Віртуальний музей письменниці Марка Вовчка

Марія Вілінська: становлення письменниці. Орловський край. Опанас Маркович

Марко Вовчок (справжнє прізвище, ім’я та по
батькові Марія Олександрівна Вілінська) народилася 22 грудня 1833 р. в с. Єкатерининському Орловської губернії (Росія) у родині збіднілого дворянина. Батько Марії помер, коли вона була
ще зовсім маленькою. Мати одружилася з поміщиком, який жорстоко ставився до своїх кріпаків (спогади про нього та його поводження з
людьми стануть у майбутньому матеріалом для
деяких художніх творів письменниці).
Дівчина запам’ятала науку матері: «Не знатимеш хоч кілька
мов, не вважай себе культурною людиною». Марія навчалася в жіночому пансіоні в Харкові, потім повернулася в Орел, де виховувала тітчиних дітей. Саме тут, в Орлі, вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком (етнографом і фольклористом) Опанасом Марко-
вичем, який був засланий у це місто за участь у Кирило-Мефодіївському братстві.

Життя в Україні.Народні оповідання; – літературний дебют Марка Вовчка

Студіюючи фольклор в українських селах,
Марія засвоювала народні звичаї, обряди, побут. Страждання українських селян стали її власними, майбутня письменниця усвідомлювала, що треба якось протидіяти рабству в закріпаченій Україні.
Вона почала писати твори. Літературна діяльність письменниці веде
відлік від 1856 р. Вона пише під прибраним ім’ям Марко Вовчок.
У 1857 р. в Петербурзі побачила світ збірка «Народні оповідання»
Марка Вовчка, твори молодої письменниці набувають великої популярності. Через два роки вона з чоловіком переїздить до російської столиці. У Петербурзі Марко Вовчок стає окрасою гурту українських культурних діячів.

Марко Вовчок у Петербурзі. Дружба з Т. Г. Шевченком

Марія познайомилася з Тарасом Шевченком  у Санкт-Петербурзі, куди переїхала з  чоловіком 1859р. За два роки перед зустріччю з Шевченком вийшли друком  «Народні оповідання» Марка Вовчка, що дістали високу оцінку критиків і безліч захоплених читацьких відгуків.  На той час вона була єдиною письменницею в українській літературі, де панували самі лише чоловіки. І вона  так правдиво, щиро і співчутливо зобразила життя українських селян – кріпаків, наймитів — що змушувала гірко плакати над сторінками своєї книги не одного читача. Тарас Григорович зізнавався  друзям, що й сам не стримував сліз: він як ніхто інший знав, яка вона, кріпацька доля…

Марко Вовчок за Кордоном (Швейцарская, Нитчинна, Швейцарская, Англія, Италія).

За кордоном письменниця почувається як риба в воді. Вона швидко входить до інтелектуальних кіл Європи, скрізь її чекають та охоче приймають. Так, у Дрездені письменниця знайомиться з критиком і журналістом Володимиром Майковим, письменником Іваном Гончаровим, професором Санкт-Петербурзького університету Костянтином Кавеліним, у Лондоні – з Олександром Ґерценом, лікарем-терапевтом Сергієм Боткіним та актором Михайлом Щепкіним, у Ґейдельберзі – з хіміком Дмитром Менделєєвим, у Парижі – зі знаними літераторами Ґуставом Флобером, Проспером Меріме та Львом Толстим, у Неаполі – з Миколою Добролюбовим. Проспер Меріме після прочитання «Народних оповідань» у перекладі Тургєнєва пише в листі до письменниці Жанни Дакен, що ця авторка перевершила навіть «Хатину дядька Тома» Ґаррієт Бічер-Стоу. А повість «Маруся» (яку, серед інших, можна знайти в найновішому виданні творів Марко Вовчок «Емансипантка») про сміливу дівчинку, яка допомагає козакам-запорожцям, було перекладено одразу кількома мовами, зокрема французькою книжка витримала понад сто перевидань. На хвилі визнання та всезагального захоплення Марко Вовчок закохується знову, цього разу у перспективного критика Миколу Добролюбова. Тургєнєв теж вкрай засмучений таким поворотом подій – утім, розпачливих листів не пише. Тільки й того, що застерігає «зійти з непевної доріжки». Проте де там!

Перекладацька діяльність. Літературна спадщина Марка Вовчка

До розширення фахових компетенцій Марко Вовчок підштовхнула ще й скрута. Живучи в Європі з маленькою дитиною, та ще й будучи іноземкою, заробляти потрібно було чимало. Вона багато пише (зокрема після заборон, накладених на українське книговидання, знову починає писати російською) – проте Тургєнєв пише в листі до літературного критика Павла Аннєнкова: «Марія Олександрівна й досі тут живе, і мила, як і раніш; але стільки витрачає ця жінка, сидячи на сухому хлібі, в одній сукні, без черевиків, – це неймовірно!». Тож П’єр-Жуль Етцель, що став, до всього, черговим захопленням Марко Вовчок, у 1863 році пропонує їй почати перекладати французьку прозу російською мовою.

За наступні вісім років Марко Вовчок переклала 15 романів Жуля Верна. Романи французьких сучасних їй авторів вона отримувала від Етцеля настільки швидко, що вони майже одночасно виходили і в Росії, і в Франції. Переклад російською монографії «Походження видів» Чарльза Дарвіна теж здійснила Марко Вовчок. 1867 року письменниця разом із сином повертається до Росії, де, окрім перекладів, повертається й до активної літературної діяльності. За наступні роки вона пише цілу низку російськомовних романів та повістей. Окрім цього, за контрактом із книгоробом Семеном Звонарьовим вона 1870 року засновує часопис «Переклади кращих іноземних письменників». До роботи над цим журналом Марко Вовчок залучає й молодших колег-жінок, завдяки чому в наступні роки в Росії з’являється ціла плеяда талановитих перекладачок. Серед них опинилася Катерина (Катрін) Керстен, родичка колишнього чоловіка Марко Вовчок Опанаса Марковича (на той момент покійного). Їй письменниця доручає вкрай відповідальний переклад – «Казки» Ганса-Християна Андерсена. Проте це обертається для Марко Вовчок дечим украй неочікуваним.

Марко Вовчок – фатальна жінка української літератури. Останні роки життя

https://youtu.be/iy_t7MQy2CU