було дуже важко, при цьому він і сам до кінця не розумів, як потрапив в сучасний Гонконг.

Історики вирішили перевірити розповіді хлопчика і заглибилися у вивчення древніх фоліантів, що зберігаються в храмах. І в одному з них їхню увагу привернув розповідь, практично збігається з розповідями хлопчика. Історики натрапили також на запис про місце народження, а також про записи дня його народження. І коли вони майже переконалися в правдивості хлопчика, з’ясувалося, що він зник, пробувши в цей час всього рік. Історики знайшли слідом за записом про народження хлопчика ще один запис про те, що він уже кілька разів зникав, а коли з’являвся, то стверджував, що був в майбутньому, бачив величезних птахів, чарівні дзеркала, їздив у величезній змії і так далі. Виходило, що цей загадковий хлопчик подорожував в часі.

Історики вирішили перевірити розповіді хлопчика і заглибилися у вивчення древніх фоліантів, що зберігаються в храмах. І в одному з них їхню увагу привернув розповідь, практично збігається з розповідями хлопчика. Історики натрапили також на запис про місце народження, а також про записи дня його народження. І коли вони майже переконалися в правдивості хлопчика, з’ясувалося, що він зник, пробувши в цей час всього рік. Історики знайшли слідом за записом про народження хлопчика ще один запис про те, що він уже кілька разів зникав, а коли з’являвся, то стверджував, що був в майбутньому, бачив величезних птахів, чарівні дзеркала, їздив у величезній змії і так далі. Виходило, що цей загадковий хлопчик подорожував в часі.

Однак цей випадок не можна назвати унікальним. Так, британське метапсіхіческое суспільство, існуюче понад 150 років тому, зібрало в своєму архіві близько двохсот фактів, які свідчать про подорожі в часі: про подорожі з минулого в наше сьогодення і навпаки. Практично всі ті, хто прибував з минулого, важко переносили своє тимчасове переміщення і закінчували своє життя або в клініці, або у в’язниці.

Історики вирішили перевірити розповіді хлопчика і заглибилися у вивчення древніх фоліантів, що зберігаються в храмах. І в одному з них їхню увагу привернув розповідь, практично збігається з розповідями хлопчика. Історики натрапили також на запис про місце народження, а також про записи дня його народження. І коли вони майже переконалися в правдивості хлопчика, з’ясувалося, що він зник, пробувши в цей час всього рік. Історики знайшли слідом за записом про народження хлопчика ще один запис про те, що він уже кілька разів зникав, а коли з’являвся, то стверджував, що був в майбутньому, бачив величезних птахів, чарівні дзеркала, їздив у величезній змії і так далі. Виходило, що цей загадковий хлопчик подорожував в часі.

Однак цей випадок не можна назвати унікальним. Так, британське метапсіхіческое суспільство, існуюче понад 150 років тому, зібрало в своєму архіві близько двохсот фактів, які свідчать про подорожі в часі: про подорожі з минулого в наше сьогодення і навпаки. Практично всі ті, хто прибував з минулого, важко переносили своє тимчасове переміщення і закінчували своє життя або в клініці, або у в’язниці.

Ми – люди постійно переміщаємося в часовому просторі, рухаємося крізь нього. На самому базовому рівні «час» – це швидкість, з якою змінюється Всесвіт, і незалежно від того, хочемо ми цього чи ні, ми весь час схильні до змін.

Хід часу ми вимірюємо секундами, годинами або роками, але це зовсім не означає, що хід часу йде з постійною швидкістю. Адже навіть вода в річці тече по-різному, ось і час в різних місцях йде по-різному. Одним словом, час відносно.

Вченим вдалося з’ясувати, що подорожі в майбутнє відбуваються весь час. Вони довели цей постулат експериментально, і тепер він лежить в основі відомої ейнштейнівської теорії відносності.

Переміщення в майбутнє цілком реально, питання тільки в тому: «наскільки швидко»? А що стосується подорожі в минуле, то, щоб зрозуміти його, треба просто поглянути на нічне небо.

Теорія відносності нічим не виключає можливості подорожі в минуле, проте саме припущення про існування кнопки, що може повертати під вчора, порушує закони про причинності. Коли в нашій всесвіту що-небудь відбувається, то ця подія породжує за собою нескінченну ланцюжок багатьох подій. При цьому причина завжди народжується перед слідством. Це і зрозуміло: адже жертва не може померти до того, як куля потрапить в неї.

Це було б порушенням дійсності, однак, незважаючи на це, вчені зовсім не виключають можливості подорожі і в минуле.

Наприклад, вони вважають, що рух зі швидкістю швидше за швидкість світла зможе відправити людину назад в минуле.

Цілком ймовірно, що подорожі в часі залежать не стільки від наявних базових знань про космос, скільки від існуючих феноменів в космосі, наприклад, від чорної діри.

Згідно ейнштейнівської теорії при швидкості, дуже близькою до швидкості світла, протягом часу обов’язково повинно уповільнювати свою швидкість. Але ж швидкість світла на практиці недосяжна, на відміну, наприклад, від швидкості звуку, яка була подолана. Далі, з теорії Ейнштейна передбачається, що при розвитку тілом швидкості, максимально близькою до швидкості світла, наявний вага тіла починає збільшуватися, і в момент досягнення цієї швидкості він стає практично нескінченним.

Інша аксіома, яка супроводжує теорію про час, стверджує, що перша подорож у часі, якщо йому коли-небудь судилося статися, пов’язане буде зовсім не з винаходом супершвидко транспорту, а з особливим середовищем, всередині якої транспортний засіб зможе розігнатися до необхідної швидкості. І тут на думку спадає така споруда як коллайдер.

Коридори в часі можуть бути утворені і суто «природними» явищами, наприклад, тунелями, чорними дірами, космічними струнами і так далі.

Найбільш ймовірними претендентами на «коридори часу» називаються чорні діри, про саму природу яких до сьогоднішнього дня відомо дуже мало. Однак прийнято вважати, що зірки, у яких маса в рази перевищує масу Сонця, гинучи в результаті згоряння їх «палива», вибухають під тиском, викликаним їх власною вагою.

І саме в результаті цих вибухів і з’являються чорні діри, в яких утворюються настільки потужні гравітаційні поля, що з цієї області не може вийти навіть світло. Будь-який об’єкт, який досяг меж чорних дір – так званих горизонтів подій – всмоктується в них, причому зовні абсолютно не видно то, що відбувається «всередині».

Імовірно, в глибині чорних дір, в так званій точці сингуляр, десь в їх центрі, припиняють діяти закони фізики, а тимчасова і просторова координати просто міняються місцями. Виходить, що подорож в просторі перетворюється в подорож у часі.

Фізиками було висунуто таке припущення, що якщо існують чорні діри, все затягують, все, що опинилося в зоні впливу, значить, десь в «ядрах» дірок повинні існувати і «білі діри», що виштовхують матерію з такою ж нищівною силою.