medieval culture of Europe

Середньовіччя… Чуючи це слово на згадку одразу приходять мужні лицарі, закуті в обладунки, та їх прекрасні дами, король Артур і братерство Круглого столу, хрестові походи, магія і чаклунство, Мерлін та друїди, релігія, зведена в ранг абсолюту, та інквізиція, мандрівні співці та філософи… Все це навіяне нам новочасними та новітніми романами, популярними оповідями, кіно-сагами, піснями. Але як насправді жили тоді люди? Чи дійсно все було настільки прекрасно і романтично? Правда, що тоді повсюди панували честь, відвага, милосердя і всеохоплююча любов, чи може, теж знаходилось місце й іншим пристрастям людським? Аби з’ясувати все це давайте гайнемо на нашій машині часу в ту епоху і подивимось самі!!!

Каролінгське Відродження — період розвитку освіти, науки та мистецтв у Середньовічній Європі в кін. VIII — на поч. IX ст., пов’язаний із правлінням Карла Великого та його спадкоємців.

Основні заходи:

1) Розроблено єдиний канонічний текст Біблії.

2) Уніфіковано літургію (богослужіння).

3) Велено відкривати школи для дітей при всіх монастирях.

4) Удосконалено каліграфію для  оформлення книг.

5) Центром просвітництва стала придворна академія в Аахені, де викладали найосвіченіші люди Європи.

Видатні представники:

Алкуїн – філософ, богослов, закликав цінувати не лише богослов’я, а й «людські науки», навчати дітей. Рабан Мавр – упорядник енциклопедії. Павло Діакон написав «Історію лангобардів». Ейнгард – автор «Життєпису Карла Великого».

     Європейська освіта будувалася на античній основі і передбачала вивчення «семи вільних наук» (Боецій): тривіуму (граматика, риторика, логіка) та квадривіуму (арифметика, геометрія, астрономія, музика). В ХІ ст. школи ділилися на монастирські, кафедральні та приходські. Згодом з’являються світські, міські, приватні, гільдійські та муніципальні школи, які були світськими. Навчання велося латиною, а з ХІV ст. – національними мовами.

    Перші університети в Європі виникли в Болоньї (1088 р.) Оксфорді (1167), Парижі (1215) та в ін. містах. До ХV ст. у Європі налічувалося вже близько 86 університетів. Вони мали юридичну, адміністративну та фінансову автономію. Гарантом їх прав була церква. Університети мали чотири факультети: вільних мистецтв, медичний, юридичний і теологічний.

      У ХІV—ХV ст. з’являються колегії (коледжі). Спочатку так називались гуртожитки, які поступово перетворилися на окремі центри занять, лекцій та диспутів. Заснована у 1257 р. духівником французького короля Робером де Сорбоном колегія була названа Сорбоною і здобула високий авторитет.

НАУКОВІ ДОСЯГНЕННЯ:

          РОДЖЕР БЕКОН. намагався створити мікроскоп і телескоп, пояснив походження веселки. Запровадив дослідний, експериментальний шлях розвитку науки.
          МЕДИЦИНА. Світські медичні школи були відкриті в Болоньї (1156), Парижі (1180), Падуї (1222). Хрестові походи сприяли виникненню епідемій і карантинів.

           ГЕОГРАФІЯ. Марко Поло здійснив подорож у Китай і Центральну Азію. Свої враження він описав у «Книзі про різноманітність світу» («Книзі чудес»).

          АЛХІМІЯ. ідея про можливість перетворювати неблагородні метали на золото та срібло за допомогою «філософського каменю», також унікальних ліків. Відомим алхіміком був магістр Раймунд Луллій (ХІІІ ст.).

          ІСТОРІЯ. Хроніки, літописи, «історії», біографії королів були поширеними жанрами середньовічної словесності.

  Формула «архітектура – Біблія для неписьменних» зберігала значення протягом усього середньовіччя.

РОМАНСЬКИЙ СТИЛЬ (Х-ХІІ ст.)

• собори були кам’яні, товстостінні зі зводами, простими та суворими зовні.
• характерні прості вертикальні та горизонтальні лінії, напівциркулярні віконні та дверні арки, аркади, що виглядали досить вузькими.
• Внутрішня частина храму прикрашалася монументальними розписами — фресками.
• Головним типом храму була базиліка.
• Всередині храм прикрашено численними скульптурними зображеннями. При чому фігури різні за розміром, розміщені в межах вертикальної поверхні в ієрархічному порядку.

       ПРИКЛАДИ: міські собори у Вормсі, Шпейєрі та Майнці (Німеччина), собор Нотр-Дам ла Гранд у Пуатьє, собори в Тулузі, Орсивалі, Арлі, Велезі (Франція), собори в Оксфорді, Вінчестері, Норичі, Даремі (Великобританія).

  У Середньовіччі собори були чимось більшим, чим просто місцем церковної служби. Тут відбувались театральні вистави, читались університетські лекції, інколи засідав парламент і навіть укладались дрібні торгові угоди.

ГОТИЧНИЙ СТИЛЬ (ХІІІ- XVI ст.)

