Декоративно-ужиткове мистецтво України

  Українське ужиткове мистецтво має давнє коріння. Завдяки літописам і пам’яткам, що дійшли до нас з доби Київської Русі відомо, що вже тоді існували промисли, які потім стали власне українськими. Так, найдавнішими видами народного прикладного мистецтва є різьба по дереву (дерев’яна скульптура), килимарство, вишивка, гончарство і кераміка.

Дерев’яна скульптура досягла свого найвищого розвитку за часів розквіту козацької держави в XVII–XVIII ст. Талановиті козацькі майстри, чиї імена не дійшли до нас, стали творцями унікального українського стилю, так званого козацького бароко.

По всій території козацької держави зводилися порівняно невеликі дерев’яні церкви, що відзначалися водночас точністю ліній і майстерною ажурністю. Багато з них збереглися й донині. Вочевидь, від козацького бароко ажурність різьблення перейшла в народну архітектуру Центральної, Північної та Східно – Південної України. Різьбленням стали прикрашатися одвірки, сволоки, карнизи дерев’яних споруд, а відтак і дерев ‘ яні предмети господарського вжитку, меблі та хатнє обладнання, скрині, дерев’яний посуд, знаряддя праці та зброя, військове спорядження.

Особливою сторінкою в історії українських промислів є різьблення церковних іконостасів та інших предметів культового призначення. Переважає поліхроматична або золочена різьба барокового стилю, основою якої служить вибагливий рослинний орнамент, що складається з майстерно стилізованих народних мотивів : виноградної лози, соняшників, мальв, троянд та ін.

Барокові і рококові орнаментальні форми і мотиви часто доповнюються постатями святих, янголів та ін. Ці композиції зазвичай притаманні архітектурним елементам багатоярусних іконостасів.

Сьогодні їх розрізняють тільки за територіальним

принципом: коври й килими походять з центрально – та північноукраїнських промислових осередків, а коци виготовляються вручну на заході, переважно на Гуцульщині. Крім того, на коврах і килимах переважає барвистий, часто рослинний орнамент. Гуцульський коц – переважно сірий або білий – кольору нефарбованої овечої шерсті, якщо на ньому є орнамент, то він геометричний.

Найрізноманітнішим і, певно, найдавнішим в Україні є гончарський промисел. Найпоширеніші види кераміки – теракотова, сіра, полив’яна та чорна кераміка. Вони відрізняються не тільки територіальними традиціями колористики й декору, але й родовищами глини. Відповідно до природного розміщення родовища потрібної глини історично виникали осередки гончарства. Їх назви походять від назв сусідніх селищ. Ці назви сьогодні сприймаються як бренди. Так, наприклад, відома городищинська та плахтянська кераміка, чорнодимлена кераміка з Гавареччини Львівської області.

Чорнодимлена кераміка ( випалена за спеціальною технологією – без доступу повітря ) виникла як альтернатива традиціям античної кераміки, і вже на початку нашої ери мала свої осередки на території України та сучасних держав Європи. В Україні Х V ІІІ – ХІХ ст. вона суперничала з традиційною полив’яною керамікою.

Чорна кераміка виготовляється зі спеціальної глини на гончарному крузі. Після підсушування кременем, який походить з того ж родовища, вироби вигладжують і « виписують » на них орнаменти. Після випалювання вигладжена поверхня має сріблястий, а не вигладжена — чорний колір

Традиційний керамічний посуд, як правило, розписується та оздоблюється поливою чи фляндруванням, причому характерним для українського гончарства є поєднання зеленої й коричневої полив. Мальовані миски, тарелі, тикви, куманці, близнята і дзбанки, а також оригінальні

фігурки кіз, баранів, оленів з горщиками на спині для кімнатних квітів мають рослинний або сюжетний орнамент.

Особливістю українського народного гончарства є також кахлі для печей, а подекуди і вставки для будівель у формі рельєфних і розписних кружал, прямокутних плиток з орнаментом, що утворюють на стінах декоровані фризи тощо. Кахлі можуть бути рельєфними, з зеленою або коричневою поливою, мальовані. Зустрічаються кахлі, розписані по білому тлу синьою поливою або й двома – трьома кольорами.

У старих будинках можна ще побачити викладені кахлями старовинні печі, які є справжніми витворами мистецтва. Вони мають практичне значення і є елементом стилю приміщення.

Яскравою сторінкою увійшов в історію культури українського народу декоративний розпис. Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України. Одним з найвідоміших центрів, що здавна уславився своєрідним мистецтвом розпису на Україні, є село Петриківка Дніпропетровської області.

Вже у Х V ІІ столітті на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва виник незвичайний петриківський орнамент.

З покоління в покоління передавалися основи декоративного оздоблення сільського інтер’єру та екстер’єру, господарських і побутових речей, зберігалися місцеві особливості розпису.