ЕКОТЕХНОЛОГІЇ У ВИРОБНИЦТВІ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ

          Екотехнології у виробництві харчових продуктів: електронний посібник для студентів 3 курсу зі спеціальності 181 «Харчові технології» денної та заочної форм навчання, СВО «бакалавр».

     Вивчення освітнього компоненту сприяє формуванню спеціальних умінь та знань, що передбачають підготовку фахівців, здатних управляти виробництвом харчових екопродуктів, виконувати організацію їх виробництва, знати їх роль в підтримці здоров’я людини, конкурентоспроможності на ринку харчових продуктів, володіти навичками аналізу існуючих тенденцій розвитку крафтових виробництв екологічно безпечної продукції тваринництва та рослинництва різних видів в Україні та світі; опрацювання законодавчих документів України та Європейського Союзу, які регулюють екологічно безпечне виробництво.

Лекційне заняття 1 Маловідходні та безвідходні технології у сучасному харчовому виробництві

1. Поняття «чисте виробництво» та екотехнології
2. Основні поняття маловідходних та безвідходних технологій.
3. Модель безвідходного виробництва.

1. Поняття «чисте виробництво» та екотехнології

У даний час, в основному за кордоном, застосовується термін «чисте виробництво», який був введений в 1989 р.

Чисте виробництво – це виробництво, яке характеризується безперервним і повним застосуванням до процесів і продуктів природоохоронної стратегії, яка запобігає забрудненню довкілля таким чином, щоб понизити ризик для людства і навколишнього середовища.

Сутність чистого виробництва – зменшення впливу на навколишнє середовище протягом всього життєвого циклу продукції: від видобутку сировини до утилізації (або знешкодження) після використання, що досягається вилученням застосування токсичних сировинних матеріалів, зменшенням кількості і ступеня токсичності всіх викидів і відходів, що утворюються в процесі виробництва.

Крім перерахованих термінів, у науковій літературі згадується також поняття екотехнології.

Екотехнологія – технологія, в якій вплив на природні процеси будується за тим ж принципи, за якими побудовані процеси в самій природі: замкнутість, поступовість, комплексність.

Екотехнологія – таке виробництво, яке не має шкідливого екологічного впливу на навколишнє середовище за прикладом природних екосистем, в яких відходи одних організмів служать середовищем існування для інших, тобто здійснюється замкнутий кругообіг.

Екотехнологія – взаємопов’язана сукупність прийомів і способів вилучення та використання природних ресурсів, сукупність способів обробки сировини, матеріалів, напівфабрикатів або виробів, способів утилізації відходів виробництва і (або) їх знешкодження перед відведенням в навколишнє середовище, способів освоєння і перетворення природних об’єктів.

2. Основні поняття маловідходних та безвідходних технологій

Термін “безвідходна технологія” був запропонований академіками М.М. Семеновим і І.В. Петряновим і в даний час поширений в усіх індустріально розвинутих країнах. Наприклад, Європейська економічна комісія ООН (згідно з Декларацією про маловідходні і безвідходні  технології‖) розуміє під останньою―практичне застосування знань, методів і засобів, з метою забезпечення потреб людини найбільш раціональним використанням природних ресурсів і енергії та захисту навколишнього середовища.

Дещо  інше  визначення  пропонує  комісія  ЄС.

Чиста (безвідходна) технологія – це такий метод виробництва продукції при найбільш раціональному використанні сировини та енергії, який дозволяє одночасно знизити об’єм викидів у навколишнє середовище забруднюючих речовин і кількість відходів, отриманих при виробництві і експлуатації виготовленого продукту.

Маловідходна технологія – це такий спосіб виробництва продукції, при якому шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує рівень, що допускається санітарно-гігієнічними нормами, а відходи направляються на тривале збереження чи переробку.

У досить повному вигляді поняття «безвідходної технології» було сформульовано на Загальноєвропейській нараді зі співпраці в галузі охорони навколишнього середовища (Женева, 1979 г.):

Безвідходна технологія – це практичне застосування знань, методів і засобів для того, щоб в межах потреб людини забезпечити найбільш раціональне використання природних ресурсів та енергії і захистити навколишнє середовище». Це визначення мало насамперед декларативний характер.

Удосконалення безвідходних (маловідходних) технологій, на думку спеціалістів, повинно відбуватися у наступних напрямках:

• Розроблення принципово нових процесів отримання продукції, які дозволяють виключати, скорочувати або замінити технологічні стадії, які дають найбільше відходів.
• Проектування і впровадження безстічних і замкнутих систем водоспоживання.
• Розроблення принципово нових технологій, технічних засобів і схем отримання відомих видів продукції;
• Розроблення систем переробки відходів, що використовуються як вторинні матеріальні ресурси (реутилізаційні технології).
• Комплексне перероблення сировини.
• Розроблення і створення регіонально-промислових комплексів із замкнутою структурою динамічних потоків сировини та відходів.

З огляду на те, що в перспективі ставиться завдання переходу харчової промисловості на ресурсозберігаючу безвідходну технологію, необхідно під цим кутом зору проводити атестацію підприємств, їхню реконструкцію, а також нове будівництво.

Необхідно відмітити, що абсолютно безвідходне виробництво неможливе. Вихід з такої ситуації полягає в тому, що кількість і якість відходів повинна бути такою, що їх повністю зможе переробити, асимілювати без шкоди для себе жива природа.

Одним з напрямків вирішення завдання по зменшенню кількості відходів є комплексне використання сировини. Це пов’язано не лише з промисловою переробкою відходів, але й з максимальним використанням всіх корисних компонентів, виходячи з потреб у них суспільства й можливостей науково-технічного прогресу для їхнього використання.

Раціональне використання відходів характерно для комплексної переробки сировини. На сьогодні консервна промисловість широко використовує безвідходну технологію комплексної переробки плодів та овочів. Так, при виробництві компотів і варення, плоди, відібрані при сортуванні, інспекції (за винятком хворих та зіпсованих), можуть додаватися в сировину, що йде на виробництво джему та повидла.

Відходи при нарізанні коренеплодів (у вигляді дріб’язків) використовують у виробництві ікри, пюре. При виробництві закусочних консервів, наприклад із перцю, сировину також використовують в комплексі. Цілі плоди перцю використовують для фарширування, а маломірний чи деформований при транспортуванні, митті, очищенні, неправильної форми – для виготовлення консервів з нарізаним перцем. Відходи при нарізанні моркви, білих коренів у вигляді подрібнених частинок ідуть на виготовлення овочевої ікри.

