by Inna Kawaii
Copyright © 2022
Розділ 1
Я лежу на ліжку і курю. Маленький промінчик сонця пробивається через щільно закриті штори і гріє моє холодне, бліде і заплакане обличчя.
Я докурюю сигарету до кінця, та так, що попіл починає падати на руку. Я морщуся від болю і згадую, що мені потрібно піти в магазин купити продуктів, адже я не збираюся вмирати з голоду. Неохоче піднімаюся з ліжка і повільно йду у ванну.
Проходжу через нудний і досить темний коридор. Я завжди посміхаюсь коли згадую, як маленькою прискорювала крок, адже боялася, що хтось вилізе з шафи і забере мене кудись далеко-далеко у світ темряви. Зараз я зупиняюся в надії, щоб хтось нарешті визирнув звідти, можливо, ми б стали друзями з тією істотою.
Зайшовши у ванну, я дивлюся на своє обличчя – виглядаю не так погано?
Моє темне коротке волосся красиво в’ється…
Але щось неприємно поколює у мене біля вуха. Я намацую заколку.
Рожева хмаринка лежить у мене на руці.
На моїх і без того заплаканих очах з’являються сльози. Від злості я кидаю хмаринку об стіну, вона летить під ванну.
– Ось і супер! – кажу я і починаю сміятися.
Подивившись на себе в дзеркало, бачу,як зелені очі витріщаються на мене, але вони ніби не мої. Ніби щось сумне сидить і дивиться на мене по той бік дзеркала…
Але при всьому цьому вони звичайні, про такі не пишуть пісні і не присвячують вірші або навіть цілі романи, але, чесно кажучи, мене це не дуже хвилює.
Я натягую на себе чорні джинси, які бачили не один рік. На мені одягнений чорний топ, але він аж надто “зухвалий” для міста. Хоч я так і не вважаю, але зараз для цього не час, адже я йду сама. Тому я одягаю чорну футболку з намальованими ромашками, це так по дитячому, але мені подобається!
Я вмиваюся крижаною водою, щоб змити вчорашній макіяж, який, в принципі, і не можна було назвати макіяжем. Величезні чорні кола – ось все що залишилося після нього…
Мені ліньки красиво малювати стрілки або робити щось на своєму обличчі, тому я беру чорні тіні і наношу їх під очі. Це підкреслює їх і робить хоч трохи виразнішими.
Дуже неохоче я йду на кухню що б зробити собі каву. Наливаю гарячу води в чашку і засипаю туди пакетовану каву.
Мені захотілося чогось поїсти, я відкриваю холодильник і шукаю поглядом щось смачненьке, але, на жаль, крім соусів і маленького шматочка хліба не знаходжу нічого…
Це мене дуже засмучує.
І що б хоч якось підняти настрій, я розсунула штори.
Яскраві промені сонця вдарили мені в очі. Я відсахнулась від вікна, але не більше ніж на секунду, адже мені так подобається, коли хоча б сонце любить мене і обіймає.
Фактично це тільки ілюзія, але все ж вона втішає мене. Кава заварилась швидше, ніж зазвичай.
Я зайшла в телефон, щоб подивитися відео на Youtube, але перед цим я завжди перевіряю соцмережі. Кожен раз я навіть не сподіваюся отримати повідомлення від будь-кого…
Але тут я побачила повідомлення в Telegram, я була здивована, адже вже більше місяця мені ніхто не писав.
Але ще більше я здивувалась, коли побачила, що це повідомлення від моєї колишньої подруги, з якою ми посварилися більше трьох тижнів тому…
Дорога..подруга?
Я знаю, що ти будеш здивована, коли побачиш це повідомлення після того, як ти кинула мене. Можливо, ти мене ненавидиш, але дочитай це до кінця.
Моя подруга хоче познайомитись. Я вмовляла її не говорити з тобою, адже я тебе знаю…
Але вона все одно хоче дружити з тобою. Якщо хочеш, тоді підійди на п’ятий поверх. Там тебе чекатиме дівчина з довгим волоссям в джинсовому костюмі. Дай мені знати. якщо прийдеш.
Мене переповнювали емоції, крім злості я раділа, як дитина. Ось він мій шанс знайти нових друзів!
Щось підказувало мені, що все піде не за планом…
Відкинувши погані думки, я швидко надрукувала повідомлення, що згодна, і запитала о котрій.
