Народився Микола Степанович Вінграновський 7 листопада 1936 року в місті Первомайську на Миколаївщині.

При житті матір Миколи Вінграновського називали Зінаїдою, хоча справжнє ім’я жінки Устинія, про що є запис у тому ж акті про народження.

Загальноприйнятий факт, що Микола Степанович Вінграновський народився на Богополі. Але Григорій Іванович Усатюк, поет та громадський діяч, зазначив, що житель Первомайська П. Д. Коломієць розповідав йому, що народився Микола Вінграновський не на Богополі, як прийнято вважати, а у Голті, у будинку по вулиці Луначарського, 1 (нині вул. Академіка Амосова), біля восьмої школи, поряд із залізничним насипом. Родина винаймала там житло, власного будинку ще не мала

«З любов’ю до людей і Слова»

Микола Степанович Вінграновський є лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка. У 1960 році закінчив Всесоюзний інститут кінематографії в Москві. Працював на Київській кіностудії імені О.П. Довженка. Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва.

За два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав Олександра Довженка (майстрові «було дозволено» сформувати власний курс у кіноакадемії) і забрав його до себе в Москву навчатися у Всесоюзному державному інституті кінематографії. Однокурсниками Вінграновського були Георгій Шенгелая, Лариса Шепітько, Отар Іоселіані, Роллан Сергієнко, Віктор Туров. Через рік учителя не стало.

По закінченню вишу в 1960-му, Вінграновський знявся у стрічці “Повість полум’яних літ”, де зіграв головну роль Івана Орлюка. За цю роботу Микола отримав золоту відзнаку кінофестивалю в Лос-Анджелесі.

Микола Вінграновський вдало поєднував режисуру з письменством. Літературний дебют Миколи відбувся в 1957 році в журналі “Жовтень” (нині “Дзвін”). Потім кілька років поспіль друкувався в різних періодичних виданнях. 1962-го побачила світ його перша збірка “Атомні прелюди”, яка містила 48 поезій.
“Глобальна загроза людству, з протесту проти якої стартує поезія Вінграновського, змушує його відчувати та мислити також у глобальних масштабах. Тож не дивно, що цю поезію пронизує такий потужний – направду космічний – патос”, – так характеризують “Атомні прелюди”.
За п’ять років вийшла нова збірка “100 поезій”, але в ній було 99 віршів. Причиною цього стала цензура, яка насамперед перетрусила чи не кожний рядок поезії. Невідповідність назви до кількості – певний символізм, в якому автор намагався донести до людей усі труднощі, які довелося подолати, щоб книга потрапила на очі читачам.

Про його вірші варто казати не “текст”, а “твір”. Бо це насправді твір, твориво “цілої” людини: це й емоції, і рефлексія, і пластична робота. Він проказував слово. Вишіптував. Викрикував. Виходжував. Протоптував. Мені важко уявити, що Вінграновський міг сидіти в кабінеті й писати вірші. Він, виходжуючи, випробовував слово – на смак, на нюх, на всі рецептори”.

Бабунин дощ, на клямці цяпота,
І стежка в яблуках вже стежкояблуката,
З котяри — іскри! З м’яти — чамрота!
Пускає бульби на порозі хата…
Іде хтось темним садом-заховайсь!
Іде, й стає знадвору за стіною,
І мокро дихає над мокрою губою;
Як звуть його?
Чи взагалі він звавсь?
Хто він такий в залатанім кожусі,
В кожусі, а хапає дрижаки?..
Попискують пташата в його вусі,
І в бороді дрімають їжаки.
Одне — сов’яче око, друге — вовче,
Рука — крило, друга рука — весло,
Упівобличчя день, а пів-обличчя з ночі,
На голові посріблене сідло,
Де ж кінь його? У торбі кінь, я знаю.
Порожню торбу він би не носив…
Стоїть, і передихує, й чекає,
Мабуть, насправді вибився із сил,
Бо хто ж то знає, скільки йому років
І скільки він живе тисячоліть?..
Прийшов під нашу хату ненароком,
Прийшов перечекати і стоїть:
Зайти чи ні до нас, до бульбохати?..
З ноги на ногу ось переступив,
Щось наче хтів було мені сказати,
Та садом знов почапав у степи…

Рік написання – 1981

Тема: пізнання всесвіту для того, щоб уловити, відчути й насолодитися невимовною гармонією природи.

Ідея: змалювання неймовірної сили дощу.

Основна думка: зображення портрету дощу, пізнання його властивостей. Патріотичні почуття поета уособлюють образи природи. Власне, так і має бути, адже людина шукає у природі духовного спокою і порятунку. dovidka.biz.ua

Образ: дощ.

Жанр: пейзажна лірика

Микола Вінграновський – Довженко

I
Благословенні води літ,
Літа Десни благословенні
І часу вічного політ
В однім осяянім іменні.
Благословенна срібна твердь
Землі і неба, дня і ночі,
І золоті вогневі очі,
Де обнялись життя і смерть.
Священна чаша доброти
В руках всеспільності й любові
І світ, об’єднаний у слові
Краси, і правди, і мети.
Благословенна світлотінь
Судьби в щасливім одкровенні.
І многокрилля поколінь
В однім озоренім іменні.