При комплексній обробці обліпихи в сік, отримують відходи у вигляді вичавок, із яких готують натуральний барвник і насіння, яке використовують для отримання олії. Розроблено технологію утилізації відходів, що мають місце при виробництві крохмалю з безвідходною переробкою картоплі, в різноманітні продукти харчування.

Комплексна переробка харчової сировини в консервній промисловості, найповніше виділення з них всіх цінних компонентів, раціональне використання побічних продуктів і відходів виробництва є найважливішим резервом збільшення виробітку консервів і підвищення ефективності їх виробництва.

Крім того, комплексне використання матеріально-сировинних ресурсів сприяє економії праці, зниженню норм витрат сировини, матеріалів, заробітної плати та інших виробничих витрат на одиницю продукції комплексних виробництв, а це впливає на обсяг випуску готової продукції й зниження її собівартості.

3 Модель безвідходного виробництва

Модель безвідходного виробництва в харчовій промисловості передбачає максимальне використання всіх ресурсів, зведення до мінімуму відходів та оптимізацію виробничих процесів. Нижче наведено основні етапи такої моделі:

1. Аналіз виробничого процес:

– Вивчення кожного етапу виробництва для виявлення джерел утворення відходів.

– Ідентифікація продуктів та побічних продуктів, які можуть бути повторно використані або перероблені.

2. Мінімізація відходів на стадії проектування:

– Використання сировини з мінімальним вмістом непотрібних компонентів.

– Оптимізація рецептур для зменшення відходів під час виробництва.

3. Повторне використання побічних продуктів:

– Впровадження технологій, які дозволяють використовувати побічні продукти для виробництва інших продуктів харчування або кормів для тварин.

– Наприклад, використання шкірки фруктів для виробництва пектину або переробка м’ясних відходів у корм для тварин.

4. Енергоефективність та зниження споживання ресурсів:

– Впровадження енергоефективних технологій, які знижують споживання енергії та води.

– Використання відновлюваних джерел енергії (наприклад, біогаз, що виробляється з органічних відходів).

5. Переробка та утилізація відходів:

– Впровадження системи сортування відходів для забезпечення їх подальшої переробки.

– Використання відходів як сировини для інших виробничих процесів (наприклад, компостування органічних відходів для виробництва добрив).

6. Циркулярна економіка:

– Встановлення зв’язків із постачальниками та партнерами для створення замкнутого циклу виробництва, де відходи одного підприємства стають ресурсом для іншого.

– Співпраця з локальними фермерами та аграрними підприємствами для забезпечення використання відходів у сільському господарстві.

7. Інновації та розвиток технологій:

– Інвестування у дослідження та розробку нових методів переробки та утилізації відходів.

– Впровадження нових технологій, які дозволяють зменшити кількість утворених відходів.

8. Навчання та підвищення обізнаності персоналу:

– Регулярне навчання співробітників щодо методів зниження відходів та ефективного використання ресурсів.

– Виховання культури відповідального ставлення до навколишнього середовища серед працівників.

9. Моніторинг та вдосконалення процесів:

– Регулярний моніторинг ефективності впроваджених заходів.

– Постійне вдосконалення процесів з урахуванням нових технологій та змін у виробничих потребах.

Застосування цієї моделі в харчовій промисловості дозволить не лише зменшити негативний вплив на навколишнє середовище, але й підвищити економічну ефективність підприємства.

Лекційне заняття 2

Ресурсозберігаючі та енергозберігаючі технології у харчовій промисловості

Мета заняття: ознайомлення з ресурсозберігаючими та енергозберігаючими технологіями у харчовій промисловості

План

1. Поняття «ресурсозбереження» в технологіях харчової промисловості
2. Класифікація та види ресурсозбереження
3. Основні заходи щодо енергозбереження у харчовій промисловості

1. Ресурсозберігаючі та енергозберігаючі технології у харчовій промисловості

Пріоритетними напрямками в проведенні активної та інноваційної ресурсозберігаючої політики на підприємствах харчової промисловості можна вважати такі:

–   впровадження безвідходних або маловідходних технологій;

–   удосконалення обліку цінностей на підприємстві та запровадження системи перетворення будь-якої цінності, наявної в розпорядженні підприємства, в «працюючий» ресурс, тобто той, котрий в кінцевому випадку принесе прибуток;

–   регулярне проведення аналізу стану ресурсозбереження та ресурсоємності на підприємстві;

-використання вторинних ресурсів і відходів, зниження матеріаломісткості продукції;

–   підвищення продуктивності праці, удосконалення кадрового менеджменту;

–   здобуття енергонезалежності за рахунок виробництва альтернативних видів палива із вторинної сировини та відходів виробничого циклу;

–   оптимізація управління оборотними та фінансовими ресурсами.

• Основні заходи щодо енергозбереження у харчовій промисловості

Методи енергозбереження при виробництві молока

Аналіз структури витрат електричної енергії на виробництво молока показав, що найбільшу питому вагу у загальних витратах займає енергія, що споживається на створення і підтримання оптимального мікроклімату в тваринницьких приміщеннях. Її частка, в залежності від технології утримання тварин, знаходиться в межах 34,5-36,8%, що порівнянно лише з витратами енергії на приготування кормосумішей. Тому одним з основних напрямів скорочення загальних витрат енергії на виробництво молока, а отже, і його собівартості є розробка та впровадження енергозберігаючого обладнання для створення і підтримки нормативного мікроклімату на тваринницьких фермах.

Одне з важливих напрямків економії енергоресурсів у тваринництві –утилізація тепла, що міститься в повітрі тваринницьких приміщень. Тепловиділення тварин становлять приблизно 4,3 млн т у.п. на рік, причому 0300 тис. т утворюється влітку і мають бути видалені з приміщення за допомогою вентиляції, а теплота еквівалентна 4 млн т у.п. виходить в зимовий та перехідний періоди року і може бути використана на обігрівання приміщень. Ступінь покриття дефіциту потужності на обігрів тваринницьких приміщень за допомогою теплоутилізації залежить від їх призначення і кліматичних умов. У північних районах нашої країни для корівників цей дефіцит може бути покритий на 40–50%, тобто використання теплоутилізаторів представляє собою значне джерело скорочення витрат електроенергії на теплопостачання тваринницьких приміщень.

