Герої Крут – для нащадків взірець

29 січня виповнюється 105 років від бою між українськими військовими курсантами та військами червоної армії під командуванням капітана Муравйова під Крутами. 29 січня 1918 року на залізничній платформі в Крутах до 520 українських вояків і студентів з 16 кулеметами та однією гарматою дали бій росіянам, які мали десятикратну перевагу в живій силі, бронепотягах та артилерії.

Бій під Крутами тривав близько шести годин, у ньому загинули від 70 до 100 бійців з української сторони. Втрати більшовицьких військ тоді сягнули 300 людей. Українці затримали росіян на чотири дні, що дало змогу укласти Берестейський мирний договір (Брест-Литовський мирний договір).

У середині січня 1918 року більшовики розгорнули повномасштабний військовий наступ проти Української Народної Республіки. Основним напрямком їх удару була залізниця через Харків-Полтаву. Тут йшли загони під командуванням Михайла Муравйова. З Гомеля у напрямку Бахмача йому на допомогу рушив загін Рейнгольда Берзіна.

20 січня більшовики зайняли Полтаву.

З українського боку цей напрямок обороняв Гайдамацький кіш Слобідської України на чолі із Симоном Петлюрою. Бої відбувались практично за кожну залізничну станцію та великі і малі міста: Ромодан, Гребінку, Доч, Чесноківку, Хутір-Михайлівський, Бахмач.

Щоб унеможливити подальше просування більшовиків, українські війська пошкодили залізничну колію. Тоді керівництво «червоних» перекинуло свої війська на бахмацький напрямок, який обороняв загін Першої української юнацької школи імені Богдана Хмельницького під командою 27-літнього сотника Аверкія Гончаренка у складі чотирьох сотень (по 150 чоловік) юнкерів і 20 старшин, що на озброєнні мали 18 кулеметів.

Бійці перебували на позиціях уже кілька тижнів, виснажились та потребували ротації. У ході різдвяно-новорічних свят частина з них самочинно поїхала до Києва на відпочинок та за допомогою.

29 (16) січня 1918 року о 4 годині ранку у Крути повернулись юнаки першої української військової школи, що раніше поїхали до Києва. Разом із ними приїхав добровольчий Студентський курінь — трохи більше ста студентів, гімназистів, слухачів фельдшерської школи. Більшість з них не мала ні бойового досвіду ні навіть військового вишколу, була погано екіпірована — українське командування все ще хибно очікувало основного удару більшовиків з полтавського напрямку, на утримання якого було відправлено найбоєздатніші підрозділи.

Про бій під Крутами дізнались лише після визволення столиці 1 березня. До Києва повернулась Центральна Рада, за рішенням якої 19 березня на Аскольдовій могилі відбулося урочисте перепоховання загиблих. Частина тіл ідентифікована не була.

На церемонії з промовою виступив Михайло Грушевський: «Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи. Велике щастя окупити своєю кров’ю забезпечення цієї свободи!».

Остаточного списку розстріляних під Крутами не складено — бракує джерел. Однозначно встановлено імена учнів Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства зі Студентського куреня: Василь Гнаткевич, Євген Тернавський, Андрій Соколовський, Іван Сорокевич, Григорій Піпський, Павло Кольченко, Микола Ганкевич. Також встановлено, що серед розстріляних були Микола Божинський-Божко, […] Ганкевич, Дмитро Лизогуб, Олександр Попович, Володимир Шульгин, Олександр Борозенко-Конончук, Сидір Пурик-Пуриченко.

У 2006 році на залізничній станції Крути відкрито меморіал пам’яті полеглих, у 2012 році на місці дерев’яного хреста, де покояться їх останки на Аскольдовій могилі у Києві, встановлено кам’яний.

Героїв Крут, порівнюючи із сучасними подіями, називають першими кіборгами. Крути стали легендою, символом жертовності та незламності молодого покоління. Вічна слава й пам’ять Героям, які полягли в бою за наше сьогодення та свободу України.