Василь Сухомлинський

БІЛКА І ДОБРА ЛЮДИНА

       Йшла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку.  Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок.  Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурями. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху.

Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече.
А зла куниця втекла в темний ліс.

Погладила Добра Людина білочку та й сказала:

— Стрибай собі до свого дупла.

Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому.

Дітки давно вже чекали її. Вона й розповіла їм про Добру Людину.

Василь Сухомлинський

ЗАЙЧИК І МІСЯЦЬ 

Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітрець з яру повіває.
Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить:
— Місяцю, любий, погрій мене своїми променями, бо довго ще Сонечка чекати.
Жалко стало Місяцеві Зайчика, він і говорить:
— Іди полем, полем, я тобі дорогу освітлю, прямуй до великого стогу соломи.
Попрямував Зайчик до стогу соломи, зарився в стіг, виглядає, усміхається до Місяця:
— Спасибі, любий Місяцю, тепер твої промені теплі-теплі.

На прогулянку подався
Розбишака сірий Вовк.
Як побачив його Зайчик,
Налякався і замовк.
Розлетілись пташенята.
Розбіжалися звірята,
Поховались і тремтять –
З Вовком гратись не хотять.

Має бурого кожуха
І маленькі круглі вуха.
І хоч зветься хижаком,
Любить ласувать медком.
Їсть і ягоди, й горішки,
А полює зовсім трішки.
І дорослі й малюки
Ловлять рибу залюбки.
Граються, забрівши в воду
І вода їм в насолоду.
А як час тепла пробіг,
Заляга ведмідь в барліг.

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

ЯК ЇЖАЧОК ГОТУВАВСЯ ДО ЗИМИ

    В лісі жив Їжачок. Змайстрував він собі хатинку в дуплі старої липи. Тепло там, сухо.Ось наступила осінь. Падають жовті листочки з дерев. Незабаром і зима прийде.

Почав Їжачок готуватися до зими. Пішов в ліс, наколов на свої голочки сухого листя. Приніс до своєї хатинки, розстелив його, стало ще тепліше. Знову пішов в ліс Їжачок. Назбирав грушок, яблук, шипшини. Приніс на голочках в хатинку і склав у куточку. Ще раз пішов Їжачок в ліс. Знайшов грибочки, висушив і теж склав в куточку.

Тепло і затишно Їжачкові, а одному так сумно. Захотілось йому знайти товариша. Пішов в ліс, зустрів Зайчика. Але не хоче зайчик іти в хатинку Їжачка. І сіра Мишка не хоче, і Ховрашок. Тому, що у них свої нірки є.

Зустрів Їжачок Цвіркуна. Сидить Цвіркун на стеблі, тремтить від холоду.

— Іди до мене жити! — запросив звірок його.

Пострибав Цвіркун до Їжачка. Взимку Їжачок Цвіркунові казки розповідав, а Цвіркун пісні співав.