Троє поросят

Казки всі діти полюбляють,
Різні казочки читають.
Але не тільки почитати, —
В казку можна ще й пограти.
Жили собі у лісі поросята,
Три веселих, дружних брата.
Ой, смішно звалися вони:
Наф-наф!
Нуф-нуф!
Ніф-ніф!
Ці брати-дуже веселі,
І не траба їм оселі.
Де прийдеться, брати спали,
Дім будувати й не гадали.
Вони в лісі розважались,
У калюжах тепленьких купались.

Та літечко кінчалося,
А осінь наближалася.
Вітерець холодний повіває,
Листячко з дерев вже опадає.
Поросятка мерзнуть уночі,
Йдуть осінні затяжні дощі.
А вдень стало знов тепліше.
Поросяткам-веселіше,
Знову грають і стрибають,
Та ще й пісеньку співають.
— Не страшний нам сірий вовк,
Сірий вовк, сірий вовк,
Нерозумний, злющий вовк!
Злющий вовк! Злющий вовк!

Та недовго так було,
Кудись зникло все тепло.
Калюжки стали замерзати,
Зажурились поросята.
— Брр-рр-р…
— Щоб не мерзнути, не тремтіти,
Треба, братці, щось робити.
Взятись разом будувати
Теплу і затишну хату.
— Ні-ні! Не будем цим займатись,
Сонечко ще світить,
Будем розважатись!
— Ба, які хвастливі та прудкі!
Вночі я розірву їх на шматки!

Наф-наф, розумне поросятко,
Сам будувати почав хатку.
Багато цегли наносив,
Потім глину замісив.
Будував міцний він дім,
Щоб безпечно було в нім.
Двері гарні змайстрував
Щоб їх вовк не поламав.

Нуф-нуф ледащо поспішив,

Хатку з гілочок зробив.

Та на що ж воно це схоже?

Зламати хатку й вітер зможе.

А Ніф-ніф, як нам відомо,

Зробив хатку із соломи.

Обидва дурники зраділи

Що швидко впоралися з ділом.

Знову пісню заспівали,

Десь у ліс помандрували.

А Наф-наф збудував дім такий,
Що не страшні йому злющі вовки.
— Збудував я гарний дім,
Гарний дім, гарний дім,
І не страшно жити в нім,
Жити в нім, жити в нім.
З цегли дім я свій зробив,
Дім зробив, дім зробив.
Сам себе ще й похвалив,
Похвалив, похвалив.
Двері я зробив міцні!
Так міцні! Так міцні!
Звірі злющі не страшні,
Не страшні, не страшні!

Що таке? Там вовк ховається?
Здається, до хатинок наближається!
Зголоднів, прийшов сюди.
Ось його тут є сліди.
Підтягло йому живіт.
Настав час думать про обід.
Недовго поросяткам гратися.
Та над вовком посміхатися.
Розгорівся в мене апетит,
Тож пообідаю як слід.
Вони дуже смачненькі,
Товстенькі, рожевенькі!

У-у-у! Я поросяток цих зловлю-у-у.
Вони міркують сховатись в хатинку,
Так я зловлю їх за хвилинку.
Ось ви де дурненькі,
П’ятачки рожевенькі! Ха-ха!
Я дмухну-від цього дома.
Розлетиться вся солома.

Ось я так собі гадаю:

Зразу двох я вас спіймаю.

«Ой! Я боюся! Вовк нас впіймає».

«Не бійся! Вовк двері не зламає».

Цю хатинку-хворостинку

Я швиденько розваляю.

Хоч ховайтесь, не ховайтесь,

Все одно: я вас впіймаю.

Ага! Знову кинулись втікать,

Тільки хвостики тремтять!

Я хочу з вас обід приготувати,

Смачний, щоб і лапи облизати.

Та-а-ак! Оце пригода!

Та це ж найкраща насолода:

Було два, а стало три!

Діждались ви своєї пори.

Влітку по кущах усі ховалися,

Тепер всі троє попалися!

Бач, дарма я намагався,
За цими хрюшками ганявся.
На лобі гулю я набив,
Черевика загубив…
Хрюшок так я й не зловив,
Ледве штани я не згубив.
Плаче вовк. Жалібно так виє…
— Ми його вже пожалієм.
Хоч вовк усіх нас налякав,
Але ж нікого не спіймав.
Ми принесли їжу, друже.
Будем краще в дружбі жити,
Будемо усі дружити.

Спасибі! Гарні пиріжки!
Вам буду другом залюбки!
Ніколи не буду за вами ганятися,
Можете більше мене не лякатися.
Цікавіше нам буде жити,
Якщо будемо ми всі дружити.
Бачите, який вовк-молодець!
Тому у цій казці щасливий кінець!