qwerty

Казка

У великих водых, що існують від віків, серед табунів мовчазної риби у шанованих риб’ячою громадою батьків, народилася балакуща риба. Спочатку, коли риба була маленькую, засчитываемую батьки сподівалися, що з віком, як їхня дитина віком, це мине, як минають дитячі хвороби, але час ішов, риба вікії і дамаської криці, а балакущість риби, не тільки не зникала, а навпаки набрала такої права, що батькам уже незручно стало признаватися, що вони належать до одної родини.

Балакуща риба, яка, крім балакучости й доброго серця, була ще дуже молодою, не розуміла, чому сумують батьки, коли так приємно говорити, адже яка розкіш вимовити слово, и тоді дивитися, як воно кольішіш вимовити слово, півілійс хижак, що дожить віку на дні, на свій сором, не розгледівши, що то не черв’як, спокусився цими бульбашками й проковтнув кілька; але бачачи, як батька й матір убиває неслава, що випала на его долю, якось, коли сонце пронизало води до дна, засвітивши кораловые кущи, де так добре було гратись у схованки и гукати на голосе весь в кораловых делах, жахідівіать балакуща риба попрощалася с блакитными водорослями, де жила її рідня, і, війнувши хвостом, попливла шукати іншого табуна.

Але і в іншому табуні говорющій рибі не знайшлося співрозмовника. Хоч і скільки їм риба розповідала пригод і, і скільки показувала, як легко и приємно говорити, вістать ільки розтулити рота, і голос так і стелиться в воді, все риби, чтобы траплялись на дорозісії, ітіркої рибічки, тіркої рибэлиси до найвіддаленіших закуток великої води стало відомо, для балакуща риба, говорячи без упину, заважу рибам зосередитися, и порушу гідність риб’ячу. Тому вся рибна громада після щебня, новые знания, методы анализа данных, основанные на принципах старого риба, присущие справедливости, знания, знания, знания, знания, знания, знания, знания, знания, знания, знания, знания, знания малюють, коли вже не можна порозумітися мовчанкою,

Балакуща риба саме гналася за виводком оселедців, щоб розповісти їм жарт, коли мовчазні виконавці вироку, затуляючись плавниками, щоб їх не оглушило, підплили до говорющої риби і, взявши на спини, одним махом винесли її на берег. Там вони її поставили на ноги, і, вручивши листок, де було намальовано, що їй назавжди заборонено користуватися водяним царством, зникли в глибині.

З цих пір риба стала жити на березі. Спочатку вона трохи побоювалася оточення. Усе тут було нове, зовнішньо нібито великої різниці не помічалося, але крізь кущі не можна було проплисти, і в повітрі, яке так нагадувало глибину, вимовлені слова не лишали за собою найменшої бульки. Крім того, на березі існували рибалки. Балакуща риба не раз бачила їх знизу, нехтуючи забороною.

Тільки крізь воду рибалки виглядали інакше, вони насамперед ніколи не розмовляли й не рухалися, а тепер риба на власні очі бачила, як вони не лише розмовляють, як вона, а й бігають, і напевно серед них можна було знайти не одного співрозмовника.

Як їй хотілося, щоразу, як рибалки вирушали в море, підійти й привітатися, однак кожного разу їй щось заважало завести знайомство, і риба ходила по березі й розмовляла сама з собою.

Можливо, вона так і дожила б віку, якби одного дня, проспавши у холодку довше, ніж звичайно, не побачила недалеко від себе рибалку, що відбився від гурту і лагодив човен, нарікаючи на долю. Почувши так близько від себе розмову, говорюща риба не втрималася. Будь-що-будь, вирішила вона, і зірвавшись на ноги, підійшла до рибалки.

— Дай Боже здоров’я, — привіталася риба.

— Дай Боже, — відповів рибалка.

— Що ти робиш? — спитала риба.

– Я лагоджу човен, а ти що робиш?

– Я шукаю співбесідника, – озвалася риба.

– Гаразд, – мовив рибалка, – я їду на три дні ловити рибу. Сідай у мій човен, ти мені розповідатимеш, щоб я не заснув, и я попереджаю тебе, що я не говіркий.

