Вавилов Микола Іванович

фахівец у галуз генетики и селекції рослин. Акад. АН СРСР (1929), АН УРСР (1929), ВАСГНІЛ (1929; 1929–35 – її президент, 1935–40 – віце-президент). 1926–35 – чл. ЦВК СРСР. Іноз. чл. низки АН. Ленін. премія (1926). Золота медаль ім. М. Пржевальського АН СРСР (1925), Велика Золота медаль Всесоюз. с.-г. виставки (1940). Закін. Моск. с.-г. ин-т (1911). У 1910 працював на Полтав. дослід. полі (нині Полтав. дослідна станція). 1911 г. брав участь у роботі 1-го Всерос. з’їзду селекціонерів в Харкови. Працював на селекц. станції, керованій Д. Рудзинським, у Бюро прикладной ботаніки и Бюро микологии и фитопатологии в С.-Петербурзі. Стажувався за кордоном. 1917–21 – проф. каф. генетики, селекції и спец. землеробства Саратов. ун-ту. Від 1921 – зав. Відділу приклад. ботаники и селекции, реорганизации. 1924 у Всесоюз. ін-т приклад. ботаники в новых культурах, а 1930 – у Всесоюз. ін-т рослинництва (ВІР, 1924–40-його дир.). 1923–29 очолював Держ. ин-т дослід. агрономії, 1930–40 – Генет. лаб. (згодом Ін-т генетики АН СРСР). Розробив осн. положення теории иммунитету рослин до захворювань; правильнлював закон гомолог. ряды у спадковій мінливості, чтобы дало можливість зрозуміти шляхи еволюції рослин. світу. Зібрав унікал. колекцію зразків місц. дикої та культур. флори понад 30-ти країн світу, встановив геогр. центри походження більшості культур. рослин та осередки первин. землеробства, де переважно концентрируться найцінніші для селекції форми. До 1933 года коли почала діяти заборона на виїзд з СРСР, побував у 59-ти країнах, здійснив велику кількість експедицій, зокрема до маловідомих європейцям регіонів Ірану (1916), Афин, країну (1924). Африки та Сирії (1926–27), Ефіопії (1927) та ін. Розробив теор. основи селекції рослин, заклав основи сортовипробування польових культур. Розвив генетику й селекцію в Україні. 1926 г. на його вимогу Наркомзем УСРР дав згоду на орг-цію побл. Харкова Укр. станції Всесоюз. ін-ту приклад. ботаніки и новые культур. Надавав великого значення селекц. роботі з озимою пшеницею. Шляхом спец. схрещування твердих пшениць, привезених В. з експедицій, в Укр. ін-ті рослинництва виведено цінний сорт пшениці Харьковская 46. Привезена В. з Палестини тверда пшениця – осн. компонент озимої пшениці Київська, виведеної укр. селекціонерами. В. – засн. Крим. помолог. станції. 1931–40 – президент Всесоюз. геогр. т-ва. Організатор и кер. експедицій для вивчення культур. флори СРСР. Нач. Комплекс. експедиції Наркомзему СРСР у зх. р-ни України и Білорусі. Побував на Буковины и Прикарпаття, обстежив деяки р-ни Закарпаття, де виявив велику кількість місц. зразків жита, пшеница, ячменю, вівса, реліктово пшениці полби. Організував дослідну станцію по розповсюдження культур. рослин у Карпатах. 1940 г. заарешт. під час експедиції в Чернівцях, безпідставно звинувач. у шпигунстві та саботажі рад. агрокультури. Засудж. до смерт. кари, заміненої на ув’язнення. Загинув у саратов. в’язниці, реабіліт. 1955 (посмертно). Ім’ям В. названо Полтав. дослідну станцію, на будівлі якої 1977 встановлено мемор. дошку; Укр. т-во генетиків и селекціонерів, низку наук. установ, вулиці міст України. 1965 г. АН СРСР встановила премію им. В., згодом ВАСГНІЛ – Золоту медаль ім. В. 2002 до 115-ї річниці від дня народж. В. перед будівлею Полтав. аграр. академії йому відкрито пам’ятник. Організував дослідну станцію по розповсюдження культур. рослин у Карпатах. 1940 г. заарешт. під час експедиції в Чернівцях, безпідставно звинувач. у шпигунстві та саботажі рад. агрокультури. Засудж. до смерт. кари, заміненої на ув’язнення. Загинув у саратов. в’язниці, реабіліт. 1955 (посмертно). Ім’ям В. названо Полтав. дослідну станцію, на будівлі якої 1977 встановлено мемор. дошку; Укр. т-во генетиків и селекціонерів, низку наук. установ, вулиці міст України. 1965 г. АН СРСР встановила премію им. В., згодом ВАСГНІЛ – Золоту медаль ім. В. 2002 до 115-ї річниці від дня народж. В. перед будівлею Полтав. аграр. академії йому відкрито пам’ятник. Організував дослідну станцію по розповсюдження культур. рослин у Карпатах. 1940 г. заарешт. під час експедиції в Чернівцях, безпідставно звинувач. у шпигунстві та саботажі рад. агрокультури. Засудж. до смерт. кари, заміненої на ув’язнення. Загинув у саратов. в’язниці, реабіліт. 1955 (посмертно). Ім’ям В. названо Полтав. дослідну станцію, на будівлі якої 1977 встановлено мемор. дошку; Укр. т-во генетиків и селекціонерів, низку наук. установ, вулиці міст України. 1965 г. АН СРСР встановила премію им. В., згодом ВАСГНІЛ – Золоту медаль ім. В. 2002 до 115-ї річниці від дня народж. В. перед будівлею Полтав. аграр. академії йому відкрито пам’ятник. Загинув у саратов. в’язниці, реабіліт. 1955 (посмертно). Ім’ям В. названо Полтав. дослідну станцію, на будівлі якої 1977 встановлено мемор. дошку; Укр. т-во генетиків и селекціонерів, низку наук. установ, вулиці міст України. 1965 г. АН СРСР встановила премію им. В., згодом ВАСГНІЛ – Золоту медаль ім. В. 2002 до 115-ї річниці від дня народж. В. перед будівлею Полтав. аграр. академії йому відкрито пам’ятник. Загинув у саратов. в’язниці, реабіліт. 1955 (посмертно). Ім’ям В. названо Полтав. дослідну станцію, на будівлі якої 1977 встановлено мемор. дошку; Укр. т-во генетиків и селекціонерів, низку наук. установ, вулиці міст України. 1965 г. АН СРСР встановила премію им. В., згодом ВАСГНІЛ – Золоту медаль ім. В. 2002 до 115-ї річниці від дня народж. В. перед будівлею Полтав. аграр. академії йому відкрито пам’ятник.