Отже, основними заходами енергозбереження є:

• підтримання оптимального мікроклімату в тваринницьких приміщеннях;
• розроблення та впровадження енергозберігаючого обладнання для створення і підтримки нормативного мікроклімату на тваринницьких фермах;
• утилізація тепла;
• удосконалення холодильних установок;
• удосконалення всіх технологій виробництва молока: перекачування молока та молокопродуктів, перемішування, сепарування, гомогенізація, сушіння, фрезерування, фасування, санітарна обробка обладнання, санітарна обробка тари.

Холодильники, пастеризатори і регенератори з технічного погляду об’єднані загальними рисами, через них протікають рідини (молоко, вершки, вода, розсіл). Тому важливим є їх удосконалення, зокрема,

– за напрямками: – зменшення навантаження, що створюється за рахунок охолодження;

– зменшення холодильного навантаження шляхом поліпшення термоізоляції холодильних камер і зменшення їхньої внутрішньої вентиляції;

– підвищення ефективності холодильної системи шляхом підвищення температури на холодній стороні і зниження на гарячій;

– автоматичне керування продуктивністю холодильних машин;

– зменшення теплових втрат у мережі передачі холодоагенту за рахунок поліпшення термоізоляції;

– контроль за теплопередачею на випарнику і конденсаторі

• Біомаса та її утилізація

Біомаса – термін, що об’єднує всі органічні речовини рослинного і тваринного походження. Біомаса ділиться на первинну і вторинну.

До первинної біомаси відносять деревину, сільськогосподарські культури, водні рослини, тварин, мікроорганізмів тощо. До вторинної біомаси відносять відходи переробки первинної біомаси і продукти життєдіяльності людини і тварин. У свою чергу, відходи також ділять на первинні відходи переробки первинної біомаси: солома, бадилля, тирса, тріска, спиртна барда тощо і вторинні – продукти фізіологічного обміну тварин і людини.

Рослинна біомаса є первинним джерелом енергії на Землі. Вона утворюється під час фотосинтезу з діоксиду вуглецю і води з виділенням кисню. Під час утворення 1 кг сухої біомаси (деревини) поглинається близько 1,83 кг СО2, і стільки ж виділяється під час її розкладання (окиснення, горіння). У результаті вміст вуглекислого газу в атмосфері залишається незмінним. Крім того, біомаса як паливо має низку переваг. Використання біомаси для отримання енергії більш екологічно безпечно, ніж, наприклад, вугілля через низький вміст сір- ки (під час спалювання біомаси виділяється менше 0,2% сірки і від 3 до 5% золи порівняно з 2…3% і 10…15% відповідно для вугілля).

Біомаса також має перевагу перед вугіллям завдяки своїй більш високій здібності до реакції газифікації. Вугілля газифікується за високої температури в чистому кисні, що потребує використання установок для зріджування повітря і отримання кисню. Біомаса газифікується за нижчої температури, при цьому теплота для підтримки процесу може бути передана через теплообмінники від зовнішнього джерела. Склад генераторного газу: 18…20% – Н2, 18…20% – СО, 2…3% – СН4, 8…10% – СО2, решта – азот. Крім того, енергія, що отримується під час використання біомаси, відносно дешева і є можливості її накопичення.

Сьогодні в світі для енергетичних цілей використовується до 1 млрд у.т. рослинної маси, що еквівалентно 25% світової здобичі нафти. Потенційні ресурси рослинної маси для енергетичного використання досягають 100 млрд у.т.

У нашій країні біомаса використовується здебільшого у вигляді деревини і відходів рослинництва для опалювання будинків і громадських будівель, для процесів сушіння, отримання пари і гарячої води. Тому важливим завданням є підвищення ефективності використовуваного пічного і котельного устаткування та його автоматизація.

Критичний аналіз результатів останніх досліджень, пов’язаних з оцінюванням ролі лісу як потенційного джерела і поглинача СО2, показав, що в помірних і високих широтах, де основний запас вуглецю міститься в ґрунті, в масштабі декількох десятків років ці ефекти можуть компенсувати один одного. Додатковий і дуже значний вплив на зростання лісів надає власне підвищення концентрації вуглекислоти в атмосфері.

Сьогодні створенню плантацій енергетичних лісів велику увагу приділяють багато європейських країн. У стадії досліднопромислової експлуатації знаходяться електростанції (для яких організовано вирощування енергетичних лісів, тобто деревини), що працюють на спалюванні. Широко використовуються відходи лісопереробки і лісозаготівель, а також енергетичного торфу для виробництва теплової і електричної енергії (країни Скандинавії) як у разі прямого спалювання біомаси, так і через її газифікацію з подальшим спалюванням отриманого генераторного газу. Підвищений інтерес до створення таких плантацій викликаний не тільки отриманням альтернативного джерела енергії, але і можливістю переорієнтації селянських господарств з вирощування надмірної сільськогосподарської продукції на ефективне використання земель в інших цілях. Сьогодні для цього випробувано майже 20 різних видів рослин – деревинних, чагарникових і трав’янистих, зокрема таких, як кукурудза і цукрова тростина. Як енергетичну сировину в Росії рекомендовано використовувати будяк і коров’як, які вкрай невибагливі до кліматичних умов і вельми цінні в енергетичному плані, оскільки містять у своєму складі 7,6…9,6% від ваги піролітичних масел.

Для створення плантацій енергетичних лісів у помірній кліматичній зоні найбільш перспективні різновиди швидкорослих сортів тополі (волосистоплодної і канадської) і верби, а в південній частині країни – акації і евкаліпту.

Кількість енергії, яку можна отримати з енергетичної плантації за врожайності 15 т сухої біомаси з гектара в рік (теплотворна здатність 15 МДж/кг), становить 225 ГДж/га. За ККД газотурбінної електростанції 40% – один гектар енергетичної плантації може забезпечити екологічно чистим паливом виробництво 252 МВт/год електроенергії в рік.

Використання біомаси енергетичних лісів на ТЕЦ для вироблення електроенергії дозволяє вирішити ще одну важливу задачу: отримати гази з високим вмістом СО2 – до 10… 11%, що дає можливість після концентрації СО2 досить просто використовувати його для вирощування мікроводоростей. Це може бути, наприклад, широ- ко відома мікроскопічна водорість – хлорела, що містить у своїй біомасі 30…40% цукрів, які можуть бути переброджені в етанол, що є хорошим моторним паливом, і до 40% ліпідів, які також є прекрасним паливом і можуть бути використані як замінники мазуту. Принциповим у цій схемі є те, що після дезінтеграції і сепарації біомаси біогенні речовини – фосфор, калій, азот і так далі – повертаються в культуральне середовище для повторного вирощування мікроводоростей.

