Природні зони України

Зона мішаних лісів України

Зона мішаних лісів в Україні репрезентована Українським Поліссям. Південна межа Полісся проходить поблизу Львова, Шепетівки, Житомира, Києва, Ніжина, Глухова.

Поверхня Полісся – хвилясто-гірбиста рівна, складена переважно піщаними та супіщаними льодовиковими відкладами.

Клімат помірно континентального, літотепле, волосини, у липні від + 17 (на заході) до + 19 ° С (на сходах). Зима м’яка, з частинами відлігів, особливості заходу. Температура січня при заході на схід змінюється від – -4,5 до -8 ° С. У середньому за рік в Українському Поліссі відстань становить 600-680 мм. Кліматичні умови і рельєф обумовленого великого густоту річкової сітки, створення боліту.

Ґрунти зони дерново-підзолісті та болотні. Природну рослинність складають лісові, лучні та болотні види.

З лісів переважають соснові (бори), дубово-соснові (субори) і дубово-грабові. У ХУІ – ХУІІ ст. вся територія Полісся на захід від Дніпра була покрита лісами. Ніні лісистість складає більше 30%.

Середня рожевість Полісся – понад 30%, а ділянки середньо-підзолистих (в основному рідних) грунтів розорані на 80%. Луки займають 10% території. Багато боліт засуджено і перетворено на сільгоспугіддя.

Для Полісся характерні типові лісові тварини: козуля, лось, дикий кабан, вовк, лисиця, рись, куниця, заєць, білка, борсук, із птахів – тетерев, глухар, рябчик. Водяться бобер, видра.

Українське Полісся поділяється на 5 фізико-географічних областей: Волинське, Житомирське, Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське Полісся.

Лісостепова зона України

Лісостепова зона простяглася від Прикарпаття до Середньоросійської височини. Північна межа (із Поліссям) проходить поблизу Львова, Шепетівки, Житомира, Києва, Ніжина, Глухова, а південна – за лініями Ананьїв – Знам’янка – Олександрія – Красноград – Балаклія – ​​Куп’янськ.

Рельєф Лісостепу різноманітний. На Правобережжі зона займає Волино-Подільську та Придніпровську височі, на Лівобережжі – частину Придніпровської нізовини та відроги Середньоросійської височини.

Зональними типами грунтів є сірі лісові грунти (під лісовими масивами), а також типові чорноземи (під найкращими різновидовими травмами). У заплавах річок поширені лучно-чорноземні грунти, Клімат Лісостепу помірно континентальний. Під час заходу на східному рівні температури знижуються від -5 до -8 ° С, липня – від +18 до + 22 ° С. На заході випадає 550-750 мм, на сходах – 450 мм на захід від року. Густота річкової сітки зменшується завдяки заходу на схід.

У Лісостепу переглядають широколистяні ліси, головним чином діброви. Бук утворює великі масиви на крайньому заході. Граб характерний для лісів Придніпровської височини. На Лівобережжі домінює дуб із домішкою клена, ліпі, ясена. Соснові та сосново-дубові лісі займаються піщаною терасією річок.

Ландшафти Лісостепу сильно змінені людиною. За останнє сторінку лісистість зменшилась від 40-50 до 5-10%. Середня рожевість Лісостепу складає 75%, а на Лівобережжі – навіть 90%. Овочеві умови сприятливі для вирощування пшениці, кукурудзи, гречки, цукрового бур’яку та багатьох інших культур.

Для Лісостепу є характерним поєднанням тваринного світу Полісся і Степу. У лісах водяться лось, дикий кабан, козуля, вовк, борсук, куниця, білка. На степових ділянках типові тварини – заєць-русак, лисиця, гризуни (ховрашки, хом’яки, миші); із птахів – сіра куріпка, перепел.

Лісостеп України поширюється на чотири фізико-географічні провінції: Західне-Українське, Дністровсько-Дніпровське, Лівобережне-Дніпровське, Середньоросійське.

Степова зона України

Степова зона займає близько 40% території України. На півночі Степ межує з Лісостепом по лінії Ананьїв – Знам’янка – Олександрія – Красноград – Балаклія – Куп’янськ. Степ охоплює Причорноморську низовину, південні частини Придніпровської височини та Придніпровської низовини, Донецьку і Приазовську височини, а також рівнини Криму.

У порівнянні з іншими зонами України Степ одержує найбільшу кількість сонячного тепла, але найменшу кількість осадків. Із заходу на схід температури січня змінюються від -2 до -9°С, температури липня – від +20 до +24°С. Річна сума опадів зменшується з північного заходу на південний схід – від 450 до 300 мм. Це є причиною маловодності степових річок.