• готичний собор неосяжний, часто асиметричний, спрямований вгору.
• Каркасна система готичної архітектури (стрілчасті арки, що опираються на стовпи; боковий розпір хрестових зводів, викладених на нервюрах, передається аркбутанами на контрфорси).
• дуже високі та обширні інтер’єри соборів, прорізати стіни високими вікнами з багатокольоровими вітражами.
• характеризується велетенськими ажурними вежами, стрілчастими вікнами та порталами, вигнутими статуями, складним орнаментом.

          ПРИКЛАДИ: собор Нотр-Дам у Парижі, собори у Реймсі та Ам’єні (Франція), собор у Кельні (Німеччина), Вестмінстерське абатство в Лондоні (Великобританія), собор св. Стефана у Відні (Австрія), костьоли Діви Марії у Гданську і Кракові (Польща)

У ХІ – ХІІ ст. у Провансі зароджується лірика, творці якої називали себе трубадурами. В основі провансальської лірики лежать фольклорні елементи, перероблені відповідно до вимог куртуазної естетики. Центральна тема – кохання.

ПОЕЗІЯ ВАГАНТІВ (мандрівних ченців, студентів). Писали вірші латиною.  Їх творчість була далекою від аскетизму, оспівувала прості радощі земного життя.

ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС — поеми про героїв-воїнів, захисників своєї країни і народу, які виникли у формі сказань, що тривалий час існували в усній формі («Пісня про Роланда», «Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Беовульфа», «Пісня про мого Сіда»). Їх виконували: жонглери (Франція), шпільмани (Німеччина).

ЛИЦАРСЬКА (КУРТУАЗНА) ЛІТЕРАТУРА оспівувала любов лицаря до «дами серця». Заради її кохання лицарі «переживали» різні пригоди, билися з велетнями і чудовиськами. Роман «Трістан та Ізольда».

МІСЬКА ЛІТЕРАТУРА. Понад усе цінувалась розважливість, кмітливість, здоровий глузд, спритність і сміх («Роман про Лиса» Франсуа Війона), відзначалася повчальністю. Широко використовуючи засоби гумору й сатири, вона вчила, висміювала, викривала.

КАРНАВАЛЬНА КУЛЬТУРА

              Карнавал– святкове видовище, масове народне гуляння, при якому порушуються (найчастіше за все перевертаються, замінюються на протилежні) правила і норми звичаєвого поведінки, в т. ч. і словесного (скасовуються заборони на слова, які в ін. умовах публічно вживати не прийнято). На відміну від офіційного свята, карнавал проголошує тимчасове визволення від існуючого ладу, всіх привілеїв, норм, правил. Скасування під час карнавалу всіх ієрархічних умовностей призводить до того, що людина ніби перероджується для нових стосунків.

Основні риси карнавалу:

1. Народжується новий тип взаємин між людьми: карнавально-брутальний (напр., поплескування по животу, вживання фамільярно-побутової мови, навіть непристойностей; лайки).
2. Карнавальній культурі властива логіка «навиворітності», «навпаковості», логіка безперервних зміщень верху і низу (профанація, зниження).
3. Виникає особливий тип світогляду: гротескний реалізм. Гротескний сміх – святковий, адже він – карнавальний, всезагальний, універсальний, амбівалентний.

            Сферою панування сміхової культури були виступи на площі, бенкетах, де постійними носіями веселощів виступали мандрівні актори-гістіони, або ж професійні потішники. У Франції їх називали «жонглерами», в Німеччині – «шпільманами», на Русі – скоморохами. Зазвичай програма гістіона надзвичайно широка: він виступав водночас як гімнаст, музикант, танцівник, дресирувальник, і мімічний актор.

МУЗИКА І ТЕАТР

         Середньовіччя є епохою, коли сформувалися система нотації та основи музичної теорії, що лягли в основу подальшого розвитку європейської музики. Поширені були щипкові струнні інструменти, такі як лютня, псалтеріон, а також цимбали, на яких до XIV ст. також грали защипуванням струни і лише після XIV ст., коли була винайдена технологія виробництва металевих струн, ударами паличками. Першим зафіксованим в Європі смичковим інструментом стала колісна ліра, що потрапила з Візантії. Згодом з’явились інструменти подібні сучасній арфі, ранні версії скрипок і тромбонів.

             У середньовічному театрі поширеними були літургійна драма, містерія, мораліте, фарс і маскаради. Починаючи з Х ст., середньовічна драма була здебільшого дуже релігійною і моральною за темами, постановкою і традиціями. Найбільш відомі приклади з середньовічної п’єси є англійські цикли драм, Йоркські містерії, Честерські містерії, Вейкфілдські містерії і Містерії міста N, а також мораліте «Обиватель». Одним з найбільш ранніх збережених прикладів світських п’єс англійською мовою є «Інтерлюдія про студента і дівчину» (бл. 1300 р.). Багато компонентів середньовічного театру продовжують використовуватись в сучасних постановках, як-от: використання просторіччя і фарсу, спектакль, режисура. Вистави народною мовою надали можливість залучення більш широкої аудиторії, серед яких і членів сімей з низьким соціально-економічним статусом, які в іншому разі не розуміли б суті вистав.