Анонс уроків зарубіжної літератури в 9 класі

Анонс уроків зарубіжної літератури в 9 класі

 Просвітництво

XVIII ст називають добою Просвітництва. 

” Усе рухалося, вирувало, було охоплено думкою, як жити далі” ( Вольтер)

” Пафос Просвітництва полягає в прагненні оновлення життя, формуванні нової людини, утвердженні нових ідеалів і цінностей” ( Д. Наливайко)

1.Джонатан Свіфт ” (1667-1745)

“Мандри Лемюеля Гуллівера” 

Англо-ірландський письменник був відомим у свій час як громадський діяч, філософ, журналіст і проповедник. Хоча Дж. Свіфт не мав права через духовний сан обіймати державні посади, він фактично став одним із найвпливовіших громадських діячів того часу, довіреною особо прем’єр-міністра та міністра іноземних справ. Дж. Свіфт редагував тронні промови королеви, парламентські виступи політиків, постанови тодішніх міністрів Англії, видавав журнал “Екзамінер”.

2. Йоганн Вольфганг Ґете ( 1749-1832)

Переймаючись проблемами тогочасної Німеччини, заклавши засади національної німецької літератури., Й.В.Ґете писав про людину та світ у широкому всесвітньому масштабі. Його хвилювали глобальні питання людства, він прагнув пізнати сутність загального буття, природи, мистецтва й відповідно до цього визначити місце й призначення особистості.

” Найбільший геній – це та людина, яка може все засвоїти й реалізувати своє призначення” ( Й.В.Ґете)

“Чим раніше людина зрозуміє, що є мистецтво, яке допомагає їй духовно вдосконалюватися, тим вона щасливіша” ( Й.В.Ґете)

“Травнева пісня”, “Вільшаний король”, “Прометей”

3. Фрідріх Шиллер ( 1759-1805)

” Мистецтво покликане зробити з людей – людей…”

( Ф. Шиллер)

” Треба служити своїм сучасникам, дати їм те, чого вони потребують” (Ф. Шиллер)

Ф. Шиллер    називав себе “громадянином світу”, прагнучи слугувати своїм мистецтвом  усьому людству.

Ім’я Ф. Шиллера назавжди ввійшло в історію німецької та світової культури як автора багатьох відомих творів, зокрема оди ” До радості”, яку композитор Л.ван Бетховен поклав на музику, що стала гімном Євросоюзу – полум’яним закликом до єднання всіх людей в ім’я миру та дружби.

Романтизм

Наприкінці XVIII – початку XIXст в Європі формується новий художній напрям – романтизм.

Романтизм приніс особливе відчуття свободи, дух перетворення, нові ідеали. Романтичний герой намагається проникнути у тайну світу та природи, аби досягти бажаної гармонії. Однак цей процес є драматичним. У внутрішньому світі героя відбувається справжня особиста драма.

4. Генріх Гейне (1797-1856)

” Я ніколи не надавав великого значення славі поета, мене мало турбувало, хвалять чи лають мої пісні. Але на мою труну ви повинні покласти меч, бо я був хоробрим солдатом у війні за визволення духу людства” ( Г.Гейне)

“Книга пісень” ( “На півночі кедр одинокий…”)

( ” Не знаю, що стало зо мною…”)

( ” Коли розлучаються двоє…”)

5. Джорж Байрон (1788-1824)

Вплив творчості Дж. Байрона на англійську й інші літератури Європи був таким сильним, що інші письменники наслідували теми, мотиви, його стиль, а широка публіка – тип поведінки, відчувань, ставлення до світу, навіть одягу.

Тому від часів Дж.Байрона сформувалося поняття “байронізм”

Байронічний герой розчарований у принадах світу, його не радує ан багатство, ані слава, ані кохання. Основний його духовний стан – це нудьга. Він не задоволений навколишнім середовищем, не може знайти місце в ньому, звідси – його тривалі блукання в нетрях власної душі й у світі. Байронічний герой самотній і відчужений. Це грішний янгол, демон, який ніде не знаходить розради, але й сам страждає від цього.

Лірика. ” Хотів би жити знов у горах…”

 ” Мій дух, як ніч…”

Поема ” Мазепа”

Взаємодія романтизму і реалізму

У межах романтизму поступово зароджувалися елементи нового художнього напряму – реалізму, який був зорієнтований уже не на внутрішній ( суб’єктивний) простір людини, а на об’єктивну реальність – глибоке дослідження суспільно-історичного и приватного життя. Багато митців починали як романтики, але протягом творчої еволюції ставали на шлях глибокого реалістичного дослідження дійсності.

