В давнину вона була початком не лише господарського, а й календарного року – рахували рік з 1 березня, першого дня весни. Це пора торжества дня і кохання, коли над світом людей панує богиня життєвої злагоди і гармонії Лада та її донька Леля, покровителька закоханих. Весною воскресає і відроджується життєдайна сила Сонця. Тому на Весну припадають найкрасивіші та найулюбленіші народні свята – Благовіщення, Воскресіння Христове, часто Вознесіння, а інколи й Зелені свята (за умови ранньої Пасхи).
Образ Весни – юна красуня з розпущеними косами та у віночку, сплетеному з зеленого барвінку та перших квітів. Її  птахи -ластівка, котра Весну розпочинає, бо приносить ключі, якими замикає зиму і відмикає весну -літо, соловейко, котрий весну закінчує. Та ще жайворонок, який виспівує весну над полями. І зозуля, яка тільки весною починає «кукувати» людям літа.
То весна – старт всьому живому, красивому і радісному…

Сильна пора,  її велич в теплі та стиглості,  Літо з Зимою схрещують свої гарячі і холодні мечі на теренах Весни, особливо, весни ранньої, коли теплі дні чередуються з морозами і сніговіями. Битва Літа і Зими розпочинається на Стрітення: впевнене у своїй перемозі, Літо виходить на прю в одній сорочці, а Зима, передчуваючи поразку, одягає сім кожухів. Однак, і це їй не допомагає…

 За давніми переказами, богиня Літо долає Бабу-Зиму неперевершеною Божественною красою букета літніх квітів – від одного погляду на них тане лід Зими, а снігопади переходять у теплі дощі.
Образ Літа – молода, щедра і багата дівчина-красуня, у вбранні та прикрасах якої все доречне і чарівне: і квіти, і трави, і плоди, і стиглі ягоди, і налиті теплом колоски.
Літо – то найсприятливіша пора року, коли будь-яку справу можна і завершувати, і продовжувати, і навіть розпочинати.

Якщо Весна – старша сестра Літа і захищає його від підступних ударів Зими, то Осінь – його молодша сестра, котра приймає на себе колючі крижані уколи зміцнілої Зими, що наближається.  Весна захищає багатства Літа від пізніх морозів-холодів, а Осінь – від ранніх.
Осінь чарівна не лише своїми щедрими дарами – саме осінньої пори кожна нива, кожен сад віддають людям все, що в них залишилося (а останній дар – то дар найщедріший!), а й своїми яскравими барвами, голубою далечінню небес, передзимовим гамором та метушнею пташини.
Її донька Мокрина завершує літні дні густими дощами – це і сумний плач за літнім теплом і сонячними днями.

Пopa року, коли вся природа вмирає або засинає, а все живе та рухоме, захищаючись від холодів, і зберігаючи тепло для весняного воскресіння, замикається в собі, відгороджується від замороженого довкілля. В зимову пору все відпочиває-лікується, аби зі свіжими силами-соками зустріти тепло і світло Весни.
Її образ – це  холодна красуня з крижаним блиском в очах.