Олександр Мурашко

Постать Олександра Олександровича є визначальною в історії національной культури. Він був одним з тих, хто зачинав українське малярство 20 століття з його новітнім образно-пластичним баченням світу. Головними віхами на шляху пошуків виразної, адекватної часові художньої мови для майстра стали форма, колір і світло. Спираючись на традиції вітчизняної реалістиної школи, творчо сприймаючи сучасні йому мистецькі течії, Мурашко віднайшов свою естетику живопису, це цільність природи і людини втілилася в кольровому повнозвучні яскравих декоративних фарб. Народжений в Україні, він увібрав у себе багатоголосся її сонячної землі, і творив мистецтво, забарвлене радістю буття.

Історія

Олександр Мурашко навчався у Петербурзькій Академії мистецтв (1894-1900) у Іллі Рєпіна, а згодом продовжив освіту в Парижі та Мюнхені. Ще за життя роботи українського митця широко експонувалися за кордоном: в Берліні, Кельні, Дюссельдорфі, Будапешті, Венеції, Римі, Відні, Амстердамі. У творчості видатного українського живописця особливе місце займають численні, позначені психологічною виразністю портрети, що міцно визначили його творче обличчя як художника-портретиста. Всією душею Мурашко любив Київ – місто, де він народився і жив: “тут світло, ту сонце, тут чудова природа, тут своя культура”. Продовжуючи справу свого дяді Миколи Мурашка, засновника Київської рисувальної школи, художник багато сил віддав вихованню мистецької молоді – на посалі професора Української Академії Мистецтв, заснованої у 1917-у році.

Останні роки життя

Останні роки життя митця були складними і суперечливими для майстра. 1917 року здійснилася його давня мрія — було відкрито Українську Академію образотворчого мистецтва. Мурашко — один з найактивніших її організаторів. До роботи в Академії були залучені такі видатні українські художники, як Георгій Нарбут, Федір Кричевський, Абрам Маневич, Михайло Бойчук, Микола Бурачек. Сам Мурашко очолив одну з майстерень живопису. Але викладання та робота в Художній Раді при Народному Комісаріаті освіти забирали безліч сил і часу. Ось як про це 1918 року писав сам художник:

«Майже два роки нічого не роблю, всього мене втягнуто в організацію художнього життя України, і питання стоїть настільки гостро і складно, що уникнути цього нема жодної можливості. Але твердо сподіваюсь, що, віддавши належне суспільності, буду відпущений для тихої праці…»

Картини митця

Дівчина в червонім капелюшку, 1902—1903

Парижанки. Біля кав’ярні, 1902—1903

Похорон кошового, 1900

Портрет Маргарити Мурашко, 1909

Олександр Олександрович прожив яскраве і целспрямоване життя. Він був близько знайомий з багатьма прогнресивними людьми своєї епохи, і це наклало відбиток на всю його творчість, визначило погляди на мисецтво, скерувало громадську діяльність.