!Борисенко Олена Тобі, Україно

Чекай, Миколаю, листа

У хаті незатишно, пусто,

А мама така завжди.

Запасів на зиму не густо,

Бо все відібрала війна.

Малечі так хочеться казки,

Ялинки (хоч плач, хоч співай).

“Святий Миколаю, будь ласка,

Про нас не забудь, відшукай!

Дівчина на папері:

“Ми в Луцьку, далеко.

Надійка вже ніжками ходить.

Гостинчика їй поклади.

Дай мамі робота хорошу,

Тимка в чобіточки узуй,

Бо де вже узяти ті гроші,

А краще – нам мир подаруй!

Щоб у Гнутовім, вдома сім’єю

Зустріти Різдво і свята

Колядками, сміхом, кутею.

Чекай, Миколаю, листа! “

Яблунька

Коло хати нині запишалась

Яблуня в рожевому цвіту.

Сонце нею аж замилувалось,

Задивилось, наче на святу.

А тюльпани аж почервонілі.

У нарцисів подив у очах.

Вчора ще листочки зеленілі,

А сьогодні в сукні, як дівча.

Яблуневі шати милували,

Лаурер торкалися душі,

Та озвались, струнами заграли

І ляглі пелюстками вірші.

Яблунька залишилася вічно

У рядках римованих цвісти

Щоб, неначе Божа чиста свічка,

Радість і красу у світі нести.

Болить менi за тебе

Болить мені за тебе до нестями

Моя ти рідна, нене Україно!

Зацькована, сплюндрована панами,

Скривавлена, але не на колінах.

Міцна, незламна скеля серед світу,

Хоч у брехні-багні по пояс нині.

Із болем у очах тому, що діти

Шукайте кращу долю на чужині.

В боях на смерть плече в плече з синами

Під кулямі, що душу рвуть і тіло,

Вперед ідеш козацьких шляхами,

Щоб біснуваті вороги тремтіли.

А їх у тебе – на кордоні й в хаті.

Жалю не май, не потурай, рви жало

Допоки блюдолизи ті піхаті

Тебе на вотчини не розтерзали.

Згадай Тараса гостре слово-крицю

І те, що настраждалася доволі.

І не чекай на Господу десницю,

Збирай нас під хоруги Правди і Волі!

Сонце висушить печаль

Позіхає вечір біля тину,

Свариться на зорі угорі.

Кошенятком місяць вигнув спину.

Він на варті нині до зорі.

Вже навшпиньки тиша ходить в хаті,

Цитькає в куток на цвіркуна.

Діти вже сопуть, не спить лиш мати,

У журбі схилилась до вікна.

На обличчі зморшками – скорбота,

Тугою тяжкою – біль і жаль,

Та шепоче лагідно дрімота:

” Зійде сонце, висушить печаль,

Привітають посмішками квіти,

Ластівкою стріне новий день.

Можна все здолати, пережити.

Ще душа співатиме пісень.”

Поспiша додому весна

Поспішає додому весна

І курличе здаля журавлями.

Днина сонячна, тепла, ясна

Голосисто дзвенить ручаями.

А небес оксамитова синь

Вже милує, і кличе, і вабить,

Лиш руками змахни і полинь,

І здається, ніщо не завадить,

Бо серденько з теплом ожива.

Вже пташки в нім гніздечка звивають.

І чуттеві і ніжні слова

Первоцвітом рясним зацвітають.

Не помиляйся

Майдан мов пекло вирував,кипів,

Палала гума аж до неба.

Вир сподівань, бажань і почуттів.

Лиш волю – іншого не треба.

Хтось за державу вільну помирав,

Хтось продавався за доляри,

Хвилини інший слушної чекав –

Вхопити владу і – за хмари.

І знову кривда і тяжка біда

Взяли у пазурі країну.

Чи знайдуть спраглі де жива вода?

Чи прийде спокій в Україну?

Чи хоч колись ще матиме народ

Життя, яке людини гідне?

Чи вбереже від панства і заброд

Себе і Україну рідну?

Подумай двічі, навпіл не рубай,

Не помиляйся, мій народе,

Назавжди Україну об’єднай

Із Заходу і аж до Сходу.

Не вір облудним ворога словам

І не цурайся свого брата,

Щоб в єдності і мірі жити нам

В Донецьку, у Криму, в Карпатах.

Бабусина хата

На узвишші, мов пташечка біла

Поміж радощів, болю та лиха

Аж до неба здіймаючи крила,

Запишалася серця утіха.

На тепло і на щедрість багата,

Хоч журбою й сльозою умита,

Моя ненька – бабусина хата,

Світла доля, любов’ю сповита.

Я до неї прилину із сонцем,

Поміж руж проросту край причілка,

Упаду я дощем під віконцем,

Притулюсь, як калинова гілка.

Чуєш, хато – мій Янгол дитинства?

Ти мій смуток і радість. Мій світе,

Ти для мене, як Діва Пречиста!

Шепочу тобі:”Многая літа”…

Втомилося село

Втомилося село, давно спочило.

Нахнюпились хати серед вишень,

А сонце колісницю покотило

І позіхаючи подибав день

Поміж м’яких хмарин відпочивати.

Вже стихли вдалині чиїсь слова,

Лиш голосисті цвіркуни й дівчата

Змагались, хто кого переспіва.

Болить менi

Болить мені за тебе до нестями,

Згорьована, нещасна Україно!

Сьогодні доля сонячна не з нами,

А дім наш – болісна, страшна руїна.

Війна непроголошена кривава

Шматує українцям душу й тіло.

Біля могил луна: “Героям слава!”,

Та на крові тій панство багатіло.

Ні сорому, ні гідності, ні честі.

Одне бажання – вирвати і вкрасти.

То й живемо, немов на перехресті,

Не знаємо куди свій шлях прокласти.

Не треба йти терновими стежками,

Бо до мети дорога в нас єдина,

Де розбрату не буде поміж нами

І буде квітнуть мирна Україна.

Бабусенька для нас свята

Осінній дощик за вікном сльозує,

А спогади так крають, як мечі

І простеляють стежку у минуле,

У дім, де вогник світить уночі.

Де над борщем бабуся, мов чаклує,

Всміхаючись собі біля печі,

Де у годиннику кує зозуля,

Де охоронець – Янгол на плечі.

Обійми. У долонях рученята

В бабусиних, потрісканих таких,

Бо знали лиш роботу, а не свято.

Шляхів не звідала вона легких.

Оті криваві пучки і донині

Мені болять, печуть через літа.

Ми пам’ятаємо її в родині.

Бабусенька для нас всіх свята!