Цікавинки для дитинки

Кобзарі

         Українці – музичний та співучий народ. Зображення музик можна побачити ще на фресках Софії Київської, а музичні інструменти з бивнів мамонта були знайдені археологами на околицях давнього Чернігова. Особливу роль у збереженні й поширенні української пісні відігравали кобзарі, які йшли від села до села, від міста до міста і у найлюдяніших місцях співали пісні про долю українського народу. Кобзарі брали участь у козацьких походах, гайдамацьких повстаннях, а потім у своїх піснях розповідали народові про історичні події та героїв.

               Софія Київська

        Софійський собор – найцінніша пам’ятка доби розквіту Давньоруської держави – головний митрополичий храм, який був зведений князем Ярославом Мудрим у 1017 році, за свідченнями Новгородського літопису.

Собор присвячений святій Софії. За аналогією із Софійським собором у Константинополі. Ім’я Софія у перекладі з грецької означає « премудрість Божа». Собор був не тільки місцем релігійних відправ, а й головним громадським та культурним центром держави. У стінах Софії Київської відбувалися церемонії посадження князів на київський престол, висвячення митрополитів, оголошення державних актів, прийоми іноземних послів. При ньому велося літописання, зберігалася бібліотека, заснована Ярославом Мудрим.

Символи – рослини

        Кожний народ має свої улюблені рослини – символи: для канадців це клен. Для росіян – берізка, а для нас українців, верба та калина.         «Без верби і калини нема України», – говорить народна мудрість. Хоча й без осокорів та яворів, акацій та тополь, буків і каштані теж нема української землі. Українці здавна шанують вербу. Де тільки не використовували її у господарстві! Із вербових колод майстри видовбували посуд, ночви, мірки, човни. Плели різноманітні каркасні переплетення, споруджували кошари, кошелі, клітки, кошики, робили огорожі – тини. Весною рубали молоді вербові паростки і заливали їх водою. Через два – три тижні цей настій можна було вживати як цілющий напій.

Широко використовується верба і у весняних обрядах. Шостий тиждень Великого посту називається Вербним. На Вербному тижні у церквах освячують вербові гілочки. Освячену вербу тримають на покуті за образами. Дерево, у якому  буяють весняні соки, символізує силу, здоров’я і вроду людини.

Наймилішим для серця українця є кущ калини. По всіх куточках нашої країни цвітуть калинові кущі. Садять їх біля колодязів , щоб вода була здоровішою і смачнішою, попід вікнами будівель. Зроду – віку калина була символом дівочої краси, кохання, вірності.

                    Дніпро – Славутич

  Одна з перших згадок про Дніпро зустрічається у давньогрецького історика Геродота у V столітті до н. е. під назвою Борисфен. Згодом греки назвали річку  Данапріс (  Данапер).

 Паралельна назва Дніпра – Славутич . Славута утворилась від  давньогрецького слов’янського слова « слуті » – « славиться» і означає  « син Слави» . Очевидно , слов’янська Слава була богинею військової доблесті, недаремно воїни у бою кричали :     « Слава, Слава!» Клич « Ура!» принесли на нашу землю татаро – монгольські завойовники.

      Отже, запозичена у скіфів давньоіранська назва Дніпр не змогла повністю витіснити найменування славної річки, даного нашими далекими пращурами. Річкою слави залишається Дніпро для кожного українця і зараз.

                     Український рушник

          Від сивої давнини і до наших днів у радості і у горі  рушник був незамінною часткою нашого побуту. Ознакою охайності і працьовитості кожної жінки є прибрана хата, а у ній – чистий рушник напохваті.

       Без рушника не обходилася жодна подія у людському житті. По всій Україні поширений звичай перев’язувати  сватів у разі згоди дівчини на одруження. Кожна дівчина заздалегідь готувала собі весільні рушники. Під час шлюбу молоді ставали на весільний  рушник. В Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі і підносити його дорогому гостеві також на  рушнику.

            Дбайлива господиня обвішувала рушниками свою хату.

            Не обходилися без рушників і у час смутку, коли помирала людина.  На рушниках чи просто на довгих полотнах і сьогодні спускають домовину у могилу.

    А коли син вирушав з дому у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, як оберіг від лиха і бажала, щоб рушничком йому слалася дорога у житті.

Сорочка – вишиванка

Було  повір’я в Україні, що сорочка, вишита і подарована на добро, на хороше життя, буде оберігати людину. Сорочку вишивали і дарували не будь – кому, а особливо близьким рідним: дитині,братові, нареченому, чоловікові.

   Із давніх часів, як тільки у родинах підростали дівчата, бабусі й матері намагалися наготувати придане – вишитих блузок, сорочок, рушників, пошиванок, наткати полотна.

       Готуючись до весілля, дівчина вишивала молодому та його батькам сорочки, а юнак, у свою чергу , мав пошити ялові чоботи. Звичай дарувати сорочку своєму судженому дуже давній. Виготовлений дівчиною одяг вважався і високою формою уваги, і утвердженням почуттів. Юні майстрині намагалися вкласти у виріб не тільки хист і здібності, але й душу.

Могутній запорізький дуб                          

У Верхній Хортиці стоїть і досі могутній запорізький дуб, про який вже існує чимало легенд та переказів. Це один з найстаріших дубів в Україні. Йому вже понад сім століть. Ще за Богдана Хмельницького цьому дубові було чотириста років. Дуб – велетень витримав усі випробування часу,зберіг до глибокої старості свою силу й чудову красу. Могутня крона цього дуба складається з вісімнадцяти великих гілок, периметр крони – 102 метри. Її земний тінистий намет має 43 метри в поперечку і здалека скидається на цілий гай. Окоренок дуба на обмах утовшки 656 сантиметрів. Діаметр стовбура 208 сантиметрів, а висота дерева дорівнює 36 метрам.