Живопис

Чи е любов мистецтвом?

Любов – це мистецтво? Якщо так, тодi вона потребуе знань та зусиль. Чи це просто приемне вiдчуття, котре переживають випадково, – те, у що людина «поринае», якщо iй пощастило? Ця невеличка книжка грунтуеться на першому припущеннi, тодi як бiльшiсть людей сьогоднi, поза сумнiвом, вiрять у друге.

Це трапляеться не тому, що люди пiдтримують думку, нiби любов не е важливою. Насправдi вони спраглi до неi – переглядають численнi фiльми про щасливi й нещасливi iсторii кохання, слухають сотнi примiтивних любовних пiсень, – однак водночас мало хто вважае, що, коли йдеться про любов, йому треба чогось учитися. Таке специфiчне ставлення грунтуеться на кiлькох судженнях, якi поодинцi чи вкупi пiдживлюють його. Для бiльшостi людей проблема любовi передусiм полягае в тому, щоб любили iх, а не вони самi, тож iдеться зовсiм не про здатнiсть людини любити. Отже, для них проблемою е те, як зробити, щоб iх любили, як бути тими, кого люблять. У своему прагненнi досягти цiеi мети вони обирають кiлька шляхiв. Один зi способiв – той, що його зазвичай дотримуються чоловiки, – це бути успiшним, бути настiльки владним i багатим, наскiльки це дозволяють ресурси соцiального статусу. Другий шлях – яким рухаються жiнки, – це прагнення бути привабливою, вдосконалювати свое тiло, стиль в одязi тощо. Іншi шляхи, що ведуть до привабливостi, – iх обирають i чоловiки, i жiнки – передбачають розвиток гарних манер, вмiння цiкаво пiдтримати бесiду, допомогу iншим, скромнiсть та позбавлення агресii. Бiльшiсть зi способiв, що допомагають досягти любовi iнших до себе, – тi самi, якi використовують, щоб досягти успiху, «здобувати друзiв та впливати на людей». Насправдi ж для бiльшостi людей у нашому суспiльствi те, що iх люблять, становить собою щось на кшталт сумiшi популярностi та сексуальноi привабливостi.

Другою передумовою, яка криеться за iдеею, що в любовi немае чого вчитися, е припущення, нiбито проблема любовi – це проблема об’екта, а не здiбностi. Люди гадають, що любити – це просто, а от знайти правильний об’ект для своеi любовi чи досягти того, щоб любили тебе, – складно. Таке бачення можна пояснити кiлькома причинами, що вкорiнилися в розвитку сучасного суспiльства. І перша з них – суттевi змiни, якi сталися в ХХ столiттi, коли йшлося про вибiр «об’екта любовi». У вiкторiанську епоху, як i в багатьох традицiйних культурах, любов переважно не була спонтанним особистим досвiдом, що зрештою мiг привести до шлюбу. На противагу – шлюб укладали за угодою, i цьому сприяли поважнi родини чи свахи – або ж його брали без допомоги таких посередникiв. Шлюб укладали iз соцiальних мiркувань, а любов мала розвинутися вже пiсля одруження. Протягом кiлькох останнiх поколiнь концепцiя романтичного кохання у захiдному свiтi стала майже унiверсальною. Незважаючи на те, що в Сполучених Штатах мiркування про шлюб як угоду все ще не зникли, бiльшiсть людей перебувають у пошуку «романтичного кохання», особистого переживання, що згодом приведе до шлюбу. Ця нова концепцiя любовi значно посилила важливiсть об’екта, порiвняно з важливiстю функцii.

Із цим чинником щiльно пов’язана iнша риса, притаманна сучаснiй культурi. Уся наша культура грунтуеться на прагненнi купувати, на iдеi взаемовигiдного обмiну. Сучасна людина почуваеться щасливою, коли захоплено споглядае вiтрини та купуе все, що може собi дозволити, – за готiвку або ж на виплат. Так само людина сприймае й iнших. Приваблива дiвчина для чоловiка або привабливий чоловiк для жiнки – це предмет бажань, який вони прагнуть отримати. «Привабливий» зазвичай означае гарний набiр популярних рис, якi шукають на ринку особистостей. Те, що робить людину привабливою, залежить вiд модних вимог часу – йдеться як про фiзичнi, так i про духовнi риси. У 20-х роках минулого столiття привабливою вважали дiвчину, яка випивае й курить, – грубувату i сексуальну, – а тепер мода вимагае вiд жiнки бути гарною та скромною господинею. Наприкiнцi ХІХ i на початку ХХ столiття чоловiк мав бути наполегливим та амбiтним, натомiсть сьогоднi вiн – як «набiр» привабливих рис – мусить бути компанiйським i поблажливим. У будь-якому разi, вiдчуття закоханостi розвиваеться тiльки вiдносно людського товару, який е приступним, – залежно вiд того, що людина може запропонувати навзамiн. Я готовий укласти угоду: об’ект мае бути бажаним з погляду соцiальноi цiнностi й водночас мае бажати мене, зважаючи на моi очевиднi та прихованi цiннi риси i потенцiйнi можливостi. Таким чином, двое людей закохуються, коли вiдчувають, що знайшли найкращий об’ект, наявний на ринку, зваживши на межi своеi власноi цiнностi для обмiну. Часто, як i у випадку придбання нерухомого майна, значну роль у такiй угодi вiдiграють прихованi можливостi, що згодом можуть розвинутися. У культурi, де панують ринковi вiдносини, де матерiальний успiх е визначною цiннiстю, не варто дивуватися, що любовнi стосунки людей розгортаються за такою схемою обмiну, що пануе на ринку товарiв i працi.