Франческо Петрарка
Copyright © 2021
ФРАНЧЕСКО ПЕТРАРКА (1304-1374)
Епоха Ренесансу в свідомості наших сучасників зазвичай асоціюється з іменами Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Тиціана, Мікеланджело, Дюрера, Брейгеля, Рабле, Сервантеса, Шекспіра, Боккаччо, Еразма Роттердамського, Монтеня. Але своїм культурним відродженням Європа, можливо, в першу чергу, зобов’язана великому італійцеві, Франческо Петрарці. Це був перший видатний гуманіст, поет, котрому вдалось побачити цілісність течії думок, що передували Відродженню, і об’єднати їх у поетичному синтезі, котрий став програмою наступних європейських поколінь.
Петрарка — засновник нової сучасної поезії, людина, яка наважилася в мороці середньовіччя запалити полум’я не так божественного, як земного, людського почуття.
Народився Франческо Петрарка у місті Ареццо в родині нотаріуса, який у 1302 році був разом з Данте вигнаний із Флоренції за приналежність до партії білих гвельфів. У 1312 році родина переїхала до міста Авіньон на півдні Франції, де в той час знаходилася резиденція папи. З п’яти-шести років Петрарка уже займався граматикою, риторикою та логікою.
На настійну вимогу батька Франческо вивчає право спершу в Монпельє, потім у Болоньї, але відчуває до цього нехіть, віддаючи перевагу юридичним наукам, заняттям зі стародавньої літератури, серйозно захоплюється поетами-класиками. Батько не схвалював захоплення сина й якось навіть кинув у вогонь твори Цицерона, Вергілія та інших класичних авторів.
Справжньої слави Петрарка зазнав, як автор ліричних віршів, присвячених золотоволосій Лаурі, (6 квітня 1327 року в церкві св. Клари поет зустрів своє кохання — молоду, дуже привабливу жінку, яка увійшла в світову літературу під ім’ям Лаури. Лаура померла під час епідемії чуми в 1348 році). Про цю збірку сам автор писав, як про поетичні “дрібниці”, немов вибачався, що написана вона не класичною латинською, а повсякденною італійською мовою. Проте насправді Петрарка неабияк дорожив цим натхненним витвором, зберігав і ретельно обробляв його.
Так виникла “Книга пісень”, що складається з 317 сонетів, 29 канцон, а також секстин, балад і мадригалів. Ця книга також є сповіддю Петрарки, тільки цього разу — сповіддю ліричною. У ній відбилася любов поета до вродливої заміжньої жінки, яка походила зі знатної авіньйонської родини. Вона народилася близько 1307 року, у 1325 році вийшла заміж і померла страшного 1348 року, коли в багатьох країнах Європи лютувала чума. Зустріч з Лаурою сповнила душу Петрарки великим почуттям, що заторкнуло найніжніші, наймелодійніші струни його душі. Коли Петрарка довідався про передчасну кончину своєї коханої, він записав в екземплярі Вергілія: “Лаура, знана своїми чеснотами і довгий час прославлена в моїх віршах, уперше постала перед моїми очима у літа моєї ранньої юності, у 1327 році, вранці 6 квітня, у церкві св. Клари в Авіньйоні; і в тому ж місті, того ж місяця й у той же день і годину 1348 року цей світоч згас, коли я був у Вероні, не відаючи своєї долі”.
Сонет 61
Благословенні будьте, день і рік,
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де постеріг я ті сяйливі очі,
Що зав’язали світ мені навік!
Благословен вогонь, що серце пік,
Солодкий біль спечаленої ночі
І лук Амура, що в безоболоччі
Пускав у мене стріл ясний потік!
Благословенні будьте, серця рани
І вимовлене пошепки ім’я
Моєї донни — ніжне і кохане,
І ці сторінки, де про неї я
Писав, творивши славу, що не в’яне, —
Й ти, неподільна радосте моя!
Перекладач: Д.Павличко
Сонет 162
Щасливі квіти й благовісні трави,
Прим’яті донною на самоті.
Пісок, що береже сліди святі
Чудових ніжок під листком купави;
Гаї прозорі, віти, наче пави,
Фіалки у любовній блідноті,
Ліса вільготні, тихі та густі,
Куди не сходить сонце величаве;
О краю мій, о ріки голубі,
Ви омиваєте Лаури очі,
Їх блиск перебираючи собі.
Прекрасні ви в своєму непороччі!
А там підводні скелі серед ночі
Горять в мого закохання журбі.
Перекладач: Д.Павличко
Сонет 267
Де погляд ніжний, де чарівний вид;
Де постать горда, де струнка постава,
Де мова та бентежна й величава,
Що завдає негідникові встид?
Де сміх, що жалить того, хто набрид?
Де та душа, що, мов зоря яскрава,
Висока й гідна владарського права,
Небесну нам осяяла блакить?
Я вами дихаю, для вас палаю,
Я народивсь для вашого єства,
Без вас мені нема й не треба раю;
Як радість відійшла моя жива,
В словах надію я плекав безкраю,
Та вітер порозвіював слова.
Перекладач: Д.Павличко
Published: Feb 13, 2021
Latest Revision: Feb 13, 2021
Ourboox Unique Identifier: OB-1042900
Copyright © 2021
Skip to content