КОНСУЛЬТАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 1

«Підготовка руки дитини до письма»

Підготовка руки дитини до письма починається задовго до проходу до школи. Це відбувається і тоді, коли маленьке дитинча захватує іграшку, під час різних ігор з пальчиками малюка, масажу кінчиків пальців, ліпки з пластиліну, глини, тіста та багатьох інших вправ, які допоможуть майбутньому учню красиво писати, не відчуваючи втоми та негативних емоцій.

Важливо зразу навчити дитину правильно тримати предмет, яким вона пише або малює. А це, як доводить практика, залишається без належної уваги дорослих. Дитина закріплює неправильну навичку користування письмовим приладдям під час малювання, письма друкованими буквами, штриховки. Іноді батьки говорять: «От піде до школи – вчителька навчить», забуваючи про те, що дитина вдома найчастіше буває з вам сам на сам, а в класі під час уроку в одної вчительки 20-30 дітей. Чи можна зразу охопити зором таку кількість дитячих рук. Навіть, якщо це вдається, одним зауваженням учню обійтися не можна. Адже перевчити набагато складніше, ніж навчити зразу.

Іноді батьки говорять: «Нехай пише, як йому чи їй зручно». Але правила користування ручкою (олівцем) розроблялися недаремно: в них є обов’язковою правильна посадка дитини, збереження зору, розвиток певних м’язів руки, здатних витримати максимальне навантаження сьогодні та в майбутньому.

А як же правильно?

Ручка, якою дитина пише, лежить на верхній фаланзі середнього пальця, фіксується великим і вказівним, великий палець розташований декілька вище вказівного; опора на мізинець; середній і безіменний розташований майже перпендикулярно краю столу. Відстань від нижнього кінчика ручки до вказівного пальця 1,5 – 2 см. Кінець ручки орієнтований на плече. Кисть знаходиться в русі, лікоть від столу не відривається. Далі слід простежити за тим, як дитина пише, чи правильно виконує цю дію.

Можна використовувати такий методичний прийом. Поміняйтеся з дитиною ролями. Нехай вона керує вашими діями, підказуючи, якщо ви щось робите не так. Цей прийом концентрує увагу на елементах виконуваної роботи і ефективніше організовує навчання. Потім дитина діє самостійно. Підказка має бути мінімальною і поступово зводитися нанівець.

Контроль навику письма у дитини бажано провести до того, як їй виповниться чотири роки, щоб мати запас часу для виправлення неправильного навику перед вступом до школи. Займатися шестирічне дитя може не більше двадцяти хвилин.

Як розпізнати неправильний навик  

Про неправильному навику письма говорять наступні деталі:

• Неправильне положення пальців: дитина тримає ручку «пучкою», «жменею», «кулаком», великий палець нижче вказівного або розташований перпендикулярно до нього, ручка лежить не на середньому, а на вказівному пальці.
• Дитина тримає ручку дуже близько до її нижнього кінчика або дуже далеко від нього.
• Верхній кінчик ручки направлений убік або від себе.
• Кисть жорстко фіксована.
• Дуже сильний або слабкий натиск при письмі і малюванні.

Вас повинно насторожити, якщо дитина активно повертає аркуш при малюванні і розмальовуванні. В цьому випадку малюк не уміє змінювати направлення лінії за допомогою пальців.

Якщо дитина малює дуже маленькі предмети, то це може свідчити про жорстку фіксацію кисті руки. Це можна перевірити, запропонувавши намалювати одним рухом коло діаметром 3-4 сантиметри (за зразком). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на плоскості, вона не впорається з цим завданням: намалює замість кола овал, коло значно меншого діаметру або малюватиме його в декілька прийомів, пересуваючи руку або повертаючи аркуш.

Як виправити

Для виправлення неправильного навику письма можна скористатися наступними прийомами.

• На верхній фаланзі безіменного пальця можна поставити крапку, пояснивши дитині, що ручка повинна лежати на цій крапці.
• Намалювати на ручці межу, нижче за яку не повинен опускатися вказівний палець.
• Якщо до школи ваша дитина довго застібає ґудзики, не вміє зав’язувати шнурки, часто упускає що-небудь з рук, вам слід звернути увагу на сформованість навику письмА.

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 2

«Роль батька у вихованні дітей»

Контакт батько-немовля і мати-немовля дуже відрізняються один від одного. Матері частіше вдаються до допомоги в спілкуванні з немовлям; батькам до душі користуватися своїми частинами тіла: руки – як перекладина, коліна – як “машинка”.