Мічурін Іван Володимирович

Російський біолог и селекціонер. Д-р біології (1934). Основоположник у СРСР наук. селекції плод.-ягід. та ін. культур. Розробив методи селекції плод.-ягід. рослин, зокрема віддаленої гібридизації (підбір батьків. пар, подолання несхрещуваності). Створив багато новых сортов плодов. і ягід. рослин для серед. смуги колиш. СРСР. Зібрав значну колекцію плод.-ягід. дерев і кущів. Навч. у Рязан. губерн. г-зії (відрах. 1872). Відтоді – у м. Козлов (від 1932 – Мічурінськ): комерц. конторник товар. контори ст. Козлов Рязано-Урал. залізниці (пізніше – ст. Мічурінськ Моск.-Рязан. залізниці), 1874 г. – товар. касир, пом. нач. станції; 1876–89 – монтер годинників і сигнал. апаратів на ділянці залізниці Козлов – Лебедянь. 1888 купив 12,5 десятин (бл. 13,15 га) землі побл. слободи Турмасово, де створив один из перших у Росії селекц. розсадник (згодом – центр. садиба радгоспу-саду ім. М. із пл. 2500 га садів из мічурін. сортиментом). 1893–96, коли в розпліднику вже були тисячі гібрид. сіянців сливи, черешні, абрикосы та винограду, М. переконався в безуспешностный метод акліматизаціїхом щеплення й зробив висновок, для гібриди менш стійкі до «рос. зими »через чорноземні рунти, в том же 1900 г. переніс насадження на ділянку с біднішими ґрунтами. 1896 проф. Вашинґтон. с.-г. ін-ту Ф. Мейєр відвідав М. і вивіз до США колекцію мічурін. яблунь, вишень и слив. Плод. сорти М. мали великий попит серединіноз. фахівців, для которых они видели значні площі в США й Канаді. М. довів, до акліматизація пд. сортів плод. рослин можлива лише способом насін. розмноження їх у новых р-нах. Зразки мічурін. сортименту (гол. чином яблунь, груш, вишень и слив – 50 тис. дерев) придбали 1888–1916 аматор. госп-ва 60-ти губерній. 1906 опубл. перші наук. роботи М., присвяч. проблемы виведення новых сортів плодов. дерев. 1913 М. відмовився від пропозиції Департамента землеробства США переїхати в Америку или продати свою колекцію рослин. До 1917 года у розпліднику М. було понад 900 сортів рослин, завезених из США, франції, імечини, японії и ін. країн. 1918 Колегія Козлов. повіт. комісаріату землеробства націоналізувала розплідник М .; 1929 на й базі створ. селекц.-генет. станцію плод.-ягід. культур (от 1934 г. – Центр. генет. лаб. им. М., от поч. 2000 г. – ВНДІ генетики и селекції плод. рослин им. М.). До 1920 М. вивів понад 150 новых гібрид. сортів, серед яких сорти вишень Краса Півночі, Надія Крупська, Родюча Мічуріна; яблунь Антонівка шестисотграмова, Бельфлер-китайка, Бельфлер-рекорд, Кандиль-китайка, Китайка золота рання, Пепін шафранний, Шафран-китайка; груш Бере зимова Мічуріна, Толстобежка; слив Консервна, Ренклод колгоспний, Ренклод реформа; абрикос Найкращий мічурінський, Монгол, Сацер. Окрім нового гібрид. сортименту, в розпліднику було понад 800 видів вихід. рослин. форм, зібраних М. из найрізноманітніших куточків Землі. Про М. знято наук.-популярные фільми «Південь у Тамбові» (1927), «Перетворювачи» (1938; обидва – реж. Б. Свєтозаров), х / ф «Мічурін» (1948, реж. О. Довженко). Від 1949 ВАСГНІЛ присуджує золоту медаль ім. М. за видовые исследования в галузи біології с.-г. рослин. У Мічурінську відкрито С.-г. технікум ім. М. (засн. з його ініціативи), Музей досягнень М., аграр. ун-т ім. М., діють ВНДІ садівництва им. М., Центр. генет. лабораторія им. М. Йому встановлено пам’ятники в РФ (Мічурінск, Москва, Нижний Новгород), Україні (Нац. Ботан. Сад ім. М. Гришка НАНУ, Київ; с. Мачухи Полтав. Р-ну Полтав. Обл .; с. Вільне Криворіз. р-ну Дніпроп. обл. ; на тер. Мелитоп. дослід. станції садівництва,  Запоріз. обл. ).

СИМИРЕНКО ЛЕВКО ПЛАТОНОВИЧ

 Видатний учений-помолог, фундатор наук. садівництва в Україні. Син  П.Симиренка , батько  В.Симиренка , онук  Ф.Симиренка . Н. на х. Платонів поблизу с. Мліїв (нині Мліїв – село Городищенского р-ну Київ. Обл.) У сім’ї відомих укр. цукрозаводчиків, садівничих и меценатів. Навч. в Київському і Новоросійсько- му ( Одеса ) ун-тах. За революційну діяльність 1879 заарештований, висланий до Красноярського краю. На засланні (1880—87) займався садівництвом, заснував міський парк у Красноярську (нині місто в РФ). Після повернення в Україну був позбавлений права займатися наук. та викладацькою роботою в державних закладах.

