my certificates

РОЗДІЛ І. ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ВИКЛАДАЧА

Сучасний світ напрочуд стрімкий та динамічний. Кожного дня з’являються нові винаходи, створюються корисні ресурси та програми, здійснюються наукові відкриття. Енциклопедизм та «знання всього на світі» все більше втрачають свою актуальність. Головним же стає вміння знаходити потрібну інформацію, пристосовуватися до змін та навчатися впродовж життя.

          Необхідність постійного професійного та особистісного розвитку нині стала характерною рисою для більшості професій. А особливо цього потребує сучасне вчительство. Адже щоб молоде покоління здобувало якісну освіту, педагоги мають розуміти сучасні освітні тренди, володіти необхідними технологіями та постійного підвищувати свій професійний рівень.

          Закон України «Про освіту» зазначає, що підвищення кваліфікації – це набуття особою нових та/або вдосконалення раніше набутих компетентностей у межах професійної діяльності або галузі знань. Згідно з чинним законодавством, педагоги повинні постійно підвищувати свою кваліфікацію. Для цього навіть встановлено чітку норму – не менше 150 годин за 5 років.

ЯК ВИКЛАДАЧ МОЖЕ ПІДВИЩУВАТИ КВАЛІФІКАЦІЮ?

             Українські педагоги мають доволі широкі можливості для свого професійного вдосконалення. Вони можуть підвищувати кваліфікацію в нашій державі та за кордоном (крім держави-агресора), обирати найбільш зручні форми та види роботи. А саме:

• проходити стажування;
• навчатися за програмами підвищення кваліфікації;
• займатись окремими видами педагогічної діяльності (брати участь у програмах академічної мобільності, здійснювати наукове стажування, займатися самоосвітою, здобувати науковий ступінь чи вищу освіту);
• брати участь у тренінгах, семінарах, вебінарах, майстер-класах, онлайн-конференціях тощо.

          В Україні існує кілька форм підвищення кваліфікації, які можна використовуватися одночасно. Серед них варто назвати інституційну (очну (денну, вечірню), заочну, дистанційну, мережеву), дуальну, на робочому місці.

САМООСВІТА ВИКЛАДАЧА:

             Самоосвіта – шлях розвитку власної неординарності, оригінальності, загального рівня розвитку. Педагогічна діяльність подібна до мозаїки – складається з окремих фрагментів, які треба підібрати за методами, формами, прийомами… Не завжди це вдається легко, приходиться конструювати по-новому. А тому потрібно вчитися і вчитися самому. 

Основні  напрямки самоосвітньої діяльності:

• Опрацювання законодавчих та нормативно-правових документів з питань освіти.
• Вивчення нових наукових ідей, найактуальніших педагогічних проблем (у відповідності до науково-методичної проблеми школи).
• Вивчення передового педагогічного досвіду.
• Робота над індивідуальною психолого-педагогічною проблемою, докурсовим та післякурсовим завданням.

Система самоосвітньої роботи викладача передбачає:

поточне і перспективне планування; підбір раціональних форм та способів засвоєння й збереження інформації; оволодіння методикою аналізу і способами узагальнення свого та колективного педагогічного досвіду; поступове освоєння методів дослідницької та експериментальної діяльності.