Молодіжні субкультури: бітники, хіпі, рок-гурти

Молодіжна субкультура – будь-яке об’єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мова (сленг), символіка (зовнішня атрибутика), традиції, норми та цінності.

Бітники

Ніні вже нікого не здивуєш субкультурними молодіжними угрупуваннями, які відкидають суспільну мораль, прагнуть вирізнятися та сповідують певну філософію. Однак мало хто знає, що саме бітники впровадили нестандартне мислення та поведінку, чий світогляд згодом перейняли неформали.

Вважається, що термін «бітник» (від англ. Beat) увів у вжиток письменник Джек Керуак. У той час це означало «пошарпаний життям», «поношений», «втомлений» (сленгове). До того ж слово «beat» позначало ритм у джазових композиціях, а джаз для бітників мав особливе значення – він був основним культурним супроводом течії. Найчастіше йшлося про боп – різновид джазу, що виник незадовго до появи бітників. Боп зробив виконавця майже священною постаттю і привніс у «розбите покоління» поняття спонтанності й самотності.

Батьківщиною провісників неформалізму – «розбитого покоління» – стала Каліфорнія.

Бітницький рух очолювали освічені випускники університетів, а їх лави поповнювала молодь – представники середнього класу, яким набридла буденність. Бітники пропагували відчуження від соціальних проблем, відмову від усіляких статків та бродяжили країною.

Бітництво зародилось у повоєнній Америці, у роки переоцінки моральних цінностей та серйозних змін у суспільстві. «Розбите покоління» вступило в свій час як доволі агресивно налаштоване та ідеологічно озброєне угрупування молоді, яке протестувало проти американської зовнішньої політики, натомість приймало ідеї марксизму та анархізму.

Бітники вибирали найрадикальнішу форму бунту проти суспільної моралі, а саме: нетрадиційну сексуальну орієнтацію, що швидко набула популярність серед молодих інтелектуалів. Ще одним зацікавленням бітників стало захоплення дзен-буддизмом. Звідси й пішла інша форма протиставлення суспільству – заглиблення в себе.

Не варто, однак, забувати, що від самого початку бітництво сформувалося як літературне угрупування, що не визнавало існуючих суспільних цінностей і не приймало естетичних установок традиційного мистецтва.

Ядром грути були Ален Гінзберг, Вільям Берроуз та Джек Керуак. Окрім того, згадують Ніла Кесседі, Лоуренса Ферлінгетті, Грегорі Корсо, Герберта Ханке і ще кількох молодих письменників, які тяжіли до безсюжетності, вільного вірша та імпресіонізму; мова віршів – метафорична, з шокуючою лексикою та натуралізмом описів.

Особливості бітників

«Класичним» образом бітника є довговолосий бородань у латаних штанях, що обожнює джазову музику, захоплюється літературою та філософією, мандрує дорогами Америки, вживає наркотики, користується спеціальним жаргоном.

Бітники ставили собі за мету епатувати суспільство поміркованих. К. Гомс, один із представників цього літературного напрямку, пояснював:

Бути бітником означає усвідомлювати свою самотність та вважати її нормою

Був у «розбитого покоління» і свій сленг, який згодом від них перейняли інші неформальні угрупування. Саме завдяки бітникам набуло популярності джазове слово «cool», яке вживають досі, а також «cat», тобто «чувак», «dig» – «в’їжджати», та багато інших.

Хіпі

Хіпі –  одна з найдавніших молодих діжних субкультур.

 Рух формувався у Сан-Франциско в середині 60-х років XX століття як протест проти обивателів (велика кількість поглядів).

В основі ідеології хіпі лежить філософське учення, пов’язане з «рухом Ісуса». Вони підтримують пацифістських поглядів,  сповідують ідею «непротивлення злу насильством», схильні до творчості. 

Основна форма проведення дозвілля –  тусовки на флету (від англ. flat – квартира) невгасаючими дискусіями, постійною полемікою і обов’язковим музичним супроводом. Тусовки супроводжуються, як правило, вживанням алкоголю і наркотиків. Хіпі нерідко тікають з рідної домівки, подорожуючи практично без коштів для існування. Відома любов хіпі до квітів і до ходіння босоніж. (одна з назв руху – «діти квітів»).

