Твори письменників-шістдесятників

РОЗДІЛ ІІІ. СПОВІДЬ

А втім, яка мені уже різниця? Я теж убивця. Я убила Гриця

(Маруся).

А батько ж наш, він здатися не міг. Він гордий був, Гордієм він і

звався. Він лицар був, дарма, що постоли. Стояв на смерть. Ніколи не здавався.

Йому скрутили руки і здали (Маруся про батька).

Я пригадала матір молодою. Вона у мене, як була молодша, була

предивна, як на людський глузд. Було, сльозами набрякають очі, вона ж

сміється кутиками вуст. Таке обличчя чи така вже звичка, а голосочок! —

чистий, мов кришталь. Така була красива молодичка, вуста сміються, а в очах

печаль (Маруся про маму).

А мати знала. Мати все вже знала. Снує чутки нещастя, як павук. Не

дорікала, не випоминала, а тільки все їй падало із рук (мати Марусі).

Вишняк ішов угору все та вгору. Вишнячка йшла ушир усе та вшир.

А Галя дбала в скриню та в комору. А бог на небі долю нам вершив (Маруся

про Вишняків).

Так сталося, і я тепер одна. Але я з церкви йшла на Маковея, і

засміялась вслід мені вона. Ішли дівчата, освятивши квіти. Я привіталась,

проминула їх. І раптом з гурту, десь позаду, звідти, мені у спину пролунав той

сміх. А я ішла. Підкошувались ноги. Хтось дорікнув їй тихо, при мені ж. А я

ішла, не бачила дороги, і сміх стримів у спині, наче ніж (Маруся про Галю)