Ліна Костенко

https://www.youtube.com/watch?v=mR11OpJ6lFA

https://www.youtube.com/watch?v=oRstkynJHb8

ДОЩ ПОЛИВ, І ДЕНЬ ТАКИЙ ПОЛИВ’ЯНИЙ

Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, люди як нові.
Лиш дидок старесенький, кропив’яний
блискавки визбирує в траві.

Струшується сад, як парасолька.
Мокри ниви і порожній шлях …
Ген корів розіпана квасолька
догон хмари на полях.

КОЛЬОРОВІ МИШІ

Давно,
в одиночестве, я знаю, что,
ну, я думаю, что
все в порядке, колени носили что
шпаги в бою Состояние с розами, что
у них есть люди,
не знавшие о себе, –

очевидно, давно, очевидно, у вас есть
судьба

Анны, моше, десять дней.
Привї привів розлючений сусід.
Багряне листья, тихий листок,
останавливаются листы из
кленового тура, доказано,
тихо и спокойно.
Осинное сонце, яблонко-недоквасное,
стоящее в голых кленах у викни.

І той сусід сказав тоді у тиші:
— Паноне судді! Я її привів.
Вона робила … корольові миші
з оцих ось жовтих і сухих листків.
Ото складе листочок до листочка,
два рази хукне — так і побіжать.
У мене діти, в мене син і дочки,
у них цяцьки так жужмом і лежать.
Вони були нормальні і здорові,
а ця чаклунка збила їх з пуття.
Вночі їм сняться миші кольорові.
Од тих мишей немає нам життя!

Тоді суддя в судейській чорній мантії
сказав:
— Життя — це справа без гарантії.
Чаклунок ми караєм по закону.
Перехрестіться, пане, на ікону.
Скажіть суду: вона із димаря

Чи вам ті миші згризли сухаря,
а чи прогризли у підлозі нірку?

Сказка о том, как я живу в
деревне, и в госпитале, во всех областях, и
в
обмен на моральную ответственность.

Суддя спитав: – Вони на вас гарчать?
– Та, – каже, – ні. Вон яскраві.- аля
Два раза в неделю писали на печать …
Сидя тихо и уютно на лавочке.

Був сірий день. І сірий був сусід.
І сірий стіл. І сірі були двері.
І раптом нявкнув корольовий кіт.
Залив чорнилом вирок на папері.

УСЕ МОЄ, ВСЕ ЗВЕТЬСЯ УКРАЇНА

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не чью, не вон за диво, –
ооо степи, цае, небо, небо, льски,
так легко, чисто, незадолго, как
я – дорога, явное,
все моё, все светятся – Украина.
Така красавица, висок и нетлинна,
ты можешь спинись в Богом говори.

ВЖЕ БРАМИ ЛІТА ЗАМИКАЄ ОСІНЬ…
Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп. 
Цвіркуни й перепілочки припинили концерт.

Чорногуз поклонився лугам и садам. 
Отъезд в Африку, пакував чемодан.

Де ти, лето, поділось, куди подалось? 
Осінь, ось вона, осінь! 
Осінь, ось вона, ось!

Осень браков твоих друзей, 
погубила небезызвестные ключи.

Як пощастило дівчині в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.

Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.