Культура 1920-1930 рр

Зміст

1. Особливості культурно-освітнього процесу.
2. Розвиток освіти.
3. Особливості розвитку вищої школи та науки.
4. Літературний процес 1920-1930-х рр. “Розстріляне відродження”.
5. Характер розвитку музичного, театрального мистецтва та кіно.                                                                                                                                                                 

РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ

Внаслідок політики українізації, розпочатої в 20-х — на початку 30- х років ХХ ст., українська культура ще зазнавала піднесення.

Період національного піднесення був нетривалим. Усунувши супротивників у боротьбі за владу, правляча верхівка на чолі з Й. Сталіним вдалася до методів насильства в побудові нового “соціалістичного” суспільства.

Не менш важливим є і те, що комуністична влада ще з ленінських часів ставилася до культури вкрай прагматично. Вона цікавила її передусім як важіль
зміцнення політичної влади. Тому культурне життя набуло вкрай політизованих форм, а саму культуру розглядали як підґрунтя ідеології. Більшовицький
режим цілеспрямовано нищив надбання попередніх поколінь.

РОЗДІЛ I

Особливості культурно-освітнього процесу.

1. Культурні пріоритети в державі визначали відповідно до ідеології виховання мас у дусі комуністичних ідей. Партія контролювала зміст національно-культурного процесу й вимагала, щоб культурне життя було національним за формою і соціалістичним за змістом.
2. Мета: формування в суспільній свідомості певних стереотипів, які зробили б поведінку широких мас населення прогнозованою.
3. із розмаїття загальнолюдської культури ретельно добирали тільки фрагменти, які були корисними для комуністичної пропаганди.

До весни 1927 р. українізація залишалася апаратною кампанією.

березень 1927 р. – прихід в Наркомат освіти УСРР М. Скрипника. Перенесення її у сферу освіти, науки і культури. Представники національної інтелігенції, які в минулому будували демократичну державність свого народу, отримали можливість застосувати свої сили в радянській Україні.

Піонери – члени масової дитячої комуністичної організації, що об’єднувала радянських школярів віком від 9 до
14 років. Основною метою піонерської організації було виховання дітей у дусі відданості комуністичній партії та
радянській державі.

Колона піонерів на демонстрації в день 10-річчя оголошення Першої світової війни. Київ. 1924 р.

РОЗДІЛ II

Розвиток освіти.

Була проведена кампанія з ліквідації неписьменності:

• 1921 р. – ухвалено декрет про ліквідацію неписьменності,
• 1923 р. – засновано добровільне товариство «Геть неписьменність!»
• Утворено Всеукраїнську надзвичайну комісію по боротьбі з неписьменністю
• В результаті цієї кампанії половина сільського та дві третини міського дорослого населення освоїли грамоту та навчилися читати.

• Створювалась єдина 10-річна двоступенева школа,
• На базі 7 класів будувалася освіта в ПТУ,
• Створювалися навчально-виховні заклади для сиріт і безпритульних,
• зростала кількість шкіл з українською мовою навчання.
• 1922 р. в УСРР було створено єдину комуністичну організацію дітей – піонерську.

• 1930 р. – запровадження обов’язкової початкової освіти в сільській місцевості та загального 7-річного навчання у містах. В результаті масову неписьменність дорослих було ліквідовано.
• Скорочення кількості українських шкіл, русифікація. Заідеологізованість освіти.
• Відновлення діяльності університетів – Харківського, Київського, Одеського, Дніпропетровського.                       

Мітинг із нагоди відкриття чотирирічної трудової школи в хуторі Романівський на Донбасі. 1928 р.

Урок малювання в дитячому будинку на Сирці. Київ. 1924 р.

РОЗДІЛ III

Особливості розвитку вищої школи та науки.

• 1918 р. було утворено Українську академію наук.
• У червні 1921 р. вона була названа Всеукраїнською (ВУАН) і підпорядкована Наркомату освіти.
• У 1936 р. під час затвердження нового статуту ВУАН було перейменовано на Академію наук УРСР.

• Першим її президентом став академік В.Вернадський.
• УАН розгорнула діяльність у 3 напрямках: історико-філологічному, фізико-математичному, соціально-економічному.
• Плідна діяльність членів УАН, як В.Вернадський (природознавство),
• Д. Багалй та М.Грушевський (історія),
• Д.Граве, М.Крилов (математика), А.Кримський (філологія), О.Богомолець (медицина), Л.Писаржевський (хімія).

1930р – відкриття інститутів:

• у Харкові Українського фізико-технічного (І.Курчатов, Л.Ландау)
• 

• в Києві – Інституту клінічної фізіології під керівництвом О.Богомольця

Інституту електрозварювання під керівництвом Є.Патона

в Одесі – Українського інституту хвороб очей і тканинної терапії з ініціативи В.Філатова

Дослідження в галузі космонавтики (Ю.Кондратюк), епідеміології (М. Гамалія, Д.Заболотний), суспільних наук (М.Грушевський, Д.Багалій, Д.Яворницький), генетики і селекції (М.Вавилов, О.Богомолець, О.Палладін

Студенти Дніпропетровського комуністичного вищого навчального закладу у фізичній лабораторії. 1932 р.

