Принцеса на горошині

Жив колись один принц.

І захотілось йому одружитися з принцесою, та тільки зі справжньою принцесою.

Він об’їздив цілий світ, щоб знайти таку, але так і не знайшов собі нареченої.

Принцес було скільки завгодно, та чи були вони зовсім справжні, цього він ніяк не міг добрати. Все йому здавалось, що щось не так.

От він і повернувся додому зажурений – адже він так хотів знайти справжню принцесу і одружитись.

Якось увечері розгулялась страшна негода: гуркотів грім, спалахувала блискавка, а дощ лив як з відра! Страх та й годі!

Раптом хтось постукав у міську браму, і старий король пішов відчинити.

За брамою стояла принцеса. Матінко рідна! Який вона мала вигляд під дощем та вітром!

Вода збігала по її волоссі і по платтю на носки її черевиків і витікала з-під каблуків, а вона казала, що вона справжня принцеса.

«Ну, про це ми вже самі дізнаємось!» – подумала стара королева, але нічого не сказала.

Вона пішла до опочивальні, скинула з ліжка усю постіль,

поклала на дошки горошину, потім узяла двадцять матраців і поклала їх на горошину,

а тоді ще двадцять перин з гагачого пуху.

Тут мусила принцеса проспати ніч.

Вранці її спитали, як вона спала.

– Ой, дуже погано! – мовила принцеса. – Я цілісіньку ніч на стулила очей. Хтозна-що було у моєму ліжку. Я лежала на чомусь твердому, і від цього у мене все тіло тепер у синцях! Просто жах!

Тоді всі побачили, що це справжня принцеса, якщо вона крізь двадцять матраців і двадцять пухових перин відчула горошину! Такою ніжною могла бути лише дійсна принцеса.

Принц одружився з нею, бо знав тепер напевне, що знайшов справжню принцесу.

А горошина потрапила до музею, де лежить і досі, якщо її ніхто не взяв. От яка історія була насправді!