Ця відмінність залишається в період усього раннього дитинства. Батьки завжди повинні давати більше свободи для особистості дитини, частіше випускати його з поля зору і давати більше повзати і пустує, займатися дослідженням навколишнього світу. Дослідження показують, що діти, чиї батьки беруть активну участь у формуванні особистості дитини, рідше відчувають смуток і обурення при розлуці з близькими, і менше нервують при появі нової людини. І це тільки початок благотворного впливу, який чинить на все подальше життя дитини батько, який бере участь у вихованні дитини. За даними досліджень, у таких дітей рідше спостерігаються спалахи невмотивованої люті, вищий рівень розумового розвитку, вони краще включаються в соціальну взаємодію з іншими людьми, психологічно стійкіші. Малюки пізнають навколишній світ за допомогою прямого тілесного контакту зі своїми батьками. Тому для нього дуже важливо відчувати близькість з батьком, ще однією людиною, крім матері, якій він не байдужий, який теж його любить. Папа може здатися йому зовсім чужою людиною, коли він почне сприймати очима і вухами, не пізнавши його раніше через дотики рук і відчуття його дихання. Насправді це дуже важлива частина в виховання дитини, постарайтеся не пропустити його на початковому етапі.

Увага і любов батька потрібно дитині, незалежно від статі. Це дуже добре, якщо у батька є багато вільного часу, який він може подарувати своєму синові або доньці. Але, в більшості випадків, прийшовши додому після роботи, татові хочеться подивитися телевізор або почитати книгу. Хоча, якби ми усвідомлювали, як необхідно нашу увагу дітям. Але не варто грати з дитиною без полювання. Краще буде приділити дитині хвилин 10-15, а потім пояснити, що тато втомився і хоче відпочити. Часто батьки прагнуть виростити зі своєї дитини справжнього чемпіона, що називається у всіх відносинах, через це їм стає дуже важко просто весело проводити час один з одним. Папа може ще в ранньому віці почати вчити його грати в баскетбол чи футбол. Якщо батько весь час буде вказувати дитині на її мінуси, йому починає здаватися, що він не здатний сприймати і вчитися. Одного разу хлопчина полюбить спорт, якщо у нього залишаться впевненість у собі і прагнення до заняття футболом. Похвала батька для нього важливіше, ніж нескінченні втик і вказівки.

Гра у футбол – чудове заняття, якщо це ініціатива хлопчика, посилена підтримкою батька. Хлопчик не стає справжнім чоловіком тільки тому, що він народився з чоловічим тілом. Він усвідомлює себе чоловіком і поводиться, як чоловік, завдяки можливості наслідувати свого батька чи старшого брата або більш дорослого хлопчика, з яким спілкується і проводить час. Він може наслідувати людині, до якої відчуває симпатію.     Коли батько постійно роздратований і не хоче розуміти вчинки свого сина, можливо хлопчик відчуватиме себе ніяково в компанії батька, і серед інших чоловіків і хлопчиків. Такому хлопчику простіше буде брати приклад і наслідувати свою матір. Тобто, якщо батько хоче, щоб його син став чоловіком, йому варто простіше ставитися до дитини і не лаяти його за ігри з дівчатками або коли той плаче, а постаратися зрозуміти крихітку і дохідливо пояснити синові, що потрібно робити, для того щоб досягти успіхів в спорті і в усьому іншому. Папа повинен з позитивним настроєм проводити час із сином, для того, щоб він зрозумів, що він друг і товариш. Батько з сином повинні мати час на спільні прогулянки та походи в цікаві місця. Ну і звичайно не обійтися без своїх чоловічих секретів і тим, які обговорюють лише чоловіки.

Хлопчику приклад для наслідування – батько, проте багато хто не усвідомлює, що для дівчинки батько грає іншу, не менш важливу роль в її вихованні . Дівчинка не бере приклад з батька, але його розташування зміцнює її впевненість у собі. Папа повинен захоплюватися красивою зачіскою чи модним одягом дівчинки, або чим-небудь, що розумниця зробить своїми силами. Коли дівчинка подорослішає, тато повинен показувати, що він до неї прислухається і, по можливості, обговорювати з нею свої справи. А коли дочка зовсім подорослішає, у неї почнуть з’являтися друзі-хлопчики, у цей момент дуже важливо, щоб тато ставився до них добре, ну або хоча б стерпно, якщо, на його думку, хлопець не зовсім підходить для дівчинки. Коли дівчинка розпізнає в батька ті якості, які роблять його справжнім чоловіком, вона буде готова для великого світу, який наполовину складається з чоловіків. Вибір дочки в майбутньому, коли вона стане дівчиною, її перебіг заміжньої життя і сам обранець багато в чому залежить від того, які відносини вишикувалися у неї з батьком за час становлення її особистості.