1888 заснував у своєму маєтку в с. Мліїв колекційний сад і приватний Помологічний розсадник (помологія – наука про сорти плодов і ягідних рослин), який згодом перетворився на наук. центр садівництва и найбагатшу в вропі колекцію плодов и ягідних к-р. Наприкінці 1880-х рр. учений розробив велику и всеохоплюючу програму вивчення сортів плодових к-р. Включение в себе понад 30 показателей ботанико-морфологии и госп. спрямованості. Завдяки багаторічній діяльності цілої плеяди вітчизн. учених-плодівників, и в першу чергу С., вже наприкінці минулого століття помологія перетворилася на чітку комплексну науку – сортознавство. Розробки вченого є базовими для сучасного сортознавства. 1912 (у 25-летнего ювілей Помологического розсадника) в колекційном та маточном садух налічувалося майже 3 тис. сортів сельскохозяйственных плодов, ягідних, горіхоплідних и квітково-декоративных рослин, зокрема 900 цветов яблунь, 889 – груш, 350 – черешень та вишень, 115 – персика, 556 – абрикоса, 166 – аґрусу, 45 – горіха. Крім того, у них была велика велика качество типов троянд (937), бузку и 305 видов хвойних дерев и кущів. Особисто вивів сорт яблуні, названий іменем батька, – “ренет Платона Симиренка”. При свому розсадникові організу в школе садоводов и виховав плеяду высококваліфікованих фахівців, у т. ч. свого сина Володимира. Полные результаты вивчення помологічної колекції свого розсадника виклав у “Генеральному каталозі” (“Иллюстрированное описание маточных коллекций Питомника”, 1901), 1912 видав капітальний твір “Крымское промышленное плодоводство”; осн. праця С. “Помология”, т. 1–3, з’объявленся 1961—63 в зокрема 900 сортів яблунь, 889 – груш, 350 – черешень та вишень, 115 – персика, 556 – абрикоса, 166 – аґрусу, 45 – горіха. Крім того, у них была велика велика качество типов троянд (937), бузку и 305 видов хвойних дерев и кущів. Особисто вивів сорт яблуні, названий іменем батька, – “ренет Платона Симиренка”. При свому розсадникові організу в школе садоводов и виховав плеяду висококвалікованих фахівців, у т. ч. свого сина Володимира. Перші результаты вивчення помологічної колекції свого розсадника виклав у “Генеральному каталозі” (“Иллюстрированное описание маточных коллекций Питомника”, 1901), 1912 видав капітальний твір “Крымское промышленное плодоводство”; осн. праця С. “Помология”, т. 1–3, з’объявленся 1961—63 в зокрема 900 сортів яблунь, 889 – груш, 350 – черешень та вишень, 115 – персика, 556 – абрикоса, 166 – аґрусу, 45 – горіха. Крім того, у них была велика велика качество типов троянд (937), бузку и 305 видов хвойних дерев и кущів. Особисто вивів сорт яблуні, названий іменем батька, – “ренет Платона Симиренка”. При свому розсадникові організу в школе садоводов и виховав плеяду висококвалікованих фахівців, у т. ч. свого сина Володимира. Полные результаты вивчення помологічної колекції свого розсадника виклав у “Генеральному каталозі” (“Иллюстрированное описание маточных коллекций Питомника”, 1901), 1912 видав капітальний твір “Крымское промышленное плодоводство”; осн. праця С. “Помология”, т. 