Осінній вітерець

 Нарешті яскравими, золотими кроками на землю ступила осінь. Я, вітерець, легенько дмухнув на верхівки дерев. Жовте листя зірвалось і полетіло на землю. Я посміхнувся і вірішив трохи погратися з ним. Ще раз злегка подув – і вже багряне листячко зашурхотіло серед дерев і кущів. Я засміявся і піднявся вище до сонця.

 Теплі промені ще зігрівали мій подих. На небі почали згущуватися хмари. Вони вирішили заховати від мене сонечко. Мене це трохи розсердило: я почав замерзати і ставав все холоднішим. Тож набрав повні груди повітря і розсерджено щосили дмухнув на пишні хмари. Вони раптом заплакали, виливаючи холодні крапельки дощу додолу.

 Я затих, купаючись у струменях осіннього дощу. Потім повільно піднявся вище. Все ще похмурі, але виплакані хмари стали набагато легшими. Я зновою силою подув на них і знов побачив чисте небо.

 Я вирішив повернутися на землю. Пролетів серед дерев і кущів, перетрусив килим з різнобарвного листя, погрався з павутинням, розвішеним, мов гірлянда, серед гілок. Втомився. І поступово став затихати, заколисаний  шопотом сивого туману, що почав вбирати звідусіль яскраві фарби, буркочучи  при цьому на всіх навколо.

 Скоро прийде зима. Мої осінні розваги скінчаться. Але с часом, коли зміняться пори року, я, осінній вітерець-пустун, знову повернусь на землю, щоб погратися з листям, подражнити хмари і заплутатись у павутинних лабіринтах.

Ковальчук Ірина

Якби я була вітром

 Одного осіннього дня я ішла до школи. Раптом мені в обличчя дмухнув вітер і я подумала:”А що, якби я була вітром?”.

 Мабуть, я б змогла літати будь-де, відвідала б усі країни, літала б низько над морем, нічого не боючись, піднялась би у таку височінь, в яку ще не змогла забратися людина, побувала б у горах, але…

 Пролетіти весь світ – це чудова пригода, але робити це самій?.. Це дуже сумно, бо що може бути краще за подорож із друзями чи родиною, хай навіть і у знайомі давно місця! 

Петрушова Софія

***

Осінній листочок

Настала осінь, але я цьому не рада, бо восени всі листочки гинуть. От і моя пора скоро настане. Уявляєте, як нам важко? Ми не проживаємо на світі навіть року, покидаючи назавжди свої домівки-дерева. Під час падіння нас підхоплює осінній вітер, крутить нами, розкидає у різні боки часом далеко від рідних. Ми більше не бачимось.

 Іноді так заздримо голкам на ялинках та соснах! Їм не доводиться розлучатися і втрачати рідний дім. Але з іншого боку багато ялинок під новий рік зрубують, а потім їх голочки опадають так, як опадали ми восени.

 Тож я рада, що все-таки листочок.

Гладун Анастасія

***

Листочок дуба

 Якось мені наснився чудернацький сон, ніби я – яскраво-жовтий осінній листочок.

 Все своє життя я була зеленою, але прийшла осінь, і я, як і багато таких саме листочків, почала змінювати колір. Я бачила, як на сусідніх деревах листочки, змінившись, невдовзі падали додолу і їх затоптували люди. Я ж трималась до останнього. Та одного дня подув сильний вітер. Він безжально розхитував гілки, струшуючи з них останню прикрасу – різнокольорове листя. Я теж упала. Я дійсно була останнюю, бо я – дубовий листочок.

Жейнова Юлія

***

Я – осені дарунок

 Була вже осінь. Дощило. Ранкова прохолода не додавала радості. Хоча осінь і намагалась звеселити всіх, розмальовуючи все навкруги у буйне різнобарв’я. 

 Я ріс на невеликому дереві. Усі мої друзі-листочки вихвалялися своїми червоно-помаранчовими, жовтими, багряними оздобами. Я ж був помаранчово-жовтим листочком. Та не поспішав хвалитися, гублячи дощові сльози. Налетів сильний вітер-почався листопад. Майже всі ми полетіли до землі.

 Лежачи на землі разом з усіма, я розмірковував про швидкоплинність нашого, листочкового, життя, про самотність і непотрібність. Та ось поряд пробіг хлопчик, який навіщось постійно нахилявся до землі. Раптом я відчув, що злітаю! Це хлопчик підняв мене, пильно роздивився і радо повідомив:”Ти дуже гарний, я подарую тебе своїй мамі на День народження”. Він був щасливий. Щасливим був і я.

Кобець Анастасія

***