Культурно-освітнє життя

Перша світова війна, революції та національно-визвольні змагання, збройні військові втручання з боку різних держав украй несприятливо позначилися на матеріальних виявах тогочасного українського життя. Проте культурний процес в умовах революційної ситуації не уповільнився, а, навпаки, пришвидшився. Потяг народних мас до культурних надбань людства істотно зростав. Адже революція знищила самодержавний лад – основне гальмо на шляху розвитку національної культури.

Комуністична партія намагалася використати народжене революцією культурне піднесення в інтересах зміцнення своєї диктатури. Надаючи матеріальну підтримку митцям, ученим, працівникам народної освіти, вона водночас здійснювала політичні репресії. Ця політика батога й пряника давала можливість обплутувати культурний процес ідеологічними стереотипами і впливати на думки мільйонів людей, які тягнулися до культури.

Заходи  урядів УНР і української Держави для українізації освіти та створення національної ніколи

Українські громадські діячі впродовж тривалого часу домагалися права навчати дітей рідною мовою.Тож від початку Української революції запровадження української мови в освіті набуло широкої громадської підтримки. У березні 1917 р. Товариство українських поступовців звернулося до громадян України із закликом «закладати українські школи, насамперед народні, українізувати теперішні».

У листопаді 1917 р. Центральна Рада виділила «Товариству шкільної освіти» та Єврейському демократичному товариству на видання підручників відповідно 200 і 50 тис, карбованців. Уряд УНР опікувався створенням нових освітніх закладів з українською мовою навчання. Зокрема, у «Списку українських шкіл, що відкрилися в 1917 р.» зазначено, що на території УНР почали діяти 35 українських гімназій, 2 реальні школи, 6 учительських семінарій.

Закон «Про обов’язкове навчання української мови і літератури, а також історії та географії України по всіх середніх школах» від 1 серпня 1918 р. закріплював обов’язкове викладання української мови не тільки в усіх типах шкіл, а й в учительських семінаріях, інститутах, духовних семінаріях. За цим законом передбачалося ввести у шкільні навчальні плани викладання української мови не менш як 3 години на тиждень у перших п’яти класах і не менш як 2 години – в останніх.

Комуністична ідеологізація культури

Ідеологізація культури почалася зі створення в лютому 1919 р. Наркомату агітації і пропаганди в українському радянському уряді. З кінця того самого року функції управління агітацією та пропагандою перейшли до комітетів КП(б)У. Політичні агітація та пропаганда відтоді стають функціональними обов’язками парткомів усіх рівнів.

В Україні почалася швидка розбудова мережі культурно-освітніх закладів, метою яких були популяризація, поширення й нав’язування комуністичних ідей. Створювалися палаци культури, народні університети, селянські будинки, клуби, хати-читальні

При ВУЦВК було засноване Всеукраїнське державне видавництво, яке випускало матеріали для пропагандистів і агітаційну літературу для широких мас. Попри нестачу паперу і поліграфічних потужностей сумарна кількість віддрукованої у 1920 р. пропагандистської продукції (періодичних видань, прокламацій, плакатів, брошур тощо) перевищила 18,5 млн примірників.

Більшовики надавали великого значення монументальній пропаганді, у якій революційні ідеї пов’язували з національною традицією. Зокрема, повсюдно в Україні зводилися пам’ятники К. Марксу і Т. Шевченку.

У січні 1919 р. в Наркоматі освіти УСРР було створено Всеукраїнський кінокомітет (ВУФКУ). Він узяв під суворий контроль виготовлення й прокат фільмів, кіноапаратуру, запаси імпортної плівки. У кіновиробництві надавали перевагу хронікальним журналам і агітаційним стрічкам.

 Особливості освітньої політики більшовиків

РКП(б) КП(б)У величезного значення надавала ліквідації неписьменності (лікнепу). Одним з основних завдань, яке поставили перед собою більшовики, було навчити кожного читати газети, листівки й відозви.

З весни 1920 р. в Україні розгорнулася кампанія з організації шкіл та гуртків лікнепу.

У червні 1920 р. Наркомос УСРР видав постанову «Про запровадження в життя єдиної трудової ніколи». Шкільні заклади різних типів, зокрема приватні гімназії та ліцеї, перетворювалися на стандартизовані державні установи із семирічним навчанням. Єдина трудова школа поділялася на два ступені – перший (чотири класи) і другий (три класи). Після закінчення семирічки діти могли навчатися в професійно-технічних школах і технікумах.

Вихідці з робітників мали пільги під час вступу до вищої школи, а отже, відбувалося масове оробітничення (як тоді казали – пролетаризація) вишів.

 Створено Українську академію наук

Розвиток науки зосередився в Українській академії наук. Ще навесні 1917 р. Центральна Рада розпочала роботу з її створення. У листопаді 1918 р. наказом гетьмана були призначені перші 12 академіків. Президентом Академії наук став Володимир Вернадський, ученим секретарем – Агатангел Кримський. У 1919 р. розпочав діяльність Демографічний інститут під керівництвом Михайла Птухи – перша у світі науково-дослідна установа з демографії.

Особливо продуктивно у 1919-1920 рр. працював перший відділ УАН. У його історичному підвідділі вивчали проблеми всесвітньої та вітчизняної історії, географії, етнографії й філософії, у філологічному – всесвітнє і українське письменство, арабо-іранську філологію, тюркологію і загальне мовознавство. Плідно працювали комісії зі складання словника живої української мови, видання пам’яток новітнього письменства, археографічна комісія.

Розвиток образотворчого мистецтва

Помітний поштовх для розвитку образотворчого мистецтва дала Українська державна академія мистецтв. Вона була створена Центральною Радою в грудні 1917 р.

Українська державна академія мистецтв – перша українська вища мистецька школа. Ректорами Академії упродовж 1917-1920 рр. були Василь та Федір Кричевські, Георгій Нарбут, Михайло Бойчук.

Нарбут був одним із фундаторів нової графічної школи в Україні. На замовлення урядів УHP і Української Держави виконав художнє оформлення різноманітних державних паперів: банкнот, поштових марок, обкладинок до ратифікаційних актів, грамот з нагоди урочистих подій. Він є автором українського державного герба й печатки, багатьох ескізів військової форми.