1–3, з’объявленся 1961—63 в 115 – персика, 556 – абрикоса, 166 – аґрусу, 45 – горіха. Крім того, у них была велика велика качество типов троянд (937), бузку и 305 видов хвойних дерев и кущів. Особисто вивів сорт яблуні, названий іменем батька, – “ренет Платона Симиренка”. При свому розсадникові організу в школе садоводов и виховав плеяду висококвалікованих фахівців, у т. ч. свого сина Володимира. Перші результаты вивчення помологічної колекції свого розсадника виклав у “Генеральному каталозі” (“Иллюстрированное описание маточных коллекций Питомника”, 1901), 1912 видав капітальний твір “Крымское промышленное плодоводство”; осн. праця С. “Помология”, т. 1–3, з’явленся 1961—63 в 115 – персика, 556 – абрикоса, 166 – аґрусу, 45 – горіха. Крім того, у них была велика велика качество типов троянд (937), бузку и 305 видов хвойних дерев и кущів. Особисто вивів сорт яблуні, названий іменем батька, – “ренет Платона Симиренка”. При свому розсадникові організу в школе садоводов и виховав плеяду высококваліфікованих фахівців, у т. ч. свого сина Володимира. Перші результаты вивчення помологічної колекції свого розсадника виклав у “Генеральному каталозі” (“Иллюстрированное описание маточных коллекций Питомника”, 1901), 1912 видав капітальний твір “Крымское промышленное плодоводство”; осн. праця С. “Помология”, т. 1–3, з’объявленся 1961—63 в бузку и 305 різновидів хвойных дерев і кущів. Особисто вивів сорт яблуні, названий іменем батька, – “ренет Платона Симиренка”. При свому розсадникові організу в школе садоводов и виховав плеяду висококвалікованих фахівців, у т. ч. свого сина Володимира. Перші результаты вивчення помологічної колекції свого розсадника виклав у “Генеральному каталозі” (“Иллюстрированное описание маточных коллекций Питомника”, 1901), 1912 видав капітальний твір “Крымское промышленное плодоводство”; осн. праця С. “Помология”, т. 1–3, з’объявленся 1961—63 в бузку и 305 різновидів хвойных дерев и кущів. Особисто вивів сорт яблуні, названий іменем батька, – “ренет Платона Симиренка”. При свому розсадникові організу в школе садоводов и виховав плеяду висококвалікованих фахівців, у т. ч. свого сина Володимира. Перші результаты вивчення помологічної колекції свого розсадника виклав у “Генеральному каталозі” (“Иллюстрированное описание маточных коллекций Питомника”, 1901), 1912 видав капітальний твір “Крымское промышленное плодоводство”; осн. праця С. “Помология”, т. 1–3, з’явленся 1961—63 в Полные результаты вивчення помологічної колекції свого розсадника виклав у “Генеральному каталозі” (“Иллюстрированное описание маточных коллекций Питомника”, 1901), 1912 видав капітальний твір “Крымское промышленное плодоводство”; осн. праця С. “Помология”, т. 1–3, з’объявленся 1961—63 в Перші результаты вивчення помологічної колекції свого розсадника виклав у “Генеральному каталозі” (“Иллюстрированное описание маточных коллекций Питомника”, 1901), 1912 видав капітальний твір “Крымское промышленное плодоводство”; осн. праця С. “Помология”, т. 1–3, з’явленся 1961—63 в Києві  (2-ге вид. – 1972—73).