Відповідь не змусила себе довго чекати.
Привіт,
Рада чути що зважилася, приходь о п’ятій.
Гарної вам прогулянки!)
Мене спантеличило, що вона не надала номер, але, може, вона просто не горить бажанням знайомити нас, адже вона боїться що я “заберу” ту дівчину…
– Блін, я навіть її ім’я не знаю… – подумала я про себе.
Подивившись на годинник, я зрозуміла, що залишилося менше двох годин, а мені потрібно встигнути сходити в магазин.
Я швидко допила каву і поставила чашку в раковину. Там накопичилося вже чимало чашок, та зараз був не час про це думати( в принципі, як і завжди).
Я зібрала в свій шоппер все найпотрібніше:пачку сигарет, скетчбук, телефон і гаманець.
– Остання пачка…Треба купити з запасом.
Швидко зав’язавши різнокольорові шнурівки, поправиши волосся, я викликала ліфт. Але він довго їхав, мені це набридло, тому я побігла сходами. Вже через хвилину я була на першому поверсі.
Мало не збивши з ніг бабусю, яка обматюкала мене і в черговий раз назвала мене сатаністкою. Зазвичай я вступала в дискусію з нею або просто ігнорувала, але не сьогодні.
– Вибачте, я дуже поспішаю – випалила я і побігла далі.
Майже не вибивши двері і вилетівши на вулицю, я відчула літній вітерець і теплі промені сонця.
Але моя радість закінчилася через секунду, тому що я спіткнулася об сміття, яке мої «улюблені» сусіди винесли. Вилаявшись, я продовжила свій шлях, але вже уважніше. У мене з голови не йшли думки:
“Цікаво, як вона виглядає? Який у неї стиль? Який музичний смак?”
Поки мої голоси в голові задавали питання, я не помітила, як підійшла до магазину.
Я не ходжу в великі магазини, бо мені немає 18 років, тому дорога відкрита тільки в маленькі магазинчики до своїх знайомих.
З цими думками я дійшла до магазинчику. Мені “підморгувала” вивіска “Продукти”, хоча у цьому магазині здебільшого був лише алкоголь и цигарки…
Я нарешті заходжу до приміщення.
За невеликим прилавком стоїть високий дядько років за сорок. Він одягнений в старий светр, адже в кіоску холодно, не дивлячись на таку жарку погоду.
У нього великі синці під очима, видно, що він багато випиває. У його житті немає ні сім’ї, ні друзів, є лише проблеми і пляшка. Так би мовити, підліток, який так і не виріс морально, а лише фізично.
– А я вже сподівався, що ти закинула цю справу.. – з сумом сказав чоловік. У нього дуже хрипкий голос, тому що курить багато і дуже довго.
Я посміхаюся:
– Хах, та ні, просто не виходила з дому декілька днів…
Я спираюсь на прилавок біля холодильнику з ковбасами.
– Декілька днів?!?! ТЕБЕ НЕ БУЛО БІЛЬШ НІЖ 2 ТИЖНІ. – чоловік виглядав розлюченим, але не агресивним. Він злився, як батько.
– А справді?.. Вибач, я гублюсь у часі…Я обіцяю, що більше так не буду!
– Ох, ну добре, так, а за чим саме ти прийшла?
– Та, як зазвичай..
Я витягаю гаманець і дістаю достатньо велику суму.
– Тобі з запасом? – чоловік нахилився під прилавок, тому голос його звучав приглушено.
– Ага..
Я дивлюсь на маленький і незручний магазин.
Усі стіни заставлені товаром чи завішані не одним шаром рекламних плакатів. У кутку стоять три невеличкі старі холодильники, які замальовані якимись написами.
Словом, дуже дивне і справді незручне місце,
але це місце – мій другий дім. Я навіть не можу пояснити, чому…
Чоловік нарешті винирнув з-під прилавку з пакетом цигарок і чимось ще.
– Тримай, це їжа..Ну, картопля, гречка, овочі, фрукти..
– Стоп, а навіщо?
Я здивовано і навіть трішки із злістю дивлюсь на нього.
– ЯК НАВІЩО? Ти себе у дзеркало бачила? Одні кістки.
– Ой, та навіщо… – я червонію.
