«Не хочу бути таким, як усі» 

В. Дрозд

Дитинство

   Володимир Григорович Дрозд народився 25 серпня 1939 року на  Чернігівщині в сім’ї колгоспника. Рідне село письменника — Петрушин — межує з  Білоруссю та Росією. Тому мова мешканців його села, як називав її В. Дрозд, була «петрушинська». Коли хлопчикові було  2 роки, почалася Велика Вітчизняна війна. Батька забрали на фронт і 3 роки не було про нього жодної звісточки. Мати тяжко бідувала  з 2 дочками і сином. Сестру Любу німці тричі везли на каторжні роботи, але вона завжди тікала. Отже, було біди та горя  доволі. Не озло-битись на людей допомагала милосердність матері, яка подавала дітям приклад людяності. Після війни у колгоспі працювали полонені німецькі солдати: полонені всідалися край дороги і сьорбали суп із казанків, а діти так гасали по дорозі, що пісок з-під їхніх ніг попадав в очі німцям. Дітей нагнала мати В. Дрозда, сказавши, що люди обідають. Так гуманно поставилася мати до фашистів,  незважаючи на те, що ледь вбереглася від куль німецького автоматника, що зазнала голоду і холоду в роки окупації.

Освіта

   Читати вчився із книжок  старших сестер. До школи ходив у сусіднє село, долаючи 8 км в один бік. Писав на  газетному папері, читав ночами книги, які після війни були рідкістю. Коли йому минуло 8 років, померла мати. Батько одружився вдруге, і Володимир повністю залежав від батьківської сім’ї, оскільки за школу треба було платити. Хлопчина вирішив заробляти на хліб самому. Почав писати вірші. Коли надрукували один із них про берізку, то замість гонорару Володимир отримав неприємності — голова сільради неправильно зрозумів вірш.

Атестат про середню школу не отримав, бо  не сплатив за навчання.

Доросле життя

   Щасливий збіг обставин допоміг Володимиру стати журналістом під псевдонімом  Семирозум — прізвисько одного із предків.

Працював заввідділом обласної газети в Чернігові.

У 1968 році закінчив  Київський університет імені Т. Шевченка, факультет журналістики.

Літературний дебют відбувся в журналі  «Дніпро», де в 1962 році надрукували його повість «Люблю сині зорі» і два оповідання. В. Дрозд написав понад 20 книг повістей та оповідань, які перекладені європейськими мовами. Герої творів наділені добротою і співчутливістю.

Кілька років Володимир Григорович очолював редакцію журналу  «Київ», був першим заступником голови Національної спілки письменників України. За роман «Листя землі» в 1992 році йому було присуджено Шевченківську премію; за активну громадську діяльність — орден Ярослава Мудрого V ступеня.

Помер В. Дрозд 23 жовтня 2003 р. Написав заповіт: «Я не люблю і не хочу пишних похорон. Каліноване урочище між Халеп’ям і Витачевим, де я був щасливим і духовно наповненим, нехай буде моїм могилом. Читайте книги В. Дрозда, сміливо і плач з прекрасності, недолугістю і короткочасністю життя земного. Мені шукайте на витачівській дорозі або в небесах над Каліновим гаєм »).

Буктрейлер “БІЛІЙ КІНЬ ШЕПТАЛО”

Аудіокнига

Володимир Дрозд, оповідання “Білий кінь Шептало” (частина 1 з 2)

Аудіокнига
Володимир Дрозд, оповіщення “Білий кінь Шептало” (частина 2 з 2)

Кліп

Чому Шептало?

  Шептати – говорити тихо, без участі голосу. У кличці Шептало відображено сутність алегоричного образу роздвоєної особистості.

   Будучи сміливим, маючи глибоку душу і світлий розум, кінь водночас нерішучий, залежний, готовий змиритися.

   Він заявляє про свої права ніби пошепки, з обережністю оприявнює власний потяг до волі і врешті-решт нехтує правом самостійного життєвого вибору.

АНАЛІЗ СЮЖЕТНО-КОМПОЗИЦІЙНОЇ БУДОВИ ОПОВІДАННЯ

Тема:

розповідь про буденне життя коня  Шептала (історія скривдженої, самотньої в суспільстві людини).

Ідея:

возвеличення  гармонії, яка простежується у стосунках людина – природа. (утвердження винятковості людини, її багатогранного духовного світу).

Основна думка:

людина і природа –  взаємопов’язані, вони – одне ціле.

Жанр: 

оповідання – невеликий епічний твір, у якому висвітлюється одна, зрідка – кілька подій з життя головного героя.

Композиція:

експозиція: знайомство з конем;

зав’язка : Степан із Шепталом вірусує за харчем для свиней;

кульмінація : Шептало на волі ;

розв’язка : Повернення кінь додому .

Порушені проблеми:

– втрата внутрішньої свободи, власного Я;

– свідома відмова від боротьби за самоствердження;

– духовне калібрування і рабство;

– ілюзорне сприйняття світу;

– самостійність.

АЛЕГОРИЧНІСТЬ ОБРАЗУ БІЛОГО КОНЯ ШЕПТАЛА

Кінь Шептало – алегорічний образ людини, який виявляється в соціумі своєї неорді-нарністю. Це сама унікальна воночасність людей, і вона намагається відмітити від сильної масовості, переглядаючи особисті повідомлення, не використовуючи своїх справжніх якостей.

Соціалізація душі »

( виправдані дії для

будь- которого стану) головного

героя оповіщення « Білий кінь

Шептало

Розбіжність між висотою

самоотінкою людини гідної

поваги, і її слабкою соціальною

роллю

Соціальне становище через

“батіг”, “Степанову руку”

Чи надійшло авторові розкрити

менталітет українця та пояснити

психологію вчинків

МЕНТАЛЬНА КАРТА

https://coggle.it/diagram/Vy3ofm6dvl94Na1t/t/%D0%B1%D1%96%D0%BB%D0%B8%D0%B9-%D0%BA%D1%96%D0%BD%D1%8C-%D1%88%D0%B5%D0%BF%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%BE

“Супроти вітру довго не заборонено.”

Що, на вашу думку, найкраще: прикидаєте скореним, а ви в душі залишаєтеся вільним, чи будете “скореними навмисними”?

ТЕСТИ

http://learningapps.org/watch?v=pxewstbi316