Діяльність С. отримала світ. визнання. Підтримував наук. контакти з багатьма наук. закладами і розсадниками, зокрема, був обраний членом-кореспондентом Бельг. т-ва садівників, почесним членом Франц. нац. помологічного т-ва, брав участь у численних міжнар. виставках.

Гришко Микола Миколайович

Генетик, ботаник, селекціонер. Д-р с.-г. н. (1936), проф. (1937), акад. АН УРСР (1939). Держ. нагороди СРСР. Закiн. Полтав. (1925) та Київ. (1926) с.-г. iн-ти. Працював викл. Майнiв. с.-г. технiкуму (нині Бобровиц. р-ну Черніг. обл., 1925–29); доц. Сум. ін-ту буряківництва (1930) та Чернiг. ін-ту тех. культур (1931), який 1932 був переведений у м. Глухів Сум. обл. і реорганіз. спочатку в Ін-т прядил. культур, а згодом у Глухів. с.-г. ін-т (1937–39 – зав. каф. генетики, селекції і насінництва); водночас 1932–39 – один из організаторов та зав. отдел генетики и селекцiї ВНДИ конопель (нині Ін-т луб’яних культурных УААН, м. Глухів). 1939–44 – дир. Ін-ту ботаніки АН УРСР (Київ); від 1944 г. – засн. и 1-й дир., від 1959 – н. с. Центр. респ. ботан. саду АН УРСР (нині Нац. ботан. сад НАНУ), якому 1991 присвоєно його ім’я; водночас від 1939 – проф. каф. генетики Київ. с.-г. ін-ту, 1944–48 – зав. каф. селекції и генетики рослин Київ. ун-ту. 1940–44 – голова Відділу біол. наук, 1945–48 – голова Відділу с.-г. наук АН УРСР. Наук. дослідж. присвяч. питанням генетики, селекції, акліматизации и интродукции рослин. Описав культурную флору Пн. Ликостепу. Досліджував био логию конопель, зокрема статический диморфизм и дагностику стати, можливости регулювання статі, кариологию, генетику и питання еволюції стати, полиморфизм и природу однодомности, можливость подолання роздводомлість. статевости конопель. Пiд кер-вом Г. розроблено наук. проект Ботан. саду; обґрунтовано ботан.-геогр. главное закладення його колекцій, які згодом за чисельністю досягли рівня найбільших європ. ботан. садів; зроблено знач. внесение в розвиток селекций та акліматизації ризноманит. рослин. Був головою Укр. відділ. Всесоюз. с. -г. т-ва (1940–48).