Головним новаторством хіпі у мистецтво стало внесення у творчість елементу спонтанності. І весь цей рух відбувався під гаслом, взятим з пісні The Beatles «All You Need Is Love» (у перекладі з англ. –  все, що тобі потрібно – це любов). Тема любові до всіх і до всього є настільки наскрізною для хіпі, що навіть немає сенсу зупинятися на ній.

Рух хіпі розвивався «хвилями»: «перша хвиля» належить  до кінця 60-х –  початку 70-х років XX століття, «друга хвиля» – до 80-х років, а в середині 90-х рр. несподівано заявила про себе й «третя хвиля».

Зовнішній вигляд хіпі «третьої хвилі» достатньо традиційний: довге скуйовджене волосся, джинси або джинсова куртка, іноді балахон невизначеного кольору, на шиї – «ксивник» (невелика шкіряна сумочка, прикрашена бісером або вишивкою).  На руках – «фенечки», тобто саморобні браслети або намиста, найчастіше з бісеру, дерева або шкіри. Від «класичних» хіпі «третю хвилю» відрізняють такі атрибути, як рюкзак і три-чотири кільця   у вухах, рідше в носі (пірсинг).

Субкультуру хіпі слід віднести до субкультури, якій властиве прагнення до самопізнання і самоусвідомлення.

Основними складовими ідеології субкультури хіпі є:

1. Зневага до інтелектуальних пошуків — головний принцип їхнього стилю життя.

2. Основні цінності — це свобода, радість життя та безмежна любов до усіх людей без огляду на їхню расову чи релігійну приналежність.

3. Протистояння загальноприйнятим нормам і культурі споживання.

4. Демонстративна бідність.

5. Захоплення східним містицизмом.

6. Життя за принципом існування «тут і зараз».

7. Культ кохання і наркотиків.

“Він зустрічає мене обіймами, хоча ми ще не знайомі. А на фото позує, розкриваючи руки, немов намагаючись когось обійняти.

Він дуже відкритий і щирий.

Він – це львівський хіпі Алік Олісевич.”- зазначає журналіст М. Марковська

Свого часу він, разом з іншими львівськими хіпі, організовував першу політичну демонстрацію в Україні, де сповідували свободу та права людини. Тоді, 1987-го, на вулиці міста вийшло близько 200 людей.

Рок-гурти

Рок-гурт — музичний колектив, що працює в жанрі рок-музики. У роки існування СРСР уживався офіційний термін вокально-інструментальний ансамбль (ВІА). Перші рок-гурти з’явилися в США і Великій Британії у другій половині 1950-х рр., одночасно з популяризацією рок-н-ролу.

 Серед перших відомих рок-гуртів      можна назвати “The Crickets”, “The Coasters”, “The Shadows”.

В Україні першим визнаним рок-гуртом був Еней, який з’явився у 1969, утім на той час вже існувало чимало ВІА та підпільних гуртів, наприклад Гуцули. На початку 1970-х рок-музику у СРСР було заборонено, й навіть Еней зник, а термін “рок-гурт” остаточно замінили на “ансамбль” аж до початку Перебудови у 80-х.

Музична індустрія, проте, продовжувала наголошувати на маркетованих лідерах музичних колективів, ніж гуртах як таких. Лише великий успіх і яскраво змальований імідж таких гуртів, як “The Beatles”, “The Beach Boys” допоміг по-справжньому зламати цю тенденцію. Наприклад, «The Beatles» значно вплинули на формат рок-гуртів 1960-х рр. і згалом на архетип рок-гуртів як такий.

У більшості випадків рок-гурти тяжіють до двох типів — самостійно розвинутих і продюсерських проектів. Можливі гібридні варіанти, коли гурт створюється менеджером, ним підбираються музиканти і задається загальний імідж, проте власне пісні пишуть і грають самі учасники такого гурту (“Sex Pistols”, “The Clash”).

Структура гурту

У найпоширенішому варіанті до складу рок-гурту входять виконавці на типових для рок-музики інструментах (гітара, бас, барабани, клавішні). Класичний склад виглядає таким чином:

• Вокаліст
• Гітарист (лідер-гітара)
• Ритм-гітарист
• Бас-гітарист
• Барабанщик або перкусист

Нерідко в тріо, що складаються лише з гітариста, бас-гітариста і барабанщика, функції вокаліста виконує один із музикантів (“Cream”, “The Police”, “Stray Cats”, “Nirvana”).