6. Олександр Сергійович Пушкін (1799-1837)

” Пушкін – свій для багатьох країн і народів, тому що в ньому втілені найголовніші цінності – людяність і свобода ”

(М. Рильский )

Лірика ” До А.П.Керн”, ” Я вас кохав…”, ” Я пам’ятник собі поставив незотлінний…”

” У ліриці О. Пушкіна виявляється яскрава романтична метафора ” кохання – це життя”, а “життя без кохання – духовна смерть” ( Г. Макогоненко)

Роман у віршах “Євгеній Онєгін”

О.С.Пушкін поставив перед собою мету – зобразити типовий образ представника російської молоді початку ХІХ ст., розчарованого, самотнього, який не знаходить свого місця в навколишньому середовище. Головний герой – “зайва людина”, людина, яка відчуває велики можливості і високе призначення, маючи  здібності, енергію та розум, вона не непотрібна бездуховному, позбавленому волі й ідеалів суспільству.

На перший погляд, у романі провідною є любовна фабула, але О. Пушкін увів історію кохання в широкий історичний, соціальний і філософський контекст, показавши життя в різних його проявах та аспектах.

Для письменника головною є не сама історія кохання як подія, а її обумовленість, реальні умови, що призвели до того чи іншого вчинку.

7. Михайло Юрійович Лермонтов (1814-1841)

Після загибелі на дуелі О.С.Пушкіна з’явився вірш “Смерть поета” (1837) Це був відгук на загибель поета. Написав цей вірш М.Ю. Лермонтов. Цім віршем він сміливо виступив проти тих, хто був зацікавлений, щоб голос О.Пушкіна замовк назавжди. Цей вірш визначив творчий і життєвий шлях М.Ю. Лермонтова, приніс йому славу й прискорив ранню загибель.

У своїх віршах і поемах він прагнув наслідувати двох улюблених поетів – Дж.Байрона й О.Пушкіна. Але…

Ні, я не Байрон, інший я

Обранець, людям ще не знаний,

Як він, мандрівець, світом гнаний,

Та руська лиш душа моя.

“Ось хто мав цей вічний і сильний пошук істини! Ось кого школа, що так рано помер! Які сили були в цієї людині!”(Л. Толстой)

Лірика. “Сосна”, “І нудно, і сумно…”, “На дорогу йду я самотині…”

Роман ” Герой нашого часу”

У романі “Герой нашого часу” М.Лермонтов порушив проблему, яка мала велике суспільно-політичне, психологічне та філософське значення – доля непересічної людини в сучасному суспільстві. Головний герой Григорій Печорін – типовий представник своєї доби. З погляду обивателів, Печорін – аморальний результат західного впливу. Але для автора – це втілення вихованого на байронічних ідеалах покоління, яке способом життя й думок протистоїть бездушному суспільству “військових мундирів і примітивних уявлень”.

” М.Лермонтову вдалося створити образ людини, чиї романтичний порив і цинізм, тигряча гнучкість і орлиний погляд, гаряча кров і холодна голова, лагідність і похмурість, м’якість і жорстокість, душевна тонкість і владна потреба наказувати, безжалісність і усвідомлення жорстокості залишаються незмінно привабливими для читачів різних країн і епох” ( В. Набоков)

Реалізм

” Суть художньої революції полягала у відмові від тих літературних норм, які раніше вважалися обов’язковими для літературних творів… Нові ознаки літератури показують читачеві, що єством нової літератури є свобода творчості, яка не підлягає ніяким приписам і традиціям”

( Д. Чижевський)

Зміст літературних творів становить соціально-історична дійсність, різноманітні форми та відносини в суспільстві. Для цього художнього напряму характерне дослідження життя людей різних класів і груп. Реалісти досліджували зв’язок людини й середовища, вплив влади грошей та стану суспільства загалом на формування характерів.

8. Оноре де Бальзак ( 1799-1850)

Оноре де Бальзак – один із найяскравіших письменників ХІХ ст. Його сучасник і співвітчизник Стендаль назвав митця 

“королем романістів Франції”.

У своєї епопеї “Людська комедія” Бальзак висловив бажання бути “секретарем” французького суспільства. Він вивчав проблеми суспільства, зв’язок людини й середовища, соціальні типи свого часу.

