Скіфи: походження, вірування, культура

Скіфи (також скити (scythian), сколоти) – племена індоарійського походження, які тривалий час проживали на території Причорномор’я, Приазов’я та Передкавказзя. Скіфська культура являє собою багатющу, надзвичайно цікаву і різноманітну, тисячолітню історичну спадщину, яка привертає увагу дослідників та істориків усього світу. Інтерес до скіфів не згасає, а навпаки тільки продовжує наростати, адже скіфи – це цілий Всесвіт.

Про міфологію скіфів в даний час існують лише уривчасті, неясні дані, передані античними авторами. Дослідники цього напрямку ставлять її в один ряд з індоіранською  міфологією. Про скіфську міфологію відомо з таких античних джерел, як книга Геродота «Історії» IV, твори Плінія Старшого, Діодора Сицилійського та ін. Багато інформації про міфологію та релігію  цього народу було почерпнуто з іконографії, до якої відносять зображення на різних предметах (артефактах) відповідного періоду.

https://youtu.be/2sfUbATQ_PQІнформація про скіфський релігійний пантеон розписана давньогрецьким істориком Геродотом. Він повідомляє про те, що скіфи шанують богиню Гестію (Табіті), на другому місці у них Зевс (Папай), в якості дружини Зевса вони шанують Землю (Апі). Приносили жертву скіфи і таким богам, як Афродіта, Арес, Аполлон, Геракл і Посейдон (Тагімасад). Цим представникам пантеону поклонялися всі скіфські племена. Геродот проводить паралель між скіфськими божествами і грецькими, що дозволило визначити призначення і силу кожного з богів. Але при цьому міфологія скіфів налічувала певний склад божеств в пантеоні, який рівняє числу сім. Так само відомо, що скіфи з повагою ставилися до богині Місяця (Маспалли) і вірили в існування природних духів (Якши).

Що стосується жерців у скіфів, то Геродот згадує лише про те, що представники цього древнього народу спілкувалися з вищими силами найчастіше за допомогою віщунів, яких було безліч. Ворожіння проводилося за допомогою вербових гілок. Професійні скіфські віщуни — Енарей служили культу Артімпаси; це були жерці чоловічої статі, які одягалися в жіночі вбрання і вели себе ніжно по-жіночому. Поклонялися вони Афродіті і ворожили на липовій корі. Стати енареєм міг тільки представник аристократичного походження, вони володіли сильним впливом, займали високе суспільне становище серед скіфів.

Генеалогія скіфів

Скіфська генеалогічна легенда – єдиний сюжет скіфської міфології, який зберігся в досить розгорнутому вигляді й навіть має кілька варіантів. Так, давньогрецький історик Геродот приводить декілька легенд, пов’язаних з походженням скіфів

➤ Перша легенда свідчить про те, що своїм прабатьком скіфи вважали «першу людину» (першопредок) Таргітая, який народився в їх землі, яка колись була безлюдною пустелею. Батьками Таргітая були Зевс (очевидно, верховне скіфське божество – Папай) і донька річки Борисфену (Дніпра). Від Таргітая народилися три сини: Арпоксай, Ліпоксай і наймолодший – Колоксай (Колаксай).

➤ Друга легенда називає прабатьком скіфів Геракла, сина Зевса. Подорожуючи по безкрайніх просторах Північного Причорномор’я, він одного разу приліг відпочити і міцно заснув. Прокинувшись, Геракл побачив, що його коні кудись зникли. Їх пошуки привели Геракла у лісисту місцевість, яка називалася Гілеєю – в Дніпровські плавні. У глибокій печері він побачив напівдіву-напівзмію, яка сказала, що коні знаходяться у неї. За їх повернення вона зажадала від Геракла, щоб він одружився з нею. Від цього браку народилися три сини – Агафірс, Гелон та Скіф. Одного разу напівдіва-напівзмія запитала у сина Зевса, кому з них передати країну, в якій вона жила. Геракл залишив їй один із своїх луків, а також пояс, на кінці якого висіла золота чаша. Він сказав: «Віддай свою країну тому з синів, який зможе підперезатися цим поясом і натягнути лук». Агафірс та Гелон не змогли зробити цього, і лише Скіф, молодший син Геракла, витримав випробування, призначені батьком. Він і став родоначальником всіх скіфських царів.