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 3

«Всі діти рівні»

Діти справді різні: одні слухняні, інші капризні; одні розвиваються швидко, все «схоплюють», засвоюють на «льоту», інші відстають у розвитку; одні товариські, інші, навпаки, замкнуті. Навіть в одній сім’ї, де кілька дітей, сестри і брати начебто й зовні схожі, і живуть в однакових умовах, і виховуються однаково, а можуть бути зовсім різними.

Чому діти такі різні? Причин тут багато: й уроджені особливості нервової системи дитини, і стан здоров’я, і характер взаємин з батьками та іншими членами сім’ї, а пізніше-вихователями, вчителями, ровесниками.

Дорослі обов’язково мають ураховувати психологічні особливості дітей. А чим зумовлені ці особливості? Насамперед співвідношенням основних нервових процесів кори головного мозку: збудження і гальмування.

Діти народжуються з різними особливостями функціонування мозку. Ці анатомо-­фізіологічні особливості є основою для формування особливостей психологічних, і відбувається це тому, що один і той самий вплив може мати різний психологічний ефект. Адже кожний член сім’ї, у тому числі й кожна дитина, живе й розвивається в специфічних, характерних саме для неї умовах. Це тільки так здається, що обидва брати чи всі сестри живуть в однакових умовах. Адже сам факт, що хтось з них старший, а хтось – молодший, створює відмінності. Старший вважає себе покровителем молодшого, у чомусь вищим за нього, звикає, що той дивиться на нього знизу вверх, часто шукає в нього захисту, а іноді й навпаки – бунтує проти деспотизму старшого брата, шукає захисту в батьків. Уже ця обставина створює далеко не однакові умови життя. Вони можуть сприяти формуванню таких якостей, як зарозумілість або турботливість, відповідальність або зумовлювати байдужість, заздрісність, покірливість тощо.

А що ще може вплинути на поведінку дитини, її взаємини з іншими? Атмосфера в сім’ї, навіть зміна її матеріального становища, друзі, з якими почали дружити діти, та багато інших життєвих обставин дають поштовх до зародження різних якостей та особливостей людини.

Коли починають формуватися стійкі риси характеру? Вчені вважають, що досить рано, в дитячі роки. Формування відбувається непомітно, під впливом і наших з вами, любі батьки, вчинків, реакцій на прохання, бажання, примхи дитини. Ми твердимо подекуди, що такою, як зараз дитина була завжди, що риси характеру дано їй «від природи». А це зовсім не так. Такою вона стала з нашою допомогою.

Придивіться уважніше до своєї дитини, і ви помітите, що на тлі позитивного спілкування з кожним із членів сім’ї, в неї є хтось найближчий, хоч він і не завжди найніжніший і найдобріший, як, наприклад, мама чи бабуся, а вимогливий і суворий, як тато. Дитина дуже рано починає наслідувати його, копіюючи тата (маму) в усьому: рухах, інтонаціях, смаках тощо.

Своє оточення, своє коло спілкування, свої взаємини і, якщо хочете, своє становище й авторитет, у наших сина чи доньки і в дошкільному закладі. І батьки мають це знати і враховувати.

Якщо донька звикла до надмірно турботливого ставлення до себе в сім’ї, вона зажадає такого самого ставлення до себе і в колі однолітків. Якщо діти, граючись з примхливою Наталкою, завжди поступаються їй, якщо ні батьки, ні вихователь не помітять вчасно егоїстичних проявів у дівчинки, належно не відреагують на це, формування себелюбства, черствості, байдужості невідворотне.

Щоб правильно виховувати дитину, треба дуже добре знати її. Якщо батьки помітили щось тривожне, незрозуміле в діях і характері дитини, вони мають негайно звернутися по допомогу до кваліфікованого фахівця – психолога, педагога, лікаря. От Андрійко, часто граючись один, голосно розмовляє з уявним молодшим братиком, виховує, «повчає», інколи свариться з ним, захищає від неіснуючих кривдників. Як тут бути? Заохочувати його, підтримати гру його уяви чи розвінчати цю ілюзію? Взагалі чому виникла ця гра?

