Методи на уроках історії

Цілі та завдання сучасної системи історичної освіти:

– отримання знань про функціонування суспільства у всьому його суперечливості та різноманітті;

– формування особистості, відповідальної перед суспільством та державою;

– формування вмінь та навичок самостійного пошуку знань, роботи з історичним матеріалом його системного аналізу;

– виховання почуття гордості, любові до своєї Батьківщини;

– Соціалізація сучасного школяра

– використання комп’ютерних технологій у навчанні та розвитку учня.

Метод – це спосіб досягнення мети. У процесі навчання метод – спосіб взаємодії вчителя та учня у досягненні навчально – виховних цілей. Тому, кожен метод включає у собі навчальну роботу вчителя (пояснення нового) і організацію активної навчально – пізнавальної діяльності учнів.

Сьогодні сам учитель повинен не лише пояснювати новий матеріал, а визначати його тему, провести вступну бесіду, проінструктувати учнів до майбутньої навчальної діяльності, запропонувати їм самим осмислити та засвоїти матеріал за підручником, за іншими джерелами.

Використання сучасних технологій у навчанні не вирішує всіх проблем і не має стати самоціллю.

Необхідно врахувати цілі та завдання конкретного уроку, характер матеріалу, можливості учнів. Найбільшого успіху можна досягти, поєднуючи традиційні та сучасні технології навчання, у їх взаємозв’язку та доповненні один одного.

У дидактиці найпоширенішим є термін «прийоми навчання». Прийом – складова методу. У процесі навчання прийоми та методи застосовуються в різних поєднаннях, один і той же спосіб діяльності в одних випадках постає як самостійний метод, а в інших як прийом навчання. Сукупність прийомів та методів складає технології навчання

Господь дав батькам основну відповідальність за навчання їхніх дітей. Тому, якщо ви прагнете навчати молодь як навчав Спаситель, ваші дії мають підтримувати зусилля батьків у вихованні своїх дітей.

Діліться з батьками молоді тим, чого ви навчаєте.

Радьтеся з ними, щоб дізнатися про потреби школярів у вашому класі та підібрати найкращі методи для навчального процесу.

Будьте чесними в оцінюванні знань учнів.

Ніколи не діліть їх на два табори та не налаштовуйте один проти одного.

Свої проблеми залишайте за дверима, заходячи в клас не піддавайтеся зайвим емоціям.

Сукупність прийомів та методів становлять різні технології навчання.

1. Інноваційні технології у викладанні історії.

Сукупність методів та прийомів становлять технології навчання. Розглянемо кілька технологій, які добре зарекомендували себе на уроках історії.

Технології розвитку критичного мислення.

Критичне мислення – це здатність ставити нові, повні сенсу питання; виробляти різноманітні, що підкріплюють аргументи; приймати незалежні продумані рішення.

актуальність цієї системи навчання у тому, що учні входять у активну і ефективну навчально-пізнавальну діяльність.

Навчання, з боку учня, має вже суб’єктивний усвідомлений характер. Вчитель, що працює в руслі критичного мислення, приділяє велику увагу виробленню якостей, необхідних для продуктивного обміну думками: толерантності, уміння слухати інших, відповідальності за власну точку зору.

Таким чином, педагогу надається можливість наблизити навчальний процес до реального життя.

Основи методики критичного мислення включають три стадії, які мають бути присутніми на уроці в процесі пізнання: виклик (пробудження), осмислення (реалізація), рефлексія (роздум).

Технологія пропонує різноманітний набір прийомів роботи:

Неоголошена тема;

Мозкова атака (штурм);

«Кошик» ідей, понять, імен;

Правильні та неправильні твердження;

Колесо понять;

Дерево передбачень;

Ключові слова;

Знаємо. Хочемо дізнатися. Дізналися;

Кластер та ін.

2. Групові технології.

У сучасній школі поширені групові технології.

У груповий технологіях можна виділити групову роботу (на принципах диференціації) і міжгрупову (кожна група має завдання у загальній меті).