“Гобсек”- багатоцентрова повість “Людської комедії”, у якій використано прийом “розповідь у розповіді”, що дає можливість подивитися на події й персонажів із різних точок зору.

9. Микола Васильович Гоголь (1809-1852)

” З України М.Гоголь приніс до Петербурга розвинуте почуття краси, тому він так гостро відчував недосконалість світу, духовну потворність людей” (О.Гончар).

“О.Пушкін розумів, що сила таланту М.Гоголя полягає в його особливому українському погляді на життя, залюбленості в Україну. Відомий поет підтримав молодого митця, допомагав у його творчих пошуках під час перебування в Петербурзі” (Н. Крутікова).

“У російську культуру М.Гоголь приніс сонячний дух України, дух “Тараса Бульби”, “Вечорів на хуторі біля Диканьки”, а російське життя було для нього те, що відображене в петербурзьких повістях, “Ревізорі”, “Мертвих душах”

( О.Гончар).

П’єса “Ревізор”

“На зеркало нечего пенять, коли рожа крива”(рос.)

Цикл петербурзьких повістей: “Невський проспект”

“Портрет”, “Записки божевільного”, “Ніс”, “Шинель”, “Повість про капітана Копєйкіна”.

“Гоголівський Петербург – це місто абсурду й несправедливості, разючих контрастів багатства й бідності, холодне й байдуже до проблем людини” ( Ю. Барабаш)

” Образ “маленької людини” у М.Гоголя – це не тільки відображення життя пересічної людини у звичних для неї обставинах, а й своєрідна притча про людину, утілення філософських роздумів письменника про трагізм долі людини, про її стосунки зі світом і людством” (Н.Крутікова).

Нові тенденції в драматургії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

10. Генрік Ібсен (1828-1906)

Г.Ібсен – видатний норвезький письменник, творець “нової драми”, який приділяв особливу увагу духовному життю людини, умів розпізнавати тривожні симптоми неблагополуччя в суспільному житті за принадно його видимістю.

З творів Г.Ібсена розпочалася нова ера театру – психологічного, інтелектуального,дискусійного.

П’єса ” Ляльковий дім”

Г.Ібсен порушив у “Ляльковому домі” проблему боротьби й незалежності жінки в суспільстві.

11. Бернард Шоу ( 1856-1950)

” Глядач повинен залишати театральну залу з тривожним відчуттям того, що життя, відображене в п’єсі, стосується його особисто, він має знайти якийсь вихід для себе й інших, бо сучасний стан цивілізації не сумісний з його розумінням честі.” (Б.Шоу)

У 1925 році Б.Шоу отримав високу винагороду – Нобелівську премію в галузі літератури “за творчість, позначену ідеалізмом і гуманізмом, за яскраву сатиру, яка поєднується з винятковою поетичною красою”

У 1938 році письменнику вручили премію “Оскар” за сценарій до кінофільму “Пігмаліон”.

П’єса “Пігмаліон

За основу п’єси взято античний міф про скульптора Пігмаліона, який створив статую морської богині Галатеї.

Сучасний Пігмаліон у п’єсі Б.Шоу – це вчений-фонетист, він працює зі словом і людською свідомістю. Він не думає про труднощі й наслідки, його цікавить процес створення “нової людини”. Але після завершення експерименту “сучасна Галатея” повстала проти “скульптора”…

Література ХХ-ХХІ ст.

12. Шолом-Алейхем (1859-1916)

Шолом-Алейхем не випадково обрав псевдонім, який у перекладі з мови идиш означає “Мир вам”. Життя письменника було сповнене страждань й нездійснених мрій, але герої його творів ніколи не втрачають оптимізму та гумору, вони з миром приходять у кожний дім, бо проблема батьків і дітей, бідності й багатства, сенсу людського життя залишаються головними для кожної людини. Шолом-Алейхем уміє про складне сказати просто, про сумне – весело. Письменника вважають голосом простих євреїв, тяжке життя яких завжди супроводжувалося усмішкою та піснею. Книжки митця навчають сприймати життя з вдячністю та надією на краще.

” Тев’є – молочник”. У творі порушено проблему історичної долі євреїв. Утверджується національна самобутність єврейського народу, його вірувань і традицій.

Водночас автор засуджує такі явища, як соціальна несправедливість, насильство державою, національна нерівність.

” Людина, яка не читає, розраховується за це своїм життям; нація, яка не читає розраховується за це своєю історією” ( Вольтер)

 Без читання жодна людина не зможе стати успішною!

Читайте книжки!