До основних промислових відходів належать теплові викиди в атмосферу і воду з теплоенергетичних установок, печей, систем опалювання, охолоджування, вентиляції, кондиціонування повітря і так далі. З одного боку, вони є джерелом вторинних енергоресурсів, з іншого – негативно впливають на атмосферні процеси і клімат регіонів, змінюють біоценоз водоймищ і тому подібне. Сучасні електростанції, що працюють на органічному паливі, мають к.к.д. не вище 40%. Приблизно 10% тепловій енергії відводиться з газами, і близько 50% розсівається з водою, що охолоджує. Для промислових підп- риємств такі теплові відходи не представляють інтересу. Основними споживачами низькопотенціальних вторинних енергоресурсів можуть бути галузі сільськогосподарського виробництва, зокрема тепличні господарства, які можуть використовуватися за прямим призначенням для вирощування продуктів рослинництва і виробництва мікроводоростей. Розрахунки показують вигідність часткової заміни градирен  водоймищем‐охолоджувачем,  на  поверхні  якого  можна розташовувати культиватори з мікроводоростями. У середніх широтах водорості можна вирощувати в цих умовах протягом літнього се- зону (з травня по вересень). А у разі вирощування мікроводоростей у тепличних комплексах скидне тепло ТЕЦ здатне покрити до 77% потреб в теплі, необхідному для підтримування оптимального мікро- клімату У разі вирощування біомаси спіруліни в теплицях у кліматичних умовах помірного поясу потрібний для стандартної плантації площа 10000 м2 з продуктивністю 13 т сухої біомаси на рік близько 5000 ГКал теплової енергії і 540 тис. КВт‐год електроенергії. У разі використання скидного тепла АЕС або ТЕС; досягається здешевлення виробництва принаймні на 30%.

Мікроводорості можуть бути використані як ефективний поглинач важких металів з рідкого середовища. У цій галузі є значний досвід вирощування спіруліни на промислових і муніципальних стічних водах. Оскільки АЕС потужністю 1 ГВт вимагає для свого охолоджування водоймище площею 30 км2, у разі розміщення на його поверхні плантації мікроводоростей з середньою врожайністю 10‐20 г/м2 сухої речовини на добу можна отримувати близько 0,1 млн т сухої біомаси на рік. Частина радіонуклідів скидних вод АЕС (10Со, 134Сs, 137Сr, 90Sr тощо) може бути сконцентрована в біомасі спіруліни. Під час виділення метану радіоактивні речовини, накопичені водоростями, залишаються у відходах метантенків і виключаються з біологічних циклів. Відходи метантенків можуть бути спрямовані на поховання або використання для отримання ізотопів і мікроелементів. Таким чином можливо комплексно вирішувати природоохоронні питання і проблему підвищення ефективності АЕС.

Пропонована система культивування мікроводоростей може бути інтегрована в енергобіологічні комплекси, що вже працюють на енергетичному потенціалі скидних теплих вод. Такий комплекс було створено на початку 1990‐х рр. на Курській АЕС ВНДІ «Атоменергопроект». До системи входили блоки відкритого ґрунту, що обігріва- вся, рибогосподарський, тепличний, біологічної меліорації водоймища‐охолоджувача і блок метаногенеза, що працює на відходах цього комплексного виробництва. Така система може забезпечувати подібний енергобіологічний комплекс кормовими добавками (як для рибогосподарського блоку, так і сільськогосподарських тварин), давати біомасу для виробництва біологічно активних добавок до їжі і переробки в блоці метаногенезу, забезпечувати додаткову кількість добрив і біостимуляторів для рослин у вигляді шламу.

Серед методів біологічної конверсії біомаси представляють інтерес проекти отримання водню методом біофотолізу за допомогою пурпурних фотосинтезувальних бактерій з органічних речовин або відновлених неорганічних з’єднань сірки, а також за допомогою азотфіксуючих ціанобактерій безпосередньо з води. Проте практичне застосування ензиматичного способу отримання фотоводороду – перспектива вельми віддаленого майбутнього.

Біомаса може бути використана для отримання енергії прямим спалюванням, можлива термохімічна газифікація з отриманням синтетичного газу або рідкого палива. Але найбільш реальним і економічним процесом є біоконверсія за допомогою мікроорганізмів. Мікробіологічне отримання палива – це анаеробний процес, біохімічна суть якого полягає в скиданні електронів на відмінні від кисню акцептори з утворенням відновлених речовин: спиртів, кетону, органічних кислот, сірководню, водню, метану. Шляхом мікробіологічної переробки рослинної сировини можуть бути отримані й інші відновлені продукти, наприклад, бутан, ацетон тощо.

Особливий інтерес представляє отримання газоподібного пали- ва – водню і особливо метану. Розрахунки показують, що ефективність запасів енергії у водні під час бродіння не перевищує 20…30%, тоді як у метан переходить понад 80% енергії, спочатку ув’язненої в початковій органіці. Практично будь‐яка органічна сировина, за винятком лігніну і воску, може бути піддана метановому бродінню.

Найбільш важливою сировиною для виробництва біогазу може служити так звана вторинна біомаса, що є відходами, які підлягають очищенню і знищенню. Це комунальні стоки міст, відходи мікробіологічної, харчової,  м’ясо‐молочної та інших галузей  промисловості. Найперспективнішим напрямом такої переробки біомаси є анаероб- не зброджування гною, в процесі якого 40…50% твердої речовини гною перетворюється на метан і вуглекислий газ. Відносна частка аміаку в загальній кількості азоту збільшується з 27 до 48%, а частка органічного азоту – з 4 до 5,1%. Це дозволяє рахувати метанове зброджування ефективним способом очищення стічних вод, що знижує забруднення навколишнього середовища з одночасним отриманням енергії і високоякісного, екологічно чистого добрива, до складу якого входять гумусоподібні органічні речовини, сприяючі поліпшенню структури ґрунту і підвищенню її родючості. Тому, розраховуючи економічний ефект біогазових установок, треба враховува- ти окрім паливної складової ще і природоохоронний ефект, а також ефект від використання збродженого шламу як товарного продукту для добрива або корму. Виробництво біогазу стає економічно виправданим, коли метантен працює на переробці існуючого потоку відходів або іншої біомаси. Прикладами подібних відходів можуть бути стоки каналізаційних систем, тваринницьких комплексів, боєнь і тому подібне Економічність у цьому випадку пов’язана з тим, що немає необхідності в попередньому збиранні початкової сировини, організації і управлінні процесом його подачі. Таким чином, технологія, заснована на мікробіологічній переробці сільськогосподарських відходів в анаеробних умовах (метанове зброджування), дозволяє вирішувати проблеми екологічного, енергетичного і агрохімічного характеру і служить основою для створення в сільськогосподарському виробництві безвідходних екологічно чистих технологій.