Багато сучасних істориків вважають, що ця легенда була створена винахідливими еллінами, які бажали підпорядкувати Скіфію своєму культурному та політичному впливу. Проте між грецьким і скіфським Гераклом є істотна різниця, яку важко не відмітити. Якщо у греків він всього лише герой (син Зевса і смертної жінки Алкмени) та засновник правлячих династій, то у скіфів – бог і предок всього народу. Геродот та інші античні історики повідомляють, що скіфи вшановували Геракла як «справжнього» бога. У пов’язаній із ним скіфській легенді лук і пояс, на мій погляд, фігурують зовсім не випадково. Призначивши синам випробування, Геракл залишив напівдіві-напівзмії «один із своїх луків». З цього виходить, що у скіфського Геракла були, як мінімум, два луки. Відомо, що знатні скіфи і дружинники часто носили по два луки, а про те, якими першокласними стрілками вони були, цілком ємко і переконливо свідчить Геродот: «Кожний з них – кінний стрілець». У той же час в Греції лук ніколи не вважався особливо шанобливим видом зброї. У VI-V ст. до н.е. елліни прийняли на озброєння скіфський лук, а у військовий час вони нерідко користувалися послугами найманих скіфських стрільців. Залишений Гераклом напівдіві-напівзмії, крім лука, пояс, думаю, був не простим, а бойовим. Бойові пояси з металевим набором – скіфський винахід. До нього підвішувалися лук, меч і  інша зброя. Очевидно, скіфський Геракл хотів, щоб один з його синів, який успадкував царство, став справжнім воїном, гідним захисником рідної землі. Все це говорить на користь того, що спочатку ця легенда була скіфською. Винахідливі греки, швидше за все, лише «переосмислили» і «підправили» її для досягнення своєї мети.

Бронзове навершя із зображенням бога Папая.

Урочище Лиса Гора. Дніпропетровська область

Соціальна структура скіфів

З раннього часу золоті чаші разом із золотими прикрасами, зброєю, табунами коней і стадами худоби були у скіфів основним мірилом багатства. В історичних документах згадуються царі, які володіли десятьма і більше золотими чашами, 8-10 чотиримісними возами, безліччю табунів коней, стад великої рогатої худоби і отар овець .Вони займали пануюче положення і називали себе “кращими і найчисленнішими”. По відношенню до них усі інші скіфські племена вважалися залежними, “підвладними” і “рабами”. На чолі країни стояли царі (спочатку – три, потім – один) і родові старійшини. Своє походження вони вели від Геракла, котрого шанували як “справжнього бога”, тому і царська влада вважалася божественною і була спадковою. Царі виконували судові функції, були головними жерцями і верховними головнокомандувачами.До IV ст. до н.е. влада царя була обмежена “радою скіфів” – народним зібранням, яке мало право зміщувати царів і призначати нових з числа царської родини. Привілейоване становище в скіфському суспільстві займали царські дружинники (найближче оточення царя) і жерці. Основна маса рядового населення не була однорідною і ділилася на “восьминогих” (тих, які мали один віз, запряжений парою волів) і “ганебних” (найбідніших). Останні не мали ні возів, ні коней і вважалися людьми “найнижчого походження”.

Скіфи і кіммерійці

Нижче наведено реєстр теонімів та імен міфологічних персонажів, відомих з різних античних джерел.( Віківпедія)

• Апі (грец. Ἀπί) — за Геродотом скіфська Гея (Історія, IV, 59).
• Аргімпаса (грец. Ἀργίμπασα) — за Геродотом скіфська Афродіта (Історія, IV, 59).
• Скіфський Арес (грец. )
• Арпоксай (грец. Ἀρποξάιος) — за Геродотом син Таргітая, пращур катіарів та траспіїв (Історія, IV, 5-6).
• Гойтосір (грец. Γοιτόσυρος) — за Геродотом скіфський Аполон (Історія, IV, 59).
• Дітагойя (грец. Διθαγοια) — теонім, відомий лише за посв’ятою доньки Скілура Сенамотіс за боспорського царя Перісада V.
• Колаксай (грец. Κολάξάιος) — за Геродотом син Таргітая, пращур паралатів (Історія, IV, 5-6).
• Ліпоксай (грец. Λιποξάιος) — за Геродотом син Таргітая, пращур авхатів (Історія, IV, 5-6).
• Нап (грец. Νάπας) — за Діодором (Bibliotheca Historica, ІІ, XLIII) один з двох синів першопращура Скіфа, онук Зевса та змієдіви.
• Пал (грец. Πάλους) — за Діодором (Bibliotheca Historica, ІІ, XLIII) один з двох синів першопращура Скіфа, онук Зевса та змієдіви.
• Папай (грец. Παπαῖος) — за Геродотом скіфський Зевс (Історія, IV, 59), пращур та володар всіх скіфів (Історія, IV, 127).
• Скіф (грец. Σκύθας) — за Діодором (Bibliotheca Historica, ІІ, XLIII) син народженої землею змієдіви та Зевса, батько Пала та Напа, першопращур усіх скіфів.
• Табіті (грец. Ταβιτί) — одна з головних богинь скіфського пантеону, скіфська Гестія (грец. σκυθιστὶ Ἱστίη), «цариця скіфів» (грец. Ἱστίην τὴν Σκυθέων βασίλειαν), відома з «Мельпомени» Геродота (IV, 59; 127).
• Тагімасад (грец. Θαγιμασάδας) — за Геродотом скіфський Посейдон, якого вшановували скіфи-царські (Історія, IV, 59).
• Тарга (грец. Ταργα) — теонім, відомий з низки графіті, знайдених на залишках св’ятилища в урочищі Джангуль на півострові Тарханкут, яке датоване II ст. до н. е.^[7]
• Таргітай (грец. Ταργιτάος) — за Геродотом першолюдина, пращур усіх скіфів, син Папая та німфи р. Борисфен, батько Арпоксая, Ліпоксая та Колаксая (Історія, IV, 59).

