ЗБІРКА ПОЕЗІЙ
ДО ЦИКЛУ ПРЕДМЕТУ “ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА”
Авторка: Бут Г.В.,
викладачка ДНЗ “МПАЛ”
Мелітополь – 2020
ЗМІСТ
КАЗКА……………………………….3
ДИВИНА…………………………….5
НАМИСТО…………………………..7
НАВИВОРІТ………………………..9
ГЕРОЯМ НЕБЕСНОЇ СОТНІ……11
БОСОНІЖ У ТРАВИЧКУ………..13
СТРІТЕНСЬКА СВІЧКА…………15
МЕНІ НАСНИЛОСЯ……………..17
БАТІГ……………………………….19
КАЗКА
Ніде те відбувалося й ніколи не було…
Розбилося, ділилося, мудрило і гуло;
Зсипалося, шкварчало, вмирало, воскресало!
Тихенько засинало…Інакше не могло!
Дивніські жителі тут, мушу вам сказати,
Люблять глумитися, з-за тину позирати
Біда у них одна – на всі роки!
Сусідів мають на усі боки,
Але свого не хочуть, нащо щось їм знати?!
Щось своє, рідне – «Буде смішно виглядати»…
А що ж на теє каже рідна мати? –
То мусимо у себе ми спитати!
ДИВИНА
Примружив очі. Сонце яке в липні!
І хмари – наче і не хмари загалом…
Таке все запашне, квітуче; зорі розсипні,
Але в душі напруга: щось не те є за вікном.
Як дивно все переплелося, як глибинно –
Не хочу тут і там не хочу бути,
Чому години ледь повзуть – це так нестримно?!
Як вони роблять вигляд, що змогли то все забути!
«Мабуть, ти юний, дуже близько все сприймаєш!»
Майдан, війну – а як іще сприймати?!
Якщо забув – то совісті не маєш,
От що я хочу вам сказати!
НАМИСТО
Хто сплів, скажіть мені, оте дурне намисто?
Усе так гарно і так страшно водночас…
Та скільки років треба? Двісті? Триста?
Щоби дійшло хоч щось колись до нас…
Я досить часто говорю з собою:
Навіщо Бог прозріння мені дав?
У нас іде біда, біда у нас з собою –
Намисто безрозсудства біс подарував.
Я навіть слухати себе-тебе не хочу,
Людей, які гудять, мов цвіркуни,
Напилися брехні, червоні в неї очі,
Точнісінько такі ж, як в Сатани…
НАВИВОРІТ
Загралися ми, Лесю, заблукали!
До Мавки хочу – в ліс по правду, як по дрова.
Сьогодні, як 148 років тому, стогнем, як стогнали…
Немає долі, у неволі знову…
Там хлопці б’ються і дівчата з ними
За нас, за нашу, твою, мою землю!
Я лише прошу, щоб залишились живими.
Як соромно…Простіть там нас, молю!
Немає каменю, щоб витесано, Люди!
Навіщо ж так занехтувано Світлом!
Читати Українку, і Тараса, Стуса – їм кінця не буде!
У нас іде війна, біда чатує за вікном!
Невігластву коли вже, люди, буде край?
Покрово, захисти, накрий своїм рядном –
Від неба, Сонце де сідає ген за небокрай,
Й пошли нам щастя за кожнісіньким вікном!
ГЕРОЯМ НЕБЕСНОЇ СОТНІ
Коліноприклонно молю: “Не загубіться. Лабіринтами весни
Вони боролись. Мужньо, хто як міг,
Що янголами в небо, в душі наші донесли –
У України є лиш ми і ті, хто у бою поліг!
Загинули, але з небес луна: «А ви тут як?
Те, що ми з вами, то ми надто добре знаємо!
І молим Господа нехай боронить нам Вкраїну, бо без Нього нам ніяк!
На ваші вчинки ми постійно споглядаємо!».
Скровавлені, задимлені, замучені, але ж бо горді!
Царствуйте, Янголи, сьогодні в небесах!
Євромайданівці, ви з нами, ви в душі народній!
І в кожній краплі крові, що на Сході, і у материнських ви очах!
БОСОНІЖ У ТРАВИЧКУ
Любити так, як наче бачиш вперше..
Відкрити очі вранці, одуріти від краси!
Там бджоли, там шпаки,он дятел, он і шершні…
Чом я не птаха? Світе, напуваюся роси!
Босоніж у травичку, як в обійми
А сонечко проміннячком закута
Безкровну жертву, Господи, прийми
Гріхи прости нам навсебіч – і там, і тут..
СТРІТЕНСЬКА СВІЧКА
Я маю надію і віру, й любов
І прошу у храмі Господнім
Позбавити люд від брехні і оков,
Що в розумі тліють сьогодні!
Запалено свічку освячену в храмі
І ладану духом у кожнім кутку!
Здоровими будуть най дітки і мами
Із святом Стрітення всіх нас
Безкінечного віку!
Палай нам на мир, перемоги ми просим
І хай побратими ніколи не знають біди!
Хай не білюють від горя матусині коси!
І злагоди всім Божа ласко, на землю мою, святая, прийди!
МЕНІ НАСНИЛОСЯ
Веду я тихий діалог із Богом, при цьому геть навкіл – одна природа…
Багато люду – пішки, де і верхи, кінні!
А там – зозуля у гаю, мовчить, але яка у неї врода…
І сниться: рай у нас, на Україні!
Я бачу її очі, кожне пір’я, я відчуваю навіть дотик її крил
І сяйво бачу, кожного подвір’я..
І Таємницю начебто Відкрив…
Таке ото наснилося, панове!
А що воно – чудово розумію!
Я знаю: все, що відбувається,- важке, старе, не нове!
І прошу спокою у душах. Тихо вітер віє…
БАТІГ
Що за порода в нас, скажіть, така:
Щоб зрозуміти, треба постраждати?
Почула: “Вже давно всім треба батога…”
Чи мало знала його Україна-мати?
Хтось далі ще пішов у бесіді своїй:
“Потрібні розстріли та Соловки сьогодні”
Там цвіту нації багато полягло. Не смій…
Вони давним-давно вже Янголи Господні.
Published: Apr 2, 2020
Latest Revision: Apr 2, 2020
Ourboox Unique Identifier: OB-764120
Copyright © 2020