– Я говорю це не тому, що в мене старечий маразм!Зупинись, будь ласка, бо потім будуть погані наслідки, а ти не дурна дівчинка, ТИ все розумієш!!!Тому, якщо ти не візьмеш пакети з продуктами, то не отримаєш цигарки.
– Гей! Так нечесно.
Я насупилась, але виходу немає. Хіба що шукати когось іще, хто буде поставляти мені цигарки…Та це займе багато часу і зусиль.
Тому, хоч я і закочую очі, та забираю.
– Ну-ну тільки посмієш викинути, я ж дізнаюсь і більше тобі нічого не буду продавати. Ти мене зрозуміла?
Я кивнула і вже стояла на виході з магазину і навіть відкрила двері та раптом зупинилась.
– Дякую…
І швидко вибігла з магазину, мені стало соромно…
Тому похнюпившись йду додому, і тут згадую, що у мене зустріч приблизно о п’ятій.
Я швидко забігла в магазини, відверто кажучи, докупати майже нічого не треба було, бо більшість продуктів мені вже подарували.
Йти було важко: сумки важать, напевно, близько трьох кг (чи то, я не снідала, тому і перебільшую?…)
Будинок моєї подруги знаходиться досить далеко від мого, тому йти спочатку додому мені не вигідно. На це піде як мінімум година, а мені вже через десять хвилин потрібно бути на місці…
– Думаю, потрібно відразу йти до тієї дівчини, а там вже попрошу її допомогти донести продукти – кажу вголос і різко розвертаюся в іншу сторону.
Через декілька хвилин я вже була біля будинку подруги. Її дім дуже старим, тому ключі не потрібні, адже там кодовий замок…
Я зупинилася під під’їздом…
– Так, стоп, а який пароль?…- пролунав голос у голові.
Я дійсно не пам’ятала, адже була у неї в будинку, напевно, місяць тому або навіть більше… Я намагалася згадати якісь моменти з тією подругою, хоча мені було навіть боляче думати про неї, але я переключилася на те, що сьогодні познайомлюся з новою дівчиною.
І раптом я згадала!
– 1953! – вигукую – хахах, іронічно, одразу видно, хто тут живе…*
Я сама посміялась з свого ж жарту і нарешті ввела код.
Двері відчинилися, і перед моїми очима відкрився старий під’їзд. Я переступила поріг і відчула свій улюблений запах: підвалу, сторінок старих книг, які я так люблю, і запах сміття…
Часом я дивуюсь, наскільки люди не переймаються станом нашої планети… І в один день Земля підкине нам “подарунок”, але кого це зараз хвилює?…
Потрібно йти пішки на п’ятий поверх. Підніматися з важкими сумками дуже складно, але нічого страшного, адже через пару хвилин зустрінуся з новою людиною!
Я майже задихаюсь на третьому поверсі:
– Треба було не прогулювати фіз-ру…
Ніколи не думала, що дістатися до квартири своєї колишньої подруги буде так важко…
На майданчику п’ятого поверху, де повинна була стояти дівчина, стояли двоє хлопців…
Розділ 2
Published: Nov 4, 2022
Latest Revision: Nov 11, 2022
Ourboox Unique Identifier: OB-1383973
Copyright © 2022
так багато тафтології читати неможливо ,я коли людину матюкаю ,менше помилок роблю
Дуже багато тафтології, накшталт «я, або мене».Можливо, треба було спробувати писати «від третьої особи», щоб уникнути значної кількості помилок…
Було не мало кальки з російської, як от «самі звичайні».
Ще треба працювати над описом атмосфери, емоцій, тощо. Бо наче на одній сторінці гг починає заварювати каву, а потім починає описувати абсолютно все, що в голову прийде, але потім на іншій сторінці все ж таки слідує мимохіть нагадування про заварення кави.
Було б гарно замінити всі я ,на щось інше,чи може зовсім писати від 3 обличчя. Якщо все ж таки залишити так ,то тоді просто треба лити більше води та точніше описувати дії персонажки . Також краще звертати увагу на невеличкі деталі ,які будуть додавати свій шарм у книгу .Потім опис емоцій та мері с’ю ,в яку перетворюється персонажа .
кожні дії також мають свої наслідки ,по типу куріння .не треба забувати ,що романтизація усього, що рухається ,це не круто.
вподобайка👍🏾👍🏾👍🏾👍🏾
Мене це зацікавило. Поки що подобається))
10010/10
мене дуже зацікавило, чекаю продовження:)