Про привидів

У День народження до привида Сашуки Писуки прийдуть у гості всі його друзі-привиди – і Зловісна Марта, і Гарнюня Гапуня, і Балухатий Блюм, і Рудий Зуб, і Май Онес, і навіть Зелепонь Квартальна… І в кожного буде своя історія – химерна, розбишацька, страшненька, повчальна, добра – і неодмінно весела! Адже ці цікавущі казки розказав для вас найвеселіший український дитячий письменник, справжній улюбленець малюків Сашко Дерманський. А намалювала їх в оригінальній техніці акварелі по тонкому шовку найрадісніша українська дитяча художниця Любка Франко.
А ще серед гостей-привидів буде хтось маленький, з голови до ніг загорнутий у простирадло, хто дуже любить смакувати ірисками. Цікаво, хто це?..

Серед зеленого лісу жив маленький Привид. Всі, хто його бачив, спочатку скрикували “Ох!”. Але, як тільки він починав грати на своєму роялі, “ох” перетворювався на “ух”.
Ця історія розпочалася взимку. Тоді, коли всю землю вкривав сніг, а барвисті метелики бачили солодкі сни.
До лісу приїхала машина. Звідти вийшла пані у гарному капелюшку. Вона тримала на руках свого Кота.
Кіт вирвався і побіг поміж дерев.
Незабаром він зупинився, побачив незнайому місцину і почав кликати господиню.
– Няв, няв, – жалібно розносилось засніженим лісом.
Почув це Привид і виглянув з пташиного гнізда, де облаштував собі зимівлю.
– Допоможи мені, я заблукав, няв, – попросив Котик.
Привид добре знав, де дорога. Він вивів зляканого муркотунчика до машини.
Господиня, щоб зігріти улюбленця, взяла його на руки і поклала у свого капелюха.
А, щоб подякувати рятівникові, подарувала йому невеличкий рояль.
Привид відразу спробував щось зіграти. І всі довкола почали танцювати.

Душі померлих неприродною смертю (заложні мерці) в українському фольклорі можуть турбувати живих людей та шкодити їм. Так, покутники, небіжчики, душі яких не мають спокою через колишні гріхи, вештаються світом, доки не спокутають своїх гріхів. Невідспівані душі відвідують рідних, щоб нагадати відспівати їх. Померлі неприродною смертю можуть блукати по світу, поки не настане час, коли вони мали б померти природно. Також існували вірування, що душі заложних мерців опиняються у владі нечистої сили і та з їх допомогою шкодить людям^[7]. Слід розрізняти серед заложних мерців тих, що існують як душі, і мерців, які фізично виходять з могили для виконання незавершеної справи, через прокляття, або з метою завдати шкоди^[8].

Привиди у японському фольклорі[ред. • ред. код]

В японському фольклорі та міських легендах привиди є дуже поширеним проявом паранормального. Згідно з синтоїзмом, душі тих, хто помер своєю смертю, стають духами пращурів, а душі померлих насильницькою смертю — ворожими юрей. При цьому незалежно від статі померлого, юрей з’являється в жіночому вигляді. Особливим різновидом привидів є мононоке, втілені матеріально для завдання шкоди.

Перший спогад в літературі про мстивого юрей міститься в «Ґендзі моноґатарі». В XIV—XV ст. привиди та духи стали основними героями на сцені цього театру. У роки періоду Едо (1603—1868) привиди прижилися й на сцені театру кабукі. Найвідоміші майстри ксилографії, наприклад, Кацусіка Хокусай, присвятили цій темі свої гравюри.

Японські привиди часто не прив’язані до конкретного місця мешкання та здатні переслідувати обрану жертву повсюди. Особливо юрей полюбляють покинуті будинки, старі храми, де підстерігають перехожих. На відміну від йокаїв, як правило, простодушних та легковірних, хоча часом і шкодливих, юрей завжди лякають людей і намагаються їм нашкодити.

Привиди в містиці та паранауці[ред. • ред. код]

З фольклорних та міфічних уявлень про привидів походять численні містичні трактування. Так, поширеним поясненням існування привидів є те, що привиди — це душі, які покинули тіло, але не увійшли до потойбічного світу. Декотрі містики вважають, що привиди усвідомлюють свій стан, але утримуються відчуттям незавершеного обов’язку, помсти чи прив’язаності до своєї власності.