При правильному педагогічному керівництві та управлінні ці форми дозволяють реалізувати основні умови колективності: усвідомлення загальної мети, доцільне розподілення обов’язків, взаємну залежність та контроль.

Групові технології як колективна діяльність припускають:

1) взаємне збагачення знаннями учнів групи;

2) організацію спільних дій, що веде до активізації навчально-пізнавальних процесів;

3)розподіл початкових дій та операцій (задається системою завдань);

4)комунікацію, спілкування, без яких неможливі розподіл, обмін та взаєморозуміння, завдяки яким плануються адекватні навчальному завданню умови діяльності та вибір відповідних способів дії;

5)обмін способами дії на вирішення проблеми; взаєморозуміння, яке диктується характером включення учнів до спільної діяльності;

6)рефлексію, якою встановлюється ставлення учасника до своєї дії і забезпечується адекватна корекція цієї дії.

Технологічний процес групової роботи проходить кілька етапів:

підготовка до виконання завдання, групова робота та заключна частина.

Під час групової роботи вчитель виконує різноманітні функції: контролює хід роботи у групах, відповідає питанням, регулює суперечки, порядок роботи та, якщо необхідно, надає допомогу окремим учням чи групі загалом.

До групових технологій слід віднести і багато технологій нетрадиційних уроків, в яких має місце поділ класу на будь-які групи. Наприклад: урок-конференція, урок-суд, урок-подорож, інтегрований урок та ін.

3. Використання різних прийомів під час уроків історії.

Як було зазначено вище, педагогічна технологія будується на методах, будь-який метод навчання складається з прийомів, отже, прийоми різних методів ми щодня використовуємо своїх уроках.

Складовою частиною кожного методу навчання є прийоми і засоби

навчання.

Прийом навчання – спосіб взаємодії вчителя й учнів, що може

бути виражений у переліку (алгоритмі) дій учителя, спрямованих на

організацію пізнавальної діяльності учнів за допомогою прийомів навчальної

роботи, адекватних специфіці матеріалу, що вивчається. Коли застосовують

термін «прийоми навчання», то мова йде про поєднання прийомів викладання

(діяльність учителя) і прийомів учіння (діяльність учня): у своїй сукупності

вони складають прийоми навчання – найважливішу частину організації

навчального процесу.

4. Активні форми, активізують діяльність учня, забезпечують засвоєння понять, розвивають логічне мислення, викликають живий інтерес до предмета.

а) Упорядкування кросвордів, ребусів вимагає знання термінів, творчого процесу, вміння оформляти сітку кросворда, ребуса. При складанні чи рішенні кросворду, ребуса запам’ятовується правильність написання, що й у олімпіадних завданнях.

б) Гра-доміно . Складаються картки, учень повинен за певний час (або якщо в парі працює, хто швидше складе ланцюжок) зібрати послідовно всі картки та замкнути їх. Повинен вийти прямокутник.

в) Аукціон знань (краще використовувати у класі приблизно з одним рівнем розвитку).  Учитель чи учень називає термін, хто з учнів першим підніме руку, дає визначення. Якщо визначення дано вірно, учень отримує картку з терміном, якщо ні, вчитель залишає термін і за кілька термінів може його назвати. Гра продовжується 3-5 хвилин.

г) Історичне лото . Учням дається поле, розмічене на 20 прямокутників, у яких вписані терміни та дається 20 карток із визначенням термінів. Завдання учнів швидко та правильно розкласти картки на ігрове поле лото.

д) Створення кластерів . Прийом «Кластери» застосуємо як у стадії виклику, і на стадії рефлексії. Суть прийому полягає в тому, що інформація, що стосується будь-якого поняття, явища, події, описаного в тексті, систематизується у вигляді кластерів (гронів). У центрі є ключове поняття. Наступні асоціації, які навчаються логічно пов’язують із ключовим поняттям. У результаті виходить подібність опорного конспекту з теми, що вивчається.  

е) Створення синквейну . Можуть використовуватися як зріз оцінки понятійного та словникового багажу учнів. 

