Легенда про вербові котики

А чи знаєте ви, що є на світі котики, які називаються Вербовими?

  А ви знаєте, чому вони так називаються? Не знаєте? То я вам розповім.
  Сталося це ранньої весни, коли поля та ліси, сади й городи ще були вкриті снігом. Але сонечко вперто поверталося кожного ранку, аби подарувати крихту тепла змерзлій землі. Одного дня, коли дерева вже відчули подих весни, прокинулися у своїх ліжечках і маленькі пухнасті котики. Вони солодко потягувалися, вигинали спинки і мружили оченята.
Коли це – Тук-тук! – почулося за вікном. “Ой, що там таке?” – стрепенулися котики.

І тут сталося дивовижне! По хатинці забігали зайчики! Та не прості, а Сонячні! Вони стрибали з ліжечка на ліжечко і лоскотали котиків: то за ніс вхоплять, то за хвостика смикнуть, то за вушко потягнуть.
– Прокидайтеся, соні! – галасували Сонячні зайчики, – Весна надворі! Ходімо гратися до річки!
– Ну добре, добре! – замахали лапками котики, – Вже йдемо!
І весела пухнаста ватага вирушила до річки. Поспішають Сонячні зайчата. Виблискує сніг під м’якенькими лапками. Ось уже і річка поряд, а біля неї самотня верба похилилася, дрімає ще, чекає на справжнє тепло. Та хіба ж тут подрімаєш?

Такий галас зчинили котики і зайчики! Бігають, стрибають, перекидаються один через одного, та аж заливаються сміхом!
Радіє Сонечко, дарує своє тепло землі. Стала прокидатися стара верба. Навіть злежаний сніг біля її стовбура почав танути, та все швидше й швидше! І ось уже задзвеніли струмочки, заспівали дзвінкими голосочками.
– Ой! – злякалися котики, кумедно переставляючи лапки, – Мокро! Холодно!
І неначе по команді, прожогом вискочили на вербу! Вчепилися кігтиками за вербові гілки, міцно тримаються. Як не кликали їх Сонячні зайченята – не хочуть котики злазити.

– Е, ні, – казали вони, – хвостики забрудняться, лапки змокнуть! Нам і тут добре!
Зашуміла стара верба:
– Залиште їх, нехай собі сидять. І ви, зайченята, сідайте, моїх гілочок на всіх вистачить.
– Дякуємо, – відповіли Сонячні зайчики, – та нас вже Сонечко кличе. Бувайте, Вербові котики! До завтра!
Відтоді і стали котики називатися Вербовими. І щовесни пробуджують їх від сну веселі друзі, Сонячні зайчики. А стара верба радіє пухнастій компанії – весело разом весну зустрічати.