Спеціальне вирощування біомаси у вигляді мікроскопічних водоростей з подальшим її переброджуванням у спирт або метан дозволяє створити штучний аналог процесу утворення органічних палив, що перевершує за швидкістю природні процеси в багато мільйонів разів. Співвідношення між величиною первинної біологічної продукції і речовиною, що збереглася в морських осіданнях, становить 1000:1. Створення спеціальних умов може у багато разів прискорити утворення палива. ККД фотосинтезу завдяки оптимізації живлення біогенними елементами, температури і перемішування може бути збільшеним від 1 до 10%. У процес переробки біомаси в газ і нафту може бути включено всю речовину, а не 0,001 її частину, як відбувається в природі, тобто природний процес утворення вуглеводнів може бути значно інтенсифікований. З цієї точки зору великий інтерес становлять одноклітинні водорості ботріококкус, уміст вугле- воднів в яких досягає 80% від сухої маси. Вуглеводні локалізуються здебільшого на зовнішній поверхні кліток, отже, їх можна видаляти простим механічним способом або, наприклад, застосовуючи центрифуги, до того ж клітки при цьому не руйнуються і їх можна по- вертати назад до культиватора. Склад вуглеводнів, продукованих ботріококкусом, дозволяє використовувати їх як джерело енергії або сировину в нафтохімічній промисловості (безпосередньо або після неповного крекінгу). Після гідрокрекінгу на виході маємо 65% газолі- ну, 15% авіаційного палива, 3% залишкових масел.

Джерела утворення біомаси

На земній кулі в результаті процесів фотосинтезу – наймогутнішого перетворювача сонячної енергії – за допомогою конверсії СО2 щорічно продукується понад 200 млрд т біомаси (по сухій речовині), тобто в середньому за вмісту в біомасі близько 50% вуглецю в про- цесі фотосинтезу засвоюється до 300 млрд т СО2. Майже така сама кількість СО2, виділяється в навколишнє середовище під час природного відмирання і розкладання органічної маси і лише дуже незначна частина трансформованих органічних речовин йде з природного коловороту вуглецю, накопичуючись на дні боліт (торф), озер (сапропель) або переноситься ґрунтовими і підземними водами в глибші шари Землі.

Цей баланс СО2 необхідно зберегти, щоб не підсилювати «парниковий ефект». Один з напрямів щодо його зменшення – розширення застосування нетрадиційних джерел енергії і палива, зокрема– біомаси. Часто до поняття біомаси відносять і органічну частину твердих міських відходів.

Деревина є відмінним паливом. Високий вихід летких речовин, мала зольність і відсутність сірки дозволяють забезпечити добре згорання в простих пічних пристроях за вологості палива до 40…50%. І, оскільки для існування життя на Землі потрібна певна кількість рослинності, можливість використовувати ліс для опалювання буде завжди. За останній час використання соломи й інших рос- линних залишків в енергетичних цілях також зростає.

Залишки цього виду складаються здебільшого з целюлози (вуг- лецевмісної) і можуть бути відносно легко підготовлені для виробництва з них енергії. Потенційні можливості виробництва енергії з рослинних залишків можна оцінити на основі деяких параметрів, най- більш важливими з яких є кількість і склад залишків, їх територіальне розміщення, сезонність збору урожаю.

Залежно від того, чи залишаються залишки після збору урожаю в ґрунті або збираються і вивозяться з поля разом з урожаєм, їх ділять на дві основні групи. До першої групи належить пшенична і кукурудзяна солома, а до другої – полова, рисове лушпиння, фруктова шкірка. Перша група у свою чергу підрозділяється на залишки, які залишаються на поверхні ґрунту і в ґрунті. Підгрупою другої групи є неїстівне коріння. Треба зазначити, що залишки другої групи становлять велику частину відходів що надходять на переробні підприємства.

Можливість використання рослинних залишків для виробництва енергії залежить від характеру переважаючої культури, якою засівають великі площі, і кількості залишків, які можуть бути зібрані з оди- ниці посівної площі. Польові культури дають більше рослинних залишків, ніж овочеві. У грубому наближенні кількість збираних рослинних залишків для цієї сільськогосподарської культури можна ви- значити шляхом множення маси культури на характерну для неї час- тку залишку (або коефіцієнт), яка є відношенням сухої маси наземних залишків до маси зібраного з польовою вологістю урожаю. Нижче наводяться коефіцієнти для шести основних сільськогосподарських культур: соєві боби – 0,55…2,60; кукурудза – 0,55…1,20; бавовна– 1,20…3,0; пшениця – 0,47…1,75; цукровий буряк – 0,07…0,20 і цукрова тростина – 0,13…0,25. Чисельні значення коефіцієнтів залежать не тільки від виду культури, але і від умов її вирощування, способів збирання урожаю, а також від методів визначення коефіцієнта.

Зазвичай, чим вище вихід продукції з одиниці площі, тим більше частка рослинних залишків.

Основними характеристиками рослинних залишків, які за своїм складом достатньо однорідні, є розмір частинок, щільність, зміст вологи і золи. Залишки зернових культур, за винятком рису, належать до відносно сухих культур: уміст вологи в них скла‐дає приблизно 15%. Теплота згорання рослинних залишків більшості цих культур коливається в межах 11 500…18 600 кДж. Середнє значення теплоти згорання рослинних залишків прийняте рівним 16300 кДж/кг. На рівні з рослинними залишками як енергетичну біосировину використовують водорості і водні мікрофіти.

Велика кількість біомаси у вигляді бур’янів часто утворюється в міських і сільських місцевостях, де є стоки, багаті живильними речовинами.