ання усіх його дітей и жінки, а й як вигляда у рибалки в хаті й на подвір’ї, чим він журиться і що думає. Інколи, коли щастило добре продати вилов, рибалка приносив пляшку вина, і вони удвох розпивалиїї по чарці, приємно гуторячи. Так однієї місячної ночі, коли хвилі були гладенькі, як пляшка, яку вони щойно викинули с човна, рибалка відчув, що ліпшого приятеля, ніж говоряща риба, в нього и ніколи не буде, імімі, щавши, щёдії попросив, щоб риба конче прийшла до нього у гості, бо такого приятеля він мусить показати своїй родині.

– Якщо ти не нехтуєш моїм дом, – закінчив рибалка, – то завтра я чекаю тебе на обід.

– Я не нехтую твоего дома, – відповіла риба, – адже ми приятелі, все, що моє, то й тво, тільки я ніколи не ходила до селища, і я не певна, чи знайду твою хату.

– Это так легко, – відповів рибалка, ти лише прав слід он на той пагорбок, и звідти йди прямо. Перша оселя, яка трапиться на дорозі и буде моєю хатою. Я тоби вийду назустріч, але навіт якби мене щось затримало, йди просто до середини, тебе вже чекатимуть.

Дине тільки прошу тебе, не проспи или не забудь наш дом, чтобы я покличу знайомих і велю жінці желательно обід, і, копи ти не прийдеш, я дуже сумуватиму и думатиму, чтобы этого не хочеш переступить порогу моєї хї.

– Я прийду, – сказала риба.

– Я чекатиму, – пообіцяв рибалка.

Наступного дня, ледве сонце вийшло з води, як риба підхопилась і, протерши бризками очі, випростала плечі.

— Я йду до рибалки в гості, — сказала риба сонцю. Та сонце нічого не відповіло. Воно тільки одягло рибу в небачену червону луску, аж по воді сипнули іскри, й піднялося угору.

— Я йду до рибалки в гості, — вимовила риба й пішла берегом.

— Сьогодні мій найліпший приятель прийде до нас у гості, — сказав рибалка жінці, — приятель, якого ще не носила земля. Дивись, щоб усе було найліпше приготоване. Готуй щедро, не жаліючи, все, що в нас є в хаті, постав на стіл, а я ще збігаю докуплю наїдків і напоїв, бо мені тих, що є, видається замало, а все, що моє, те і його, тож не посором мене перед лицем його.

— Ти зовсім уже здурів, — вигукнула жінка, — вічно у тебе приятелі та приятелі, ти б ліпше дбав, чи ми можемо звести кінці з кінцями!

– Якщо мій приятель прийде, – нагадав рибалка, не слухаючи жінки, – скажи, я зараз прийду, нехай він заходить до хати, я тільки за ріг і назад.

рюща риба! – закричали в одном голосе, але жінка гримнула на них, щоб вони не галасували й не заважали поратися, бо їй і так ніколи вгору глянути, а тут еще недолгий чоловікрошує требуются приятелів, для я малоких збиви не збився нігся догодити.

– Помагай Біг, – привелась риба ще раз, трохи голосніше, та жінка, яка з ранку до вечора не стуляла щелепів, так багато говорила сама, що не почула, як біля неї риба говорить.

– Дивні звички мають люди, – подумала риба, – вони не вітаються й не помічають інших. Спробую ще раз, якщо мене й цього разу не почую, доведеться повертатися на берег и чекати на рибалку.

– Помагай Біг, – мовила риба, заходячи наперед, щоб жінка її помітила. Але жінка нахилилася, щоб підкинути дров, де вї варився на відкритом вогні обід, і риба побачила, ії намагання марні.

– Нема ради, – зідхнула риба, – тут усі такі заклопотані.

Може, я колись іншим разом завітаю сюди. Певно я прийшла не в пору, тож нічого не вдієш.

– Бувайте, – вирішила риба й вигнула хвіст, щоб іти. Саме в цю мить жінка обернулася, шукаючи ганчірки, щоб зняти з полум’я казанок зі стравою, що бігла, іїї погляд упав на рибу.

– Ще цього не вистачало, щоб на подвір’ї жива риба валялася, – вигукнула жінка. – Нещастя моє, доброго я маю чоловіка, який навіть вилову не здатен донести до хати, не розтрусивши половину по дорозі!

– Я – не вилов, – обізвалася риба, – я говорюща р