Держава: (Заголовок)
Незалежна, правова. (Два прикметники)
Збирає податки, судить, виплачує пенсії. (3 дієслова)
Держава – це ми! (Фраза, що несе певний зміст)
Захист. (Резюме)

Активні методи навчання – це методи, які спонукають учнів до активної мисленнєвої та практичної діяльності в процесі оволодіння навчальним матеріалом. Активне навчання передбачає використання такої системи методів, яка спрямована головним чином на викладачем готових знань, їх запам’ятовування і відтворення, але в самостійне оволодіння учнями знаннями і вміннями у процесі активної розумової і практичної діяльності.

Особливості активних методів навчання полягають у тому, що в їх основі закладено спонукання до практичної та розумової діяльності, без якої немає руху вперед у оволодінні знаннями.

Поява та розвиток активних методів зумовлено тим, що перед навчанням постали нові завдання: не лише дати учням знання, а й забезпечити формування та розвиток пізнавальних інтересів та здібностей, творчого мислення, умінь та навичок самостійної розумової праці.

Зв’язок педагога з учнями здійснюється за допо­могою опитувань, самостійних, контрольних робіт, тестів тощо.

Хоча з огляду на ефективність засвоєння навчального матеріалу, пасивні методи є малоефективними, однак вони мають деякі плюси: відносно проста підготовка до заняття з боку вчителя, можливість викладу великого обсягу навчального матеріалу за обмежений час, можливість працювати з великою аудиторією.

На відміну від активних методів, інтерактивні методи орієнтовані на ширшу взаємодію учнів не тільки з учителем, а й одне з одним, на домінування активності учнів у процесі навчання. Роль учителя на інтерактивних заняттях зводиться до спрямування діяльності учнів на досягнення цілей заняття.

За допомогою інтерактивних технологій учні мають змогу:

• аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й таким чином зробити засвоєння знань доступнішим;
• навчитися формулювати власну думку, правильно її висловлювати, доводити власну позицію, аргументувати й дискутувати;
• навчитися слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;
• моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації, їх моделювання;
• вчитися будувати конструктивні стосунки у групі, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу та консенсусу;
• розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.

Опис деяких методів, які забезпечують активну участь і взаємодію учасників одне з одним і з учителем:

• відпрацювання навичок;
• робота у групах;
• інтерактивні презентації;
• дискусії;
• мозкові штурми;
• рольові ігри;
• аналіз історій і ситуацій.

Відпрацювання навичок включає такі етапи:

• докладне пояснення учасникам алгоритму дій;
• демонстрування прикладу, як виконувати ці дії;
• відпрацювання запропонованої послідовності дій у парах (малих групах);
• демонстрування однієї-двох пар/груп (за бажанням);
• підтримка, констатація успіхів учасників;
• закріплення досвіду в домашніх завданнях, на наступних заняттях.

Під час рольової гри учасники діють не від свого імені, а демонструють поведінку та висловлюють почуття умовного персонажа. Зазвичай це набагато легше, ніж діяти від себе особисто.

Рольова гра є ефективним методом апробації нових моделей поведінки. Вона дає змогу «приміряти» їх на себе у безпечних умовах. Дія «під маскою» уможливлює формування власних уявлень учасників про те, як можна вирішити подібну ситуацію в реальному житті. Це також допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії (співпереживання). Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття не боячись розкритись і бути висміяним. Це чудова можливість для практичного відпрацювання навичок у ситуаціях, близьких до реальних.

Історія може бути незавершеною. У такому разі учасники самі вирішують, якими можуть бути наслідки і як саме треба діяти, щоб історія завершилася щасливо. Головна цінність цього методу в тому, що учасники мають змогу експериментувати з «майже реальним життям» і обговорювати різні варіанти поведінки, передбачати, «що з цього вийде».

Для проведення дебатів спочатку формулюють певну проблему чи запитання, наприклад: “Телебачення: «за» і «проти»”. Учасникам пропонують зайняти певну позицію з цієї проблеми. Відтак упродовж визначеного часу вони формулюють аргументи на захист своєї позиції і вибирають того, хто виступатиме від імені групи. Речники обмінюються промовами, а після цього кожній команді дається можливість спростувати аргументи опонентів.