Серед медіумів вважається, що привидів померлих можна викликати при спіритичних сеансах, відповідним чином налаштувавшись на контакт. Привиди в такому разі начебто можуть взаємодіяти з матеріальним світом — рухати предмети, викликати звуки чи холод, або і з’являтися особисто.

Декотрі містики і представники неакадемічної науки стверджують, що вигляд і здатності привидів залежать від рівня їхньої матеріальності. Майже нематеріальні ледве здатні себе проявляти, тоді як матеріалізовані більшою мірою можуть виглядати зовсім як живі люди, за винятком того, що проходять крізь предмети. Існують думки, що привиди є не душами, а о́бразами, які посилаються померлими для живих з іншого світу.

Американський фізик Дональд Карпентер припускав, що привид (і душа) є певною матеріальною субстанцією, яка після смерті людини покидає тіло. Він стверджував, що навіть вирахував масу душі, яка складала від 6 до 27 грамів^[5]. Дослідник паранормальних явищ Джон Спенсер в книзі «Енциклопедія привидів і духів» (1992) припустив, що зображення певних подій якимось чином «записуються» в тому місці, де вони відбулися, і потім «відтворюються» в певні моменти часу. Однак він не описав механізму «запису» та «відтворення»^[9].

Частина містиків переконані, що привидами є частини людського «тонкого», «астрального», «ефірного» тіла, котрі з якоїсь причини починають жити самостійно. Вони утворюють як двійників живих людей, так і їхні о́брази, що лишаються після смерті, несучи в собі відбиток прижиттєвих думок, емоцій^[10].

Привиди у фольклорі та міфах[ред. • ред. код]

За повір’ями численних народів, після смерті людини лишається існувати її нематеріальна частина, душа. Прояв цієї душі в світі живих зветься привидом і виникає в разі неприродної смерті, порушення правил поховання чи чиїхось вчинків, які не пускають душу у світ мертвих. У багатьох культурах існувала та існує віра в необхідність задобрювання мерців, щоб вони не турбували живих, але разом з тим і в можливість спілкуватися з ними.

Так, у давньогрецькій міфології померлі, що живуть в Аїді, уявлялися як напівпрозорі тіні, що можуть повідати про різні таємні знання. Ця віра знайшла розвиток в спіритизмі, де душі мертвих можна викликати спеціальним ритуалом, щоб дізнатись приховане. Часом привиди охороняють скарби чи з’являються в строго визначений час. Так, у німецькому фольклорі існує «дике полювання» або ж «дикий гін» — натовп привидів грішників і злих духів різних видів, які проносяться по небу під час зимових бур у супроводі гончих псів, лякаючи людей.

Згідно з китайським фольклором, у ніч із 14 на 15 серпня відкриваються двері підземного царства, випускаючи примар. Потопельники, повішені й самогубці шукають жертв серед людей, щоб відняти у них душу і помістити її в царство мертвих замість себе.

Привид може мати вигляд не лише людини, а й тварини, як чорні примарні собаки баргести в англійському фольклорі, або предмета^[2]. За повір’ями, привидом може стати і неживий предмет, який зник з якоїсь причини (поїзд-привид)^[3] або пов’язаний з трагічними подіями (будинок-привид, привид веж-близнюків).

Класичний о́браз привиду — це біла, нечітка, напівпрозора форма тіла людини, тварини чи предмета. Зустрічаються також описи темних привидів, схожих на тінь. Різновидом привиду є двійник (допельгангер) — образ ще живої людини, поява якого означає наближення смерті^[4]. Загалом виокремлюються привиди, поява яких одноразова, прив’язані до певного місця, блукаючі і привиди-вісники, котрі з’являються щоб повідомити якусь інформацію або попередити про прийдешнє лихо^[5].

Згідно з дослідженням соціологічної компанії Harris, віра в привидів дуже поширена. Так в 2013 році 42 % дорослих американців вірили в їх існування, а у Великій Британії — 52 %^[6].