Байки

Віл (Гребінка Євген)

«Мабуть, на небі звісно стало

(Про себе Віл у кошарі гомонів)

Про те, що весь мій вік я все за двох робив,

Да й витерпів так чимало,

Що в плузі силкується, копіюючи волочі,

Ізранку у ярмі до півночі ходив

І ще щодня бував і бітий!

Хазяїна не раз я проклинав,

Тепер ми не маємо цього:

У мене вдосталь їсти й піти,

Несуть мене і солі, і круж,

Вівса і висівок; наїстись трьом би стало ».

Аж тут хазяїн шасть у хлів

І, взявши за роги, Вола під нижчим повівом,

Бо сказано – його годовано на сало.

Ти здобув таке любите мене, як пугу піс …

Чого ж так лащішся тепер до мене, Йване?

Чи знаєш, що ти чоломкаєш ідею,

Чогось мене морозить.

Вовк і огонь (Гребінка Євген)

У лісі хтось розклав Огонь.

Було то восени вже пізно;

Великий холод був, вітрі шуміли грізно,

І біла ожеледь, і сніг ішов, абонь;

Так, мабуть, чоловік біля багаття грівся,

Та ідучи й покинув так його.

Аж ось, не знаю я того,

Як сірий Вовк тут опинився.

Обмерз, забовтався, мабуть, три дні не їв,

Дрижить, як мокрий хірт, зубами, знай, цокоче;

Звірюка до Огню підскочив,

Підскочив, озирнувсь, мов тороплений сів

(Бо зроду вперше він огонь узрів),

Сидить і сам собі радіє,

Що смух ‘ його Огонь, мов літом сонце, гріє,

І став він обтавать, аж пара з шерсті йде.

Із льоду бурульки, що, знай, кругом бряжчали,

Уже зовсім пообпадали.

Він до Огню то рило підведе,

То лапу коло жару сушить,

То біля полум’я кудлатий хвіст обтрусить.

Уже Огонь не став його лякать.

Звірюка думає: «Чого його бояться?

Зі мною він як панібрат».

Ось нічка утекла, мов стало розсвітать,

Мов почало на світ благословляться.

«Пора,— Вовк думає,— у лози удирать!»

Ну, що б собі іти? — ні, треба попрощаться:

Дві Курки (Сковорода Григорій)

Випало якось Дикій Курці залетіти до Домашньої.

— І як се ти, сестрице, в лісах живеш? — спитала Домашня.

— А точнісінько так, як інші лісові птахи, — відповіла Дика. — Годує мене той самий Бог, що й диких голубів.

— Вони ж можуть добре літати, — проказала господиня.

— Се так, — згодилася Дика,— однак і я можу літати і цілком задоволена своїми крильми.

— Ось у се, сестрице, я ніяк не можу повірити, — сказала Домосида, — бо я ледве-ледве можу перелетіти он до того сарая.

— Не перечу, — каже Дика, — але зважте, голубонько моя, на те, що ви змальства, як тільки народились, зволите на подвір’ї гній гребти, а я щодень мушу набувати досвіду літати.

Сила: Багато хто, не маючи сили щось зробити, не вірить, що можуть те інші. Безліч є таких, хто через розніженість відучені мандрувати пішки. Се свідчить, що практика без природженості безглузда, а природженість утверджується практикою. Яка користь знати, як робиться діло, коли ти сам його не зробиш? Взнати неважко, важче зробити. Наука та досвід — се одне і те ж. Вона не в знанні самім живе, а в діянні. Як і робота без природженості, так і знання без роботи — мука. Ось у чому різниця між знаннями та наукою.

Лісова казка (для дорослих.скорочено) (Дудар Євген)

Одного сонячного ранку в лісовому господарстві отримали колоду. На ній були висічені якісь знаки і на шнурочку висіла сургучева печатка. Начальник лісгоспу Ведмідь радісно заревів, що нарешті надійшла вказівка з тресту. Прочитали. Просять вислати сто колод у трест і тисячу в главк, бо нема на чому писати. Скликали загальні збори, намітили рубежі, взяли зобов’язання, відправили колоди.

Незабаром до лісгоспу прийшло десять колод з інструкцією, як інвентаризувати ліс. Провели інвентаризацію, відіслали в трест звіт із п’ятдесяти колод, другий примірник — в об’єднання, третій — у міністерство. З міністерства надійшла брошура зі ста п’ятдесяти колод, як оберігати ліс від паразитів. З главку прислали буклет з п’ятдесяти колод, як правильно розуміти брошуру з міністерства. З тресту додали тридцять колод інструкції, як розшифрувати буклет із главку.

У лісгоспі негайно склали звіт про те, як зрозуміли інструкції і що думають робити, відіслали його на двохстах колодах.

Заодно послали п’ять тисяч колод у трест, десять тисяч — у главк, двадцять тисяч — у міністерство, як і вимагалось.

У наступних керівних матеріалах ішлося про те, як берегти ліс від буреломів, від пожеж та іншого. На все було написано звіти, доповідалося, як зрозуміли і що з цього приводу роблять.

Якось у кабінеті Ведмедя пролунав телефонний дзвінок — телефонував керуючий трестом. Він дорікав, що лісгосп прислав річний звіт на трухлявій палиці з ліщини. А наступного дня на виламаній із стільця ніжці прийшов наказ про те, що лісове господарство ліквідується. Ведмідь заспокоював працівників: нічого, мовляв, мобілізуємося, розкорчуємо пеньки й візьмемося за землеробство.

Коментар

Гуморескі Є. Дударя «Лісова казка» висміє бюрократизм, баламурова тяганина, яка й донізує процвітає у нас громадськість. Чиновники дуже часто дійсно корисні, підкоряючи «помітну робочу роботу» – планамі, звітами, які забирають у час, і силіють, і містять кошики, не приносячи нікому попередньо важливі користі. Тому-то твір знаходиться підзаголовок «для дорослих».

Лебідь, щука і рак (Крилов Іван)

Де згоди доброї у товаришів нема,

До діла братись там дарма,

Бо вийде, далеко, не діло, само мука.

Розкось Лебідь, Рак та Щука

Везти підводного узялись

Я в цьому троє всіх мерщіх впряглих.

Щосили змікають, – та ба, немає ходу!

Воно, якнайменше, не є тягар:

Та Лебідь рветься до до хмар,

Рак сунеться назад, і натискаю тягне у воду.

Хто-небудь серед них, хто ні, – судити не нам,

А сам віз і досі там.