Середня кількість біомаси, яку дають водорості, становить 15…25 г/м2 сухої маси в добу, а максимальна швидкість її утворення

30…40 г/м2. Саме тому водоростеві культури теж можуть стати ефективними джерелами енергетичної сировини.

Раціональне використання і видалення твердих міських відходів, особливо у великих містах з передмістями, є однією з важливих проблем, пов’язаних з охороною навколишнього середовища від забруднень. До таких відходів належать домашні відходи, відходи легкої промисловості і будівельне сміття.

Тільки у містах утворюється 400…450 млн т твердих побутових відходів (ТПВ), причому на одного жителя доводиться 250…700 кг на рік. Кількість ТПВ щорічно збільшується на 3…6%, що істотно перевищує швидкість приросту населення Землі.

У Європейському Співтоваристві (ЄС) за типовий прийнято такий склад ТПВ, % сухої речовини: харчові відходи – 20…25, дворові відходи – 12…18, текстиль – 1…6, пластмаса – 3…8, деревина – 1…8, скло – 4…12, метали – 3…12, інші неорганічні відходи – 1…20.

Приблизно 80% відходів належать до горючих матеріалів, з яких 65,6% мають біологічне походження – папір, харчові і тваринні відходи.

Сучасними полігонами ТПВ є складні інженерні споруди, на яких проводиться сортування, а в окремих випадках і утилізація найбільш цінних вторинних ресурсів, що містяться у відходах. До таких утилізованих ресурсів належить і біогаз, що утворюється у разі анаеробного розкладання органічних відходів. До складу біогазу, який належить до поновлюваних джерел енергії, входить 50…60% метану. Теплотворна здатність біогазу становить 20…25 МДж/м3, що робить його збір, транспортування і промислове застосування економічно доцільними.

Враховуючи, що з 1 га полігону протягом року можна зібрати близько 1 млн м3 біогазу його виробництво в країні могло б скласти значну цифру – 15 млрд м3 на рік. За загального обсягу споживання природного газу в 400…450 млрд м3 на рік біогаз міг би бути джерелом економії природних ресурсів і, що найважливіше, – поновлюваним джерелом енергії.

Потенційними джерелами енергії можуть бути тільки залишки органічного характеру, тому з погляду можливого використання промислових відходів для отримання енергії найбільший інтерес представляють відходи харчової промисловості. Під час виробництва різних харчових продуктів утворюються різні відходи. Так, наприклад, у відходах фруктів міститься значна кількість цукру і пектину, у від- ходах продовольчого зерна – крохмаль і целюлоза. Особливу увагу треба приділити такому важливому джерелу енергетично використовуваної біомаси, як лігнін, що є відходом гідролізного виробництва. За масою він становить 1/3 деревини, що переробляється, і на більшості гідролізних заводів цілком або частково вивозиться у відвали, забруднюючи великі території.

У зв’язку з тим, що продукти харчової промисловості транспортують і вантажать здебільшого з великим змістом вологи, значна частина твердих компонентів суміші знаходиться в розчиненому і зваженому стані. Тому для характеристики фактичного стану харчових відходів найбільш відповідним терміном є суспензія. Наявність великої кількості вологи у відходах харчової промисловості істотно обмежує можливість отримання з них теплової енергії шляхом прямого спалювання відходів. Велика увага приділяється енергетичному потенціалу відходів цукрової тростини, що виникають під час витягування цукрів, які становлять приблизно 30% мас самої цукрової тростини.

Інструкційна картка до проведення

лабораторного заняття № 1

1. Тема заняття: Розроблення моделі комплексної переробки рослинної сировини

2. Мета проведення заняття:

навчальна:

• отримання теоретичних знань та практичних навичок щодо комплексної переробки рослинної сировини

виховна:

• прищеплювати цікавість до практичного застосування теоретичних знань;
• розвивати уважність, працелюбність у студентів;
• розвивати вміння працювати з довідковою літературою, аналізувати отримані результати, робити висновки.

Після виконання практичного заняття студент повинен

вміти:

• -розробляти модель комплексної переробки рослинної сировини

знати:

         технології переробки рослинної сировини.

3. Матеріально-технічне оснащення робочого місця: роздатковий матеріал.

4. Короткі відомості з теоретичної частини роботи

Нагальне завдання, що поставлене перед харчовою промисловістю, – це розробка технологій, які дозволяють максимально зберегти в рослинному продукті лікувальні унікальні властивості живої природи, біоенергетичний потенціал і мікроелементний склад, що вкрай необхідні живому організму.

Переробляючи сировину високої якості, застосовуючи новітнє обладнання, інноваційні способи  комплексної переробки, вдосконалюючи систему організації праці, можна значно зменшити, або повністю виключити кількість відходів. Зазвичай підприємства з переробки овочів мають вузькопрофільну спеціалізацію, використовуючи типові методи обробки сировини.  Наприклад, традиційна технологія цукатів, яка є об’єктом наших досліджень, передбачає підготовку овочевої сировини, попередню та основну термічну обробку, сушіння, фасування, пакування. При підготовці сировини, овочі очищуються від кожури, котра направляється на полігон твердих відходів у кількості 20-25% до загальної маси коренеплоду. Сироп, який використовується для варки овочів, як відхід виробництва, передається на підприємства кондитерської галузі в якості додаткової сировини.

Традиційна модель виробництва овочевих цукатів представлена на рисунку 1.

Рис.1. Традиційна модель взаємодії виробника сировини та переробного підприємства

Аналіз зазначеної моделі дозволив нам сформувати переваги й недоліки  використання такої моделі взаємодії. Недоліками такої моделі взаємодії виробника сировини і переробного підприємства є:

• значні витрати на логістику;
• забруднення екосистеми в наслідок відсутності схеми переробки відходів;
• зменшені прибутки за рахунок реалізації низько вартісної сировини (сиропу).

В основу побудови моделі безвідходних технологій лягли три основні положення, а саме: створення максимально замкнених систем; раціональне використання всіх компонентів сировини; мінімальний вплив на функціонування екосистеми. Модель представлено на рисунку 2.

Положення щодо створення максимально замкнених систем полягає у зниженні логістичних витрат, за рахунок повного циклу переробки всіх компонентів сировини і побічних продуктів в межах одного виробництва. Принцип раціонального використання сировини у представленій моделі відображено в повному переробленні всіх відходів безпосередньо на виробництві.

