Поезія кохання

Мені ти приснилась давно,

ввійшла ти у думи мої.

Я море люблю, бо воно

нагадує очі твої.

Розкрив я до сонця вікно

й дивлюсь крізь проміння рої…

Я небо люблю, бо воно

нагадує очі твої.

І радісні квіти весни,

коли у садах солов’ї,

люблю я фіалки — вони

нагадують очі твої

Володимир Сосюра

Спитаю в неба що чекає нас?
Чи будеш поруч, коли пройде час?
Переплелися душі в глибині
Тримай, якщо я твої сни

Поруч ми під сонцем
Поруч під дощем
Я тебе тримаю під своїм плащем
Поруч ми під снігом
І нехай там що
Ти для мене диво і любов…

Спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум’ям згорю

Ліни Костенко

ЛЮБЛЮ

Без пам’яті люблю…

Хай, може, більше проклинаю.

Я знаю — сам себе гублю,

Але не можу, і кохаю…

Хто ти?

Ти квітка без краси,

Ти літній ранок без проміння,

Ти в щасті жити не даси

З душею, повною каміння.

І все ж люблю!

За що люблю,

І сам не бачу і не знаю…

Я знаю, сам себе гублю,

Але не можу, і кохаю.

Олександр Олесь

Мені ти приснилась давно,

ввійшла ти у думи мої.

Я море люблю, бо воно

нагадує очі твої.

Розкрив я до сонця вікно

й дивлюсь крізь проміння рої…

Я небо люблю, бо воно

нагадує очі твої.

І радісні квіти весни,

коли у садах солов’ї,

люблю я фіалки — вони

нагадують очі твої

Володимир Сосюра