Найяскравішими зразками мистецтва скіфів були предмети, виконані в так званому скіфському звіриному стилі. Зображення тварин підпорядковувалися формі тієї чи іншої речі (посудини, обладунку), з навмисним виділенням окремих деталей. Зображуватися могли частини тіл тварин. Зображенню тварин з найдавніших часів надавався й інший сенс – релігійно-магічний. Звірі уособлювали природні стихії. Міфи оповідали про перетворення людини, тварин, рослин, відображаючи уявлення скіфів про «світове дерево», що зʼєднує собою три світи – підземний, земний, небесний. Важливе значення надавалося і магічної суті зображень, які повинні були захищати людей від біди, надавати їм якості, властиві певним тваринам: силу, спритність, швидкість. Зображення були свого роду талісманами-оберегами.

Релігійно-культові пам’ятки скіфів – кургани, виступають основними джерелами вивчення соціально-економічного, політичного, культурного та духовного життя скіфів. Дослідження релігійних уявлень скіфів дає можливість по-новому висвітлити релігійні уявлення скіфів, адже релігійно-міфологічні уявлення цього народу мали значний вплив на формування релігійних уявлень інших народів і українців у тому числі.

Храмів скіфи не будували, але мали особливі священні місця, де вершили свої релігійні обряди поклоніння Сонцю, вогню. У виняткових випадках скіфи вдавалися навіть до людських жертвопринесень. Серед форм скіфської релігії виділяють поховальний культ, культ предків, культ героїв, культ вождів, культ родючості.

Скіфські скульптури датуються 6-3 століттям до н. е. Ареал їх розповсюдження досить значний — від Румунії до Прикавказзя. Переважно всі зображення скіфів передають бородатих чоловіків. У композиційно-художньому відношенні вони виконані примітивно. Це доволі дивно для народу, носія високохудожнього скіфського «звіриного стилю», вихованого на контактах із давньогрецьким класичним мистецтвом. Цей парадокс завжди дивував вчених:

«Скіфські статуї не порівняти з грецькою скульптурою. Цікаво тільки, що скіфи, які так багато запозичили у греків у монументальному мистецтві, виявилися мало сприйнятливі до імпульсів, що виходили від їх витонченіших сусідів. А тим часом вони відвідували грецькі поліси, бачили скульптури на площах, що передають образ людини з довершеним реалізмом. Бачили і, ймовірно, залишалися до них байдужими».^[11]

На стелоподібних корпусах скіфських статуй зазвичай зображені три-чотири предмети: ріг, сагайдак, кинджал–меч. Ріг поміщений в правій руці на рівні грудей, сагайдак — на лівій стороні, кинджал або меч — в лівій руці на рівні поясу.

Високі і суворі вусаті воїни мають не лише зброю, а й шийні прикраси, ріг у руці. Давні майстри не полінувалися навіть зобразити на своїх скульптурах…статеві органи.

Чому ж існує вислів “скіфські баби”, якщо скіфи зображали саме чоловіків? Їх плутають зі значно пізнішими половецькими кам’яними стелами. Поряд із воїнами-чоловіками половці показували і жінок.

Охоронці вічного спокою

Які ж функції упродовж століть виконували ці кам’яні статуї, які іноді нагадують людей, а деколи і не мають антропоморфних рис? Дослідники не можуть назвати точну функцію кам’яних баб, але усі погоджуються, що вони відігравали важливу культову роль у кочівників і пов’язані з темою смерті. Один із варіантів – їх встановлювали на честь померлих предків. А можливо, це були охоронці, які захищали могили від розкрадань. Зазвичай їх розміщували на місцях поховань.

Про належність цих статуй до поховального обряду писав ще у XIII столітті мандрівник Віллем Рубрук. У своїй роботі “Подорож у східні краї” він так описує традиції половців, яких він називає команами: “Комани насипають великий горб над померлим і встановлюють йому статую, повернену обличчям до сходу і з чашею в руках перед собою”. 

Про ці “боввани”, чи “бовдури” або “мамаї”, як ще в народі називали ці стели, існує чимало народних оповідок. Частину з них на межі ХІХ-XX століть записав відомий історик Дмитро Яворницький. Переважно це розповіді про народ, який з певних причин у минулому скам’янів.

Своєрідність скіфського пантеону полягає в тому, що його очолювало жіноче божество — богиня вогню Табіті. її верховне місце підкреслювалося метафорою «цариця скіфів» (IV, 127), а причетність до священного царського вогнища тим, що клятва богами царського вогнища («царськими Гестіями») вважалася найбільш значущою, а її порушення могло викликати хворобу царя. Зображення Табіті зазвичай убачають у такому сюжеті: жінка на троні з люстерком у руці, перед нею стоїть чоловік.

https://youtu.be/2sfUbATQ_PQ

Перегляньте відео , зробіть короткі записи у зошит.

https://wordwall.net/resource/50044001  перевір знання,дай відповіді на питання за мінімальний час 

https://youtu.be/74FiqT0N4Fk документальний фільм ” Гробниця алтайського скіфа”,знайдіть час- підніміть свій рівень знань та розширте кругозір