Демонічні істоти української міфології. Водяник.

Водяник – таємничий господар озер, боліт, річок. Зазвичай це дух, ворожий людині.

В Україні здівна вірили, що духи споконвіку мешкали у водоймищах. Подекуди наші предки вважали, що чоловіки-потопельники перетворюються на водяників. а жінки – на русалок.

Із суміші язичницьких вірувань та старозавітнього сюжету постала легенда, ніби водяники – це потоплене військо фараона, що переслідувало Мойсея та було поглинуте водами, котрі той розвів, щоби вивести з Єгипту євреїв.

Водяник був здатний перетворюватися на сома, козла, собаку, качура тощо. Йому приписувалася влада над рибами та іншими водними тваринами й русалками.

За різними переказами, місце проживання водяника — або корчі та вири, або кришталевий палац, схований на дні. Водяник міг розливати річки, ламати греблі й водяні млини, топити худобу та людей, перевертати човни, гасити розпалені на берегах вогнища. Особливо небезпечним вважався час після заходу сонця та на Івана Купала, коли цей дух затягує людей під воду. Крім того, його жертвами ставали п’яниці. Втонулі у воді хлопці, згідно з народними віруваннями, ставали слугами водяника, а дівчата — русалками.

Рибалки задобрювали водяника, кидаючи у воду хліб, варену рибу, сіль, горілку, тютюн. Йому віддавали частину першого влову. Вважалося, що коли людина тоне, то її небезпечно рятувати, бо водяник обрав її собі за жертву й може забрати й інших. На Микиту (16 квітня) йому віддавали в жертву кобилу, а на Микиту-гусаря (28 вересня) жертвували гусака.

Також ушановували на Петрів день (12 квітня). Мельники захищалися від водяника, носячи шкуру чорного козла, що нібито відлякує його.