Природних лісів у Степу дуже мало. Вони ростуть переважно в балках (байрачні дубові ліси), у заплавах рік (заплавні ліси), на піщаних терасах (соснові ліси). Є й штучні лісові масиви. Повсюдно в Степу створено лісові полезахисні смуги.

Степ сильно змінений людиною. Природна рослинність збереглася в заповідниках, на схилах річкових долин і балок,

У північних районах є лучні степи з пишним різнотрав’ям (конюшина, шавлія, сон-трава та ін.) і степовими злаками. Ґрунти – звичайні чорноземи, типові чорноземи. Далі на південь – різнотравно-типчаково-ковилові степи на звичайних чорноземах поступово переходять у типчаково-ковилові на південних чорноземах. Ще далі на південь – сухі степи з розрідженим травостоєм із злаків, полину, солянок на каштанових ґрунтах.

Тваринний світ: крім численних дрібних гризунів у степу живуть землерийки, кроти, сліпці. Бабак звичайний зараз зберігся тільки в Луганському заповіднику та у двох заказниках Харківської області. Характерні для степу ховрашки, зустрічаються ласка, горностай, степовий тхір, борсук, лисиця та ін., із птахів – жайворонки, перепели, куріпки, рідко – дрохви, орли.

Рілля в стопу складає 75% земельного фонду. Головні сільськогосподарські культури – озима пшениця, соняшник, цукровий буряк, баштанні.

Степова зона України поділяється з півночі на південь на три під зони: Швнічностепову, Середньостепову та Південностепову.

Природні умови і природні ресурси Чорного та Азовського морів

Чорне море – внутрішнє море басейну Атлантичного океану, омиває береги України, Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії і Румунії. Площа 422 тис. км², середня глибина 1271 м, максимальна – 2245 м. Керченською протокою Чорне море сполучене з Азовським, протокою Босфор – з Мармуровим морем. У Чорне море впадають Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг та інші ріки.

Найбільший півострів – Кримський, найбільші затоки у берегів України – КаркінІтська, Каламітська, Феодосійська, Джарилгацька. Островів мало (Зміїний, Джарйлгач та ін.). Поширені піщані коси. Взагалі береги розчленовані мало.

Кліматичні умови Чорного моря визначаються розташуванням значної його частини в субтропічному поясі. Зима тепла і волога, літо жарке і сухе.

Середня солоність Чорного моря 21,8%о. Температура поверхневих вод влітку від +24 до +26°С, у мілководних затоках – до +29 С. Взимку температура води в середньому дорівнює +8°С. У суворі зими в північно-західній і північно-східній частинах Чорне коре замерзає.

Характерною особливістю моря є наявність у його глибинних водах сірководню, рівень якого підвищується і вже досяг позначок -100-200 м, що негативно відбивається на органічному житті.

У Чорному морі промислове значення мають червоні водорості, із риб – хамса, ставрида, кефаль, камбала, скумбрія, із безхребетних – мідії, креветки, устриці. Узбережжя Чорного моря – головний рекреаційний район України: Море відіграє велику роль у внутрішніх і зовнішніх транспортних зв’язках (порти Одеса, Іллічівськ, Південний та ін.). Розпочато освоєння шельфу (видобуток газу, у перспективі – нафти).

Азовські; море – внутрішнє море басейну Атлантичного океану в межах України і Росії. Площа 39 тис. км², середня глибина 7,4 м, Максимальна – 15 м (наймілководніше море Землі).

Найбільші затоки – Сиваш, Обіточна, Бердянська, Таганрозька. Островів мало. Характерні довгі піщані коси – Арабатська Стрілка (довжина 115 км), Федотова, Бердянська та ін. В море впадають Дон, Кубань, а також малі річки.

Для району Азовського моря характерним є помірно континентальний клімат. Влітку температура води в морі підвищується до +25-30°С, взимку на півночі має температуру від 0 до -З С, на півдні — від 0 до +3°С. У суворі зими море може повністю покритися льодом товщиною до 90 см.

Солоність води в морі збільшується, оскільки скоротився річковий стік головних рік. Рівень води в Азовському морі підтримується за рахунок надходження солоніших вод Чорного моря. Солоність води в Азовському морі зараз досягла в середньому 13,8%о і продовжує зростати, що згубно впливає на прісноводні види органічного світу.

Органічний світ Азовського моря характеризується високою продуктивністю. Водяться азовський дельфін, 79 видів риб, з яких найбільше значення мають тюлька, хамса, камбала, бички, оселедець, а також осетрові – осетер, севрюга.

Узбережжя Азовського моря використовується для рекреації. Найважливіші порти – Маріуполь, Бердянськ. Промислове значення мають солі Сиваша. Шельф перспективний для пошуків нафти, газу, розсипних родовищ корисних копалин. У1999 р. біля мису Казантип відкрито перше газове родовище.