Рис.2.  Модель взаємодії виробника сировини та переробного підприємства при застосуванні принципу безвідходності виробництва

Передбачено переробку сиропу на желейний мармелад, кожури – на порошок, який є джерелом клітковини, пектинових речовин та натуральних пігментів. Мінімальний вплив на функціонування екосистеми забезпечується за рахунок використання сонячної та вітрової енергії в процесі сушіння, а також, зменшення твердих виробничих відходів, в наслідок їх переробки.

До основних переваг даної технології необхідно віднести:

Соціальну. Побудова такої моделі виробництва, дозволить створювати суспільно-корисні продукти з використанням інноваційних процесів, що забезпечить сталий розвиток не лише підприємства-виробника, а й громади в цілому. Зазвичай переробка овочів має сезонний характер. Запропонована технологія передбачає постійно діюче виробництво, що дозволить збільшити кількість робочих місць, а відповідно, – число зайнятого населення.

Природничу. Запропонована технологія переробки овочів є повністю безвідходною, завдяки чому зменшується вплив на екологію, оскільки відсутня потреба у переробці або утилізації відходів. Використання енергії сонця та вітру сприяє збільшенню частки невичерпних джерел енергії для покриття енергетичних потреб держави.

Економічна доцільність даного проекту пояснюється підвищенням продуктивності праці та ефективним використанням ресурсів виробництва, що поліпшує результативність їх роботи, у формуванні позитивного іміджу та репутації соціально- та природничо – відповідальної структури. Крім того, з’являється додаткова можливість залучення інвестицій.

.

5. Зміст і послідовність виконання

Завдання 1. Розробіть модель комплексної переробки рослинної сировини (овочів, фруктів, ягід). Виконайте презентацію розробленої моделі.

6. Методичні рекомендації з виконання та оформлення роботи
7. Ознайомитися з теоретичними відомостями.
8. Виконати завдання
9. За результатами зробити висновок.
10. Оформити виконану роботу на аркушах формату А4.

7. Питання для закріплення та самоконтролю:
8. Назвіть продукти переробки вторинних сировинних ресурсів цукрової галузі.
9. Назвіть продукти переробки вторинних сировинних ресурсів пивоварного виробництва та виноробства.
10. Назвіть продукти переробки вторинних сировинних ресурсів олійно-жирової промисловості.
11. Назвіть продукти переробки вторинних сировинних ресурсів зернопереробної та спиртової галузі.
12. Назвіть продукти переробки вторинних сировинних ресурсів плодоовочевої промисловості.

Інструкційна картка до проведення

лабораторного заняття № 2

1.Тема заняття: Дослідження енергозберігаючих технологій у харчовій промисловості

2. Мета проведення заняття:

навчальна:

• отримання теоретичних знань та практичних навичок щодо енергозберігаючих технологій у харчовій промисловості

виховна:

• прищеплювати цікавість до практичного застосування теоретичних знань;
• розвивати уважність, працелюбність у студентів;
• розвивати вміння працювати з довідковою літературою, аналізувати отримані результати, робити висновки.

Після виконання практичного заняття студент повинен

вміти:

• -впроваджувати енергозберігаючі технології у харчовій промисловості

знати:

         види енергозберігаючих технологій.

3. Матеріально-технічне оснащення робочого місця: роздатковий матеріал.
4. Короткі відомості з теоретичної частини роботи

Енергозберігаючі технології в харчовій промисловості стають дедалі актуальнішими в умовах зростання енерговитрат і необхідності зниження впливу на довкілля. Ці технології спрямовані на підвищення ефективності використання енергії, зменшення втрат і підвищення якості продукції. Ключові напрямки і технологій:

1 Використання відновлюваних джерел енергії

Сонячна енергія : Установка сонячних панелей для забезпечення виробничих процесів електроенергією. Сонячні колектори також можуть використовуватись для нагрівання води або повітря в сушильних та інших теплових процесах.

Біомаса: Використання відходів виробництва, таких як лушпиння, стебла, для виробництва біоенергії. Це може бути як пряме спалювання для отримання тепла, так і виробництво біогазу.

2. Інноваційні системи опалення та охолодження

– Теплові насоси: Використання теплових насосів для опалення та охолодження приміщень та технологічних процесів. Теплові насоси можуть використовувати тепло з навколишнього середовища (грунт, вода, повітря) для забезпечення енергією.

– Рекуперація тепла: Технологія, що дозволяє повторно використовувати тепло, яке виділяється під час виробництва. Наприклад, тепло від конденсації пари можна використовувати для нагрівання води або повітря.

3. Енергоефективне обладнання

– Частотно-регульовані приводи (ЧРП): Використання ЧРП на електродвигунах дозволяє знижувати споживання енергії, автоматично підлаштовуючи швидкість двигунів під реальні потреби виробництва.

– Світлодіодне освітлення: Перехід на LED-освітлення в виробничих і складських приміщеннях значно знижує енергоспоживання, порівняно з традиційними лампами.

4. Оптимізація технологічних процесів

– Інтелектуальне управління процесами: Впровадження систем автоматичного контролю та оптимізації процесів, що дозволяють мінімізувати енергоспоживання без втрати якості продукції.

– Сушіння в умовах зниженого тиску: Застосування вакуумних сушарок для зменшення температури сушіння та економії енергії.

5. Енергозбереження в системах водопостачання та вентиляції

– Циркуляція води: Використання замкнутих систем водопостачання для зниження витрат на нагрівання або охолодження води.

– Контроль витрат води: Автоматизація подачі води на виробничі процеси, що зменшує непотрібні витрати.

– Вентиляційні системи з рекуперацією тепла: Установки, що повертають частину тепла або холоду від відпрацьованого повітря для підігріву або охолодження свіжого повітря.

6. Пакувальні технології

– Використання легких і екологічних матеріалів: Застосування нових пакувальних матеріалів, які не потребують великих енергетичних витрат на виробництво та переробку.

– Оптимізація розмірів пакування: Зменшення об’єму упаковки дозволяє зменшити витрати на транспортування і зберігання продукції.

7. Застосування інформаційних технологій

– Моніторинг та аналіз енергоспоживання: Використання програмного забезпечення для аналізу та оптимізації енергоспоживання на всіх етапах виробництва.

– Системи управління енергоресурсами (EMS): Інтегровані системи для моніторингу та управління використанням енергії у виробничих процесах.

