Воля — принадне, чарівне, багатогранне слово. Більшість людей сказали б, що прямують до неї, але не всі знають (хоч відчувають і здогадуються): вона викликає страх — і не просто священне трепетання чи боязнь незвіданого, а страх позбутися спокою, з яким воля не сумісна.
Воля — це позбуття, це наука не обтяжувати себе. Згадайте Снусмумрика з книжок скандинавського генія Туве Янссон: його ідеї не обтяжувати себе прихильністю, його філософський потяг до волі — все це більше нагадує волю, ніж карикатурно виведені там же мудрування “про марність всього сущого” Ондатра.
Воля заперечує сама себе: відмежувавшись від усього, людина обтяжує себе волею, тим самим її втрачаючи. Суперечливість волі доводить її абстрактність, але (водночас!) — факт її існування: вона неможлива, отже — вона є!
“Моя Циганерія”
Руками по кишенях обмацуючи діри
і ліктями світивши, я фертиком ішов.
Бо з Неба сяла Муза! Її я ленник вірний,
ото собі розкішну вигадував любов!
Штани нінащо стерті? Та по коліна море!
Адже котигорошку лиш рими в голові.
Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі,
а під Чумацьким Возом — банкети дарові.
Розсівшись при дорозі, ті гомони лелію.
Роса на мене впала — а я собі хмелію,
бо вересневий вечір — немов вино густе.
І все капарю вірші, згорнувшись у калачик.
Мов струни ліри — тіні (їх к?паю, як м’ячик).
Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!
Published: Apr 9, 2019
Latest Revision: Apr 16, 2019
Ourboox Unique Identifier: OB-607417
Copyright © 2019