А справа у тому, що дитині потрібен партнер в іграх. У мами і часу обмаль, та й не вміє вона гратися так природно, весело, із завзяттям, як діти. Ігри з дорослими корисні, потрібні, але не задовольняють потребу дитини в спілкуванні з іншими дітьми. Який же вихід? Треба дозволяти синам і донькам запрошувати до себе друзів, спілкуватися з ровесниками, особливо коли в сім’ї одна дитина.

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 4

«Як запобігти формуванню заниженої самооцінки дитини?»

Діти із заниженою самооцінкою ростуть невпевненими в собі, стривоженими, замкненими, прихованими. Такі діти погано почуваються в колективі, завжди задовольняються другорядними ролями. На заняттях такі діти зазвичай тихі і пасивні.

Занижена самооцінка формується, як правило, у тих родинах, де до дитини пред’являють непомірні вимоги, де її ініціатива постійно обмежується, її осаджують на кожному кроці, суворо караючи за найменшу провину: замикають у порожній кімнаті, всаджують на дві години на стілець і не дозволяють рухатися, а частіше безперервно лають, фіксуючи увагу виключно на її недоліках та вадах.

Батьки, уважно придивляючись до своєї дитини, знаючи її індивідуальні особливості, повинні потурбуватися про те, щоб не допустити таких небажаних відхилень в особистісному розвитку дитини. Для цього батькам можна порадитись ставитись більш уважно до особистості дитини, не перебільшуючи та не зменшуючи її можливостей, а ще допомогти синові чи доньці правильно та об’єктивно оцінювати себе.

 ЯКІ ЗМІНИ ВІДБУВАЮТЬСЯ У ПСИХІЦІ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНИКА? 

Психічні функції дитини наприкінці дошкільного дитинства не тільки перебудовуються, але й інтенсивно розвиваються. Формуються нові і важливі сенсорні здібності. Помітно зростають можливості розумової діяльності, діти можуть виділяти істотне у явищах навколишньої дійсності, можуть порівнювати ці явища, виявляти ознаки схожості та відмінності у них. Психологами встановлено, що  саме в цьому віці формуються умови для розвитку в наступному понятійного логічного мислення.

Значна перебудова психічного світу дитини 6-го року супроводжується не менш яскраво вираженими змінами в активності головного мозку: за своїми функціональними характеристиками він набуває здатності засвоювати та переробляти значну за об’ємом та більш складну за якістю інформацію.

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 5

«Чому важливо навчити дошкільника правильно тримати олівець під час малювання»

У тих випадках, коли дорослі не звертають уваги, як діти тримають олівець /пензлик/ під час малювання, то діти звикають тримати неправильно олівець – не трьома пальцями, а пучкою, напружено. При цьому пальці закривають ту частину аркуша, де дитина малює; особливо це характерно під час зображення дрібних деталей. Не навчившись правильно тримати олівець та пензель при малюванні, дитина буде тримати так і ручку.

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 6

«Чи корисно навчити дитину вимовляти скоромовки і чистомовки»

Одним із важливих завдань дошкільного виховання є  розвиток мовленнєвої культури малят, удосконалення їх дикції, голосового апарату, формування правильної артикуляції.

У роботі педагогам і батькам малюків доцільно використовувати спеціальні ігрові вправи, які допоможуть усунути та закріпити у дітей правильну вимову найбільш проблемних звуків, сприятимуть  чистоті та загальній культурі мовлення. Такими вправами є скоромовки та чистомовки. Вони зазвичай дуже  до вподоби дітям, бо їх вимовляння сприймається як весела забава: той,хто прагне швиденько продекламувати скоромовку, часом припускається смішних помилок, «спотикаючись» чи перекручуючи слова. Під час виконання ігрових вправ для удосконалення мовлення необхідно звертати увагу на те, щоб спочатку діти вимовляли слова чітко та повільно, звертаючи увагу на правильність вимови складних звуків. Згодом скоромовки виконуються у більш швидкому темпі. З метою тренування голосового апарату скоромовки та чистомовки вимовляються з різною голосовою динамікою: пошепки, голосніше, голосно.

Доцільно також навчати дітей промовляти ігровий мовленнєвий матеріал з різною мовною інтонацією: питальною, окличною, здивування, суму.

У педагогічній практиці скоромовкам та чистомовкам належить також вагома роль ще й тому, що вони у формі цікавої гри розвивають у дітей увагу і повагу до кожного вимовленого звуку, слова, спонукають до чіткості,  виразності та ясності мовлення.