8.Екологічно чисті види енергії

– Геотермальна енергія: Використання тепла землі для обігріву або охолодження виробничих процесів.

– Гідроенергія: Використання малої гідроенергетики для забезпечення підприємств електроенергією.

Впровадження енергозберігаючих технологій у харчовій промисловості дозволяє значно знизити енергоспоживання, скоротити виробничі витрати та підвищити екологічну ефективність підприємства. Це сприяє зменшенню викидів вуглецю та загальному зниженню негативного впливу на навколишнє середовище.

4. Зміст і послідовність виконання

Завдання 1. Розробіть енергозберігаючі технології напідприємстві (кафе, ресторан, виробниче підприємство) .

5 Методичні рекомендації з виконання та оформлення роботи

1. Ознайомитися з теоретичними відомостями.
2. Виконати завдання
3. За результатами зробити висновок.
4. Оформити виконану роботу на аркушах формату А4.

• Питання для закріплення та самоконтролю:

1 Чому актуальні енергозберігаючі технології?

2. Які пакувальні технології Вам знайомі?

Перед вами інтерактивний малюнок, роздивіться його та підпишіть складові частини мікроскопу, використовуючи отримані знання на уроці. Бажаю успіхів!!!

Виконайте інтерактивну вправу для закріплення матеріалу

НАВЧАЛЬНІ РЕСУРСИ (ЛІТЕРАТУРА)

Основні джерела

1. Ресурсозберігаючі технології в харчових і переробних виробництвах: підручник / Сухенко Ю.Г., Серьогін О.О., Сухенко В.Ю., Рябоконь Н.В. Київ, 2016. 338 с.
2. Гаврищук, С. Р. Енергоефективні технології та енергозбереження на підприємствах харчової промисловості. PhD Thesis.
3. Полянський, О. С., Дьяконов О. В., Скрипник О. С., Фесенко Г. В., Д’яконов В. І., Харченко Ю. В., Волощенко В. В. Напрями розвитку альтернативних джерел енергії: акцент на твердому біопаливі та гнучких технологіях його виготовлення: монографія. Харків: ХНУМГ ім. О. М. Бекетова. 2017. 136 с.

Додаткові джерела

4. Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 06.1991 № 1264-XII. Дата оновлення: 28.12.2007. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1264-12
5. Шестопалов, О. В., Гетта, О. С., Рикусова, Н. І. Сучасні методи очищення стічних вод харчової промисловості. Екологічні науки. № 2. С. 20-27.
6. ДСТУ 7525:2014 Вода питна. Вимоги та методи контролювання якості. [Чинний від 2015-02-01]. Вид. офіц. Київ : Держспоживстандарт України, 2014. 28 с.
7. Про охорону атмосферного повітря. Закон України від 16.10.1992 № 2707-XII. Дата оновлення: 03.01.2023. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2707-12
8. Ціхановська, В. М. Сучасний стан і тенденції розвитку ринку органічної продукції в Україні. Вісник Одеського національного університету. Серія: Економіка. 2016. №21. С.42-46.
9. Славгородська, Ю. В. (2016). Виробництво органічної продукції в Україні: стан та перспективи. Вісник Полтавської державної аграрної академії. Полтава, 2016. №4. С. 49-54. https://doi.org/10.31210/visnyk2016.04.09.
10. Офіційний сайт Федерації органічного руху України. URL: http:/ /organic.com.ua/ vidannya-dovidnika-standartiv-%D1%94s-shhodoregulyuvannya –organichnogo-virobnicztva-tamarkuvannya-organichnih-produktiv/.
11. Регламент (ЄС) № 834/2007 про органічне виробництво та маркування органічної продукції. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ TXT/?uri =LEGISSUM%3Af86000.
12. За чистий продукт. Закон і Бізнес. URL: https://zib.com.ua/ua/133877-novi_ vimogi_do_organichnogo_virobnictva_obig_ markuvannya_san.html.
13. Регламент ЄС 1235/2008 про правила щодо імпорту органічної продукції з третіх країн. 2008. URL: https://ec.europa.eu/info/food-farmingfisheries/farming/organic-farming /legislation _en.
14. Регламент ЄС 889/2008 про правила, що регулюють органічне виробництво, маркування та контроль. 2008. URL: https://ec.europa.eu/info/ food-farming-fisheries/farming/organic-farming/ legislation_en
15. IFOAM Basic Standards. URL: https://www. aquaculturealliance.org/advocate/ifoam-drafts-basicstandards-for-organic-aquaculture-production/.
16. Ковбаса В. М. Інноваційні технології органічних харчових продуктів: конспект лекцій. Київ: НУХТ, 2020. 76 с.
17. Т. А. Кунділовська. Формування ринку органічної продукції в Україні: теоретичні та практичні аспекти : монографія / за заг. наук. ред. Т. А. Кунділовської. Одеса. 2019. С. 128.
18. Food Аdditives. Healthy Manand Human Patient Diet : proceedings of IХ International scienti ficandpracti calinternet conference. Prague, Oktan-Prints.r.o.2020.Р.322p
19. Hurtado-Barroso S., Tresserra-Rimbau A., Vallverdъ-Queralt A., Lamuela-RaventуsR.M. Organic food and the impacton humanhealth. Criticalrevie wsinfoodscien ceandnutrition. 2019. Vol. 59, №4.P.704-714.
20. Про затвердження державного логотипа для органічної продукції. Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22.02.2019 № 67. Дата оновлення 14.08.2020. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0261-19
21. Я.М. Гадзала. Наукові основи виробництва органічної продукції в Україні: монографія / за ред. Я.М. Гадзала, В.Ф. Камінського. Київ, 2016. 592 с.
22. Олійник М. І. Продукти, отримані шляхом переробки рибної сировини та методи їх виділення. Таврійський науковий вісник. Серія: Технічні науки. 2022. № 3.С. 144-155. https://doi.org/10.32851/tnv-tech.2022.3.16
23. Самілик М. М. Розроблення безвідходної технології одержання натуральних барвників із рослинної сировини. Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. Серія «Технічні науки». 2022. Vol. 1. P. 49-54. https://doi.org/10.37734/2518-7171-2022-1-8
24. Іщенко, Н. В., Мацук, Ю. А. Використання дикорослої сировини у виробництві бісквітних напівфабрикатів. Науковий вісник PUET: Technical Sciences. 2019. № 1. С.36-44.