Машина Часу

«Машина часу» (англ. The Time Machine) — роман Герберта Веллса, написаний у 1895, перший науково-фантастичний роман письменника. Вперше «Машину часу» було видано у 1888 році у скороченому журнальному вигляді як оповідання під назвою «Аргонавти Хроносу», а в січні-травні 1895 року в журналі «New Review» роман видано повністю під назвою «Повість мандрівника у часі». Окреме видання з’явилося в травні 1895 року. З цього і наступних книжкових видань було видалено один епізод.

Українською роман вперше було перекладено в 1977 році Миколою Івановим у складі збірника «Війна світів»^[1].

«Машина часу» стала одним з перших літературних творів, де описано мандри людини у часі за допомогою техніки. Основна частина цього порівняно невеликого за обсягом твору описує світ майбутнього (802701 рік), куди відправляється безіменний Мандрівник в часі. У книзі описано два види істот, на яких перетворилася людина в ході класового поділу. Морлоки — нащадки робітників, що мешкають в підземному світі і обслуговують машини. Вони набагато менші і слабші за сучасну людину, покриті шерстю і погано переносять сонячне світло. Елої — нащадки колишньої еліти суспільства, слабкі і тендітні істоти, абсолютно не пристосовані для праці. І ті, й інші за довгі тисячоліття існування, що не вимагало розумової діяльності, практично позбулися розуму та перетворилися на напівтварин.

Історики вирішили перевірити розповіді хлопчика і заглибилися у вивчення древніх фоліантів, що зберігаються в храмах. І в одному з них їхню увагу привернув розповідь, практично збігається з розповідями хлопчика. Історики натрапили також на запис про місце народження, а також про записи дня його народження. І коли вони майже переконалися в правдивості хлопчика, з’ясувалося, що він зник, пробувши в цей час всього рік. Історики знайшли слідом за записом про народження хлопчика ще один запис про те, що він уже кілька разів зникав, а коли з’являвся, то стверджував, що був в майбутньому, бачив величезних птахів, чарівні дзеркала, їздив у величезній змії і так далі. Виходило, що цей загадковий хлопчик подорожував в часі.

Історики вирішили перевірити розповіді хлопчика і заглибилися у вивчення древніх фоліантів, що зберігаються в храмах. І в одному з них їхню увагу привернув розповідь, практично збігається з розповідями хлопчика. Історики натрапили також на запис про місце народження, а також про записи дня його народження. І коли вони майже переконалися в правдивості хлопчика, з’ясувалося, що він зник, пробувши в цей час всього рік. Історики знайшли слідом за записом про народження хлопчика ще один запис про те, що він уже кілька разів зникав, а коли з’являвся, то стверджував, що був в майбутньому, бачив величезних птахів, чарівні дзеркала, їздив у величезній змії і так далі. Виходило, що цей загадковий хлопчик подорожував в часі.

Однак цей випадок не можна назвати унікальним. Так, британське метапсіхіческое суспільство, існуюче понад 150 років тому, зібрало в своєму архіві близько двохсот фактів, які свідчать про подорожі в часі: про подорожі з минулого в наше сьогодення і навпаки. Практично всі ті, хто прибував з минулого, важко переносили своє тимчасове переміщення і закінчували своє життя або в клініці, або у в’язниці.

Теорія відносності нічим не виключає можливості подорожі в минуле, проте саме припущення про існування кнопки, що може повертати під вчора, порушує закони про причинності. Коли в нашій всесвіту що-небудь відбувається, то ця подія породжує за собою нескінченну ланцюжок багатьох подій. При цьому причина завжди народжується перед слідством. Це і зрозуміло: адже жертва не може померти до того, як куля потрапить в неї.

Це було б порушенням дійсності, однак, незважаючи на це, вчені зовсім не виключають можливості подорожі і в минуле.

Наприклад, вони вважають, що рух зі швидкістю швидше за швидкість світла зможе відправити людину назад в минуле.

Цілком ймовірно, що подорожі в часі залежать не стільки від наявних базових знань про космос, скільки від існуючих феноменів в космосі, наприклад, від чорної діри.

Згідно ейнштейнівської теорії при швидкості, дуже близькою до швидкості світла, протягом часу обов’язково повинно уповільнювати свою швидкість. Але ж швидкість світла на практиці недосяжна, на відміну, наприклад, від швидкості звуку, яка була подолана. Далі, з теорії Ейнштейна передбачається, що при розвитку тілом швидкості, максимально близькою до швидкості світла, наявний вага тіла починає збільшуватися, і в момент досягнення цієї швидкості він стає практично нескінченним.

І саме в результаті цих вибухів і з’являються чорні діри, в яких утворюються настільки потужні гравітаційні поля, що з цієї області не може вийти навіть світло. Будь-який об’єкт, який досяг меж чорних дір – так званих горизонтів подій – всмоктується в них, причому зовні абсолютно не видно то, що відбувається «всередині».

Імовірно, в глибині чорних дір, в так званій точці сингуляр, десь в їх центрі, припиняють діяти закони фізики, а тимчасова і просторова координати просто міняються місцями. Виходить, що подорож в просторі перетворюється в подорож у часі.

Фізиками було висунуто таке припущення, що якщо існують чорні діри, все затягують, все, що опинилося в зоні впливу, значить, десь в «ядрах» дірок повинні існувати і «білі діри», що виштовхують матерію з такою ж нищівною силою.