Кількість вищих навчальних закладів в Україні збільшилася з 19 в 1914/15 навчальному році до 129 в 1938/39, а чисельність студентів у них – відповідно з 27 до 124 тис. Радянська Україна за чисельністю студентів випередила, зокрема, Велику Британію (50 тис.), Німеччину (70 тис.), Францію (72 тис.). Уперше центрами вищої школи стали 28 міст.
Наприкінці 1935 р. було скасовано обмеження, пов’язані з соціальним походженням абітурієнтів.

РОЗДІЛ IV

Літературний процес 1920-1930-х рр. “Розстріляне відродження”.

Розстріляне відродження – літературно-мистецький рух 20-30х рр., для якого характерне духовне піднесення, представників якого знищили.  Мистецтво у цей час сягнуло небувалого розквіту.

Червоний ренесанс – так іще називають розстріляне відродження.

До літературно-мистецького руху “Розстріляне Відродження” належали: Микола Хвильовий, Микола Куліш, Григорій Косинка, Микола Зеров, Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Юрій Яновський, Олександр Довженко, Євген Плужник, Михайль Семенко, Максим Рильський, Павло Тичина, Остап Вишня.

Більшість представників розстряного відродження були переконані в особливості своєї місії: виховати на нових морально-етичних засадах людину майбутнього, піднести національне мистецтво на вищий художній рівень.

На той час осередком української культури вважалося місто Харків.

Головними літературними об’єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об’єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925–1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Передумови
У 20–30-ті рр. ХХ ст. українська культура дуже активно розвивалася, оскільки вперше за довгий час українська мова не заборонялася.

Радянська влада не ввела жорсткі репресії відразу ж після завоювання України, щоб:

• Щоб не було сильного опору населення новій окупаційній владі
• виявити всіх прихильників УНР
• Дочекатися, щоб люди здали всю зброю після Революції
• 

У 20-30рр. ХХст. українська мова була головною в великих українських містах. Радянська влада проводила активну політику, щоб ситуація кардинально змінилася.

А саме:

• Знищувала українську інтелігенцію
• Нав’язувала україномовним людям комплекс меншовартості
• Унеможливлювала кар’єрний ріст українців, якщо вони не переходили на російську
• Призначала на керівні посади в українських містах вихідців із Росії

Репресії
Комуністична партія почала розглядати літературу й мистецтво як одну з ділянок культурного фронту. Спочатку були заборонені літературні товариства. Під невблаганним пресом терору опинилися науковці, освітяни, діячі сфери культури.

Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового.

Жертвами сталінського терору стали відомі літератори Б. Антоненко – Давидович, М. Яловий, П. Губенко (Остап Вишня).

Під час боротьби з «націоналістичною контрреволюцією» знищено в концтаборах режисера Леся Курбаса, засновника української школи монументального мистецтва М. Бойчука, письменників М. Куліша, М. Зерова, Г. Косинку. Також у таборах у часи сталінізму загинули: Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Євген Плужник, Дмитро Фальківський, Олекса Влизько, Валер’ян Підмогильний, Володимир Свідзинський, Майк Йогансен, Михайль Семенко, Кость Буревій, Лесь Курбас…

У жовтні 1937 року в урочищі Сандармох на півночі Росії було розстріляно 1111 в’язнів, серед яких було 130 українських письменників. Це було влаштовано  на честь 20-річчя Революції.

РОЗДІЛ V

Характер розвитку музичного, театрального мистецтва та кіно.

Мистецтво

• В Україні діяло 45 професійних театрів.
• 1922 р. у Києві був відкритий театр «Березіль» під керівництвом актора та режисера Леся Курбаса.

Лесь Курбас.

• На його сцені виступали видатні актори Амвросій Бучма, Н.Ужвій, М.Крушельницький, О.Сердюк.
• За пропаганду національних ідей театр «Березіль» піддавався критиці з боку комуністичної партії.

• 1932 р. – створення Спілки радянських композиторів України
• 1938 р. – створення Спілки художників України.
• 1933 р. – репресії проти Л.Курбаса і театру «Березіль», 1934 р. – розстріл українських кобзарів і лірників.

Кінематограф

• Розгортається робота Одеської та Київської кіностудій.
• Фундатором національного кінематографа був Олександр Довженко
• автор шедеврів світового рівня «Звенигора», «Арсенал», «Земля».

Музика

• Українське музичне мистецтво збагачувалося творами Григорія Верьовки, М.Леонтовича, К.Стеценка, Л.Ревуцького.
• 

Одним із найвидатніших українських художників був Федір Кричевський.

Федір Кричевський. Життя. Триптих (Любов. Сім’я. Повернення). 1925–1927 рр.

Василя Касіяна вважають засновником мистецької школи української графіки, що ґрунтувалася на засадах реалізму. Митець створив понад 10 тис. творів, виконаних у
техніках лінориту, деревориту та офорту.

Миколу Самокиша вважають одним із основоположників історичного і батального українського живопису. Знаковим у його творчій біографії було звернення саме до історії України, зокрема історії козацтва.

Микола Самокиш. Бій Богуна з Чарнецьким під Монастирищем у 1653 р. 1931 р

Висновки

• Для культурного життя України в 1930-ті рр.було характерним:
• утвердження жорсткого ідеологічного контролю за діяльністю творчих спілок,
• насадження єдиного творчого методу – «соціалістичного реалізму»,
• початок русифікації української школи,
• масове знищення культових споруд.